До природних судноплавних шляхів відносяться ріки й озера, використовувані для судноплавства в їхньому природному стані чи гідротехнічні спорудження, що не викликають значної зміни їхнього режиму. Канали і водоймища, а також ріки, режим яких сильно змінений зведеними на них гідротехнічними спорудженнями, вважають штучними судноплавними водними шляхами.

Судна рухаються по судновому ході (фарватеру), що представляє собою смугу водного шляху, глибина якого на всьому протязі повинний на 0,1—0,3 м перевищувати осадку судів, що плавають, а ширина допускати безпечний пропуск двох зустрічних судів чи поїздів. Фарватер позначають спеціальними знаками річкової чи озерної обстановки.

Таблиця 7.1.

Характеристика класів внутрішніх водних шляхів.

Категорія і розряд внутрішніх водних шляхів	Клас	Глибина судового ходу, м		Вантажопідйомність найбільших наливних суден, т	Ширина плотів, м
		Найменша гарантована	Середня навігаційна
Супермагістралі	І	Більше 2,6	Більше 3	12000	100 і більше
Магістралі І розряду ІІ розряду	ІІ ІІІ	1,6–2,6 1,1-2,0	2,4-3,0 1,65-2,4	8000 4000	До 100 До 85
Шляхи місцевого значення І розряду ІІ розряду	ІV V	0,8-1,4 0,6-1,1	1,3-1,65 1,0-1,3	2000 500	До 55 До 40
Малі ріки	VI	0,45-0,8	1,75-1,0	250	До 30
Те ж	VII	Менше 0,6	Менше 0,75	250	До 14

Розміри судового ходу (ширину, глибину на дрібних перекатах, радіуси заокруглень, розміри мостових отворів і камер шлюзів) називають габаритами водного шляху. Гарантовані габарити встановлюють у залежності від рівня води.

Живлення рік відбувається ґрунтовою (джерела, ключі), сніговою чи льодовиковою і дощовою водою. Від живлення ріки залежить рівномірність її стоку. Коливання рівня рік можуть сягати кількох метрів, що впливає на судноплавство, пристрій портів і ін. Літній стік рік іноді регулюють додатковим живленням з водоймищ.

Для забезпечення безпеки судноплавства на ріках установлюють берегові і плавучі освітлювані і неосвітлювані знаки.

Судноплавні канали влаштовують відкритими, коли ріки, що з'єднуються, розташовані в одному рівні, і шлюзованими, якщо ріки розташовані на різних сторонах вододілу. Крім того, маються обхідні канали (для пропуску судів в обхід несудохідних ділянок) і підхідні канали до портів, шлюзам і. др.

Канали влаштовують у чи виїмках у насипах (між валами ґрунту). Їх живлять водою самопливом з рік, озер чи водоймищ, розташованих на вододілі, чи подачею води насосами у вищу точку каналу (наприклад, Волго-Донський канал) Ширину каналу за умовами безпечного пропуску зустрічних судів приймають у 2,6 рази більше ширини самого великих (розрахункового) судна; радіус кривих ділянок не менш 6-кратної довжини розрахункового судна.

Шлюзи споруджують на каналах і ріках для пропуску судів через вододіли і греблі. Основні розміри камер шлюзів (довжину, ширину і глибину на порозі воріт) встановлюють у залежності від розмірів розрахункових судів і поїздів. Найбільш поширені однокамерні шлюзи. Їх будують при різниці рівнів води не більш 20—25 м для подолання судами великих перепадів рівнів ріки. У залежності від необхідної пропускної здатності шлюзи розташовують в одну, двох і більш рівнобіжних ліній. Несамохідні судна вводять і виводять зі шлюзів буксиром, чи штовхачем, тягою з берега. Суднові поїзди і плоти, що перевищують по розмірах камери шлюзів, переформовують, на що затрачається значний час.

Іноді замість шлюзів влаштовують вертикальні чи похилі суднопідйомники. Для передачі судів через греблю Красноярської ГЕС висотою 125 м улаштований похилий суднопідйомник, що представляє собою дуже складне в будівельному й експлуатаційному відношенні спорудження. На відміну від шлюзів суднопідйомники не витрачають воду і прискорюють передачу судів, але вимагають великих витрат на спорудження й експлуатацію.

2. Річковий флот

Флот, експлуатований на ріках, складається з транспортних, технічних і допоміжних судів. Транспортні судна перевозять вантажі і пасажирів, технічні ведуть днопоглиблювальні і дноочисні роботи, а допоміжні обслуговують транспортні і технічні судна.

Транспортні судна підрозділяють по призначенню на вантажні, вантажно-пасажирські і пасажирські.

По використанню водяного середовища вони бувають водотоннажними, глісируючими, на підвідних крилах і повітряній подушці.

По способі руху суду поділяють на самохідні, що мають силові установки і рушії (пароплави, теплоходи, газоходи, дизель-електроходи, буксири, штовхачі), і несамохідні (баржі і поїзди для штовхання).

Несамохідні судна переміщають за допомогою самохідних (буксирів і штовхачів), сплавом і рідко (на каналах) тягою з берега.

По матеріалі корпуса судна можуть бути металевими, деревометалевими (композитні), пластмасовими і залізобетонними.

Крім того, вантажні судна підрозділяють на суховантажні, наливні, універсальні і спеціалізовані по родах вантажів.

Пристосованість судів до вантажних операцій характеризується розкриттям палуби. Відношення загальної площі люків до загальної площі трюмів називають коефіцієнтом вертикальної проникності . Відомі судна-площадки, у яких =1, відкриті судна з >0,61, напіввідчинені при =0,31 — 0,61 і закриті при <0,30. З величиною цього коефіцієнта зв'язані судно-годинні норми виробітку і час стоянки судів під навантаженням і розвантаженням.

Основними характеристиками судна є:

- розміри корпуса;

- найбільші (габаритні) розміри з урахуванням надбудов;

- середнє осідання (у навантаженому і порожньому стані й у баласті);

- водотоннажність і вантажопідйомність.

Водотоннажність цілком завантаженого судна можна розрахувати за формулою:

(7.1)

Водотоннажність судна в порожньому стані (без вантажу, запасів палива, води, команди і продовольства)

(7.2)

де — питома вага води (для рік =1; для моря =1,02—1,03);

, — коефіцієнти повноти обведень (відношення обсягу підвідної частини судна до обсягу описаного довкола нього паралелепіпеда) відповідно в навантаженому і порожньому стані;

, — відповідно довжина і ширина корпуса судна, м;

, — осадка судна відповідно в навантаженому і порожньому стані, м.

Вантажопідйомність судна — це вага вантажу, запасу палива, вага води, команди, продовольства і т.п., що може бути завантажений на судно при встановленому граничному осіданні,

(7.3)

Безпека плавання судів визначається їхньою міцністю, ходовістю, остійністю, керованістю і живучістю.

Міцність судів розраховують з урахуванням впливу сил, що з'являються в їхніх конструкціях від ваги вантажів, тиску й ударів води, хитавиці й ін.

Під ходовістю судна розуміють його здатність рухатися з визначеною швидкістю при витраті визначеної потужності.

Остійністю судна називають його здатність повертатися зі стану порушеної рівноваги (крену) у нормальне положення після припинення дії сил, що викликали крен (вітер, нерівномірне завантаження судна, скупчення пасажирів в одного борта й ін.).

Керованість - здатність судна рухатися за визначеним курсом і змінювати його.

Живучість судна характеризує його здатність не потонути при пробоїнах, не мати небезпечного крену і не перекинутися. Непотоплюваність судна визначається підпалубним обсягом судна вище лінії перетинання його корпуса з рівнем спокійної води (ватерлінії).

Відомо, що водотоннажні судна пристосовані для руху з порівняно малими швидкостями. Щоб уникнути виникнення великих опорів руху, застосовують судна на підвідних крилах (СПК), судна-катамарани і судна на повітряній подушці (СПП).