3.3 Сполучна тканина

Ця тканина в процесі філогенезу утворилася одночасно з епітелі-альною тканиною на ранніх етапах розвитку багатоклітинних тварин. У нині існуючих нижчих форм сполучна тканина представлена амебо-їднорухомими клітинами, котрі виконують важливу роль в міжуточно-му обміні. Крім того вона виконує захисні функції, в тому числі шля-хом фагоцитозу.

Окремі різновиди сполучної тканини мають здатність відкладати кристали мінеральних солей і утворювати скелети тварин.

У вищих хребетних відбулася подальша диференціація трофічних за-хисних і опорних елементів. Ця тканина утворює такі різновиди як: кров, лімфу, власне сполучну тканину, хрящову, кісткову, тощо.

При уявній несхожості цих тканин їх об'єднує спільність походження, тому що всі вони виникли із мезенхіми.

117

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

Загальна морфологічна будова цієї тканини - це наявність в них не тількн клітнн, але й міжклітинної речовини.

В функціональному відношенні ці клітини різноманітні, проте в цілому забезпечують живлення інших органних клітин, постачання киснем, перенесення речовин, утворення імунітету, створення опорних систем та участь в регенерації.

Згідно сучасної класифікації сполучну тканину поділяють на три різновиди: сполучну тканину внутрішнього середовища, власне сполуч-ну і скелетну тканину.

Схема 2. Класифікація сполучної тканини.

3.3.1 Тканини внутрішнього середовища

Тканини внутрішнього середовища об'єднують значну групу клі-тин та їх похідних, які за ембріональним походженням та будовою ма-ють спільні ознаки. До них належать кров і лімфа, які утворюються з мезенхіми.

118

Розділ 3

Загальна гістологш

Мезенхіма — примітивна сполучна тканина, яка існує лише на ран-ніх стадіях ембріонального розвитку. В тілі зародка мезенхіма виникає із мезодерми, а в ділянці голови вона є похідним клітин, що висіеля-ються із ектодермальної гангліозної пластинки. Мезенхіма має вигляд сітки, до її складу входять веретеноподібні та зірчасті клітини, з від-ростками, які контактують між собою; клітини занурені в драглисту міжклітинну речовину (рис. 44).

Рис. 44. Мезенхіма зародка кроля:

1-мезенхімна клітина; 2-відокремлена вільна клітина; 3-мітоз

Тканини внутрішнього середовища мають спільну будову містять клітини та міжклітинну речовину Будова кожного різновиду тканин має свої особливості, тісно пов'язані з їх функцією.

Кров - це рідка тканина, що циркулює у системі замкнутих тру-бок — судинах; у житті живих організмів має надзвичайно важливе зна-чення. Вона об'єднує роботу всіх систем організму, підтримує фізіоло-гічний стан внутрішнього середовища, транспортує поживні речовини, забезпечує газообмін, бере участь у виведенні із організму шкідливих

119

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

речовин, переносить гормони та інші біологічно активні речовини, має важливе значення у захисних реакціях організму тощо. Виходячи з цього, дослідження крові є важливим діагностичним методом.

Дб складу крові входять міжклітинна речовина — плазма та формені елементи. Плазма — рідка частина крові, яка містить 90-92% води та 8-10% сухих речовин,які становлять 9% органічних речовин і 1% мінеральних. Основні органічні компоненти плазми крові — білки (альбуміни, різні фракції глобулінів і фібриноген). Білки беруть участь у забезпеченні ка-пілярного обміну між складовими частинами плазми крові та тканинною рідиною, альбуміни забезпечують транспорт вільних жирних кислот, білі-рубіну тощо. Гамма-глобулінова фракція білків містить антитіла. Фібри-ноген має важливе значення в зсіданні крові. Плазма, з якої видалений фібрин, називається сироваткою крові. Сироватка — жовтувата прозора рідина, її використовують для виготовлення лікарських препаратів.

Формені елементи крові. Еритроцити або червонокрівці (від гр.

егііпгоз — червоний). Основною функцією їх є газообмін, який здій-

/ снюється завдяки наявності в них дихального пігменту гемоглобіну.

V У ссавців еритроцити мають форму двбвігнутих дисків діаметром 5-7

мкм, значно рідше вони бувають кулясті або плоскі. Дископодібна

форма збільшує загальну площу еритроцита, порівняно з кулястою.

⁽,' Двбвігнута форма еритроцита забезпечує збільшення його поверхні на

20^30% і прискорює насичення гемоглобіну киснем (рис. 45).

У верблюда та лами еритроцити овальні; у птахів, рептилій, амфібій і риб — овальні, мають ядро, розмір їх значно більший. Форма еритро-цита залежить від речовини, що входить до складу його мембрани і ко-лоїдного вмісту самих клітин. Вони надають еритроцитам пластичності та еластичності, що необхідно для їх руху в капілярах. Зовні еритроцит вкритий плазмолемою, яка містить 47% білків, 44% — ліпідів, 7% вуг-леводів, а також глікопротеїди, гліколіпіди, на її зовнішній поверхні є антигенні олігосахариди, які зумовлюють групову належність крові, фосфоліпіди, сіалова кислота. Плазмолема запобігає виходу колоїдного білкового вмісту із еритроцита в плазму. Вона також має високий сту-пінь вибіркового проникнення газів, іонів натрію, глюкози, аніонів.

Хімічний склад еритроцитів такий: 66% води, 33% білка гемоглобі-ну і 1% — ферментів та ліпідів.

Гемоглобін (від гр. паіша - кров, ^ІоБш — куля) — складний білок, що складається з білкової частини — глобіну та небілкової групи —

120

Розділ 3

Загальна гістологія

гема, що містить двовалентне залізо, здатне утворювати нестійкий зв'язок з киснем. Функціонування еритроцитів відбувається безпосе-редньо в судинній крові. Гемоглобін є пігментом, він надає крові чер-воного кольору. При високій концентрації гемоглобін здатний легко приєднувати кисень, утворюючи в легенях нестійку сполуку - оксиге-моглобін. При низькій концентрації кисню в капілярах інших органів зв'язок між киснем і залізом легко розривається, кисень відщеплюєть-ся, утворюється відновлений гемоглобін.

Рис. 45. Еритроцити свіжої крові ссавця

Велика сумарна поверхня еритроцитів дає змогу їм не лише тран-спортувати гази, а й брати участь у перенесенні амінокислот, фермен-тів тощо.

Під світловим мікроскопом у мазках крові, фарбованих за Рома-новським — Гімза (суміш кислого фарбника еозину і основного — азу-ру П) еритроцити забарвлюються оксифільно, що зумовлює наявність гемоглобіну. Зрілі еритроцити не мають органел. Середня тривалість існування еритроцитів 100-120 діб, після цього вони фагоцитуються макрофагами.

121

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

У крові тварин поряд з функціонально зрілими еритроцитами зу-стрічаються їх молоді форми — ретикулоцити. їх цитоплазма містить зернисто-сітчасту структуру, яку виявляють прижиттєвим забарвлен-ням мазка крові діамант — кризиловим синім. Ретикулоцити є попере-дниками зрілих еритроцитів. За допомогою електронного мікроскопа в ретикулоцитах виявлені мітохондрії та залишки гранулярної ендо-плазматичної сітки, яка синтезує гемоглобін. Підрахунок ретикулоци-тів використовують як ознаку стану кровотворення.

Еритроцити стійкі проти незначних коливань осмотичного тиску, вони зберігаються в ізотонічному розчині, який відповідає осмотично-му тиску плазми крові. Якщо концентрація солі у розчині нижча від еритроцитів, тобто розчин середовища буде гіпотонічним, то еритро-цити набрякають, набувають кулястої форми, з цитоплазми зникає гемоглобін, який виходить у зовнішнє середовище, забарвлює його в рожевий колір. Це явище відоме як гемоліз. Клітинна мембрана при цьому зберігається як одне ціле і утворює так звану тінь клітини. У гі-пертонічному розчині еритроцити втрачають воду, стають зірчастими, зморщуються.

Якщо свіжу кров нанести на предметне скло і накрити покривним, то еритроцити здатні склеюватися між собою своїми широкими по-верхнями і утворювати монетні стовпчики. Кількість еритроцитів за-лежить від статі, породи, віку тварин і може змінюватися під впливом фізичного навантаження, перебування в умовах розрідженої атмос-фери, дії гормонів, стану здоров'я тощо. У сільськогосподарських та лабораторних тварин кількість еритроцитів в 1 мкл визначається міль-йонами, у різних видів тварин їх кількість неоднакова. Підрахунок цих клітин — невід'ємна частина загального клінічного аналізу крові.

При аналізі крові важливе значення має також визначення швид-кості осідання еритроцитів (ШОЕ), рівня гемоглобіну, кількості рети-кулоцитів та інші показники, необхідні клініцистам при обстеженні хворих тварин.

Лейкоцити ( від гр. Іеикоз — порожнина) або білокрівці здатні до активного пересування завдяки наявності псевдоподій і міграції через стінки найдрібніших судин у тканини, де виконують захисну функцію, головним чином фагоцитарну, беруть участь в утворенні гуморального та клітинного імунітету, у загоєнні тканини після по-шкодження (рис. 46).

122

Розділ 3 Загальна гістологія

Рис. 46. Клітини крові ссавців при світловій мікроскопії:

1 — еритроцити; 2-нейтрофіли; 3-еозинофіл; 4-базофіл; 5-малий лімфоцит; 6-середній лімфоцит;7-моноцити.

Лейкоцити різноманітні за будовою, містять ядра і органели. Деякі типи їх існують нетривалий час і швидко відновлюються, інші типи циркулюють в крові порівняно довго. Класифікація лейкоцитів грун-тується на світловій мікроскопії та їх зовнішньому вигляду у мазках крові, фарбованих за Романовським. Усі лейкоцити залежно від на-явності чи відсутності специфічної зернистості поділяють на грануло-цити, у яких вона виражена в цитоплазмі, та агранулоцити — де вона відсутня. Існує три типи зернистих лейкоцитів: еозинофіли, базофіли та нейтрофіли, які різняться за фарбуванням їх цитоплазматичних гранул. Клітини, специфічні гранули яких інтенсивно фарбуються кислими фарбниками, називають ацидофільними зернистими лей-коцитами, або еозинофілами. Лейкоцити, гранули яких інтенсивно забарвлюються лужними фарбниками, називають базофільними зер-нистими лейкоцитами, або базофілами. Лейкоцити, гранули яких при нормальному значенні рН не можуть бути віднесені до ацидофільних, ні до базофільних, називають нейтрофільними зернистими лейкоцита-

123

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

ми, або нейтрофілами. За формою ядра нейтрофіли поділяють на юні, паличко- та сегментоядерні.

До агранулоцитів відносять лімфоцити і моноцити (рис. 47). До складу клітин крові також входять кров'яні пластинки. Кров тварин містить у 600-800 разів менше лейкоцитів, ніж еритроцитів. Кількість лейкоцитів у 1 мкл крові тварин становить: у коней — 7-12 тис, у вели-кої рогатої худоби — 4,5-15 тис, у овець — 6-14 тис, у свиней — 8-16 тис, у собак 8,5-10,5 тис, у курей — 20-40 тис Збільшення кількості лейкоцитів називають лейкоцитозом, який спостерігається при різних захворюваннях тварин. У здорових тварин лейкоцитоз спостерігаєть-ся під час годівлі, травлення.

Рис. 47. Електронна мікрограма середнього лімфоцита:

1-ядро; 2-мітохондрії; 3-канальці ендоплазматичної сітки; 4-вільні полісоми

Нейтрофіли (від гр. пеиіег - нейтральний, рпіііо — схильність). Найбільш поширений різновид гранулоцитів. У крові тварин їх міс-титься 25-70% від усіх лейкоцитів. Діаметр нейтрофілів 8-14 мкм, вони здатні мігрувати із кровоносних капілярів, рухатися у тканинах до вогнища запалення і фагоцитувати мікроорганізми та інші дрібні частки. В процесі фагоцитозу нейтрофіли гинуть і разом з бактеріями і залишками зруйнованих тканин утворюють гній. І.І.Мечников назвав їх мікрофагами. Цитоплазма у них слабо оксифільна. В ній міститься

124

Розділ 3

Загальна гістологія

незначна кількість мітохондрій, слабо розвинений комплекс Гольджі, зустрічаються елементи ендоплазматичної сітки, глікоген, ліпіди. Ци-топлазма насичена гранулами розміром 0,4 мкм, серед яких розрізня-ють азурофільні та специфічні. Азурофільні гранули — це лізосоми, що містять лізоцим, гідролази, мієлопероксидазу Специфічна зернистість становить 80-90% усієї зернистості нейтрофіла, містить лужну фосфа-тазу та основні катіонні білки. За допомогою ферментів, що містяться в гранулах, нейтрофіли здатні руйнувати бактерії. Розпад гранул ней-трофілів і активізація лізосомальних гідролітичних ферментів відбу-вається і під час руйнування клітин при запаленні.

Як зазначалося вище, за формою ядра розрізняють три види ней-трофілів: юні, які становлять 0,1-0,2%, їх ядро бобоподібне. Це най-молодші форми, вони розвиваються у червоному кістковому мозку де перш ніж набути зрілої форми і надійти в кровообіг, піддаються стаді-ям перетворення. У нормі незрілі нейтрофіли потрапляють у крово-обіг рідко. Паличкоядерні нейтрофіли містять ядро, що має вигляд зі-гнутої палички, яка нагадує латинську літеру 5. їх кількість у тварин різних видів становить 1-6%. Сегментоядерні нейтрофіли є зрілими формами, їх найбільше міститься у крові собак (70%). Ядро сегментоя-дерних нейтрофілів складається із 3-5 сегментів, з'єднаних між собою тонкими перетинками хроматину. У нейтрофілах крові овець кількість сегментів досягає 8-10. Збагачення крові юними та паличкоядерними нейтрофілами називають «зрушенням вліво». Різке «зрушення вліво» спостерігається при тяжких септичних захворюваннях.

Зернистість нейтрофілів спостерігається у собак, котів, свиней. За Романовським — Гімза, фарбується в рожево-фіолетовий колір. У кро-лів вона яскраво-червона, тому ці клітини називають псевдоеозинофі-лами. У птахів зернистість оксифільна, паличкоподібна. Середня три-валість перебування гранулоцитів у кровотоці 8-12 годин, після чого вони виходять із венул і потрапляють у сполучну тканину,

Еозинофіли (від лат. еозіпит, від гр. еоя - вранішня зоря). У кро-ві тварин кількість еозинофілів становить 2-12%; вона зростає при алергічних захворюваннях, гельмінтозах. Розмір їх 12-18 мкм, цито-плазма слабобазофільна, рівномірно заповнена специфічною зернис-тістю яскраво-рожевого кольору за рахунок білка, багатого на аргінін. Зернистість значних розмірів спостерігається в еозинофілах коней та ослів. Під електронним мікроскопом гранули еозинофілів складають-

125

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

ся з кристалоїдних структур пластинчастої будови, оточених світлим вмістом. Зернистість містить кислу фосфатазу пероксидазу гістамі-назу, арилсульфатазу. Вважають, що в еозинофілах гранули являють собою лізосоми. Апарат Гольджі і мітохондрії — єдині органели еози-нофілів. Ядро складається із 2-3 сегментів, еозинофіли овець склада-ються з 3-5 сегментів (рис. 48).

Рис. 48. Схема ультрамікроскопічної будови еозинофільного гранулоцита:

1- сегменти ядра; 2-зрілі специфічні гранули; 3-комплекс Гольджі; 4-грану-лярна ендоплазматична сітка

Еозинофіли протягом 3-8 годин перебувають у крові, потім зали- шають кров'яне русло, мігрують у пухку сполучну тканину кишечника, легень, шкіри тощо. В порівнянні з нейтрофілами, вони менше здатні до міграції і фагоцитозу, але більше до хемотаксису. Хемотаксичними речовинами щодо еозинофілів є комплекси антиген — антитіло, гіста- мін та інші низькомолекулярні фактори, що виділяються тканинними базофілами, здатні інактивувати гістамін та фагацитувати гранули, що містять гістамін. ,"

126

Розділ 3

Загальна гістологія

Базофільні (від гр. Базіз — основний) гранулоцити або базофіли — найменша кількість зернистих лейкоцитів периферійної крові тварин (0,1-0,2%). Кров птахів містить 3-4% базофілів. Діаметр цих клітин 10-12 мкм. Цитоплазма забарвлюється слабо базофільно. Приблизно по-ловину клітин займає двочасткове сегментоване, частіше неправиль-ної форми ядро, бідне на гетерохроматин, розміщене у центрі клітини, нерідко прикрите гранулами. Гранули базофілів в значній мірі подібні до гранул тучних клітин, метахроматичні, оскільки містять гепарин. Крім того, у гранулах базофілів є гістамін, серотонін, кисла фосфатаза, пероксидаза, а також фермент гістидиндекарбоксилаза, що синтезує гістамін. Електронною мікроскопією встановлено, що великі гранули базофілів обмежені мембраною. Базофіли малорухомі, майже нездатні до фагоцитозу Вони беруть участь в імунологічних реакціях алергіч-ного типу На поверхні базофілів знаходяться спеціальні рецептори, за допомогою яких вони зв'язуються з імуноглобуліном МЕ. Приєднання антигенів і утворення комплекса антиген — антитіло викликає дегра-нуляцію базофілів і вихід із них значної кількості біологічно активних речовин — гістаміну та гепарину, які спричиняють сивороткову хво-робу тощо (мал 49).

Рис. 49. Електронна мікрограма базофільного гранулоцита:

1- сегменти ядра; 2-базофільні гранули

•

127

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

Агранулоцити, лімфоцити (від лат. Іутрпа - прозора вода). Ці клі-тини мають велике значення у захисних реакціях організму. Між кіль-кістю лімфоцитів та нейтрофілів у крові різних тварин існує певний взаємозв'язок. У коней, собак, верблюдів, оленів переважають нейтро-філи; у великої рогатої худоби, овець, свиней, морщаків, кролів, пацю-ків спостерігається підвищений рівень лімфоцитів.

Лімфоцити поділяються на: малі, діаметром 4,5-7 мкм, середні — 7-11 мкм і великі — понад 11 мкм. Малі лімфоцити становлять основну кількість усіх лімфоцитів крові. їх кулясте ядро має незначне загли-блення, яке займає більшу частину клітини, хроматин майже конден-сований. Навколо ядра розміщується ніжно-голуба смужка цитоплаз-ми, яка має світлу перинуклеарну зону.

У середніх і великих лімфоцитів більшу площу займає цитоплазма. їх ядра містять меншу кількість конденсованого хроматину і ядерце. За допомогою електронного мікроскопа серед малих лімфоцитів іден-тифіковані функціонально різнорідні клітини. Малі світлі лімфоцити характеризуються світлою цитоплазмою з незначною кількістю рибо-сом, мітохондрій, канальців ендоплазматичної сітки, комплексу Голь-джі. Малі темні лімфоцити містять електронно щільну цитоплазму у якій знаходяться різні органели.

Середні лімфоцити містять ядра з деконденсованим хроматином і чітко помітним ядерцем, цитоплазма містить усі органели.

Четвертим різновидом є плазматичні клітини; кількість плазмо-цитів незначна, вони характеризуються концентричним розміщенням гранулярної ендоплазматичної сітки.

За походженням та імунними ознаками лімфоцити поділяються на Т-і В-лімфоцити.

Т-лімфоцити розвиваються з кістково-мозкових клітин, диферен-ціюються у тимусі, забезпечують реакції клітинного і регуляцію гумо-рального імунітету. Вони становлять понад 70% лімфоцитів судинної крові. Т-лімфоцити — це клітини пам'яті, вони існують 10 і більше ро-ків. їх плазмолема містить антигенні маркери і численні рецептори, за допомогою яких пізнаються антигени та імунні комплекси.

У системи Т-лімфоцитів є різні популяції: Т-кілери, або клітини-вбивці — цитотоксичні лімфоцити, забезпечують протипухлинний і трансплантаційний імунітет; Т-хелпери (помічники), здатні специфіч-но розпізнавати антиген і посилювати утворення антитіл В-лімфоци-

128

Розділ 3

Загальна гістологія

тами; Т-супресори пригнічують здатність В-лімфоцитів продукувати антитіла; Т-клітини пам 'яті — лімфоцити, що тривалий час зберігають інформацію про антиген. Дія Т-лімфоцитів на В-лімфоцити здійсню-ється за допомогою лімфокінів — спеціальних розчинних речовин, які продукуються ними при дії антигенів.

В-лімфоцити. У птахів цей вид лімфоцитів утворюється з стовбу-рових клітин у фабрицієвій сумці. Місцем розвитку їх у ссавців вважа-ють кістковий червоний мозок. В-лімфоцити забезпечують гумораль-ний імунітет, вони здатні перетворюватися у плазмоцити — ефекторні клітини, які продукують захисні білки — імуноглобуліни, а ті — анти-тіла. Більшість В-лімфоцитів існують недовго.

На рівні світлового мікроскопа між Т- і В-лімфоцитами чітких морфологічних ознак не виявлено. Гістохімічним методом встановле-но, що В-лімфоцити дають позитивну реакцію на лужну фосфатазу, а Т-лімфоцити — на кислу фосфатазу.

Електронно-мікроскопічні дані свідчать, що у Т-лімфоцитів бага-то лізосом, а в ядрах більш конденсований хроматин. У В-лімфоцитів краще розвинена гранулярна ендоплазматична сітка. Основними ме-тодами розмежування і визначення функціонально різнорідних Т- та В-лімфоцитів і їх субпопуляцій є імунологічні, що грунтуються на ви-значенні рецепторів клітинної поверхні.

Моноцити (від гр. топоз — один). На частку моноцитів припадає 2-8% лейкоцитів. Це найбільші клітини, розмір яких досягає 18-20 мкм. Цитоплазма їх димчасто-сіра, займає значну площу, містить усі різновиди органел, серед яких багато лізосом. Ядро овальне, лопатеве, бобоподібне, містить одне-два ядерця; серед хроматину значна кіль-кість еухроматину, розсіяного рівномірно. Моноцити здатні витягува-ти та втягувати псевдоподії і легко мігрують через ендотелій капілярів і дрібних венул у пухку сполучну тканину, в якій вони рухаються, пе-ретворюються в макрофаги. Моноцити у великій кількості мігрують із кровоносних судин у тканини при запальних процесах.

Кров 'яні пластинки або тромбоцити (від гр. іьготБоз — згусток). У ссавців — це без'ядерні незначного розміру елементи судинної кро-ві, які являють собою фрагменти цитоплазми мегакаріоцитів — клітин червоного кісткового мозку У крові птахів подібну функцію виконують тромбоцити, які містять ядро. Під світловим мікроскопом окремі плас-тинки являють собою плоскі круглі структури, що містяться більш-

9 - 8-305

129

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

менш значними конгломератами і серед клітин крові виділяються ма-ленькими розмірами. У ссавців їх розмір 2-3 мкм, у птахів — 4-5 мкм. 1 мкл крові містить 300-350 тис кров'яних пластинок. Зовні пластинка обмежена плазмолемою, яка покрита глікокаліксом, має канальці та від-ростки різних розмірів. Основою пластинки є слабооксифільний гіало-мер (від гр. нуаііпоз — скловидний, шегоз — частина). Гіаломер містить крайовий пучок мікротрубочок, актинові і міозинові мікрофіламенти. Центральну частину пластинки займає грануломер, що має вигляд азурофільних гранул, серед яких виявляють щільні, темні альфа- та серотонінові гранули. Грануломер також містить глікоген і мітохондрп. Пластинки мають канальці, які з'єднані з поверхнею пластинки.

Кров'яні пластинки виконують важливу функцію в утворенні кров'яного згустка — тромба. Вони містять фермент — тромбопластин, який бере участь у перетворенні фібриногену в фібрин. Кров'яні плас-тинки швидко розпадаються, склеюються, утворюють скупчення, на-вколо останніх з'являються нерозчинні нитки фібрину - які сприяють утворенню згустка, що закриває пошкоджену судину.

Гемограма або лейкоцитарна формула. У тварин формені елементи крові знаходяться у певних кількісних співвідношеннях. їх підраху-нок має важливе діагностичне значення. Підрахунок співвідношення усіх клітин крові називають гемограмою. Співвідношення різних ви-дів лейкоцитів мазку периферійної крові (%) становить лейкоцитарну формулу.

Лімфа — це жовтувата рідина, її руслом є лімфатичні капіляри і су-дини. Утворення лімфи зумовлене переходом складових частин плаз-ми крові із кровоносних капілярів у тканинну рідину і надходження її разом з продуктами обміну речовин, які виділяються клітинами спо-лучної тканини у лімфатичні капіляри.

До складу лімфи входить лімфоплазма та формені елементи. Лім-фоплазма відрізняється від плазми крові меншим вмістом білків, зо-крема альбумінів, фібриногену та інш. Вона містить також нейтральні жири, мінеральні речовини тощо. Серед клітин переважають лімфоци-ти, кількість яких досягає 95-98%; зустрічаються й інші їх різновиди. Склад лімфи лімфатичних капілярів, що відтікає від кишок, містить більше жирів, а після проходження її через лімфатичні вузли, грудний та правий лімфатичні протоки, вона більше збагачена клітинними еле-ментами.

130

Розділ 3

Загальна гістологія