4. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

Коли мова йде про кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб, у науці часто використовується таке поняття як імунітет.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві України не існує офіційно закріпленого терміну «імунітет», але він тривалий час використовується науковцями і практиками, часто зустрічається в юридичній літературі.

Аналіз розвитку та становлення інституту імунітету дає підстави стверджувати про наявність двох моделей інституту парламентської недоторканності. Одну з них було започатковано в Англії, а другу - у Франції. Слід зауважити, що в колишньому Радянському Союзі, а в наш час і в незалежній Україні, було фактично сприйнято саме французьку модель парламентської недоторканності.

XX століття в українській правовій думці характеризується активним дослідженням проблеми імунітету. Якщо говорити про сучасний парламентський імунітет в Україні, то слід згадати Конституцію СРСР від 5 грудня 1936 року, яку часто називають сталінською. Саме положення ст. 52 згаданого акта, в якій передбачалося, що депутат Верховної Ради СРСР не може бути притягнений до судової відповідальності чи арештований без згоди Верховної Ради СРСР, а в період між сесіями – без згоди Президії Верховної Ради СРСР, є історичним прообразом сучасного депутатського імунітету вже у незалежній Україні. І саме норма про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності є тим каменем спотикання, щодо якого й досі тривають суперечки.

Імунітетом часто називають непідсудність іноземної держави судам іншої держави, а також винятки із юрисдикції акредитуючої держави щодо представництв та громадян, які виконують особливі обов'язки від імені іноземних держав (глави держав і урядів, дипломати, консули та ін.), а також органів та посадових осіб міжнародних організацій. Йдеться про імунітет від юрисдикції, яким користуються іноземні держави стосовно дій, вчинених при здійсненні публічної влади.

У сучасній юриспруденції досить поширеним є визначення імунітету як права особи або винятку із загальних правил щодо звільнення від певного обов'язку чи покарання. На думку В.Г. Даєва, під імунітетом у кримінальному процесі слід розуміти, по-перше, звільнення окремих осіб від виконання певних процесуальних обов'язків; по-друге, встановлення для деяких категорій осіб особливих гарантій обґрунтованості застосування до них заходів процесуального примусу або притягнення до відповідальності.

Крім представництв і представників іноземних держав, законодавством встановлено імунітет окремих категорій громадян України. Відповідно до Конституції України статус особливої (підвищеного рівня) недоторканності мають: Президент України, народні депутати України, судді (статті 80, 105, 111, 126). Імунітети передбачені також для Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати. Отже, існує низка імунітетів громадян України, що становлять складову частину їх правового статусу як посадових осіб.

Існують розбіжності і в термінології. Ідеальною була б ситуація, коли одне поняття позначається одним і тим же терміном. Однак, як вже зазначалося, в науці міжнародного права досліджуваний інститут дістав назву «дипломатичні імунітети і привілеї», іноді говорять про «дипломатичний імунітет», в конституційному праві використовується термін «депутатська недоторканність» та інше.

Конституційний Суд України встановив: «Вирішуючи питання щодо недоторканності певних посадових осіб, необхідно виходити з того, що встановлення додаткових порівняно з недоторканністю особи (стаття 29 Конституції України) гарантій недоторканності для окремих категорій державних посадових осіб має на меті створення належних умов для виконання покладених на них державою обов’язків та захист від незаконного втручання в їх діяльність».

Поряд з цим необхідно згадати і про те, що інститут імунітету зазначених осіб має відігравати певну роль у реалізації принципу поділу влад.

Призначення імунітетів і привілеїв, передбачених нормами міжнародних договорів, полягає у створенні сприятливої обстановки в сфері міжнародних відносин і забезпеченні належних умов для здійснення відповідними представництвами та особами покладених на них функцій. Слід відмітити, що за ст. 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Слід зазначити, що глава 37 нового КПК, якою врегульовано ці питання, є однією з новел, спробою систематизувати в одному законодавчому акті положення низки законів щодо гарантій незалежності певного кола осіб.

Як відомо, коло таких осіб ще до прийняття нового КПК України визначалось цілою низкою законів, серед яких Закони України «Про статус народного депутата України», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим» «Про вибори Президента України», «Про судоустрій і статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про адвокатуру», «Про Рахункову палату».

До прийняття нового КПК України далеко не всі практичні працівники правоохоронних органів чітко знали перелік цих законів і коло осіб, щодо яких встановлено гарантії їх незалежності. З прийняттям нового Закону ці гарантії, на мій погляд, посилюються, оскільки від практичних працівників тепер не вимагається знання великого масиву законодавчих актів, а випадкове порушення прав таких осіб через незнання якогось спеціального закону зводиться до мінімуму.

Щодо яких же осіб здійснюється особливий порядок кримінального провадження?

Коло цих осіб визначено статтею 480 нового КПК України, а саме:

1) народний депутат України;

2) суддя Конституційного Суду України, професійний суддя, а також присяжний і народний засідатель. При цьому прошу звернути увагу, що судді користуються своїм імунітетом постійно, а присяжні і народні засідателі – лише на час здійснення ними правосуддя;

3) кандидат у Президенти України (Президент, як відомо, відповідно до ст.105 Конституції України, користується правом недоторканності на час виконання повноважень, і його недоторканність не може бути будь-яким чином обмежена);

4) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

5) Голова Рахункової палати, його перший заступник, заступник, головний контролер та секретар Рахункової палати;

6) депутат місцевої ради;

7) адвокат;