1.2. Форми та види монополій

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

• монополія окремого підприємства;

• монополія як угода;

• монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить сам факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш доступний і розповсюдженим є шлях угоди декількох великих фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку “єдиним фронтом”, коли зводиться нанівець конкурентна боротьба, насамперед цінова, покупець опиняється в безальтернативних умовах.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери звертання виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про долю кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби виробництва, але втрачають власність на зроблений продукт, тобто, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш високорозвинена форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто поєднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину прибутку тресту.

Багатогалузевий концерн — це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

У 60-х роках у США і деяких країнах капіталу з'явилися почали розвиватися конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, утворені шляхом поглинання прибутків різногалузевих підприємств, що не мають технічної і виробничої єдності.

Досвід показує, що монополії, монополізувавши визначену галузь і захопивши міцні і монопольні позиції, рано чи пізно втрачають динаміку розвитку й ефективність. Зумовлюється це тим, що переваги великого виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості тільки до визначених пір.

Особливий вид монополій - міжнародні монополії. Економічною основою виникнення і розвитку міжнародних монополій є високий ступінь об”єднання капіталістичного виробництва й інтернаціоналізація господарського життя. Існують два різновиди міжнародних монополій. Перша – транснаціональні монополії. Вони національні по капіталу і контролю, але міжнародні по сфері своєї діяльності. Наприклад: американський нафтовий концерн «Стандард ойл оф Нью-Джерсі», що має підприємства більш ніж у 40 країнах, активи за кордоном складають 56% загальної їхньої суми, обсяг продажів 68%, прибутку 52%. Переважна частина продуктивних потужностей і збутових організацій швейцарського харчового концерну «Нестле» розміщена в інших країнах. Тільки 2-3% всього обороту приходиться на Швейцарію. Другий різновид – власне міжнародні монополії. Особливість міжнародних трестів і концернів – міжнародне розосередження акціонерного капіталу і багатонаціональний склад ядра тресту або концерну. Наприклад: англо-голландський хіміко-харчовий концерн «Юнилевер», германо-бельгійський трест фотохімічних товарів «Агфа-Геверт». Їхнє число досить не велике, оскільки об'єднання капіталу різної національної приналежності суміжно з великими складностями: розходження в законодавстві країн, подвійне оподатковування, протидія якого-небудь уряду і т.д. Основні форми об'єднання: установа монополіями різних країн спільної компанії у формі самостійно існуючого тресту або концерну; придбання одною монополією частки контрольного пакета акцій іноземної монополії; безпосереднє злиття активів фірм різних країн ( злиття де-юре); об'єднання компаній різних національностей за допомогою «квазислияний». Останнє здійснюється шляхом обміну акціями між фірмами сохраняющими юридичну незалежність, або за допомогою взаємного призначення адміністраторів, або через колективне володіння акціями спільних компаній. Злиття такого типу – найбільш розповсюджена форма утворення міжнародних трестів і концернів. Вони допомагають по-різному національним фірмам, що поєднують оперативну діяльність, не тільки уникнути подвійного оподатковування, але і зберегти формальну самостійність, корпоративну структуру, індивідуальні особливості виробництва і збуту, власні торговельні знаки, колишнє місце розташування штаб-квартир материнських компаній і приналежність до національного законодавства своєї країни.

1.3. Бар'єри, що захищають монопольний ринок

Виявляється, що захопити ринок і стати на ньому монополістом дуже складно, але втримати цей ринок у своїх руках ще складніше. Тому здавна монополісти навчилися зводити бар'єри на вході в контрольовані ними ринки. Саме ці бар'єри заважають проникненню на монополізовані ринки нових конкурентів і зміні там ситуації на кращу для покупців.

Бар'єр для входу в галузь (Barrier entry) – обмеження, що запобігає появі нових додаткових продавців на ринку монопольної фірми. Бар'єри для входу на ринок необхідні для того, щоб підтримувати монополію в довгостроковому плані. Так, якби був можливий вільний вхід на ринок, ті економічні прибутки, що одержують монополісти, залучили б на ринок нових продавців, отже, зросла б пропозиція. Монопольний контроль над цінами зник би зовсім, тому що ринки, у кінцевому рахунку, стали б конкурентними.

Типи бар'єрів, що перешкоджають проникненню нових фірм на монополізовані ринки:

1. Юридичні бар'єри. Вхід на монополізований ринок звичайно дуже сильно може бути обмежений за допомогою юридичних бар'єрів. Самими древніми формами таких бар'єрів були монопольні права, що привласнювалися собі по праву сильного правителями і які згодом одержали назву «державних монополій». Під цим ім'ям вони продовжують існувати і сьогодні.

Треба сказати, що держава породжує монополію або створює умови для неї і тоді, коли вигоди від цього дістаються переважно не державній скарбниці, а іншим особам або організаціям.

Наприклад, держава здійснює ліцензування визначених видів діяльності, і без одержання державної ліцензії такою діяльністю займатися просто не можна. Ліцензуються, наприклад, діяльність радіостанцій і телекомпаній, нотаріусів, аудиторів, банків, полювання на визначені породи коштовних тварин (зокрема, хутрових), виготовлення спиртних напоїв або торгівля ними і т.д. Підсумком ліцензування є обмеження доступу бажаючих проникнути у визначені сфери діяльності і, отже, створення передумов для народження монополістів.

Природно, ліцензування придумане не для створення монополій – воно вирішує зовсім інші задачі. Наприклад, запобігання фальсифікації алкогольних напоїв не ліцензованими і тому безконтрольними фірмами, продукцією яких люди можуть отруїтися. Проте, економічно грамотна людина не може не зауважувати побічних наслідків ліцензування як фактора посилення монополізації.

Найважливішим видом юридичних бар'єрів, що породжують і захищають монополію, є патенти на винаходи і науково-технічні розробки.

Патенти й авторські права. Патенти й авторські права забезпечують творцям нових продуктів або творів мистецтва, літератури, музики і так далі виключні права на продаж, використання, надання ліцензії на використання їхніх винаходів і творінь. Патенти можуть видаватися на виробничі технології. Але патенти й авторські права забезпечують монопольні позиції лише на обмежену кількість років, у залежності від місцевого законодавства. Після закінчення терміну дії патенту бар'єр для входу в галузь зникає. Ідея патентів і авторських прав стимулює фірми й окремі особистості до винаходу нових продуктів, тому що винахідникові заздалегідь гарантуються ексклюзивні права на реалізацію продукту.

2. Природні бар'єри. У деяких випадках народження монополії виявляється практично неминучим по суто об'єктивних причинах. Такі монополії називають звичайно природними. Оскільки їхні бар'єри, що породжують, природні, тобто закономірно властиві визначеному ринкові.

Повна характеристика природних монополій буде дана нижче, однак, для розкриття сутності природних бар'єрів, необхідно ввести визначення природних монополій.

Природна монополія – галузь, у якій виробництво товару або надання послуг зосереджується в одній фірмі в силу об'єктивних (природних або технічних) причин, і це вигідно суспільству.

В залежності від виду природної монополії існують природні бар'єри двох видів:

а) Коли народження монополій відбувається через бар'єри для конкуренції, зведених самою природою. Наприклад, монополістом може стати фірма, геологи якої знайшли родовище унікальних корисних копалин і яка купила права на земельну ділянку, де розташовується це родовище. Тепер ніхто інший це родовище використовувати не зможе: закон захищає права власника, навіть якщо він виявився в підсумку монополістом (що не виключає регулюючого втручання держави в діяльність такого монополіста).

б) Другий вид природних бар'єрів, що перешкоджають проникнення конкурентів на ринок монополіста, характерний для монополій, виникнення яких продиктовано або технічними, або економічними причинами, зв'язаними з проявом ефекту масштабу.

Скажемо, технічно майже неможливо (а точніше, украй нераціонально) створення в місті двох мереж каналізації, підведення газу або електроенергії в квартири. Не завжди раціональної виявляється спроба прокласти в тому самому місті кабелі двох конкуруючих телефонних фірм, тим більше що їм усе рівно довелося б постійно звертатися до послуг один одного, коли клієнт однієї мережі дзвонив би клієнтові іншої.

3. Економічні бар'єри. Такі бар'єри зводяться самими фірмами-монополістами або є наслідком несприятливої загальноекономічної ситуації в країні.

Також як бар'єри для входу в галузь, контрольовану монополістом, можуть служити:

а) Власність на всю пропозицію виробничого ресурсу. Монополія також може підтримуватися в результаті володіння всіма джерелами конкретного ресурсу, необхідного для виробництва монополізованого товару.

б) Унікальні здібності і знання також можуть створити монополію. Так співаки, художники, спортсмени мають монополію на використання своїх послуг. Фірма, що володіє технологічним секретом, за умови, що інші фірми не можуть відтворити дану технологію, має монополію на даний продукт. Хоча, як правило, така монополія не є чистою, тому що можуть існувати близькі замінники даного продукту.

1.4. Монопольна ціна. Монополія і конкуренція

Особливої уваги вимагає питання цінової політики монополістичних утворень. Останні, як уже говорилося вище, використовуючи своє монополістичні положення, мають можливість впливати на ціни, а іноді і встановлювати них. Унаслідок цього з'являється новий різновид ціни — монопольна ціна, що встановлюється підприємцем, що займає монопольне положення на ринку, і приводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача. До цього варто додати, що ця ціна розрахована на одержання надприбутків, або монополістичних прибутків. Саме в ціні реалізується вигода монопольного положення.

Особливість монопольної ціни полягає в тім, що вона свідомо відхиляється від реальної ринкової, котра встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції. Монопольна ціна є високою або низькою в залежності від того, хто її формує — монополіст або монопсоніст. В обох випадках забезпечується вигода останніх за рахунок споживача або дрібного виробника: перший переплачує, а другий не одержує належної йому частини продукту. Таким чином, монопольна ціна являє собою визначену “данину”, що суспільство змушене платити тим, хто займає монопольне положення.

Відрізняють монопольно високоу і монопольно низьку ціни. Першу встановлює монополіст, що окупував ринок, і з нею змушений миритися споживач, позбавлений альтернативи. Другу формує монополіст стосовно дрібних виробників, що теж не мають вибору. Отже, монопольна ціна здійснює перерозподіл продукту між господарськими суб'єктами, але такий перерозподіл, що ґрунтується на позаекономічних факторах. Але сутність монопольної ціни цим не вичерпується — вона відбиває й економічні переваги великого, високотехнічного виробництва, забезпечуючи одержання наднадмірного продукту.

Структура монопольної ціни може бути представлена формулою:

Рмон.= Р1 + Р2 +Р3,

де Р1 — середній прибуток, одержуваний підприємцями в умовах вільного переміщення капіталу в результаті дії міжгалузевої конкуренції; Р2 — звичайний надприбуток, одержуваний підприємцями, що здійснюють нововведення; Р3 — монопольний надприбуток від використання (зловживання) монопольним положенням.

Монопольна ціна — це верхня ціна, по якій монополіст може продати товар або послугу і яка містить у собі максимальну Р3. Однак, як показує досвід, втримати таку ціну протягом тривалого часу неможливо. Надприбутки, як могутній магніт, притягають у галузь інших підприємців, що у результаті “ламають” монополію.

Варто враховувати і те, що монополія може регулювати виробництво, але не попит. Навіть вона змушена враховувати реакцію покупців на збільшення цін. Монополізувати можна тільки товар, на який існує негнучкий попит. Та й у такій ситуації подорожчання продукції приводить до обмеження її споживання. Монополіст має дві можливості: або застосувати невеликий дефіцит для утримання високої ціни, або збільшити обсяг продажу, але вже за зниженими цінами.

Одним з варіантів ціновогї політики на олігополістичних ринках є “лідерство в цінах”. Існування декількох олігополістів, здавалося б, повинне спричинити собою конкурентну боротьбу між ними. Але виявляється, що вона у формі цінової конкуренції привела б тільки до загальних утрат. В олігополістів є загальний інтерес до утримання єдиних цін і недопущення “цінових війн”. Це досягається за допомогою негласної угоди приймати ціни фірми-лідера. Остання — це, як правило, сама велика фірма, що визначає ціну певного товару, інші ж фірми приймають неї. Самуельсон визначає, що “фірми виробляють таку лінію поведінки, що виключає гостру конкуренцію в галузі цін”.

Можливі й інші варіанти цінової політики, окрім прямої угоди між олігополістами. Ціна природних монополістів знаходиться під контролем держави. Уряд постійний перевіряє ціни, установлює граничні межі, виходячи з необхідності забезпечити визначений рівень рентабельності фірми, можливостей розвитку і т.д.

Уряд України в 1993 р. ввів пряме державне встановлення цін на продукцію природних монополістів. Для економічних монополістів передбачене установлення твердого державного контролю за цінами через систему декларування, у процесі якого державні контрольні органи на основі заелементного контролю виробничих витрат і прибутку визначають правомірність зміни цін.

Особливого розгляду вимагає співвідношення конкуренції і монополії в сучасній економіці. Конкуренція належить до основних понять ринку, тобто до таких, без яких він не може функціонувати. Можна сказати, що розвиток ринку був одночасно і розвитком конкурентних відносин.

Конкурентний ринок передбачає наявність необмеженого числа продавців, а також ситуацію, у якій кожний з них не має можливості впливати на ціну. Тут також існує вільний, необмежений доступ господарських об'єктів до будь-якого виду діяльності, наочна і доступна кожному інформація про стан ринку і можливих альтернатив, тут має місце диктат споживача над виробництвом. Усе це свідчить про панування вільної конкуренції.

Але небезпека конкуренції підштовхує підприємців до спроб ухилитися від неї, а це можливо тільки при завоюванні монопольного положення.

Монополія — це поняття, протилежне конкуренції. Це добре видно на прикладі абстрактної категорії “чиста монополія”, що характеризує ситуацію абсолютної монополізації ринку одною формою. Природно, що це полярно протилежна ситуація, де для конкуренції зовсім не залишається місця.

Конкуренції наприкінці минулого сторіччя нанесено значний удар з боку монополій. Стрімка монополізація господарського життя спровокувала згортання і модифікацію конкурентних відносин, виникло питання існування конкуренції як такої. Однак суспільство швидко оцінило згубність такої ситуації і в своїх рішучих діях не допустило переходу її стану в критичне положення.

Сучасна ринкова економіка характеризується співіснуванням, переплетенням конкуренції і монополії. Дуже важливою є проблема їхнього співвідношення. Можна вести мову про діалектичну єдність монополії і конкуренції. К. Маркс говорив: “У практичному житті ми знаходимо не тільки конкуренцію, монополію і їхній антагонізм, але також і їхній синтез, що є не формулою, а рухом. Монополія створює конкуренцію, конкуренція створює монополію. Синтез полягає в тім, що монополія може втриматися завдяки тому, що вона постійно вступає в конкурентну боротьбу”. У таких умовах конкуренція перестає бути єдиним регулятором виробництва.

Сучасний господарський механізм являє собою об'єднання стихійного ринкового регулювання зі свідомим керуванням з боку монополій і держави. Одну з його основ складає конкуренція, але в сучасних умовах це переважно недосконала конкуренція.

Можна виділити наступні особливості недосконалої конкуренції:

1. Це конкуренція, що виникає при умовах існування монополістичних утворень, що змагаються як між собою, так і з підприємцями середнього і малого бізнесу. У ній тон задають продавці і покупці, що мають визначену монопольну владу над продуктом, мають можливість маніпулювати цінами.

2. Якщо зроблена конкуренція відбувалася насамперед за забезпечення збуту продукції, то монополістична має значно більший діапазон цілей. Тут конкурентна боротьба ведеться за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, результатів науково-технічного прогресу, кредитних ресурсів;

3. Конкуренція усе більше переміщається зі сфери попиту, де відбувається реалізація товарів, у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий, загальногосподарський рівень. Недосконала конкуренція ґрунтується насамперед на нововведеннях у засоби виробництва, технологію, що знижують витрати на одиницю товару. Інновації в руках монополістів стають методом конкурентної боротьби.

4. Значно розширюється арсенал способів такої боротьби. Поруч з ціновою конкуренцією, що використовувалася раніше, застосовуються й інші способи. Відрізняють три основні форми конкурентної боротьби: цінова, нецінова і неекономічна (нечесна). Цінова конкуренція — це змагання виробників шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхнього асортименту або якості. Виробники використовують маніпулювання цінами, тіньові ціни, таємні зменшення, маневрування цінами на різних ринках. Нецінова конкуренція — це завоювання конкурентної переваги за рахунок кращого використання досягнень науково-технічного прогресу. Тут застосовується продаж товарів більш високої якості, пропозиція нових товарів для задоволення тих же потреб, надання більшого обсягу послуг, збільшення термінів гарантійного обслуговування, кращі умови виділення споживчого кредиту, проведення рекламних кампаній і т.д. І, нарешті, широко практикуються так звані неекономічні методи конкурентної боротьби. Це підкупи службових осіб для улагоджування справ, технічне шпигунство, переманювання на свою сторону кращих фахівців і т.д.

Таким чином, можна зробити висновок, що сьогодні діє якісно нова конкуренція, що відбиває нову структуру ринку, його монопольний характер.