11.Поняття та цілі дозвільно-ліцензійної системи

Дозвільна система-це закріплений правовими нормами порядок,у відповідності з якими фіз. чи юрид.особи зобов’язані отримати в уповноважених державних органах дозволів ліцензій на здійснення визначених дій,заняття діяльністю або набуття тих чи інших повноважень

Особливі риси дозвільної діяльності такі:

а) публічний характер, оскільки вона пов'язана з реалізацією відповідного напряму державної політики та державної функції щодо забезпечення внутрішньої безпеки (екологічної, інформаційної, пожежної тощо);

б) має управлінські характер і зміст, оскільки провадиться у сфері державного регулювання забезпечення внутрішньої безпеки;

в) пов'язана із здійсненням органами публічної влади владних повноважень;

г) ці повноваження стосуються організаційно-розпорядчої діяльності, що дістає вияв у прийнятті обов'язкових рішень у формі певних дозвільних документів.

Варто зауважити, що сьогодні порядок надання дозвільних послуг у сфері господарської діяльності регламентується понад двома тисячами нормативних актів.

Основними нормативно-правовими актами у сфері дозвільної системи є закони України: "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії"; "Про безпечність та якість харчових продуктів", "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" тощо.

Дозвільні органи - органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до законодавства України видавати документи дозвільного характеру.

Відповідно, документи дозвільного характеру - це дозволи, висновки, погодження, свідоцтва тощо, які дають відповідному суб'єкту право на провадження певних дій або користування певними предметами.

Об'єктами дозвільної системи є те, що потребує відповідного дозволу: земельна ділянка, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга тощо.

12.Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб

Відповідно до КпАП суб'єктами адміністративної відповідальності є лише фізичні особи. Однак, на законодавчому рівні встановлено адміністративну відповідальність і юридичних осіб. Інтенсивний розвиток цього виду відповідальності розпочався після здобуття Україною незалежності й був зумовлений процесами зростання підприємництва та становлення ринкової економіки, які призвели до утворення значної кількості юридичних осіб, заснованих на приватній і колективній формах власності.

Як відомо, юридичних осіб визнають суб'єктами правових відносин майже в усіх галузях права, за винятком тих, де це неможливо, виходячи з природи самих відносин (наприклад, у сімейному, кримінальному праві та деяких інших).

Вступаючи у правові відносини, юридичні особи, як і фізичні, своїми діями можуть реалізовувати надані їм права та виконувати обов'язки, тобто здійснювати правомірну поведінку, але можуть і порушувати їх, тобто здійснювати неправомірну поведінку. За окремі вияви неправомірної поведінки законодавством передбачено притягнення порушника, в нашому випадку юридичної особи, до правової відповідальності.

Так, ст. 35 Закону України «Про пожежну безпеку» передбачає, що за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду, підприємства, установи та організації можуть притягатися до сплати штрафу, який не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, установи, організації.

Тобто є всі підстави говорити про адміністративну відповідальність юридичних осіб, як про самостійний вид адміністративної відповідальності. Він тісно переплітається з адміністративною відповідальністю фізичних осіб. Так, у разі скоєння правопорушення юридичною особою можливо три види правових наслідків: притягнення до відповідальності посадової особи, як за порушення митних правил; притягнення до відповідальності одночасно і юридичної, і посадової осіб, як у разі скоєння порушення в сфері обмеження монополізму; притягнення до відповідальності лише юридичної особи, як у випадку порушення правил містобудування.