6. Виробничі інвестиції підприємства

Інвестиційна діяльність підприємства - це сукупність практичних дій інвесторів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання доходу або прибутку.Значну частину у складі ресурсів підприємства станов­лять інвестиційні ресурси. їх формування, використання і поповнення регулюється чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про інвестиційну діяльність».

У цьому законі інвестиції визначаються як сукупність усіх видів майнових та інтелекту­альних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досяга­ється соціальний ефект.

До названих цінностей можуть належати:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, інші цінні папери; •рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устат­кування, інші матеріальні цінності);

•сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технологічної докумен­тації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для орга­нізації того чи іншого виду виробництва, але не запатенто­ваних («ноу-хау»);

• права користування землею, водою, ресурсами, будин­ками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

• інші цінності.

Юридичні та фізичні особи, які здійснюють вкладання капіталу (інвестування) у згаданих вище формах цінностей, називаються інвесторами.

підприємства. Такі реальні інвестиції називаються виробни­чими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

У складі реальних інвестицій часто виділяють іннова­ційні та інтелектуальні інвестиції, спрямовані відповідно на вкладення у нововведення або об'єкти інтелектуальної власності.

Зупинимось докладніше на характеристиці реальних ін­вестицій підприємства.

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу в певні об'єкти самим інвестором без участі фінансових посередників;

Непрямі інвестиції - передбачають участь в інвести­ційному процесі різного роду фінансових установ (банків, фондів) як посередників.

Короткострокові інвестиції, як правило, здійснюються на термін від декількох місяців до декількох років (близько 3 p.); середиьострокові охоплюють термін 3-Ю років; довгостроко­ві інвестиції здійснюються на термін більш ніж 10 років.

Приватні інвестиції здійснюються окремими особами або фірмами недержавної форми власності.

Державні інвестиції фінансуються з державного або міс­цевих бюджетів, вони є стабільнішими, ніж приватні, і ма­ють більший термін окупності.

Іноземні інвестиції - це всі види цінностей, що вклада­ються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності в Україні.

Спільними є інвестиції у вигляді інвестиційних серти­фікатів, які випускаються в обіг інвестиційними компанія­ми, фірмами або фондами.

Отже, виробничі інвестиції (капітальні вкла­дення) - це кошти, що направляються на розширення відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури під­приємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне пере­оснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули.

Розрізняють валові та чисті капітальні вкладення підпри­ємства. Валові капіталовкладення - це загальна сума ви­трат капіталу на просте і розширене відтворення основних

фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприєм­ства.

Чисті капіталовкладення - це витрати капіталу лише на розширене відтворення основних фондів; вони визнача­ються як різниця між валовими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань.

До складу капітальних вкладень підприємства включа­ються:

•Вартість будівельно-монтажних робіт (підготовка території під забудову, саме будівництво будівель і зведен­ня споруд, монтаж обладнання).

•Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та ін­вентаря, які включаються до складу основних фондів.

• Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість зе­мельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і па­тентів, інші витрати, пов'язані із підготовкою до будівни­цтва та експлуатації об'єкта.

Залежно від класифікаційних ознак та напрямів викори­стання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

• галузеву;

• територіальну;

• технологічну;

• відтворювальну;

• структуру за формами власності.

Галузева структура характеризує розподіл капітало­вкладень за галузями і видами виробництв.

Територіальна структура - це співвідношення їх роз­поділу за економічними районами, областями країни.

Технологічна структура - це співвідношення між основ­ними їх складовими частинами: затратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними затратами. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури є поступове збільшення частки ви­трат на устаткування, інструмент та інвентар. У цьому кри­ються резерви підвищення ефективності використання капі­тальних вкладень, оскільки сьогодні майже половина їх йде на будівельно-монтажні роботи.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне пере­оснащення, тобто форми відтворення основних фондів;

тенденція зміни цієї структури полягає у збільшенні пито­мої ваги витрат на технічне переоснащення та реконструк­цію діючих підприємств.

Структура капітальних затрат за формами власності свідчить про збільшення частки приватних інвестицій в за­гальному їх обсязі, пов'язане із акціонуванням і приватиза­цією державних підприємств; хоча в деяких галузях дер­жавні інвестиції є домінуючими.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень зале­жить від економічної ситуа­ції на ринку, яка може бути такою:

а) ринковий попит на про­дукцію підприємства задо­вольняється повністю, і це не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному під­приємстві. У такому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортиза­ційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визнача­ється на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з врахуванням вартості його монтажу;

б)попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має сенс нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В такому разі необ­хідне розширене відтворення основних фондів і нарощу­вання виробничої потужності підприємства шляхом рекон­струкції, технічного переоснащення, розширення вироб­ництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами:

• зведені техніко-економічні показники;

• заходи по окремих напрямах технічного, технологічного та організаційного розвитку;

• потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень у такій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконст­рукції або розширення виробництва;

в) попит на пропоновану підприємством продукцію різ­ко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або орга­нізувати виробництво нової продукції. В такій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної ба­зи виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капітало­вкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних затрат на мар­кетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробни­цтва.

Джерелами фінансування перелічених вище заходів, тобто відшкодування капітальних затрат, можуть бути:

'власні кошти підприємства у вигляді залучення час­тини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цін­них паперів, амортизаційні відрахування, іммобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотних активів, реінве-стована в результаті продажу частина основних фондів;

• позичкові інвестиційні кошти у формі довгострокових кредитів банків, емісія облігацій підприємства, цільових державних кредитів на певні види інвестування та ін.;

• залучені інвестиції: засоби Державного бюджету, тобто централізовані капіталовкладення, внески іноземних інвес­торів та створення спільних підприємств, внески вітчизня­них інвесторів до статутного фонду підприємства.

Необхідною умовою ефективності інвестиційної діяльно­сті підприємства є розробка його інвестиційної стратегії. Процес її розробки включає:

• формування напрямів інвестиційної діяльності, сис­теми довгострокових цілей;

• вибір найефективніших шляхів досягнення поставле­них цілей.

Формування інвестиційної стратегії підприємства скла­дається з таких етапів:

1) Визначення часових горизонтів формування інвести­ційної стратегії, які залежать від галузевої приналежності підприємства, прогнозованого розвитку економіки в цілому та інвестиційного клімату, зокрема.

2) Визначення стратегічних цілей інвестиційної діяль­ності, які можуть полягати у забезпеченні приросту капіта­лу, зростанні рівня прибутковості інвестицій, зміни техно­логічної та відтворювальної структури капітальних вкла­день, зміни співвідношення між фінансовими та реальними інвестиціями.

3) Вибір найбільш ефективних шляхів реалізації стра­тегічних цілей інвестиційної діяльності, які повинні перебувати в тісному взаємозв'язку із загальною стратегією підприємства (місією, загальними стратегічними цілями) і визначати цілі та принципи розподілу інвестиційних ресур­сів на визначений період.

4) Оцінка розробленої інвестиційної стратегії, основ­ними критеріями якої можуть виступати:

• збалансованість самої інвестиційної стратегії;

• узгодженість інвестиційної стратегії із загальною стра­тегією розвитку підприємства та зовнішнім середовищем його функціонування;

• відповідність ресурсного потенціалу підприємства сформованій інвестиційній стратегії;

• прийнятність рівня ризику;

•одержані внаслідок реалізації інвестиційної стратегії економічні результати.

Офіційна методика оцінки економічної ефективності ви­робничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної") та порівняльної еко­номічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень пока­зує загальну величину їх віддачі та обчислюється зістав­ленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Ер)

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна об­числити також через ефективність використання виробни­чих фондів

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності ка­піталовкладень Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е„, який встановлюється Міністерством еко­номіки України на певний період. Якщо Ер > Е_н, то вкла­дення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкла­день є мінімум приведених витрат (Зпр_ИВ):

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Оскільки процес інвестування є досить тривалим, інвес­тиційні проекти можуть відрізнятися як термінами реалі­зації, так і розподілом коштів за роками здійснення капіталовкладень. У такому випадку економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто приведення різночасових капітальних вкладень до одного періоду (найчастіше, першого року інвестування). Приведення капітальних вкладень до певного року здійс­нюють за допомогою коефіцієнта приведення капітальних вкладень (о):

Основні чинники підвищення ефективності виробничих інвестицій:

вдосконалення технологічної струк­тури капіталовкладень;

■=> поліпшення відтворювальної струк­тури виробничих інвестицій;

=> вдосконалення механізму підго­товки проектної документації та кошторисів будівельно-монтаж­них робіт;

<=> скорочення тривалості інвестицій­ного циклу;

■=> впровадження економічних методів управління інвестиційними про­цесами на підприємстві.

Реалізація інвестиційних проектів пов'язана із певним ризиком, тобто невпевненістю у результатах вкладання ін­вестиційних ресурсів. Під ризиком розуміють можливість

того, що відбудеться якась несприятлива подія у вигляді втрати підприємством частини ресурсів, зменшення дохо­дів, виникнення додаткових витрат тощо.

Для підприємства важливо розробити правильну систе­му заходів протидії можливим ризикам. Перш за все необ­хідно чітко розмежувати інвестиційні проекти з більш ви­соким і низьким ступенем ризику, вивчити доцільність уча­сті в проектах з підвищеним ризиком, передбачити заходи для захисту від можливих втрат.

Найчастіше для зниження ступеня ризику інвестиційних проектів використовують такі методи:

1) страхування - як засіб захисту інвестицій, порядок здійснення страхової діяльності регулюється законодавчими актами; розрізняють майнове страхування (обладнання, ван­тажів, будівельних матеріалів) та страхування від нещасних випадків;

2) розподіл ризиків, який полягає в тому, що суб'єкти інвестування розподіляють між собою ризик пропорційно вкладенням в інвестиційний проект;

3) створення резерву коштів на покриття неперед­бачених витрат; встановлюється співвідношення між по­тенційними ризиками інвестиційного проекту та розміром видатків на подолання можливих перешкод його реалізації; важливо правильно оцінити суму необхідного резерву, який може використовуватись для фінансування робіт, раніше не передбачених проектом, компенсації додаткових накладних витрат, витрат на оплату праці тощо;

4) розсіювання ризику; цей метод допускає одночасне ін­вестування декількох проектів, які відрізняються між собою, в основному, періодом надходження на підприємство грошових потоків (найближчим часом, у віддаленій перспективі).

Процес реалізації виробничих інвестицій підприємства здійснюється у сфері його капітального будівництва. Воно є специфічним елементом інфраструктури підприємства.

Капітальне будівництво - це процес ство­рення нових, технічного переоснащення, реконструкції, розширення діючих об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури підприємства. Воно характеризується три­валим циклом, складністю споруджуваних об'єктів, великими затратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Сфера капітального будівництва

спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого при­значення

монтаж устаткування

проектно-пошукові та інші роботи

капітальний ремонт обладнання і споруд

Підприємства, для яких створюються основні фонди і які здійснюють для цього певні капітальні вкладення, нази­ваються забудовниками.

Для управління господарською діяльністю по капітальних вкладеннях у забудовника створюється спеціальний апарат. Керівництво будівництвом нових підприємств здійснює ди­рекція новостворюваного підприємства, а на діючих підпри­ємствах створюються відділи капітального будівництва.

Капітальне будівництво може здійснюватись підрядним та господарським способом.

Підрядний спосіб передбачає виконання будівельно-монтажних робіт постійно діючими спеціалізованими орга­нізаціями на основі підрядних договорів.

При господарському способі будівництво ведеться са­мим забудовником, роботи на об'єкті будівництва ведуться поряд із основною виробничою діяльністю власними сила­ми та засобами. Підприємство-забудовник в цьому випадку одночасно виконує функції керівника будівництва і вико­навця будівельно-монтажних робіт.

Кінцевий результат капітального будівництва - введен­ня в дію виробничих потужностей. Планування його обсягів здійснюється в такій послідовності:

• складають баланс виробничих потужностей підприємства;

•оцінюють можливості приросту виробничих потужно­стей на основі проведення технічного переоснащення, ре­конструкції;

• визначають необхідні обсяги введення в дію додатко­вих виробничих потужностей шляхом розширення діючих об'єктів і будівництва нових.

При будь-якому способі ведення будівельно-монтажних робіт визначається кошторисна вартість будівництва. Во-

на є ціною на спорудження об'єкта і розраховується згідно із встановленими цінами, тарифами, розцінками на буді­вельно-монтажні роботи. На основі кошторисної вартості об'єкта визначаються обсяги необхідних інвестицій.

Доведення завдань плану кошторисного будівництва до безпосередніх виконавців здійснюється за допомогою ти­тульних списків будівельно-монтажних робіт.

Титульний список - це плановий документ, у якому за­значено:

• перелік об'єктів, включених у план капітального бу­дівництва підприємства;

• строки будівництва; / потужність об'єктів;

• витрати на будівельно-монтажні роботи;

• інші дані.

7. Інноваційні процеси на підприємстві та оцінка їх ефективності.

Науково-технічний прогрес - це неперерв­ний процес одержання і нагромадження наукових знань, їх матеріалізація в елементи техніки, впровадження останньої у вироб­ництво і всі сфери життя.

Тому НТП слід розглядати як систему, що охоплює три взаємопов 'язані стадії: науку, техніку, виробництво. НТП є також надзвичайно важливим засобом вирішення соціаль­но-економічних завдань, а саме: охорони навколишнього середовища, поліпшення умов праці, підвищення добробуту населення.

НТП притаманні як еволюційні, так і революційні форми вдосконалення засобів виробництва, технологічних проце­сів, кінцевої продукції.

Еволюційна форма НТП характеризується поступовим неперервним удосконаленням традиційних технічних засо­бів і технологій, нагромадженням цих вдосконалень. Такий процес може тривати досить довго.

Революційна форма НТП (ії називають науково-тех­нічною революцією - НТР) пов'язана з виникненням прин­ципово нових науково-технічних ідей і на основі цього змі­ною поколінь використовуваної техніки і кінцевої продук­ції; це стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства, їх перехід у якісно новий стан на основі докорінних змін у системі наукових знань.

Суть НТР розкривається в її основних рисах:

• перетворення науки у безпосередньо-продуктивну силу; •скорочення проміжку часу від нового наукового від­криття до його практичного використання;

• новий стан суспільного поділу праці, який відбувається завдяки перетворенню науки у пріоритетну сферу діяльності;

• інтеграція науки і виробництва, а також різних галузей самої науки;

• якісне перетворення усіх елементів виробництва: засо­бів і предметів праці, самої праці.

Науково-технічний прогрес у будь-якій його формі віді­грає важливу роль у розвитку промислового виробництва, оскільки охоплює фундаментальні теоретичні дослідження, прикладні пошуки, конструкторські розробки і створення взірців нової техніки, її освоєння і промислове виробни­цтво, а також впровадження в народне господарство.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ НТП НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ:

► Електронізація народного господарства - забезпечення всіх сфер виробництва і суспільного життя високоефективними за­собами обчислювальної техніки аж до використання принципів штуч­ного інтелекту, нового покоління супутникових систем зв'язку тощо;

► Комплексна автоматизація всіх галузей народного госпо­дарства на базі електронізації: впровадження гнучких виробничих систем, промислових роботів, багатоопераційних верстатів з ЧПУ, систем автоматизованого проектування, автоматизованих систем управління технологічними процесами;

► Застосування прогресивних базових технологій (мало стадійних процесів, мало- та безвідходного виробництва, застосу­вання технологічних ліній і систем машин);

► Освоєння принципово нових технологій: мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної та ін.;

► Створення і використання нових матеріалів, що мають нові властивості: надпровідність, радіаційну стійкість, стійкість до зношування; надчистих матеріалів із заданими властивостями;

► Прискорений розвиток біотехнології, яка сприяє ство­ренню безвідходних технологічних процесів, нарощуванню обсягів виробництва сировини, продовольчих ресурсів;

► Розвиток прискореними темпами інфраструктури як особливої сфери НТП, що формує зовнішні умови функціонуванняпідприємств (виробничої, спеціальної, екологічної, фінансової і кредитної систем та ін.);

► Розвиток інформаційних технологій, які формують не лише якісно новий виробничий потенціал, що ґрунтується на комп'ютеризації, а й нові соціальні відносини;

► Хімізація виробництва - сприяє раціональному викорис­танню природних ресурсів, розширенню матеріально-сировинної бази виробництва, підвищенню якості продукції; полягає у викори­станні синтетичних хімічних матеріалів для технічних потреб, при виготовленні таро-пакувальних засобів, використанні хімічних ре­човин у виробничих процесах для їх прискорення.

Рівень науково-технічного прогресу можна оцінити цілим рядом показників. Серед показників НТП особливе місце належить показникам технічного рівня виробництва, які відображають обсяг фактичного впровадження у вироб­ництво досягнень науки, техніки, технологій, організації праці і управління, як в цілому в господарстві країни, так і в окремих галузях і на підприємствах.

До показників технічного рівня виробництва належать:

1. фондоозброєність праці (відношення вартості основ­них виробничих фондів до чисельності ПВП);

2.технічна озброєність праці (відношення вартості актив­ної частини основних фондів до чисельності ПВП);

3. електроозброєність праці (відношення кількості спо­житої електроенергії до чисельності ПВП);

4. коефіцієнти оновлення і вибуття основних виробни­чих фондів, а також їх активної частини;

5. вікові характеристики виробничого устаткування.

Крім того, рівень науково-технічного прогресу може бу­ти охарактеризований рядом допоміжних показників: кое­фіцієнти механізації виробництва і механізації праці, кое­фіцієнт автоматизації виробництва, частка електроенергії, використаної на технологічні цілі, та ін.