Навчання володінню м'ячем

Навчання ловінню. Правильне впевнене ловіння — застава успішного оволодіння технікою баскетболу. Можна ловити м'яч, що летить у повітрі і відскакує від майданчика (з напіввідскоку).

У початковій школі вивчається ловіння обома руками м'ячів, що летять назустріч і збоку на груди, низько і високо; на місці й у русі; ловіння однією рукою на місці.

При навчанні ловінню важливо домогтися правильної зустрічі м'яча руками, правильного розташування кисті й пальців на м'ячі. Потім треба звернути увагу на рухи, що амортизують. У починаючих баскетболістів можливі помилки: прагнення «затиснути» м'яч, зводячи руки на його боках, і ловіння на прямі руки без рухів, що амортизують.

Щоб полегшити завдання учня, перші вправи в ловінні треба приводити з передач, виконаних з невеликою траєкторією. Учень устигне простежити за польотом м'яча і вчасно приготуватися до ловіння. Якщо м'яч із передач на рівень грудей ловиться правиль­но, то можна перейти до ловіння високолетячих м'ячів на місці, потім зі стрибком із місця та зі стрибком після бігу.

Для ловіння м'яча, що летить убік, іноді досить переміститися приставними кроками. Сполученню приставних кроків з ловінням м'яча треба навчати спеціально.

Удосконалюючи ловіння, варто виконувати передачі не тільки на груди назустріч, але і збоку від того, що ловить. Спочатку передача збоку повинна здійснюватися так, щоб учень ловив м'яч більш спритною рукою. Наприклад, при передачі м'яча ліворуч учень зустрічає м'яч правою рукою.

З 2—3-го заняття варто навчати ловінню в русі. Спочатку вивчається ловіння із зустрічних передач.

Ловіння під час гри тісно переплітається з передачами, а тому справи для навчання й удосконалювання застосовуються ті самі.

Крім основних вправ у ловінні в початковій школі багато уваги варто приділяти вправам, які доводять, що їх корисно сполучати з основними. Ці вправи допомагають учням засвоїти форму м'яча і його пружні якості.

Приклади таких вправ:

1. В. п. — основна стійка баскетболіста. Виконання: підкинути

м'яч вгору, дати йому впасти на майданчик, а потім піймати

чи підкинути його вгору й відразу піймати.

48

Методичні вказівки: складність вправи можна змінити, вимагаючи від учнів не сходити з місця при виконанні вправи; пере­міщатися для ловіння в заданому напрямку; за час польоту м'яча встигнути ляснути в долоні, чи повернутися навкруги, чи при сісти.

Цю саму вправу можна виконати з іншого вихідного положен­ня: м'яч біля голови.

2. В. п. — те саме. Виконання: перекладати м'яч з однієї руки в іншу гак, щоб він переміщався навколо пояса учня, не тор­каючись тулуба.

3. В. п. — те саме. Виконання: сильно вдарити м'ячем по майдан­чику, щоб він підскочив якомога вище, і піймати його.

4. В. п. — м'яч у руках за спиною. Виконання: згинаючи руки) підкинути м'яч вгору через голову й піймати його перед со­бою; те саме виконати однією рукою.

Навчання передачам. У початковій школі вивчаються й міцно закріплюються передачі від грудей двома руками, від плеча од­нією рукою, зверху двома й однією рукою.

Кожен спосіб передачі спочатку розучується на місці. Рухи ці не важкі, але вимагають визначеної погодженості. Насамперед не­обхідно домогтися правильного вихідного положення. Потім при виконанні передач треба уважно стежити за погодженістю рухів: при правильно погоджених рухах руки закінчують передачу од­ночасно з випрямленням ніг.

Труднощі передачі в значній мірі залежать від того, після яко­го прийому вона виконується або з яким способом переміщення сполучається. З'єднання передач з іншими прийомами складають велику групу ігрових дій, які треба вивчати спеціально. Основні з них наступні:

• передача після ловіння на місці;

• передача після повороту на місці;

• передача після ловіння із зупинкою;

• передача після фінту на місці;

• передача зі стрибком із місця;

• передача в русі (після ловіння й ведення). j Учням початкової школи треба вміти виконувати передачу:

всіма вивченими способами в цих ігрових діях.

Вивчати й удосконалювати передачі з місця можна в таких

вправах:

1. Побудова — по три учні в лінію на відстані 4—5 м один від іншого. Виконання: 2-й передає м'яч 1-му, той передає його назад 2-му. Те саме повторюється в бік 3-го. Варіанти:

а) м'ячі в 1-го і 3-го. Вони по черзі передають їх 2-му, що по­вертає м'яч назад тому, від кого піймав;

б) ту саму вправу виконувати двома м'ячами, але трійка уч­нів утворе трикутник.

2. Побудова — троє учнів утворюють рівнобічний трикутник. Виконання: 1-й передає м'яч 2-му і перебігає на його місце. 2- й передає м'яч 3-му і перебігає на місце 1-го. 3-й виконує вправу так само, як і 1-й.

3. Побудова — клас розподіляється по п'ять учнів: чотири ши­куються в шеренгу з інтервалом метр, один розташовується проти них на відстані 3—4 м.

Виконання: стоячі в шерензі мають два м'ячі і по черзі передають їх тому, що стоїть навпроти, який повертає м'ячі назад у шеренгу кожному з учнів.

4. Побудова — у дві шеренги.

Виконання: 1-й передає м'яч 2-му, той 3-му і таке інше. Остан­ній передає м'яч викладачу. Варіант: вправа виконується в тому самому порядку, тільки після передачі кожний повинний перебіг-і п прямо на протилежний бік.

Методичні вказівки: вправу проводити декількома м'ячами поточно. Під час зміни місць перебігаючий не повинний заважати передачі.

2. Побудова — у три колони, направляючі яких утворюють трикут­ник. Виконання: 1-й передає м'яч 2-му, той 3-му. Після переда­чі гравець переходить у кінець тієї колони, у яку передав м'яч.

3. Побудова — у трійках по всій довжині майданчика: два учня стоять у потилицю один одному на одній боковій лінії облич­чям до майданчика (1-й і 2-й), а на протилежній бічній лінії стоїть 3-й з м'ячем у руках.

Виконання: 1-й вибігає і ловить м'яч із зупинкою від 3-го, пе­редає назад 3-му і повертається на своє місце. У цей час ту саму справу виконує 2-й. Варіанти:

а) 1-й ловить м'яч із зупинкою, виконує поворот назад, пово­рот уперед, передає м'яч 3-му і повертається на своє місце;

50

51

б) 1-й ловить м'яч із зупинкою, виконує поворот назад, пе­редає м'яч 2-му, а сам з поворотом назад повертається на місце 3-го. Ту саму вправу виконує 3-й.

7. Побудова — у чотирьох колонах, що стоять парами зустрічно по діагоналі. Виконання: 1-й передає м'яч 3-му і переходить у колону 2. 3-й

передає м'яч у колону 1 і переходить у колону 4. Те саме викону­ють у колонах 2 і 4 та переходять у колони 1 і 3.

8. Побудова — парна кількість учнів стоїть обличчям у коло, один у центрі кола. Вправа виконується з двома м'ячами. Виконання: 1-й передає м'яч у центр, той передає його 3-му.

Потім 2-й передає м'яч у центр, а той передає його 4-му тощо.

Методичні вказівки: вправу можна виконувати, пересуваю­чись по колу.

9. Побудова — у двох, рівнобіжних колонах. Виконання: 1-й пе­редає м'яч на вихід 2-му, той ловить його із зупинкою і після повороту назад передає його наступному своєї колони, а сам переходить у кінець цієї ж колони. Потім 2-й передає м'яч 1-му гравцю колони, що виконує вправу в такому самому по­ рядку.

При розучуванні передач у русі варто виконувати вправи, що сприяють прискоренню процесу навчання. Нижче приводяться зразкові вправи.

1. Побудова — у колонах. Виконання: бігти вперед і виділити один широкий крок після поштовху лівою ногою (стрибок кроком). Потім продовжувати біг 5—6 м і повернутися в ко­лону.

2. Побудова -- така сама. Виконання: під час бігу виділити два

кроки підряд, кожен після поштовху лівою ногою. Потім у на­ступній вправі виконати те саме, але з рухами рук, що іміту­ють ловіння й передачу.

Вправи, що сприяють навчанню, варто давати в зазначеній послідовності.

При вивченні передач після ведення в першій вправі треба на­гадувати учням, щоб останній поштовх м'яча в майданчик перед ловінням вони виконували трохи сильніше, ніж усі попередні. Це дозволить зосередити увагу на ловінні.

ФУТБОЛ

ТЕХНІКА ГРИ

Техніка футболу — це історично сформований комплекс прийомів, за допомогою яких ведеться гра. Про технічну майстерність футболіста говорять:

а) кількість прийомів, якими гравець досконало володіє;

б) стабільність і надійність застосовуваних прийомів неза­лежно від факторів, що впливають (напруженість матчу, активна протидія суперників, реакція болільників, непо­года тощо);

в) ефективність і доцільність застосовуваних прийомів;

г ) легкість, невимушеність і раціональна швидкість виконан­ня прийомів.

Від технічної підготовки гравців залежить реалізація тактич­них і стратегічних планів команди. Техніка футболу специфічна н різноманітна, що створюється розмаїтістю способів, варіантів, різновидів і умов виконання прийомів.

Для послідовного вивчення техніки гри користуються її класифікацією.

ТЕХНІКА ГРИ БЕЗ М'ЯЧА

Стійки і переміщення (біг, стрибки, зупинки, повороти) складають основу (фундамент) футболу. Футболіст у середньому за гру володіє м'ячем приблизно три хвилини, інший час він грає без м'яча. Технічно вірні переміщення сприяють правильним і раціо­нальним техніко-тактичним діям гравця. Кожному гравцеві тре на вміти грати в стійці футболіста, переміщатися бігом: облич­чям і спиною вперед, приставними і схрестними кроками вбік, швидко змінювати спосіб пересування, швидкість і напрямок руху, з місця і з розбігу високо і далеко стрибати, володіти своїм тілом як в опорному, так і в безопорному положенні, раптово зупи­нятися та повертатися на місці і під час бігу.

52

53

ТЕХНІКА ГРИ З М'ЯЧЕМ

Ігрові прийоми з м'ячем є суттю футболу. Граючи, футболісти немов би змагаються в умінні бити, зупиняти і вести м'яч. У матчі завжди незаперечною перевагою володіє команда, що краще во­лодіє м'ячем. Кожен польовий гравець, щоб навчитися добре гра­ти, мусить опанувати техніку:

а) ударів ногою і головою по нерухомому, що котиться й ле­тить, м'ячу на різній висоті і швидкості, посилаючи його точно та сильно в ціль (у ворота, партнеру тощо);

б) зупинок ногою, тулубом і головою м'яча, що котиться і ле­тить із різною швидкістю і траєкторією польоту;

в) ведення м'яча зі зміною швидкості та напрямку руху;

г) добору м'яча в суперника під час передач, прийому і ве­дення;

д) укидання м'яча;

є) обводних рухів (фінтів) на удар, передачу, ведення, підбір та ін. Воротар, крім прийомів польового гравця, має во­лодіти технікою ловіння, відбивання, переводів і введення м'яча в гру.

Удари по м'ячу є основними ігровими прийомами у футболі. Ударом забиваються м'ячі у ворота суперників, ударами м'яч пе­редається між партнерами. Передачі є мовою футболу. Як прави­ло, гравців високого класу відрізняють точні, сильні, своєчасні та різноманітні способи нанесення ударів по м'ячу. Футболісти гра­ють, застосовуючи удари по м'ячу ногою й головою.

Удари по м'ячу ногою робляться носком, серединою, внутріш­ньою і зовнішньою частинами підйому, внутрішньою і зовніш­ньою стороною стопи, п'ятою, стегном і підошвою по м'ячу, що рухається та нерухомому.

Удари по м'ячу внутрішньою частиною підйому. Застосову­ють цей удар, посилаючи м'яч партнерам у ворота із середньої і великої відстані — до 40—50 м. Ним виконують штрафні, вільні і кутові удари, прострільні та начіпні передачі в штрафний май­данчик. Удар виконується з енергійного розбігу 6—8 м під кутом 30^60° до напрямку польоту м'яча. Опорна нога ставиться після останнього широкого кроку через п'яту на всю ступню на відстані 15—30 см чи збоку, позаду від м'яча. Центр ваги переноситься на зігнуту в колінному і гомілковостопному суглобах опорну ногу.

54

Одночасно з останнім, подовженим кроком розбігу нога, що б'є, робить замах. У момент удару нога, що б'є, закріплюється, стопа напружена, носок відтягнутий, вага тіла переноситься на передню частину ступні опорної ноги. Руки розташовуються в сторони, допомагають зберегти рівновагу. Тулуб, нахилений у бік опорної ноги, випрямляється і відхиляється назад у залежності від траєкторії польоту м'яча, що задається нанесенням уда­ру у визначену точку м'яча. Після завершення удару й проводки, нога, що б'є, ставиться злегка навхрест перед опорною ногою, однойменна їй рука заноситься назад.

Удар серединою підйому (Рис. 1) відрізняє велика швидкість

польоту м'яча і відносна точність, що дає можливість застосовувати

Рис. 1

55

цей удар при виконанні передач і ударів по воротах із се­редньої і далекої відстані, для введення м'яча в гру від воріт, при виконанні штрафних і відбійних ударів від воріт, а також при нанесенні ударів через себе. Удар серединою підйому виконується і розбігу, рідше з місця по нерухомому і м'ячу, що рухається. Розбіг, м'яч і напрямок удару розташовуються на одній лінії. Після розбігу опорна нога перекатом з п'яти на стопу ставиться на 10-15 см збоку від м'яча. Носок спрямований паралельно напрямку удару. У момент удару нога, що б'є, закріплена у всіх суглобах, носок відтягнутий. Центр ваги переміщається на носок опорної ноги. Тулуб випрямляється. Рука, протилежна нозі, що б'є, виноситься вперед, інша — назад. Руки підтримують рівновагу. Під час удapy гравець дивиться на м'яч. Удар завершується проводкою н площині напрямку польоту м'яча. Після удару нога, що б'є, розслаблюється. Траєкторія польоту м'яча залежить від місця поста­новки опорної ноги і влучення в потрібну точку м'яча.

Удар зовнішньою частиною підйому (Рис. 2) застосовується при

передачі ударів із близької, середньої і далекої відстані для виконання штрафних і кутових ударів, при ударах по м'ячу, що котиться і летить збоку. Цим способом виконуються «різані удари, сховані передачі. Розбіг при виконанні удару зовнішньої частиною підйому виконується майже по лінії напрямку польоту м'яча. Опорна нога ставиться на 20 — ЗО см збоку або позад м'яча. Стопа ноги, що б'є, з відтягнутим униз носком повертається всередину. Проводка при прямому ударі робиться в напрямок польоту м'яча, при різаному під кутом до 90° стосовно лінії напрямку удару. Траєкторія польоту м'яча задається відстанню мі) опорною ногою і м'ячем та ступенем повороту стопи ноги, що б'є усередину. В іншому структура рухів при ударах середньою і зовнішньою частиною підйому схожа.

Рис. 2

Удар зовнішньою стороною стопи використовують при ударах по м'ячу, що котиться, чи назустріч із зовнішнього боку ноги, щ( б'є. Його застосовують при виконанні фінтів і різних схованих ударів і передач. Удар зовнішнім боком стопи виконується таї само, як і зовнішньою частиною підйому, тільки стопа ще більше повертається всередину. Удар наноситься частиною стопи від підставленого мізинця до п'яти.

Удар носком (Рис. 3) характеризується швидкістю рухів, високою швидкістю м'яча, але за допомогою цього удару важко домогтися точності. Цим ударом уводять м'яч у гру бід воріт, виконують середні та далекі передачі, відбирають м'яч у супротивника передають м'яч партнеру і проштовхують його у ворота в умовах

великої скупченості гравців і невеликого ліміту часу. Частіше застосовують даний удар у сиру погоду.

Рис. З

Техніка удару носком відрізняється від техніки удару серединою підйому положенням стопи ноги, що б'є, носок якої трохи мі шитий догори.

— Q

Рис. 4

Удар п'ятою (Рис. 4) відрізняє відносна складність, незнач­ні сила і низька точність, але він несподіваний для супротивни­ми Застосовують удар п'ятою для схованої передачі партнеру на о мільку відстань. Для виконання удару опорна нога ставиться збоку від м'яча, що б'є, проноситься над м'ячем уперед, і за раху­нок різкого руху її назад наноситься удар п'ятою. Стопа рухається і паралельно землі, тулуб злегка нахиляється вперед, руки сприяють збереженню рівноваги. При виконанні удару п'ятою гравець на відміну від інших ударів не контролює м'яча очима.

56

57

Описана вище техніка ударів цілком відноситься до ударів виконуваних по нерухомому м'ячу.

Удари по м'ячу, що котиться, по техніці виконання, за струю турою рухів близькі ударам по нерухомому м'ячу. Складність по_: лягає в умінні гравця розраховувати свої рухи у відповідності зі швидкістю і напрямком польоту м'яча. Особливість полягає в постановці опорної ноги, яка ставиться при ударі по м'ячу, що котиться від гравця, попереду м'яча; при ударі по м'ячу, що котиться збоку, опорна нога ставиться збоку, носком у напрямку удару. Удар наноситься в момент наближення м'яча до опорної ноги

Шари по м'ячу, що летить. Техніка ударів по тих, що опускаються, і низьколетячих м'ячах ідентична техніці ударів по м'ячу що котиться. Швидкість і траєкторія польоту м'яча створюють основні труднощі при виконанні ударів по м'ячу, що летить, і по лягає у визначенні моменту удару.

Якщо техніка ударів по м'ячу, що опускається, і низьколетя­чих м'ячах, не відрізняється від техніки ударів по м'ячу, що ко­титься, то структура рухів при ударах із поворотом і при несподі­ваних ударах із напівліта і через себе має свої характерні риси.

внутрішньою і зовнішньою частинами підйому. Руки відведені в сторони для підтримки рівноваги. Сила удару залежить пі і інтенсивності повороту, точність удару — від точки влучення по м'ячу: у центр ваги м'яча, вище або нижче нього. Після про­полки нога, що б'є, рухається вперед і ставиться схрестно перед .опорною. Удар із поворотом несподіваний для воротарів, ним користуються нападаючі при ударах по воротах, коли не можна діяти іншим способом.

Ударом через себе б'ють м'яч у ворота, передають його парт­нерам або відбивають від воріт, коли іншим способом завдати \ дару не можна. Опорна нога ставиться через п'яту за м'ячем, що опускається. Удар по м'ячу наноситься ногою, носок якої спрямо­ваний вгору, у момент, коли м'яч знаходиться приблизно на рівні пліч. Тулуб відхиляється назад, опорна нога піднімається на носок. Чим нижче виконується удар, тим вище траєкторія польоту. Для додання польоту м'яча траєкторії в горизонтальній чи пло­щині вниз необхідно виконати удар по м'ячу, що знаходиться на рівні голови і над точкою опори. Точність і сила удару зроста­ють, коли його наносять із наступним падінням (Рис. 6) на руки, потім на спину.

Рис. 5

Удар з поворотом (Рис. 5) застосовується для нанесення удару по м'ячу, що летить, на рівні пояса збоку. Перед ударом опорна нога ставиться через п'яту на зовнішній звід стопи носком у бік передбачуваного польоту м'яча. Вага тіла переноситься на опорну ногу, незначно зігнуту в суглобах. Тулуб нахиляється у бік опор­ної ноги. Нога, що б'є, рухається по дузі майже паралельно землі. Стопа спрямована вниз. Удар виконується паралельно землі серединою,

Рис. 6

Удар через себе назад наноситься в горизонтальному поло­женні тулуба.

Удар з напівліта наноситься в момент відскоку м'яча від землі. Ним користуються гравці при ударах по воротах і при передачах на велику відстань, воротарі — при введенні м'яча в гру з рук. Удар виконується серединою і зовнішньою стороною підйому. У момент удару гомілка вертикальна, носок відтягнутий униз (Рис. 7).

58

59

Гомілковостопний і колінний суглоби закріплені. Тулуб відхиляється назад. Траєкторія польоту м'яча залежить від місця влучення по м'ячу, положення опорної ноги стосовно м'яча і положення стопи ноги, що б'є, та тулуба футболіста під час проводки.

тулуба вперед і переносом ваги тіла на ногу, що стоїть попереду. Сила удару залежить від амплітуди замаху тулубом і ступеня на­прут шиї і спини. Точність польоту м'яча визначається точкою влучення чолом по м'ячу.

Рис. 7

Удари по м'ячу головою відносяться до основних технічних прийомів футболу, за допомогою яких ведеться гра. Гравці і команди, ідо володіють технікою ударів по м'ячу головою, мають велику перевагу: ударом головою м'яч забивається у ворота, передається партнерам, вибивається захисниками зі штрафного майданчика при руйнуванні атаки суперника по повітрю. Гравці, щ( володіють технікою ударів головою, як правило, виграють верхов м'ячі. Незважаючи па індивідуальні розходження у виконанні техніки ударів по м'ячу головою, загальним у структурі того прийому є замах, удар по м'ячу серединою чола та бічною частиною голо ви, рідше — тім'яною частиною голови і потилицею. Удари виконують в опорному та безопорному положенні (у стрибку). Удар серединою чола відрізняється високою точністю. Це пояснюється великою площею зіткнення з м'ячем, можливістю здійснювати зоровий контроль і відносну силу удару, що забезпечується твердіс­тю поверхні, яка вдаряє, і участю в ударі великої маси м'язів тіла,

Удар серединою чола з місця без стрибка (Рис. 8) здійс­нюється зі стійки в невеликому кроці, ноги зігнуті в колінних і гомілковостопних суглобах, тулуб трохи нахилено вперед, руки зігнуті в ліктях. Перед ударом тулуб відхиляється назад, вага тіла переноситься на ногу, що стоїть позаду. Удар починається з вип­рямлення позаду стоячої ноги та тулуба і наноситься чолом. М'яч під час виконання прийому контролюється очима, м'язи шиї та спини в момент удару напружуються. Закінчується удар нахилом

Рис. 8

Рис. 9

Удар серединою чола в стрибку виконується в боротьбі за веррховий м'яч, що знаходиться вище голови або далеко від футболіста. Ефективність при ударах головою в стрибку залежить від шкоти стрибка, уміння швидко розраховувати місце і момент відштовхування та зустрічі із м'ячем. Стрибки здійснюють, штовхаючи обома й однією ногою. Після фази відштовхування техніка удару головою схожа з технікою удару головою в опорному положенні. По закінченні удару приземлення відбувається на носки и напівзігнуті ноги, розставлені ширше, ніж при відштовхуванні. Стрибають, відштовхуючись обома ногами (Рис. 9), коли не мож­на розбігтися і коли м'яч знаходиться трохи вище голови.

60

61

Відштовхуються однією ногою, з розбігу (Рис. 10), коли не обхідно дістати високо або далеко летючий м'яч і при цьому ви передити суперника. Удари серединою чола в стрибку виконують іноді в стрибку за м'ячем, що летить, на відстані 3—4 м в; воріт на висоті грудей або пояса, з наступним падінням на груди (Рис. 11).

Рис. 11

Удар серединою чола з поворотом (Рис. 12) застосовують якщо потрібно змінити напрямок польоту м'яча. Перед ударом голова і тулуб повертаються у бік передбачуваного удару, поворот здійснюється на носках, тулуб відхиляється назад. Подальша техніка цього прийому ідентична техніці удару серединою чола з місця без повороту. Техніка удару серединою чола в стрибку з поворотом відрізняється від удару серединою чола в стрибку тим, що після стрибка відбувається поворот голови і тулуба в на­прямку удару.

Рис. 12

Рис. 13

Удар бічною частиною чола виконується, коли не можна на­нести удар серединою чола і коли м'яч летить збоку. Перед уда­ром і опорним положенням вага тіла переноситься на зігнуту ногу, що стоїть; тулуб і голова роблять замах праворуч при наближен­ні м'яча з правого боку. Удар починається розгинанням ніг, тулуба і шиї в передбачуваному напрямку удару і наноситься бічною частиною чола в момент проходження голови і тіла по вертикалі. За­кінчується удар нахилом тулуба у бік удару і переносом ваги тіла на попереду стоячу ногу. При ударі в стрибку (Рис. 13) у момент підштовхування двома й однією ногами робиться замах у бік, про­тилежний цілі. Удар наноситься у вищій точці польоту за раху­нок енергійного випрямлення тулуба і руху голови з подальшою проводкою м'яча. Приземлення відбувається на носки зігнутих ніг.

62

63

Зупинка (прийом) м'яча є засобом, що дає можливість узяти під контроль м'яч, опанувати ним з метою удосконалення подаль­ших ігрових дій: ведення, передач і ударів по воротах.

У грі виконуються повні й неповні зупинки м'яча з переводом його в положення, зручне для продовження гри. Зупинку м'яча здійснюють за рахунок рухів, що амортизують, ногами, грудьми, животом, шиєю і накриванням м'яча стопою, гомілкою, животом. Зупиняють м'яч, що котиться і летить на різній висоті і з різ­ною швидкістю. Про класність гравця судять по вмінню обробля­ти найважчі м'ячі легко, швидко і невимушено в складній ігровій обстановці, переборюючи опір суперника.

Зупинки м'яча ногою мають загальні основи техніки для всіх

прийомів і способів:

а) постановка опорної ноги;

б) зустріч м'яча;

в) зупинка м'яча;

г) прийняття вихідного положення, зручного для продов­ження гри.

У грі м'яч зупиняють ногою: підошвою, внутрішньою і зов­нішньою стороною стопи, серединою, внутрішньою і зовнішньою частиною підйому, стегном, гомілкою.

Зупинка м'яча, що котиться, підошвою (Рис. 14). Опорна но­га ставиться носком у бік м'яча, що котиться. Приймаюча нога] зігнута в колінному суглобі, виноситься вперед назустріч м'ячу] Носок піднятий, стопи з гомілкою утворюють кут приблизно 90°J П'ята знаходиться над землею на відстані 5—10 см. При торкан­ні м'яча приймаюча нога, гасячи швидкість польоту, виконує не­значний рух, що уступає, назад і притискає м'яч до землі.

Зупинка м'яча, що опускається, підошвою (Рис. 15). Опорна нога, злегка зігнута, ставиться поруч з передбачуваним відско­ком м'яча. Нога, що зупиняє, зігнута в коліні й розслаблена, під­німається над місцем відскоку м'яча. Носок піднятий. У момент торкання м'ячем землі приймаюча нога виконує невеликий рух, що уступає, угору за рахунок згинання в тазостегновому суглобі і притискає м'яч до землі. Тулуб нахиляється вперед.

Рис. 15 Зупинка м'яча внутрішнім боком стопи. Цим способом зупи­няють м'ячі, що котяться і летять. Надійність способу забезпе­чується великою площею зіткнення з м'ячем. При зупинці м'яча, що котиться (Рис. 16), вага тіла знаходиться на опорній нозі. Нога, що зупиняє, виноситься трохи вперед і при зустрічі з м'ячем підводиться назад до рівня опорної. Стопа під кутом розверну­та назовні на 90°. Зупинка м'яча відбувається за рахунок більш повільного відведення назад приймаючої ноги, ніж швидкість ру­ху м'яча. У результаті цього швидкість руху м'яча гаситься, і він зупиняється.

Рис. 14

Рис, 16

64

65

Техніка зупинки м'ячів, що котяться і низьколетячих, схожа. При зупинці м'яча, що падає зверху (Рис. 17), опорна нога ста­виться збоку на 30—60 см від місця передбачуваного приземлен­ня м'яча. Приймаюча нога відводиться назад, носок розгорнутий назовні, п'ята низько опущена над землею.

Рис. 17

У момент відскоку м'яч зупиняється за рахунок невеликого відведення ноги, що зупиняє, вгору. Високолетячі м'ячі зупиня­ються в стрибку за рахунок руху, що уступає, назад розслабленою приймаючою ногою, зігнутою в тазостегновому і колінному суг­лобах. Після зупинки м'яча гравець приземляється на одну ногу з наступними діями.

Рис. 18

66

Зупинка м'яча підйомом (Рис. 18) застосовується при опускан­ні м'ячів, що падають зверху, перед гравцем. Приймаюча нога, зіг­нута в колінному суглобі, піднімається вгору, носок відтягнутий. При торканні м'яча підйомом нога опускається назад. Зупинка м'яча відбувається за рахунок більш повільного опускання ноги в порівнянні зі швидкістю м'яча, що опускається.

Зупинка стегном (Рис. 19). Цим прийомом зупиняють м'яч, опускається зверху перед гравцем у безпосередній близькості

м нього. Приймаюча нога, розслаблена, зігнута в коліні, піднімається назустріч м'ячу. При зіткненні м'яча зі стегном нога опускається назад. У залежності від траєкторії польоту м'яча лінія стегна при зустрічі з ним має різний нахил.

Рис. 19

Зупинка зовнішньою стороною стопи (Рис. 20). Цим прийо­мом зупиняють м'ячі, що летять чи котяться збоку. Опорна нога повертається трохи в бік м'яча, що наближається. Приймаюча нога, ближча до м'яча, що летить, відводиться вперед — убік схресно перед опорною. У момент відскоку зовнішня сторона стопи накриває м'яч і за рахунок руху, що уступає, зупиняє його.

Рис. 20

Повні зупинки м'яча в сучасному футболі майже не практикуються. Усе частіше мають місце зупинки м'яча з наступним його

67

перекладом убік, уперед чи назад у проміжних напрямках, що дає значний виграш у часі обробки м'яча і відповідає вимогам сучасного футболу.

Зупинка м'яча грудьми (Рис. 21) робиться, коли невигідно від­бивати м'яч головою або не можна зупинити м'яч ногою через ви­соку траєкторію його польоту. Перед зупинкою груди подають­ся вперед назустріч м'ячу, руки розводяться в різні боки, гравець піднімається навшпиньки. М'яч зупиняється за рахунок руху, що уступає, грудьми (вони вбираються), що здійснюється згинанням тулуба в попереку вперед і ніг у суглобах. М'яч опускається перед гравцем. При зупинці м'яча з перекладом тулуб повертається в передбачувану сторону.

Рис. 21

Зупинка м'яча головою (Рис. 22) рідко застосовується через свою складність. Перед зупинкою голова і тулуб подаються на зустріч м'ячу, гравець піднімається навшпиньки. Зупинка здійснюється за рахунок згинання ніг у суглобах, нахилу тулуба і голо­ви назад. М'яч у цьому випадку не відскакує, а падає вниз перед гравцем. При перекладі м'яча вбік під час зупинки тулуб і голова повертаються в тому самому напрямку.

Ведення м'яча (дриблінг). За допомогою ведення м'яча гра­вець, який постійно його контролює, може обіграти суперника, вийти на вільне місце, на тактичний простір, із метою нанесення удару по воротах або передачі м'яча партнерам. Незважаючи на те, що ведення м'яча, як технічний прийом, програє під час виконання іншим прийомам, він завжди буде мати місце у футболі, тому

що дозволяє розкритися індивідуальним здібностям футболіста техніки володіння м'ячем і розуміння самої суті гри. У футболі

застосовують в основному ведення м'яча ногою, рідко головою, коли м'яч, що летить у повітря, потрібно собі підіграти.

Рис. 22

Рис. 23 Рис. 24

Ведення м'яча ногою виконується під час бігу (рідше ходьби) шляхом легких, швидких ударів-поштовхів ступнею по м'ячу. Удари наносяться в нижню частину м'яча, додаючи йому зворот­не обертання, з такою силою, щоб м'яч відскакував на бажану відстань від гравця. Майстерність футболіста визначається вмінням контролювати м'яч при максимальній швидкості пересування. Ведення здійснюється носком (Рис. 23), внутрішнім боком сто­ми (Рис. 24).

68

69

Також у грі застосовується техніка ведення м'яча середи­ною (Рис. 25) і зовнішньою стороною підйому (Рис. 26). Носком і серединою підйому м'яч ведуть по прямій, внутрішнім боком стопи — по дузі. Ведення зовнішньою стороною підйому більш надійне і вільне, більш ефективне й універсальне. У залежності від ігрової ситуації та напрямку руху застосовують різні прийоми і способи ведення м'яча. їх застосовують у сполученні з фінтами, передачами й іншими технічними діями.

Рис. 25 Рис. 26

Рис. 27

70

Відбір м'яча є складним техніко-тактичним прийомом, що вимагає при його виконанні від гравця рішучості та сміливості, уміння швидко оцінювати ігрову обстановку й миттєво прийма­ти рішення. М'яч відбирають випадом (Рис. 27), поштовхом пле­ча в плече суперника і підкатом (Рис. 28), коли його не можна відібрати іншим способом.

Рис. 28

Укидання м'яча — прийом, техніка виконання якого обгово­рена правилами змагань. Точність укидання м'яча руками й від­сутність положення «поза грою» під час укидання роблять цей прийом особливо небезпечним, якщо він виконується близько від воріт. Укидання виконується зі стійки, коли ступні розташо­вуються на одній лінії, ноги разом або нарізно, зі стійки або од­на нога попереду. Укидання проводиться з місця і з розбігу, іноді з наступним падінням. Перед укиданням кисті широко розставле­ними пальцями тримають м'яч, руки зігнуті в ліктях. М'яч махом назад заноситься за голову, тулуб прогинається, ноги згинаються в колінах. При рівнобіжній стійці кидок здійснюється за рахунок різкого почергового випрямлення ніг, тулуба, рук. Закінчується кидок перенесенням ваги тіла на носки й енергійним рухом кистей.

При стійці з виставленою вперед ногою перед кидком вага ті­ла — на позаду стоячій нозі. Кидок закінчується переносом ва­ги тіла на попереду стоячу ногу. Інші елементи техніки вкидан­ня зі стійки з виставленою вперед ногою ідентичні вкиданню з рівнобічної стійки. Для збільшення дальності кидка застосову­ють розбіг з 4—6 м, що закінчується прийняттям однієї зі стійок. Обводні рухи (фінти) — це ігрові прийоми і дії футболіста, за допомогою яких:

а) маскуються наміри гравця;

б) суперник вводиться в оману;

в) змушують суперника закритися або залишити зручну позицію;

г) суперник непевно виконує техніко-тактичні дії або при­йоми, що створює передумови для перехвата в нього ігро­вої ініціативи.

Фінти -- вершина техніко-тактичної майстерності футболіс­та, якої можна досягти за роки вдосконалення техніки володін­ня всім різноманіттям футболу, глибоко розбиратися в питаннях тактики гри, уміння правильно й швидко оцінювати ігрову ситу­ацію.

ТЕХНІКА ВОРОТАРЯ

Ловіння м'яча, що летить у бік від воротаря. Незважаючи на індивідуальні розходження у воротарській техніці, усі воротарі роблять у бік м'яча один—два приставних кроки, приймають стій­ку і ловіннять м'яч (Рис. 29). Останнім часом воротарі ловіннять м'ячі, що котяться, роблячи однією ногою крок назустріч м'ячу, іншу сильно згинають, опускаючи коліно до стопи ноги, що зро­била крок (Рис. ЗО). Рух рук і прийняття стійки воротаря такі ж, як і при першому способі. Якщо м'яч летить по землі далеко від воротаря і з великою швидкістю, то воротар ловить м'яч, викону­ючи падіння, до якого доцільно прибігати, коли неможливо опа­нувати м'ячем в опорному положенні. Падіння здійснюється без фази польоту — перекатом (землі послідовно торкаються гомілка. стегно, бік, плече, руки з м'ячем) чи з фазою польоту (Рис. 31) - кидком, який воротар починає з низької стійки, поштовх здійс­нює ближчою до м'яча ногою, що повернена носком у бік м'яча.

Рис. 29 Рис. ЗО

Рис. 31

У другому способі приземлення відбувається послідовно: ру­ки, плече, бік, стегно і гомілка. Піймавши м'яч, в обох способах воротар підтягує його до грудей і групується.

Рис. 32

Ловіння м'яча, що летить нарівні колін, стегон, пояса (Рис. 32), грудей (Рис. 33). Воротар у стійці, зігнувши ноги на ширині стопи, виносить руки долонями догори назустріч м'ячу. При

72

73

ловінні м'ячів, що летять на рівні колін і стегон, воротар присі­дає, при ловінні м'ячів, що летять на рівні грудей, піднімається навшпиньки або підстрибує з таким розрахунком, щоб м'яч вия­вився на рівні пояса. М'яч обхоплюється руками в момент тор­кання живота. Швидкість м'яча гаситься за рахунок згинання ту­луба в попереку та втягування живота.

Рис. 33

Рис. 34

Ловіння м'яча, що летить вище голови воротаря (Рис. 34). Ру­ки, звернені долонями до м'яча, виносяться вгору назустріч м'ячу. Пальці розведені в різні боки, великі пальці звернені всереди­ну і майже торкаються один одного. При торканні м'яча паль­ці й кисті обхоплюють м'яч і підтягують його до грудей. Швид­кість польоту м'яча гаситься за рахунок руху рук, що уступає. У залежності від висоти польоту м'яча і відстані від воротаря, він ловить м'яч в опорному положенні або в стрибку з наступ­ним падінням.

Відбивання м'яча воротар застосовує тоді, коли боротьбу за м'яч він веде, переборюючи тиск суперників, чи в складних погодніх умовах, коли важко опанувати м'ячем. Відбивання робиться, як правило, у стрибку одним (Рис. 35) чи обома (Рис. 36) кулаками.

Рис. 36

Перевод м'яча воротар застосовує, коли не можна ні опану­вати м'ячем, ні відбити його в поле. М'яч переводять відкритими долонями з напруженими пальцями. Відносно напрямку польо­ту долоня або долоні ставляться під кутом, і в такий спосіб змі­нюється траєкторія польоту м'яча. Перевод ефективний при ві­дображенні м'ячів, що летять із великою швидкістю у ворота під поперечину або в стійку. Перевод здійснюється в стрибку, іноді і наступним падінням. М'ячі, спрямовані у ворота, у результаті переводу летять за лінію воріт.

74

75

Оволодіння м'ячем при веденні його суперником потребує від воротаря розрахунку і кмітливості, сміливості й рішучості, вит­римки і холоднокровності. Якщо суперник, ведучи м'яч, набли­жається до воріт, воротар, користуючись фінтами, імітуючи вихід на м'яч, прагне змусити суперника відпустити його на значну від­стань, і, як тільки це відбудеться (чи суперник з м'ячем почне діяти непевно), воротар робить ривок і кидається за м'ячем до ніг нападаючого.

Ловіння м'яча руками необхідно страхувати корпусом, пада­ючи таким чином, щоб тіло лягало паралельно воротам, перетво­рюючись в бар'єр на шляху м'яча і суперника до воріт. При ово­лодінні м'яч підтягується до живота, воротар групується.

Уведення м'яча в гру робиться воротарем шляхом вибивання його ногами або кидком руками. Воротар уводить м'яч у гру но­гами, виконуючи удар по нерухомому м'ячу серединою підйому, внутрішньою частиною підйому, носком або ударом серединою підйому по м'ячу з рук (Рис. 37) чи з напіввідскоку.

Рис. 40

При введенні м'яча в гру ногою необхідно прагнути до точного удару. Якщо ногою можна вибити м'яч далеко в поле, підключаю­чи відразу в атаку нападаючих, то, уводячи м'яч у гру кидком ру­ки, досягається точність і швидкість атаки. У грі воротарі вводять м'яч кидком зверху (Рис. 38), збоку (Рис. 39) і знизу (Рис. 40).

Рис. 37

Рис. 38 Рис. 39

ТАКТИКА ГРИ

Під тактикою футболу розуміються найдоцільніші індивіду­альні, групові й командні дії гравців, спрямовані на досягнення наміченої мети в конкретному матчі. Рішенню тактичних задач підлягає фізична, психологічна і технічна підготовка.

Гра у футбол — це постійна зміна функцій команди протягом усього матчу: при втраті м'яча команда захищається, при володін­ні м'ячем нападає. У зв'язку із цим футболісти повинні однако­во добре вміти діяти як конструюючи, так і руйнуючи атаку не­залежно від своїх основних функцій. Футболісти повинні вміти і грамотно будувати свої індивідуальні дії без м'яча і з м'ячем як у нападі, так і в захисті, а також вести свою гру в залежності від дій партнерів по команді.

Індивідуальні, групові та командні дії гравців у захисті і на­паді будуються в залежності від системи гри, застосовуваної ко­мандою в матчі. Під тактичною системою гри в сучасному футболі розуміється раціональне розміщення гравців. Маневреність у нападі й у захисті дозволяє максимально використовувати під час гри індивідуальні особливості футболістів. Сучасні тактич­ні системи гри дозволяють створити чисельну перевагу гравців

76

77

у захисті и підсилити дії команди при атаці за рахунок активно­го підключення до атаки гравців середньої і задньої лінії. Останні чемпіонати світу показали:

а) для успішного рішення тактичних задач гравцям треба ма­ти високу функціональну, техніко-тактичну і морально-во­льову підготовку;

б) обов'язки гравців знаходяться в прямій залежності від системи, застосовуваної командою в змаганнях.

Найчастіше в наш час знаходять застосування тактичні сис­теми:

1-4-2-3; 1-4-3-2; 4-3 3; 1-3-3-3; 1-3-4-2; 1-3-2-4 тощо.

ФУНКЦІЇ ГРА В ЦІ 8

Для чіткої організації в грі командних дій необхідний роз­поділ обов'язків. Сучасний футбол проголосив універсалізацію фахівців, що вимагає від кожного гравця вміння володіти всім техніко-тактичним арсеналом футболу, однак кожен футболіст повинний досконало володіти насамперед тим комплексом ігро­вих прийомів, що дозволяє йому на високому рівні виконувати свої основні функції. Спеціалізація, в основі якої лежать індиві­дуальні особливості гравця, імовірно, ніколи не втратить свого значення, тому що дозволяє цілком розкритися здібностям фут­болістів і раціонально використовувати їх в інтересах команди. У футболі гравці поділяються за основними функціями в залеж­ності від того, у якій лінії грають. У футболі історично склалися три лінії: захисна, середня і передня. У залежності від місця гри футболіста на полі і виконуваних ним функцій гравці підрозді­ляються па воротарів, захисників (крайніх і центральних), грав­ців середньої лінії (атакуючого плану, диспетчерів і півзахисників захисного плану), гравців передньої лінії (крайніх і центральних нападаючих).

Воротар. Гравець, який відмінно розбирається в тактиці гри, що дозволяє йому грамотію керувати діями партнерів у захисті і починати атаку, а також однаково добре грати у воротах і па ви­ходах, ефективно застосовувати в грі як тактико-технічні дії по­льових гравців, так і специфічні прийоми воротаря.

Захисники. Основні їхні обов'язки полягають у захисті своїх воріт шляхом руйнування атаки суперника засобами правильного

вибору позиції, оволодіння м'ячем, протидії гравцям, здійснен­ня страховки партнерів, створення штучного положення «поза грою». Поряд із захисними функціями гравці задньої лінії ма­ють брати участь в організації й завершенні атак своєї команди шляхом тактично грамотного застосування техніко-тактичних дій v залежності від ігрової ситуації.

Гравці середньої лінії. Зміст їхньої гри полягає в максималь­ному руйнуванні атак суперників, організації і конструюванні атак власної команди на базі тонкого розуміння гри. Виконуючи найбільший обсяг фізичної роботи під час матчу, гравці серед­ньої лінії відрізняються високим футбольним інтелектом і куль­турою ведення гри. У процесі гри вони ведуть завзяту боротьбу з гравцями середньої лінії супротивника за центр поля. Засто­совані ними техніко-тактичні дії під час гри без м'яча і з м'ячем відрізняються високою ефективністю.

Гравці передньої лінії. Головними функціями нападаючих є активна участь у діях команди під час атаки і завершення атак прицільними ударами по воротах. Тактичний вибір позиції і спо­собу звільнення від опіки захисників, раціональне застосування техніко-тактичних дій при нападі в залежності від ігрових обста­вин вимагаються від гравця, що грає в нападі. Поряд із функція­ми атаки нападаючі беруть участь у зриві атак супротивника на початковій стадії і допомагають гравцям задньої лінії в організа­ції захисту своїх воріт. Нападаючі повинні розумно грати на грані положення «поза грою».