6. Загальноприйняті правила при описі використаної літератури

Важливий етап проведення дослідження — опрацювання нормативних, наукових, навчально-методичних та інших літературних джерел. Для визначення переліку джерел, які необхідно опрацювати при проведенні дослідження, а також при складанні бібліографії, використовують:

• бібліотечні систематичні каталоги, в яких картки з назвами творів розташовані за галузями знань;

• бібліотечні алфавітні каталоги, в яких картки на книжки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів.

• бібліотечні предметні каталоги, що містять картки з назвами творів з конкретних проблем і спеціальностей;

• бібліографічні довідникові видання (покажчики окремих тем і розділів).

Крім того, використовують виноски і посилання в підручниках, монографіях, енциклопедичних словниках та ін., покажчики статей, опублікованих протягом календарного року і розміщених у кінці останнього номера журналу за кожен рік видання. Складений список літератури погоджують з науковим керівником. Опрацювання (вивчення) джерел передбачає:

• попереднє ознайомлення і складання власної бібліографічної картотеки за аналогією з бібліотечною картотекою;

• повторне ґрунтовне читання, під час якого виділяють та усвідомлюють головні думки й основні положення, висунуті автором книги або статті, аналізують їх, занотовують на картках, у зошитах або у вигляді файлів. Для цього використовують картки (краще з твердого паперу) однакового розміру, на одному боці яких записують прізвище та ініціали автора, назву роботи, а також час і місце її видання та обсяг у сторінках, а також кількість сторінок у книзі. На зворотному боці картки стисло записують все, що зацікавило у прочитаній праці, чи назви питань з посиланням на іншу форму фіксування результатів аналізу джерела (зошит, файл, папку);

• окреме занотування інформації, яка безпосередньо стосується теми письмової роботи, на окремих аркушах паперу, із залишенням полів для подальшого поповнення додатковими даними, причому запис треба робити у формі, яка дасть можливість (після відповідної літературної правки при оформленні роботи) включити цю інформацію до розділу письмової роботи, в якому дається огляд літератури.

Загальноприйняті правила опису використаної літератури вимагають, щоб про кожний документ (книжку) подавалися такі відомості:

• прізвище та ініціали автора; якщо книжка написана кількома авторами, то перелічують або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали перпіого автора, після чого роблять приписку "та ін.";

• повна і точна назва книжки, яка не береться в лапки; підзаголовок, який уточнює назву (якщо він зазначений на титульному листку); дані про повторне видання;

• назва міста видання книжки в називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Москви, Ленінграда вживають скорочення: К., X., М., Л.;

• назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів "рік" або скорочення "р."); кількість сторінок із скороченням "с". Кожну групу відомостей відокремлюють одна від одної знаками "крапка" і "тире" (.—).

Бібліографічний опис роблять мовою документа. З метою компактності бібліографічного опису при його складанні слова і словосполучення скорочують, окрім назви документа.

Необхідно підкреслити, що робота студента з джерелами не закінчується їх вивченням за складеним із самого початку списком, а триває протягом усього періоду підготовки роботи з урахуванням змін у змісті дослідження та появи нових джерел.