4.5.1 Центральні регуляторні утворення ендокринної системи

Гіпоталамус (пуроіпаіатуз) — вищий центр ендокринних функ-цій. Він контролює і об'єднує усі вісцеральні функції організму та ен-докринні механізми регуляції з нервовими. Займає базальну частину проміжного мозку і оточує своєю речовиною нижню половину третьо-го мозкового шлуночка. У сірій речовині гіпоталамуса знаходиться 32 пари ядер, розміщених в передній, середній і задній зонах.

Упередній зоні знаходяться дві пари ядер, що складаються із вели-ких пептидохолінергічних нейросекреторних клітин. Це супраоптичні та паравентрикулярні ядра. їх клітини мають добре розвинені органе-ли — гранулярну ендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі, вони за-безпечують синтез і виділення гормонів. У цитоплазмі нейросекретор-них клітин виявляють специфічні гранули, що містять підготовлені до виведення біологічно активні речовини.

Клітини супраоптичних ядер продукують гормон вазопресин, він ви-кликає скорочення міоцитів судин, чим зумовлює підвищення тиску кро-ві; регулює обмін води, оскільки впливає на зворотне всмоктування води

300

Розділ 4

Спеціальна гістологія

в сечових канальцях нирок. 3 урахуванням цієї' дії вазопресин називають антидіуретичним гормоном. Також важливу роль відіграє вазопресин у регуляції температури тіла, діяльності серцево-судинної системи.

Нейросекреторні клітини паравентрикулярних ядер синтезують окситоцин, який сприяє скороченню міоцитів матки та молочної за-лози. Гормони супраоптичних та паравентрикулярних ядер по аксонах нейросекреторних клітин нагромаджуються у задній частці гіпофіза, потім надходять у кров.

Середня зона гіпоталамуса містить дрібні пептидоадренергічні клі-тини, вони об'єднуються в аркуатне, дорсомедіальне, вентромедіальне, супрахиазматичне ядра та преоптичну зону. Клітини цих ядер синте-зують біологічно активні речовини, названі ліберинами і статинами, які впливають на клітини передньої частки гіпофіза. Ліберини і статини об'єднують спільною назвою — релізінг-факторів. Ліберини стимулю-ють продукцію і виведення у кров гормонів гіпофіза до секреції від-повідних тропних гормонів, які впливають на клітини-цілі. Крім того, гіпоталамус надсилає свої імпульси до регульованих ефекторів прямо по симпатичних або парасимпатичних нервах останніх, без опосеред-нення гіпофізом, тобто парагіпофізарно.

Нейросекреторна діяльність гіпоталамуса, в свою чергу, зазнає впливу вищих відділів головного мозку, особливо лімбічної системи, мигдалевих ядер, гіпокампа та епіфіза.

Гіпофіз (від гр. пурорпузіз сегеБгі- під, рпуотаі — рости) належить до центральних регуляторних органів ендокринної системи. Гіпофіз продукує гормони, дії яких спрямовані на регуляцію функції перифе-рійних залоз ендокринної системи, а також на обмін речовин клітин організму неендокринної природи.

Розвиток гіпофіза відбувається за рахунок взаємодії двох ембріо-нальних зачатків — епітеліального та нейрального. Із ектодермального епітелію, що вистеляє ротову ямку зародка, утворюється гіпофізарна кишеня, вона розвивається у напрямку закладки головного мозку і дає початок аденогіпофізу. Назустріч гіпофізарній кишені з боку проміж-ного міхура зародка головного мозку формується виріст, який пере-творюється у лійку третього шлуночка мозку. Нейроглія дистального кінця лійки внаслідок розростання утворює нейрогіпофіз. Прокси-мальна частина лійки звужується і стає гіпофізарною ніжкою, вона зв'язує гіпоталамус з гіпофізом (рис. 117).

301

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

Рис. 117. Схема виникнення зародка гіпофіза