- •1.1. Поняття та еволюція монополії
- •1.2. Форми та види монополій
- •1.4.1. Види конкуренції
- •1.5. Цінова політика монополістів
- •2.1. Антимонопольне регулювання
- •2.2. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки
- •Досвід антимонопольного регулювання в західних країнах
- •2.4. Антимонопольне законодавство в західних країнах
- •2.8. Антимонопольне законодавство України
- •Висновок
- •Список використаної літератури:
2.2. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки
Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі верстви населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що вимагає державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.
Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли суспільству зрозуміти всі “плюси” і “мінуси” монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно формується антимонопольними законами: Законом України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”, про які вже відзначалося вище.
На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі якого вже було сказано вище.
Чи може антимонопольна політика держави нанести шкоду економіці своєї країни? Так, може, якщо вона, без обліку економічних взаємозв'язків і без скрупульозної оцінки тієї або іншої проблеми, забороняє укрупнення фірм, що було б корисно і надало б кращі шанси в конкурентній боротьбі з вітчизняними або закордонними конкурентами.
Безумовно, від проведення антимонопольної політики в нинішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не приходиться. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.
Досвід антимонопольного регулювання в західних країнах
Реалізація положень антимонопольного законодавства за кордоном здійснюється в адміністративному, судовому або змішаному порядку. В останньому випадку рішення адміністративних органів можуть бути оскаржені в судах.
Американська система антимонопольного законодавства прийнята в Аргентині і ряді інших країн. Європейська система крім країн Західної Європи діє в Австралії, Новій Зеландії, ПАР. Проміжне положення між цими двома системами займає законодавство ФРН, що визначається тим фактом, що антимонопольне законодавство цієї країни поряд із загальною нормою про заборону монополій передбачає велику кількість виключень з цього принципу.
Яскравим прикладом країни з європейською системою патентного законодавства є Великобританія, у якій склалися дві системи контролю за монополіями. У першій з них, заснованої на законах про сумлінну торгівлю і про конкуренцію, ключову роль відіграють Відомство по сумлінній торгівлі, Комісія з монополій, державний секретар торгівлі і промисловості. Друга система контролю, передбачена законодавством про обмежувальну торговельну практику, ключову роль відводить Суду по обмежувальній практиці. У цілому законодавство ліберальніше американського антитрестовського, тому що походить з традиційної британської політики свободи торгівлі і мінімізації прямого державного втручання в господарську діяльність підприємців.
У функції Відомства входять: збір та аналіз інформації про зловживання пануючим положенням на ринку, передача справ про монопольну ситуацію в якій-небудь галузі в Комісію з монополій, здійснення контролю за передбачуваними злиттями підприємств, передача справ про картельні договори в суд по обмежувальній практиці, порушення справ із приводу встановлення і підтримки перепродажних цін.
Основне завдання Комісії з монополій і злиттів полягає в проведенні розслідування і складання доповідей із приводу наявності (або можливості виникнення) монопольної ситуації або здійснення злиття підприємств. У випадку якщо Комісія з монополій прийде до висновку про порушення суспільних інтересів, державний секретар має широкі повноваження по застосуванню різних заходів впливу на правопорушника: винесення постанов про припинення дії договору, про заборони в постачанні товарів, що зв'язують угод, дискримінації, про заборону або обмеження злиттів, про поділ підприємств шляхом продажу яких-небудь їхніх частин або іншим способом.
Становлення сучасного антимонопольного законодавства у Великобританії пов'язано з прийняттям у 70-х роках нашого сторіччя ряду нормативних актів в області обмеження торговельної практики і сумлінної торгівлі: Закону про сумлінну торгівлю 1973 р., Закону про обмежувальну торговельну практику 1975р. і інших. Як результат роботи над створенням правових основ регулювання процесів монополізації в 1980 р. був розроблений і прийнятий Закон про конкуренцію.
У Франції контроль за монополістичною діяльністю покладений на Раду з питань конкуренції, Міністерство економіки і суди загальної юрисдикції. Рада з питань конкуренції вважається незалежним адміністративним органом, на рішення якого міністр економіки не може накладати “вето”. Він виконує консультативні функції за замовленням різних установ і організацій, а також може застосовувати наступні санкції: наказати підприємству або особі припинити інкриміновану діяльність протягом визначеного терміну; накласти на підприємство або особу грошовий штраф, максимальна величина якого складає 5% торгівельного обороту підприємства порушника; зажадати від порушника опублікувати вирок Ради у визначених журналах.
Якщо підприємство, що стало жертвою антиконкурентної політики, зажадає відшкодування збитку, то воно має звернутися з цим проханням до суду. В даний час у Франції мається близько 3 тис. державних контролерів за цінами. Їхнє основне завдання- контроль за державною дисципліною цін.
У ФРН державним регулюванням ринкових відносин, що веде до зм'якшення негативних наслідків надмірної монополізації, займаються так назиючі органи по справах картелів. До цих органів відносяться Федеральне відомство по справах картелів, Федеральний міністр економіки і вищих органів земель. До них примикає Комісія з монополій, створена для надання висновків про концентрації підприємств у ФРН.
Як вказувалося вище, антимонопольне законодавство ФРН займає проміжне положення між двома системами антимонопольного законодавства. Значним імпульсом у розвитку антимонопольного законодавства у ФРН стало устаткування там вільної ринкової економіки в післявоєнний час. У 1949 р. були розроблені два законопроекти: про забезпечення конкуренції шляхом підвищення ефективності і про відомство по монополіях. Робота в цьому напрямку була продовжена і завершилася прийняттям у 1957 р. Закону проти обмежень конкуренції, що у побуті одержав скорочену назву Картельного закону, яке не зовсім точно відбиває його зміст, оскільки він покликаний регламентувати обмеження конкуренції не тільки у формі картелів. В наступні роки в Картельний закон були внесені численні зміни. В даний час Закон діє в редакції 1989 року. Вступивши в силу 1 січня 1990 р., він так тепер і датується. Слід зазначити, що Картельний закон ФРН базується на двох принципах: принципі заборони та принципі контролю і регулювання монополістичної діяльності. Як і в США, він забороняє визначену категорію угод, наприклад картельні договори і картельні постанови. Однак ці заборони супроводжуються численними виключеннями, що у значній мірі нейтралізують принцип заборони монопольної практики. Так, якщо Закон Шермана трактує незаконним висновок будь-якого договору, що обмежує торгівлю, то Картельний закон ФРН визнає недійсним виконання картельних договорів або постанов. Крім того, на відміну від горизонтальних конкурентних обмежень, вертикальні обмеження формально не забороняються. Вони підлягають адміністративному контролеві з метою попередження антиконкурентної практики.
Досвід законодавства промислово розвинутих країн свідчить про різні методи правового регулювання припинення несумлінної конкуренції і монополістичної діяльності: окремо прийняті антимонопольні закони і закони про припинення несумлінної конкуренції (Австрія, Іспанія, Канада, ФРН, Швейцарія); антимонопольні закони і загальні норми цивільного права в області припинення несумлінної конкуренції (Італія, Франція); антимонопольні або антитрестовські закони і судові прецеденти в області припинення несумлінної конкуренції (Великобританія, США)
