80. Передумови людської діяльності

Чарльз Дарвін, збираючи матеріали про поведінку мавп, зіткнувся з цікавим фактом: одна з мавп Лондонського зоопарку, що мала погані зуби, пристосувалася розбивати горіхи камінцем, причому не викидала його, а щоразу ховала під солому, не дозволяючи нікому доторкатися до свого скарбу.

Так мавпа розв'язала проблему свого харчування. Без цього її існування було б пов'язане з великими незручностями, а якби горіхи були єдиною їжею, то й ще з більш сумними наслідками. А як не згадати при цьому мистецтво павуків у плетінні ловецьких сітей чи птахів у спорудженні гнізд, багатьох інших тварин, житла яких являють собою справжні інженерні споруди (бобри, ведмеді, байбаки та ін.).

Саме продовжуючи подібні тенденції, формуючи якісно нові механізми відносин з довкіллям, людина починає використовувати дедалі більше коло предметів природи та її процесів, створює якісно нові предмети, що відповідають зрослим потребам людини. Якщо тварини, за відомою філософською тезою, переважно пристосовуються до навколишнього середовища, змінюючи останнє самим фактом присутності в ньому, то людина, крім цього, перетворює навколишні предмети у своє "неорганічне тіло", активно залучає предмети і процеси до задоволення власних потреб.

Водночас таке ставлення до природи коріниться, очевидно, в певних фундаментальних законах самоорганізації природи, суть яких нині лише наближено виявляється у вигляді, наприклад, об'єктивної тенденції протистояння людини руйнівним, ентропійним процесам, чи реалізації антропного принципу тощо, В. І. Вернадський писав про закономірний рух людства, котрий тривав "мільярд-другий років". Ця думка не зовсім зрозуміла з точки зору стандартного мислення, але надзвичайно точна з погляду на Всесвіт як на єдине ціле, а на його еволюцію — як на універсальний процес, у якому формування людини є завершальною дією тривалого поступу біосфери.

Ці вступні положення слід мати на увазі, приступаючи до розгляду проблеми оволодіння людиною силами, обширами та речовиною природи. Адже та ейфорія, яка ще донедавна панувала у поглядах на цю проблему, має замінитися тверезим, зваженим поглядом, а саме: гасла всевладдя над навколишнім світом, над природою під тиском реалій сьогодення мусять поступитися місцем ідеям про співжиття з природою, про існування згідно з її законами, про коеволюцію, сталий розвиток людини і біосфери. В іншому випадку — освоєні чи вивільнені людиною сили природи можуть обернутися проти людства.

81 Види людських потреб

Сучасна піраміда: 1 рівень - фізіологічний (потреба виживання - їжа, вода, повітря, сексуальна потреба, сон, тобто уроджена мотивація закладена в генах людини. Поки ці потреби, у широкому змісті цього слова, не будуть задовольнятися, навряд чи виникнуть інші, тобто не буде переходу на інший рівень потреб. ) 2 рівень - безпеки і захищеності (потреба в безпеці - самозахисту (security). Повинний бути одяг і дах над головою. Людина прагне уникати небезпечних місць. Усе, що він робить - робить для своєї безпеки - будує будинку, шиє одяг, вирощує врожай, зберігає, страхує його і так усе це зв'язано з безпекою людини. ) 3 рівень - соціальні (потреби спілкування, приєднання до суспільства, життя в суспільстві - безпека моральна), це поняття включає почуття приналежності до чого чи кому або, почуття, що тебе приймають інші, почуття соціального взаємодії, прихильності і підтримки) 4 рівень - поваги (вкл. особисті досягнення, повага з боку навколишніх, потреба у визнанні (Recoguition). Достоїнство залежить від того, як оцінять тебе в суспільстві. Людина хоче бути шановним у суспільстві. Ім'я людини - основа його життя і цінність. Достоїнство людини в суспільстві багато в чому залежить від нього самого.) 5 рівень - пізнавальні 6 рівень - естетичні 7 рівень - самовираження, самоактуалізації

82 Природа людських потреб

прості біологічні потреби (їжа, тепло); 2. потреба в безпеці (safety); 3. потреба в приналежності і любові (родина, суспільство); 4. потреба в оцінці з боку навколишніх; 5. потреба в самоактуалізації.

83 Роль потребі в життедияльності людини

Знаючи головні потреби людини, можна легко впливати на поведінку людини, спонукати її на ті чи інші дії. Тому вивчення головних потреб людини так чи інакше може бути використано у цілях спонукання як окремих індивідуумів, так і спонукання до тих чи інших дій групи людей, великих колективів і навіть суспільства в цілому.

84 Що таке мотиви людини

Мотивація – це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання особи до дієвості, спрямованої на досягнення особистих цілей чи цілей організації.

85 мотиваційний стан людини

Чинником, що має мотиваційне значення та виявляє постановку людиною певних цілей, є рівень домагань особистості - прагнення досягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка. Проблема рівня домагань особистості вперше була поставлена у психологічній школі Курта Левіна. Методика його дослідження полягає в тому, що досліджуваний одержує завдання, наприклад, ряд математичних задач зростаючого рівня складності. Приступаючи до роботи, він обирає для себе одну з градуйованих задач, тобто визначає рівень, після досягнення (або недосягнення) якого його просять повідомити, задачу якого рівня складності він вибере наступною. Цей вибір після попереднього успіху (або невдачі) і дає можливість визначити рівень домагань особистості.

86 Установка — неосознанное психологическое состояние, внутреннее качество субъекта, базирующееся на его предшествующем опыте, предрасположенности к определенной активности в определенной ситуации. Установка предваряет и определяет развертывание любой формы психической деятельности. Она выступает как состояние мобилизованности, готовности к последующему действию. Обусловлена соответствующей ситуацией наличия у субъекта потребности и необходимостью её удовлетворения. Наличие у человека установки позволяет ему реагировать тем или иным конкретным способом на то или иное политическое или социальное событие или явление.

87виду установок характерно прояв двох ілюзій 1) Ілюзії контрастної. 2) Ілюзії ассимилятивной.

88

Интерес

Форма проявления познавательной потребности, обеспечивающая направленность личности на осознание целей деятельности и тем самым способствующая ориентировке, ознакомлению с новыми фактами, более полному и глубокому отображению действительности. Субъективно интерес обнаруживается в эмоциональном тоне, который приобретает процесс познания, во внимании к объекту интереса. Удовлетворение интереса не ведет к его угасанию, а вызывает новые интересы, отвечающие более высокому уровню познавательной деятельности. Интерес в динамике своего развития может превращаться в склонность как проявлении потребности в осуществлении деятельности, вызывающей интерес. Различают непосредственный интерес, вызываемый привлекательностью объекта, и опосредствованный интерес к объекту как средству достижения целей деятельности. Устойчивость интереса выражается в длительности его сохранения и в его интенсивности. Об устойчивости интереса свидетельствует преодоление трудностей в осуществлении деятельности, которая сама по себе интерес не вызывает, но выполнение которой является условием осуществления интересующей человека деятельности. Оценка широты или узости интереса в конечном счете определяется его содержательностью и значимостью для личности.

89 . Различают непосредственный интерес, вызываемый привлекательностью объекта, и опосредствованный интерес к объекту как средству достижения целей деятельности. Устойчивость интереса выражается в длительности его сохранения и в его интенсивности. Об устойчивости интереса свидетельствует преодоление трудностей в осуществлении деятельности, которая сама по себе интерес не вызывает, но выполнение которой является условием осуществления интересующей человека деятельности. Оценка широты или узости интереса в конечном счете определяется его содержательностью и значимостью для личности

90

Желание

Отражающее потребность переживание, перешедшее в действенную мысль о возможности чем-либо обладать или что-либо осуществить. Имея побуждающую силу, желание обостряет осознание цели будущего действия и построение его плана. Желание как мотив деятельности характеризуется достаточно отчетливой осознанностью потребности. При этом осознаются не только ее объекты, но и возможные пути ее удовлетворения.

91

Стремление

Стремление — первичное побуждение, чувственное переживание потребности, тяготение к объекту. В зависимости от меры осознания стремление как динамическая тенденция выражается в виде влечения или желания.

92

Страсть

Страсть — сильное, стойкое, всеохватывающее чувство, доминирующее над другими побуждениями человека и приводящее к сосредоточению на предмете страсти всех его устремлений и сил. Причины формирования страсти достаточно разнообразны — они могут определяться осознанными идейными убеждениями, исходить из телесных влечений, иметь патологическое происхождение (например, в случае паранойяльного развития личности) (см. Психопатии, Фанатизм). Страсть может быть принята, санкционирована личностью, а может осуждаться ею, переживаться как нечто нежелательное, навязчивое. Основным признаком страсти является ее действенность, слияние волевых и эмоциональных моментов. Объединение страсти и нравственного, разумного начала в человеке нередко выступает движущей силой великих дел, подвигов, открытий.

93  Влечение  Психическое состояние, выражающее недифференцированную, неосознанную или недостаточно осознанную потребность субъекта. Влечение является преходящим явлением, поскольку представленная в нем потребность либо угасает, либо осознается, превращаясь в конкретное желание, намерение, мечту и др. Влечение — одно из центральных понятий психоанализа. 94 Также влечение избирает объект — это то, посредством чего влечение может достичь цели (это могут быть и части своего тела). Итак, в классическом Психоанализе влечение характеризуется четырьмя аспектами: а)источником, б)целью, в)объектом и г)мерой силы (энергии, стимула). С начала 1920-х годов Фрейд разделял:

95 Характер  Характер (от греч. charaktкr — печать, чеканка, зарубка) — подструктура личности, образуемая индивидуально-своеобразным комплексом устойчивых личностных особенностей (черт, диспозиций), определяющих присущие личности типичные формы и способы достижения целей (инструментальные проявления характера) и самопроявления в общении с другими людьми (экспрессивные проявления характера).  Этимологически слово характер употребляется в трех значениях: 1) применительно к любым объектам и явлениям (характер процесса, характер ландшафта) как обозначающее их «образное своеобразие», нечто «характерное» для них; 2) применительно к животным и человеку как обозначающее их душевное (психическое) своеобразие; 3) применительно только к человеку как характеризующее его не только с психологической, но и с морально-этической стороны (хороший или плохой, сильный или слабый характер, «с характером» или бесхарактерный). Наука о характере в психологическом значении слова — характерология — имеет столь же длительную историю, как и сама психология. На протяжении тысячелетий характерология как сфера науки, искусства и житейской мудрости стремилась решить две основные задачи: типологизации характеров (темпераментов) и определение характера (или темперамента) по тем или иным внешним признакам (или «психогностика») (В. Штерн). 

96

У структурі характеру виокремлюють дві групи його компонентів: позиційні й загальні. До позиційних компонентів належать спрямованість, переконання, розум, почуття, воля й темперамент. Загальні компоненти інтегрують позиційні компоненти в різних варіаціях і співвідношеннях. До них належать повнота, цілісність, визначеність і сила характеру 

97/98/99/100  Риси характеру, що виражають ВІДНОШЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДО ДІЯЛЬНОСТІ, до праці, навчання: працелюбність − лінь, ініціативність − консервативність, добросовісність − безвідповідальність, наполегливість − безвільність. Риси характеру, що виражають ВІДНОШЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ, ДО СУСПІЛЬСТВА: товариськість − замкнутість, тактовність − безтактність, правдивість − брехливість, ввічливість − грубість, чуйність − жорстокість, щирість − лицемірство, доброзичливість − заздрість, турботливість − байдужість. Риси характеру, що виражають ВІДНОШЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДО САМОГО СЕБЕ: самокритичність − некритичність, вимогливість − невимогливість, скромність − хвалькуватість, почуття гідності − самолюбство, егоїзм − альтруїзм (безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших). Риси характеру, що виражають ВІДНОШЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДО РЕЧЕЙ: акуратність − неохайність, бережливість не бережливість, економність − марнотратство, щедрість − скупість.