109.Основні типи вищої нервової діяльності(темпераменту ) людини?

І. П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, він звертав увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. «Темперамент є біологічним фундаментом нашої особистості, тобто заснований на властивостях нервової системи, пов'язаний з тілобудовою людини, з обміном речовин в організмі». Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності:

1. «рухливий» (сильний, живий, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту сангвініка);

2. «інертний» (сильний, спокійний, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту флегматика);

3. «неврівноважений» (рухливий, нестримний, сильний тип нервової системи — відповідає темпераменту холерика);

4. «слабкий» (неврівноважений, малоактивний тип нервової системи, зумовлює темперамент меланхоліка).

110.які властивості нервової системи характеризують холериків?

ХОЛЕРИЧНИЙ Холерик відповідає сильному, неврівноваженому типові нервової системи й характеризується активністю, енергійністю, швидкістю, різкістю, нестримністю, схильністю до швидких змін настрою, емоційними зривами, іноді агресивністю.

111. які властивості нервової системи характеризують сангвініків?

САНГВІНІЧНИЙ темперамент це той тип темпераменту, який відповідає сильному, урівноваженому, рухливому типові нервової системи.. Сангвінік окреслюється Павловим як «гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає нудним, млявим».

112.які властивості нервової системи характеризують флегматиків?

ФЛЕГМАТИЧНИЙ Флегматик відповідає сильному, урівноваженому, інертному типові вищої нервової діяльності й характеризується спокоєм, повільними рухами, розважливим тоном бесіди, послідовністю й терплячістю

113.які властивості нервової системи характеризують меланхоліків?

МЕЛАНХОЛІЧНИЙ 

Меланхолік представляє слабкий тип вищої нервової діяльності. Його характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови, швидка стомлюваність.

114.дайте поведінкову характеристику особистоті холеричного темпераменту?

Холеричний темперамент вирізняється циклічністю та імпульсивністю у діяльності й поведінці. Холерик може цілком віддатися справі, завзято працюючи, енергійно переборюючи труднощі на шляху досягнення мети, і раптом усе кинути. Непостійність його настрою та циклічність поведінки, які вчені пояснюють неврівноваженістю вищої нервової діяльності, виявляються в переважанні збудження над гальмуванням. Тому інтенсивна діяльність підкірки не завжди достатньо регулюється корою. Це яскраво простежується під час виникнення складних обставин, коли люди цього типу не можуть знайти правильного рішення, та під час сильного емоційного збудження.

У холерика збуджуючі рефлекси виробляються дуже легко й залишаються надовго, а гальмівні рефлекси виробляються з труднощами. Складний перебіг збудження та гальмівного процесу в холерика може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування. Отож, холеричний тип є підвищено збудливим і нестриманим. Але люди з таким темпераментом, коли в них є серйозні, позитивні інтереси, виявляють ініціативу, енергійність і принциповість у справах. Якщо ж таких інтересів немає, холерик схильний до афективних переживань, роздратованості та нестриманості.

Для особистості з таким типом темпераменту притаманна підвищена збудливість та емоційна реактивність. Вона буває нетерплячою, запальною та різкою у стосунках, прямолінійною. Її вольові дії дуже поривчасті, якщо їй цікаво, вона здатна до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. За спрямованістю холерик - екстраверт, полюбляє бути в центрі уваги, але в спілкуванні не є лагідним, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Має організаторські здібності. У нього жива міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення.

115. дайте поведінкову характеристику особистості з темпераментом сангвініка?

Сангвініки можуть легко збуджуватися, а також легко гальмувати свої бажання. Для діяльності сангвініка характерна продуктивність у тому разі, коли йому цікаво, коли він знаходить щось нове для себе. Якщо стає нецікаво, він починає нудьгувати і полишає розпочату справу, не доводячи її до кінця. Його вчинки обдумані, в стресовій ситуації виявляє «реакцію лева».

Особистість із таким темпераментом дуже рухлива, легко пристосовується до нових умов життя, швидко знаходить контакт у стосунках з іншими людьми, вирізняється товариськістю, вільно й розкуто почувається в новому оточенні. За спрямованістю сангвінік яскравий екстраверт. У колі своїх друзів завжди веселий та життєрадісний. Настрій у нього здебільшого оптимістичний.

Для сангвініка характерна підвищена реактивність, він голосно сміється та бурхливо сердиться. Почуття виникають дуже легко і так само легко змінюються, може легко контролювати свої емоції відповідно до вимог середовища.

Надзвичайно легке та швидке утворення нових нервових зв´язків, легка їх перебудова сприяє тому, що сангвінік швидко схоплює все нове, легко переключає увагу, засвоює нові навички. У нього гнучкий розум, добре розвинуте почуття гумору.

Риси сангвінічного темпераменту по-різному виявляються залежно від спрямованості діяльності людини: за відсутності серйозних інтересів у житті сангвініки бувають легковажними та поверховими.

116. дайте поведінкову характеристику особистості флегматичного темпераменту?

Флегматик - спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя (І.П. Павлов). Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, а тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища: якщо слабкі подразники, то й реакція слабка, якщо сильні - то сильна. Але властива їм інертність не дає змоги швидко реагувати на швидкі зміни середовища. Умовні рефлекси у флегматиків утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими.

Флегматики вміють контролювати, затримувати та регулювати безумовні рефлекси та емоції. Тому в своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні. Міміка дуже бідна, голос тихий і невиразний. Вони точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому ніщо не може відвернути їх від основної праці. Для них характерна зосередженість, витривалість, серед інших вирізняються стійкістю уваги, здатністю старання й наполегливо працювати.

За спрямованістю флегматик інтроверт, тому важко сходиться з людьми, не має потреби в нових знайомствах. Водночас йому властиві обов´язковість, товариськість, рівне ставлення до інших людей. Його важко роздратувати чи довести до афективного стану.

117.дайте поведінкову характеристику особистості меланхолійного темпераменту?

Меланхолійному типові темпераменту властива слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів. Тому умовні рефлекси в меланхоліків нестійкі і від зміни оточення легко гальмуються. У них особливо послаблене внутрішнє гальмування, звідси - низька комплексна реактивність, легке відволікання уваги, нетривале зосередження на об´єктах діяльності.

За спрямованістю меланхолік - інтроверт, тому він важко переживає зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надміру сором´язливим, відлюдькуватим, боязким та нерішучим, не любить нових знайомств і галасливих компаній.

Особистість з таким типом темпераменту виявляє розгубленість, спонтанність. У надзвичайних ситуаціях у неї може виявитися «стрес кролика», що призведе до низької ефективності діяльності, а то й невиконання завдань.

Меланхолік - дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди надчутливі. Грубість, нетактовність, неповагу та інші негативні моменти поведінки меланхоліки переносять дуже боляче. Їм потрібне спокійне, звичне оточення, де вони можуть успішно працювати.

Отже, людям, які належать до цього типу, притаманна слабкість як процесу збудження, так і гальмування, вони погано чинять опір впливові сильних позитивних і гальмівних стимулів. Тому меланхоліки часто пасивні, загальмовані. Для них вплив сильних подразників може стати джерелом різних порушень поведінки.

Для меланхоліка характерний низький рівень психічної активності, швидка стомлюваність, глибина і стійкість емоцій при слабкому їхньому зовнішньому вираженні, переважають негативні емоції. За несприятливих умов можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість.

118.назвіть задатки як передумови розвитку здібностей?

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини, пов'язані з успішністю виконання будь-якої діяльності, але не зводяться до знань, умінь і навичок. Задатки - лише передумови розвитку здібностей.

Люди від природи мають різні задатки, хоч відмінно­сті між ними не настільки великі і полягають передусім у вроджених анатомо-фізіологічних, функціональних особливостях нервово-мозкового апарату. Природні від­мінності між людьми виявляються не в готових здібно­стях, а в задатках. Між задатками і здібностями дуже велика відстань -- весь шлях розвитку особистості. Роз­виваючись на основі задатків, здібності є функцією не задатків, а розвитку. Задатки - його необхідний компо­нент, передумова. Включаючись у розвиток людини, вони розвиваються - перетворюються і змінюються. Вроджені задатки мають неоднакове значення для різних здібностей. Вони особливо важливі в музиці, де потрібен тонкий слух, якість якого залежить від вла­стивостей периферійного (слухового) і центрального нервового апарату. Вроджені особливості будови нерво­во-мозкового апарату є лише передумовою розвитку музичних здібностей, необхідних для заняття музикою, повноцінного її сприйняття. Сучасні дослідження свідчать, що розвиток розумо­вих здібностей приблизно на 42-48% зумовлений задатками, а на 52-58% - умовами розвитку, вихован­ня і навчання дитини, особливо в перші роки її життя.

Люди різняться не тільки вродженими задатками, а й здібностями - за мірою їх розвитку і характером. Ці відмінності - результат розвитку особистості.

119.які фактори впливають на розвиток здібностей людини?Чотири фактори, що впливають на формування здібностей : - задатки, - виховання, - середовище географічне, соціальне і домашнє, - особисте прагнення до самовдосконалення. Важливим фактором розвитку здібностей є стійкі інтереси до певної діяльності людини, які переростають у схильність до профе-сіонального оволодіння певною діяльністю. Розвиток здібностей не є самоціллю і не вичерпує всього багатства особистості. Іноді обдаро-вана дитина випереджує одноліток, але в неї не складаються стосун-ки ні з молодшими, ні зі старшими. Тому на першому плані не пи-тання про розвиток обдарованості, а задача формування особистості в цілому, в якій здібності є одним з компонентів. Важливе значення для розвитку здібностей має: 1) наполегли-вість; 2) працелюбність: люди, які довели унікальність своїх здібнос-тей, багато і наполегливо працювали; 3) позитивне ставлення до сфери виявлення здібностей. Часто в цій сфері людина вбачає смисл свого життя (Станіславський: “Моє життя – в мистецтві”). В такому випадку діяльність носить по-справжньому творчий характер, здійс-нюється із захопленням та приносить задоволення; 4) працездатність і вимогливість.

120. що таке здатності людини?

здатності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення даної діяльності і розходження, що виявляють, у динаміку оволодіння необхідними для неї знаннями,уміннями і навичками. Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, який опановує людина протягомчасу, педагогічно обґрунтовано відведеного на її освоєння, те це дає підстава укладати про наявність у нього здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, що пред'являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей. 

121) Найчастіше виділяють такі види здібностей:

навчальні та творчі;

розумові та спеціальні;

математичні;

конструкторсько-технічні

музичні;

літературні;

художньо-зображувальні;

фізичні;

унікальні (парапсихологічні, у швидкій лічбі, запам'ятовуванні тощо).

122) Кожна здібність людини - це її складна властивість, внутрішня здатність відповідати тим вимогам, які ставить перед нею діяльність, вона спирається на багато інших властивостей. До них належать, насамперед, життєвий досвід людини, надбані нею знання, вміння та навички.

Відомо, що чим багатший життєвий досвід, тим легше людині досягати успіху в діяльності. Досвідчена, науково обізнана людина ширше й глибше усвідомлює завдання, які суспільство ставить перед нею, і успішніше їх розв'язує, ніж людина, яка не має таких знань.

Істотну роль при цьому відіграє не лише наявність самих знань, а й уміння застосовувати їх до розв'язання нових навчальних, практичних, наукових та інших завдань.

Тому не можна розглядати здібності людини як властивості, незалежні від її знань, умінь і навичок.

123) Специальные способности представляют собой своеобразную форму проявления

общих родовых человеческих качеств в данных конкретных социальных условиях.

=====================================================================

(«4») Р.С. Немов. Психология.-М.,1990.

124) Спеціальні здібності визначено тими об´єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо. Кожна спеціальна здібність є синтезом певних властивостей особистості, що формують її готовність до активної та продуктивної діяльності. Здібності не тільки виявляються, а й формуються в діяльності.

125) Обдарованість - це вияв природних можливостей організму людини, що значно перевищують середній рівень. Матеріальною основою цих можливостей, або задатків, є особливості будови та функціональні властивості головного мозку й окремих його аналізаторів. Це зумовлено тим, що найбільших успіхів людина досягає тоді, коли її здібності і схильності вчасно виявлені й розвинуті. Тому професійна спрямованість, професійний відбір і професійна освіта мають відповідати здібностям і схильностям людини.

126) Например, к совершению изобретений и открытий, оригинальному мышлению, продуктивной деятельности, как наивысшая степень таланта.

Также гениальность определяется как практическое воплощение врождённого высокого уровня творческого потенциала личности относительно других личностей, признанное обществом. Традиционно выражается в новых и уникальных творениях, признаваемых шедеврами, часто с опозданием. Иногда гениальность объясняют новым и неожиданным методологическим подходом к творческому процессу. В отличие от большинства талантливых индивидуумов, гений создаёт качественно новые творения, достигает революционных интеллектуальных результатов.

Как правило, гений творит значительно продуктивнее и быстрее своих ровесников, достигающих официального признания в той же самой сфере занятий. Со времён эпохи Возрождения укоренилось общее представление о гениальности как особом роде вдохновения, побуждающего к новаторству в ремесле. С тех пор существует мнение, что гениальность требует универсальных интересов незаурядной личности.

Однако существует значительный разрыв между гениями потенциальными, генетическими, и гениями признанными, реализовавшими свой потенциал.

127) На формування здібностей впливає цілий ряд умов: спрямованість особистості, розумова і фізична активність, інтерес до діяльності, уява тощо.

128) Профессиональное мастерство как составная часть профессио-шизма в социальной работе представляет собой совокупность сле-(пощих качеств специалиста, отражающих степень его квалифика-1и, уровень знаний и навыков в осуществлении комплекса мер по эциальной защите населения:

129)_

130) Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.

131)види знань 1. Прагматичне знання (знання заради панування й досягнень) призначене для встановлення законів просторово-часового зв’язку окремих явищ дійсності. Це – своєрідне впорядкування і систематизація випадковостей і ймовірностей природного, суспільного життя й історії. Онтологічно таке знання є наслідком еволюційного вдосконалення практичних здібностей тварини, тому ще не визначає своєрідності становища людини у світі. Прагматичність цього виду знання зумовлена пошуком закономірностей і повторюваних обставин виключно в межах можливостей емпіричної свідомості й виходячи з потреб і бажань людини як природної істоти. За всього прагнення до об’єктивної істини це знання наповнене людською суб’єктивністю і є постійним наближенням до істини, але не осягненням останньої.

На здобуття прагматичного знання ще з часів Ф.Бекона налаштована наука, а в сучасних умовах його значення абсолютизується в прагматизмі та позитивізмі.

2. Сутнісне знання розглядав уже Аристотель, який вважав його об’єктом вивчення метафізики. Це-власне філософський спосіб осягнення світу, де метою є пошук інваріантів дійсності, сутності речей самих по собі, безвідносно до фактичності наявного буття. Тут з’являється, зазначає М.Шелер, жива причетність до буття, “любляча, спрямована на пошук прафеноменів та ідей світу поведінка” [ 1. с.8]. Отримане в такий спосіб знання інтеріоризується , персоналізується і стає необхідною умовою формування особистості. Відтак з’являються апріорні особистісні структури, які опосередковують будь-яке сприйняття та розуміння. Гуманістичний смисл такого знання – у можливості вільного творення духу, вічного становлення й наближення до божественного образу.

М.Шелер вказує на два варіанти реалізації сутнісного знання: для науки – це сфера вищих передумов пізнання, сукупність парадигмальних засад; для філософії – “вікна в абсолютне” (за висловом Г. Гегеля).

3. Сотеріологічне знання (метафізика другого ступеня; знання спасіння) відкриває сферу абсолютного буття. Йдеться вже не про реалізацію особистості, а про становлення позачасової, божественної основи буття. Для людини це означає трансцендування до вищої основи всіх речей. Оскільки ж людина – мікрокосм і містить у собі всі потенції буття, то пізнання абсолютного уможливлюється тільки завдяки особистій співучасті людини в Богові. Незалежні від емпірії сфери буття людини мають бути віднесені, вважає М Шел ер, до надіндивідуального духу – атрибуту божества. Священне знання – вища мета пізнання. Загалом філософська антропологія М.Шелера теономна.

Згадані три види знання узгоджуються з ієрархічно впорядкованими класами – практичних цінностей, духовних (цінностей культури) і релігійних цінностей. Цінності -об’єктивні, незалежні сутності, які становлять зміст предметів і явищ дійсності. Знання ж є реалізацією, становленням цінностей у житті. Ієрархічність не виключає рівноцінності різних видів знання, бо ж необхідне, на думку М.Шелера, зрівнювання і водночас взаємодоповнення цих однобічних спрямувань духу’ [ 1, с.47]. І все ж дух як сутність людини є автономним і принципово відмінним від природи первнем, а співпричетність до божественного – безумовною метою особистості.

132)_

133) Уміння (навички) — здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навиків. У. передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без останніх немає У. Утворення У. є складним процесом аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, в ході якого створюються й закріплюються асоціації між завданням, необхідними для його виконання знаннями та застосуванням знань на практиці.

134) У фізіології вищої нервової діяльності та психології навички ділять на: сенсорні (перцептивні), пов`язані з відчуттями (іноді ще називають відчутливими); інтелектуальні, пов`язані з розумовою діяльністю; рухові (моторні). Хоча цей поділ умовний, але він має принципове значення для розуміння способу вчинення злочину як системи дій злочинця при реалізації зовнішнього наміру (замислу).

135) Сенсорна (перцептивна) навичка – це автоматизоване почуттєве відображення добре знайомих, тобто неодноразово сприйнятих раніше об`єктів. Перцептивні навички лежать в основі впізнавання предметів, явищ і подій реального світу. Зір, слух та інші органи чуттів – канали отримання інформації про зовнішнє середовище, мислені образи якої зберігаються в пам`яті людини як сліди минулих відображень. І. П. Павлов писав: ”У нас від усіх колишніх подразників є сліди”. Виходячи з перцептивних навичок, людина судить про ознаки предмета – круглий, вологий, прямокутний і властивості – важкий, твердий, м`який, гарячий та ін.

Інтелектуальна навичка – автоматизований прийом, спосіб вирішення завдання, з яким зустрічався колись. Це раніше створений алгоритм діяльності, на основі неодноразового вирішення однотипних завдань. Так виникають у слідчого типові тактичні рішення як наслідок успішного розв`язання однакових слідчих ситуацій. Інтелектуальна навичка як слід пам`яті являє собою певний ступінь вивчення (засвоєння) повторюваних дій.

Рухова навичка являє автоматизовану дію суб`єкта на зовнішній об`єкт за допомогою рухів з метою його перетворення, які неодноразово виконувались раніше. Рухова навичка – це цілеспрямована перетворююча діяльність, яка виконується під час взаємодії суб`єкта з об’єктивною реальністю. Автоматизована дія являє собою суть способу учинення злочину, практичну реалізацію мети.

136) Уміння (навички) — здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навиків. У. передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без останніх немає У. Утворення У. є складним процесом аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, в ході якого створюються й закріплюються асоціації між завданням, необхідними для його виконання знаннями та застосуванням знань на практиці.

137) Виды умений

Важно различать первичное умение (до-навык) и настоящее умение. См.→

Простые физические умения: умение пользоваться ложкой, печатать на машинке, водить машину.

Сложные социальные умения: умение знакомиться, делать презентации, вести переговоры.

Системные умения: любовь, счастье и другие душевные состояния, различные ощущения (ощущение "легкого тела").

138)_

139) Поведі́нка — родовий термін, який охоплює різні реакції живого організму чи групи організмів.

140)_

141) Условия формирования умений

Умения и навыки формируются только в практической деятельности, осуществляемой методами упражнений и обучения. Вне целенаправленной деятельности ни умения, ни тем более составляющие их навыки формироваться не могут.

Умения, со всеми входящими в них компонентами, наиболее успешно формируются при следующих основных условиях:

• четко определенных целях учебной деятельности в смысле результата действий и цели упражнений (т. е. каких показателей действий надо достичь в процессе упражнений);

• понимании правил и последовательности выполнения действий, направленных на достижение цели деятельности;

• ясном представлении техники выполнения действий и их конечного результата, то есть наличии образа, которого следует достичь;

• постоянном самоконтроле качества действий путем сличения их результатов со сложившимся в представлении или зрительно воспринимаемым образом;

• своевременном обнаружении отклонений, ошибок и брака в учебной работе и внесении поправок в свои действия при следующих повторениях этих действий;

• правильной самооценке успехов в достижении конкретной цели учебной деятельности и цели упражнений и наличии отчетливо осознанного стремления к совершенствованию осваиваемых действий.

142)