Облік грошових коштів

Бюджетні установи є первинною ланкою галузей невиробничої сфери, де щоденно відбуваються численні господарські операції, що вносять зміни до складу та розміщення господарських засобів (рис. 1.1) і джерел їх утворення, використання яких потребує ретельного контролю.

Рис. 1.1. Класифікація господарських засобів  бюджетних установ за складом і розміщенням

Необоротні активи— це засоби, придбані або створені для довгострокового (понад один рік) використання у процесі госпо­дарської діяльності: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи.

Дооборотних активів належать засоби, призначені для невиробничого споживання або використання у процесі господарської діяльності протягом не більш як одного року: виробничі запаси, грошові кошти на рахунках у банку, органах Державного казначейства, у касі, дебітори.

Класифікацію засобів установи за джерелами утворення і призначення наведено на рис. 1.2.Джерелами формування господарських засобів є власні кошти (капітал), доходи і зобов’я­зання. До власного капіталу належать фонд у необоротних активах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах, які становлять частку державного (комунального) майна, переданого в постійне безпосереднє розпорядження бюджетних установ. Останні, не маючи власних оборотних коштів, покривають витрати (видатки) за рахунок бюджетних коштів (доходів загального і спеціального фондів).

Рис. 1.2. Класифікація господарських засобів за джерелами їх утворення і призначенням

До залучених коштів належать зобов’язання установи, що виникли внаслідок минулих подій. З подальшим урегулюванням зобов’язань змінюється економічний зиск установи через виплату готівкою, передачу інших активів, заміну одного зобов’я­зання на інше. Короткострокові зобов’язання підлягають оплаті протягом одного року, довгострокові — упродовж періоду, що перевищує один рік.

Процес невиробничого споживання є головним і найскладнішим видом діяльності бюджетних установ (рис. 1.3). Як і процес виробництва, процес невиробничого споживання потребує різноманітних витрат (видатків) матеріальних і фінансових ресурсів. Надання нематеріальних послуг супроводжується нарахуванням заробітної плати, стипендій, придбанням і споживанням основних засобів, матеріалів, медикаментів, продуктів харчування тощо. У результаті цього виникають і нагромаджуються видатки, порівняння яких із доходами визначає результат фінансово-господарської діяльності бюджетної установи за рік.

Рис. 1.3. Спрощена схема процесу невиробничого споживання

Отже, предметом (об’єктами) бухгалтерського обліку в бюджетних установах є господарські засоби за складом і розміщенням, за джерелами їх формування і призначенням у процесі невиробничого споживання. Як система контролю за наявністю та рухом бюджетних коштівбухгалтерський облік у бюджетних установах виконує управлінську, контрольну таінформаційну функції. Основним його завданням є повне і своєчасне відображення фінансово-господарських операцій з використання бюджетних коштів відповідно до їхнього цільового призначення.

Облік дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість, як і інші активи підприємства, відображається в балансі тільки при дотриманні загальної вимоги, яка пред'являється до активів національними стандартами, а саме:

•  може бути достовірно визначена грошова оцінка цієї дебіторської заборгованості;

•  у майбутньому очікується одержання від неї економічних вигод, тобто одержання грошових коштів, товарів, інших активів або зменшення зобов’язань.

П(С)БО №10 "Дебіторська заборгованість" визначає методи оцінки дебіторської заборгованості на етапах зарахування її на баланс підприємства, при відображенні у фінансовій звітності на дату балансу і при списанні з балансу як безнадійної.

Спочатку дебіторська заборгованість приймається на баланс за історичною (фактичною) собівартістю. Вона являє собою вартість придбаних дебітором активів (товарів, нематеріальних активів, виконаних робіт, наданих послуг, коштів, нарахованих до одержання відсотків і т.д.).

П(С)БО №10 встановлює особливий порядок оцінки дебіторської заборгованості за продукцію, роботи, товари, послуги.- вона зараховується на баланс ( визнається в обліку) одночасно з визнанням доходу. Таким чином, для визнання поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги необхідно, щоб виконувалися критерії визнання доходу (П(С)БО 15, п.8):

•  покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

•  підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

•  сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

•  є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Момент передачі ризиків й вигод, пов’язаних з правом власності на продукцію, товари, роботи, послуги визначається на основі вивчення угоди поставки продукції (товару, послуг), яка укладена між підприємством та покупцем, та обставин операції.

Одночасно з визнанням дебіторської заборгованості відбувається її класифікація за певними критеріями:

1) строк погашення та зв’язок з нормальним операційним циклом;

2) об’єкти щодо яких виникла дебіторська заборгованість;своєчасність погашення.

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну. При цьому враховуються два критерії: строк погашення та зв’язок з нормальним операційним циклом.

Поточна дебіторська заборгованість – виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу. Тобто для віднесення дебіторської заборгованості до поточної, достатньо наявності хоча б одного з двох наведених критеріїв.

Довгострокова дебіторська заборгованість – не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після 12 місяців з дати балансу, тобто для віднесення заборгованості до довгострокової, необхідна одночасна наявність двох наведених критеріїв.

Критерієм класифікації заборгованості на поточну і довгострокову є операційний цикл. Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності і отриманням коштів від реалізації виготовленої з них продукції або товарів та послуг (П(С)БО 2, п.4)

Крім того у П(С)БО №3 "Звіт про фінансові результати" термін "операційна діяльність" визначається як основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю. Довгострокова дебіторська заборгованість виникає при здійсненні інвестиційної, фінансової діяльності, а також внаслідок надзвичайних подій.

Объект основных средств - это:

• законченное устройство со всеми приспособлениями и принадлежностями к нему;

• конструктивно обособленный предмет, предназначенный для исполнения определенных самостоятельных функций;

• обособленный  комплекс конструктивно объединенных предметов одинакового или разного назначения, которые имеют общие приспособления для их обслуживания, управления и единый фундамент, в результате чего каждый предмет может выполнять свои функции, а комплекс - определенную работу только в составе комплекса, а не самостоятельно;  

• другой актив, который отвечает определению основных средств, или часть такого актива, которая контролируется предприятием

Если один объект основных средств состоит из частей, которые имеют различный срок полезного использования (эксплуатации), то каждая из этих частей может признаваться в бухгалтерском учете как отдельный объект этих основных средств.

Приведенные выше формулировки позволяют трактовать понятие "объект основных средств" достаточно широко и учитывать особенности его использования. Для того, чтобы вести учет основных средств, стандарт 7 дает нам следующие базовые определения:

Амортизация - систематическое распределение стоимости необоротных активов, которая амортизируется, на протяжении срока их полезного использования (эксплуатации).

Стоимость актива, подлежащая амортизации - первичная или переоцененная стоимость необоротных активов за вычетом их ликвидационной стоимости.

В качестве примечания рекомендую все-таки в учетной политике предприятия записать, что ликвидационная стоимость основных средств принимается равной нулю. Это избавит Вас от головной боли при налоговых проверках и упростит учет. Кроме того, на больших предприятиях вероятность возникновения ошибок линейного персонала сильно уменьшится.

Группа основных средств - совокупность однотипных по техническим характеристикам, предназначению и условиям использования необоротных материальных активов.

 Уменьшение полезности - потеря экономической выгоды в сумме превышения остаточной стоимости актива над суммой ожидаемой компенсации.

Износ основных средств - сумма амортизации объекта основных средств с момента начала его полезного использования.

Ликвидационная стоимость - сумма средств или стоимость других активов, которую предприятие ожидает получить от реализации (ликвидации) необоротных активов после окончания срока их полезного использования (эксплуатации), за вычетом затрат, связанных с их реализацией  (ликвидацией).

Подобные объекты - это объекты, которые имеют одинаковое функциональное назначение и одинаковую справедливую стоимость.

Первоначальная стоимость - историческая (фактическая) себестоимость необоротных активов, определяемая как сумма уплаченных денежных средств или справедливая стоимость других объектов, переданных (затраченных) для приобретения (создания) необоротных активов.

Переоцененная стоимость - стоимость необоротных активов после их переоценки. 

Срок полезного использования (эксплуатации)  - ожидаемый период времени, на протяжении которого необоротные активы будут использоваться предприятием или с их использованием будет изготовлен (выполнен) ожидаемый предприятием объем продукции (работ, услуг).

Последнее замечание достаточно важно. Его нужно применять для основных средств, эксплуатация которых имеет ограничения, связанные с ресурсом или возможностями самих основных средств. Например, сооружение имеет паспортный срок эксплуатации - десять лет. Именно это и будет полезным сроком его использования, несмотря на то, что он, теоретически, может быть продлен.

Незавершенные капитальные инвестиции в необоротные материальные активы -капитальные инвестиции в строительство, изготовление, реконструкцию, модернизацию, приобретение объектов необоротных материальных активов, введение которых на дату баланса не произошло, а также авансовые платежи для финансирования строительства.

Именно исходя из данной формулировки в процессе практического ведениябухгалтерского учета основных средств, бухгалтеру следует сначала приходовать основные средства как незавершенные инвестиции, а лишь, потом, после получения акта ввода в эксплуатацию основных средств, приходовать их как основные срества. Это избавит Вас от необходимости раздумывать, что же делать, когда дата баланса наступила, а акт ввода в эксплуатацию, нпример, станка, у Вас отстутствует. Особенно это важно для произвоственных предприятий, поскольку акт ввода в эксплуатацию одновременно является подтверждением, что соблюдены все требования техники безопасности и охраны труда.

Чистая стоимость реализации необоротного актива - справедливая стоимость необоротного актива за вычетом ожидаемых расходов на его реализацию.

Визнання нематеріальних активів

 

Відповідно до П(С)БО 8 нематеріальними вважаються немонетарні активи, які:

•  не мають матеріальної форми;

• можуть бути ідентифіковані;

• утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, постачання товарів або послуг, в адміністративних цілях або для надання в оренду іншим особам.

Придбаний нематеріальний актив визнається підприємством і відображається в обліку та звітності, якщо він відповідає всім критеріям визнання:

Перша група критеріїв є загальною для визнання активів відповідно до П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

Всі активи підприємство отримує внаслідок минулих подій (придбання, виробництво, отримання в оренду тощо). Операції або події, що очікуються в майбутньому, не приводять до появи активів. Наприклад, намір придбати активи не відповідає визначенню активів і може бути розкритий у примітках до фінансових звітів (п.37.3 П(С)БО 8).

Контроль над активами та існування ймовірності отримання майбутніх економічних вигод тісно пов’язані з правом власності на актив, але не обмежуються тільки ним. Так нематеріальні активи, якими підприємство користується за договором операційної оренди, будуть відображені за балансом підприємства на рахунку 01 “Орендовані необоротні активи”, а нематеріальні активи, які надійшли за договором фінансової оренди, будуть визнані у складі власних активів підприємства і відображені на балансовому рахунку 12 “Нематеріальні активи”. Такий підхід пояснюється додержанням принципу превалювання сутності над формою. Так, у разі фінансової оренди основні ризики і вигоди від використання активу переходять до орендаря незалежно від того, чи переходить право власності.

Критерій щодо можливості достовірної оцінки вартості активу застосовується незалежно від того, чи був нематеріальний актив придбаний, отриманий ззовні, чи створений на підприємстві.

Для визнання нематеріальних активів, створених на підприємстві, відповідно до вимог П(С)БО 8 застосовуються додаткові критерії визнання:

Витрати на створення нематеріального активу класифікуються на етап досліджень та етап розробок.

Дослідження – заплановані підприємством дослідження, які проводяться ним уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань.

Розробка – застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання.

Витрати на дослідження визнаються витратами під час їх здійснення. Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розробок у процесі створення нематеріального активу, тоді всі витрати розглядаються як витрати на дослідження.

3 .Нематеріальний актив, отриманий в результаті з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає переліченим вище критеріям визнання, то витрати, пов’язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Прикладом витрат, які не ведуть до виникнення нематеріального активу і підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені є:

витрати на дослідження (інші операційні витрати);розробки, слід відображати в балансі (визнавати) за умови, якщо підприємство має:

намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;

інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних

витрати на підготовку і перепідготовку кадрів (адміністративні витрати);

витрати на рекламу і просування продукції на ринку (витрати на збут);

витрати на створення, реорганізацію, переміщення підприємства або його частин (адміністративні витрати);

витрати на підвищення ділової репутації підприємства (адміністративні витрати).

Крім того, не слід визнавати нематеріальним активом розроблені (створені) самим підприємством торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю суттю об’єкти.

Облік виробничих запасів

Основи побудови обліку виробничих запасів. До виробничих запасів на виробничих підприємствах надходить сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, куповані напівфабрикати, комплектуючі вироби, тара, запасні частини та ін. На підприємствах у процесі виробництва використовується велика кількість різних матеріалів. У собівартості продукції багатьох галузей питома вага затрат матеріалів становить 65—90 %. Тому з метою скорочення матеріальних затрат у процесі виробництва і втрат у відходах, зниження собівартості, ліквідації невиробничих втрат тощо необхідно вишукувати внутрішні резерви. При цьому велике значення мають правильна організація бухгалтерського обліку матеріалів, а також основи його побудови. Для правильної організації обліку виробничих запасів на підприємствах потрібні складські приміщення з відповідним обладнанням, пристосуваннями (стелажами, полицями, ящиками), вимірювальними приладами (міри, ваги). Матеріали в складах мають розміщуватися за секціями, а всередині останніх — за окремими групами і типосорторозмірами (на полицях, у штабелях, стелажах, засіках тощо), аби можна було швидко їх прийняти, видати й перевірити наявність. У місцях зберігання на кожному виді виробничих запасів прикріплюють ярлик, на якому наведено дані про місцезнаходження відповідного матеріалу. Щоб правильно організувати облік виробничих запасів, потрібно встановити осіб, відповідальних за прийняття і відвантаження матеріальних цінностей (завідуючих складами, комірників, експедиторів і т. ін.), за зберігання довірених їм матеріальних цінностей, правильне і своєчасне оформлення відповідних операцій щодо обліку матеріалів, а також скласти список посадових осіб, яким надано право підписувати документи на отримання і видачу зі складів матеріалів, давати дозвіл (пропуск) на вивезення з підприємства матеріальних цінностей. Облік виробничих запасів здійснюється за такими напрямами: кількісний і вартісний облік; облік заготівлі і придбання матеріалів та розрахунків з постачальниками; наявності і руху на складах; використання у процесі виробництва; продажу, реалізації матеріальних цінностей і розрахунків з покупцями. Основою побудови обліку виробничих запасів є планово-облікова класифікація, оцінювання, документальне оформлення наявності та руху, система рахунків. Побудова бухгалтерського обліку виробничих запасів здійснюється за ознаками: кількісний та вартісний, і такими напрямами: заготівлі та придбання, наявності та руху на складах, передачі у виробництво, продаж зайвих (невикористаних), інше вибуття.

Облік довгострокових фінансових інвестіцій

 

Довгострокові фінансові інвестиції – це фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.

Розрізняють фінансові інвестиції, які надають право власності( інвестиції в акціїінших підприємств,внески до статутного капіталу) та інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення (боргові цінні папери, довгострокові векселі тощо).

Для обліку довгострокових фінансових інвестицій використовується рахунок 14 “Довгострокові фінансові інвестиції”. Рахунок призначений для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на теріторії України та за кордоном тощо.

За дебетом рахунка відображається вартість довгострокових інвестицій, за кредитом – їх вибуття( списання) чи зменшення вартості, а також одержання дивідендів від об’єкта інвестування, якщо облік інвестицій ведеться за методом участі в капіталі.

Рахунок 14 “Довгострокові фінансові інвестиції” має такі субрахунки:

141 “Інвестиції пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі”;

142 “Інші інвестиції пов'язаним сторонам”;

143 “Інвестиції непов'язаним сторонам”.

Аналітичний облік ведеться за видами довгострокових фінансових вкладень та об’єктами інвестування. 

Облік сировини і матеріалів.

Облік товарно-матеріальних цінностей у виробництві слід розпочати з суто організаційних питань.

Має бути отриманий дозвіл на початок роботи, здійснена атестація робочих місць. Також продукція має пройти відповідну сертифікацію. 

Власник або уповноважений ним орган має визначити матеріально-відповідальних осіб на виробництві та на складах і зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.  

За шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.  

Призначення матеріально-відповідальної особи здійснюється на підставі наказу директора по підприємству і шляхом укладання договору про матеріальну відповідальність.

  1. Кожна партія сировини, що надходить на підприємство, приймається матеріально відповідальною особою, у присутності особи, що здійснила її доставку. В момент отримання здійснюється первинна вибраковка сировини, тобто матеріально-відповідальна особа отримувача перевіряє цю сировину на наявні недоліки. Якщо виявлено в процесі прийому сировину неналежної якості – вона повертається постачальнику і оформлюється акт за формою М-7. Ця форма застосовується для оформлення приймання матеріальних цінностей, які мають кількісні та якісні розбіжності з даними супровідних документів постачальника; складається також при прийманні матеріалів, які прибули без документів. Після приймання цінностей акти з прикладанням документів (товарно-транспортних накладних) передаються: один до бухгалтерії підприємства для обліку переміщення (руху) матеріальних цінностей, а другий відділу постачання або юридичному відділу для направлення листа-претензії постачальнику.

Облік палива та готової продукції.

Теоретичні аспекти обліку палива

1.1 Нормативно-правове регулювання обліку палива

Перш ніж розпочати розгляд теоретичних аспектів обліку палива й існуючих нині проблем, що стосується цієї ділянки обліку, необхідно розглянути як здійснюється його нормативно-правове регулювання.

Відповідно до національної системою нормативного регулювання бухгалтерського обліку, основними нормативними документами, регулюючими ведення бухгалтерського обліку палива є:

Федеральний закон від 21.11.1996 р. № 129 – ФЗ «Про бухгалтерський облік» (у редакції Федерального закону від 3 листопада 2006 р. № 123 – ФЗ);

Становище по бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасівПБУ № 5/01, затверджено наказом Мінфіну РФ від 09.09.01 р. №44н (в ред. наказу Мінфіну РФ від 27.11.2006 р. №156н);

Робітники документи конкретної організації (облікова політика, робочий план рахунку також т. п.) тощо.

Основним нормативним актом 1 гатунку є Федеральний закон «Про бухгалтерський облік» від 21.11.96 р. №>129-ФЗ (у редакції Федерального закону від 3 листопада 2006 р. № 123 – ФЗ). Цей закон визначає правові основи бухгалтерського обліку, його зміст, принципи, організацію, склад суб'єктів господарювання, зобов'язаних вести бухгалтерський облік і давати фінансову звітність [13].

Нормативні документи 2 рівня - облікові стандарти, визначених як звід основних правил, який встановлює порядок обліку, і оцінки певного об'єкта чи його сукупності.Учетние стандарти (становища) покликані конкретизувати закон «Про бухгалтерський облік».

Становище по бухгалтерського облікуПБУ 5/01 «Облік матеріально-виробничих запасів» визначає поняття, склад, способи оцінки й відображення у бухгалтерській звітності палива.

Відповідно до п.5ПБУ 5/01 облік палива за її придбанні і заготовлянні здійснюється однією з наступних способів:

- по фактичної собівартості придбання (>заготовления) - із відображенням на рахунку 10 «Матеріали»;

- за обліковими цінами (планової собівартості набуття чизаготовления).

При виборі способу обліку придбання ізаготовления палива необхідно враховувати періодичність надходження запасів, умови їхнього поставки, вартість послуг, пов'язані з їх придбанням ізаготовлением, та інших.

У п.6ПБУ 5/01 зазначено, що фактичними витратами придбання матеріально-виробничих запасів може бути:

- суми, сплачувані відповідно до договором постачальнику (продавцю);

- суми, сплачувані організаціям за інформаційні і консультаційні послуги, пов'язані після придбання матеріально-виробничих запасів;

- мита;

-невозмещаемие податки, сплачувані у зв'язку з придбанням одиниці матеріально-виробничих запасів.

Визначення фактичної собівартості палива, списаних у виробництві, дозволяється виробляти відповідно доп.58 Положення ведення бухгалтерського обліку, і бухгалтерської звітності Російській Федерації іп.16ПБУ 5/01 однією з наступних методів оцінки запасів:

а, по середньої собівартості.

Облік поточних фінансових інвестицій.

Бухоблік наявності та руху поточних фінансових інвестицій та еквівалентів грошових коштів , в тому числі і депозитних сертифікатів, ведеться на рахунку

35 “Поточні фінансові інвестиції ”.

За дебетом 35 рахунка відображається придбання( надходження) еквівалентів грошових коштів та поточних фінансових інвестицій,

За кредитом 35 рахунка відображається зменшення їх вартості та вибуття.

Рахунок 35 має такі субрахунки:

351 – “Еквіваленти грошових коштів”

352 – “Інші поточні фінансові інвестиції”

Аналітичний облік ведеться за видами фінансових інвестицій .

Поточні фінансові інвестиції згідно з П(С)БО 12 первісно оцінюються та відображаються в обліку за собівартістю.Собівартість включає ціну придбання та всі додаткові витрати, які були понесені при придбанні фінансових інвестицій, а саме: комісійні винагороди, гонорари, мито, податки, банківські збори та інше.

Облік витрат виробництва

У сучасних економічних умовах особливе значення має своєчасне, повне й достовірне визначення фактичних витрат на виробництво та збут продукції, а також контроль за використанням ресурсів і грошових засобів.

В обліку витрати на виробництво розрізняються:

за місцем виникнення витрат;

за видами продукції, робіт, послуг;

за видами витрат;

за способом перенесення вартості на продукцію;

за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат;

за календарними періодами.

Виокремлюють також:

витрати виробництва, цеху, дільниці, служби;

витрати на виріб, типові види виробів, групи однорідних виробів, разові замовлення; валову, товарну, реалізовану продукцію;

витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції;

витрати прямі, непрямі, умовно-змінні, умовно-постійні;

витрати поточні, одноразові;

витрати виробничі та невиробничі.

Усі витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції у грошовій формі утворюють собівартість продукції — основний показник виробничо-господарської діяльності підприєм- ства. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) склада­ється з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних витрат і наднормативних виробничих витрат.

За Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Затрати» до складу виробничої собівартості продукції входять:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

Облік витрат на виробництво здійснюють за допомогою методів, які відповідають вимогам і специфіці окремих виробництв, забезпечують складання достовірних калькуляцій собівартості продукції та організацію дійового контролю за зниженням витрат на виробництво.

Основні методи обліку витрат такі:

стосовно технологічного процесу (нормативний, стандартний, позаказний, попередній);

за об’єктами калькуляції (облік за деталями, вузлами, виробами, процесами, переділами, виробництвами, замовленнями);

за способом збору інформації, який забезпечує контроль за витратами (метод попереднього контролю та нормативний метод).

Розрахунок собівартості одиниці окремих видів продукції або робіт і всієї товарної продукції називається калькуляцією. На практиці застосовують планову, кошторисну, нормативну та фактичну калькуляції.

На підприємствах для обліку витрат на виробництво продукції використовують рахунок 23 «Виробництво». Він призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продук­ції (робіт, послуг), а також для обліку на окремих субрахунках витрат.

Облік витрат майбутніх періодів.

Витрати майбутніх періодів - вид активу, який за своєю суттю є дебіторською заборгованістю. У складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів. Інформація про такі витрати тимчасово, до їх визнання в Звіті про фінансові результати в майбутніх періодах, відображається в окремому розділі активу Балансу.

До витрат майбутніх періодів відносяться витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплата страхового поліса; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.

Для обліку витрат майбутніх періодів використовується рахунок 39 "Витрати майбутніх періодів". За дебетом цього рахунку відображається накопичення витрат майбутніх періодів, за кредитом - їх списання (розподіл) та включення до складу витрат звітного періоду.

Приклад 4.12. Підприємство уклало угоду про оренду складського приміщення з орендною платою 6 000 грн. Сторони домовились про сплату орендарем орендної плати наперед за 6 місяців.