7. Відродження української нації» — відродження української наукової літератури (кінець XVI – початок хх ст. )

На початку це було здебільшого книги з теологічних знань. Стара Україна славилась високим рівнем організації богословської науки. Тому недостачі в написанні творів релагієзнавчої тематики, як і потреби в читачах не було. Зародки вітчизняної наукової літератури, як відомо, сягають діяльності духовних шкіл і монастирів періоду давньоукраїнської держави. Рукописники текстів Володимира Мономаха, митрополита Іларіона, Феодосія Печерського, Клима Смолятича.

У другій половині 16 ст. на базі Острозької академії формується серйозний гурток учених, пізніше виникає такий же гурток у стінах Києво-Могилянської академії. Збільшення кількості полемічних видань церковно-релігійного та національно-політичного змісту спонукали ся Берестейською унією, коли посилилась віросповідна боротьба між прихильниками двох християнських течій – православ’ям і католицизмом. У відповідь на опубліковані 1577 та 1586 роках польською мовою полемічні брошури П. Скагри та В. Гербеста, де вказувалось на недоліки православ’я незабаром були опубліковані такі ж полемічні праці з іншого боку в Острозі, - «Ключ царства небесного» Г. Смотрицького та «Про єдину істинно православну віру» В. Суразького. За тим пішли друки з творами І. Вишенського, С. Зизанія-Тустановського, К. Острозького. Вершиною книжкових видань цього напрямку вважають богословсько-полемічні трактати « «Палидонія» З Копистенського та «Тринос» М. Смотрицького, а також твори Іоаникія Галятовського, Антонія Радиловського та Лазаря Барановича, які вийшли в світ з друкарні Києво-Печерської лаври.

Серед фундаментальних наукових досліджень цього періоду варто виділити 12-томне видання «Четьїв Міней» (Житія святих) Дмитра Туптала (митрополита

Ростовського).

Перша наукова книжка українського автора була надрукована далеко від батьківщини – в Італії. 7 лютого 1483 р. у Римі з приватної друкарні Франка Зільбера виходить у світ невелике за обсягом видання з довгим заголовком – «Про гностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтва і медицини славетного Болонського університету». Цей друкований твір наочно демонструє високий рівень взаємостосунків кращих представників укр. Наукової еліти з провідним науковим і книжними осередками західної Європи.

11. Діяльність Українського наукового товариства у Києві

Українське Наукове Товариство (УНТ) — засноване у 1907 у Києві з ініціативи професора Михайла Грушевського (і під його головуванням) за зразком Наукового Товариства імені Шевченка у Львові з метою організації наукової праці й її популяризації українською мовою.

Товариство мало секції: історичну, філологічну, природничо-технічну; медичну і статистичну комісії. У Товаристві співпрацювали всі українські вчені з Наддніпрянщини і деякі з Галичини.

Товариство видавало «Записки Українського Наукового Товариства» (1908–1918, 18 томів; редактор М. Грушевський, В. Перетц, М. Василенко), в яких з третього тому з'являлися тільки праці історичної і філологічної секцій; «Збірник» з працями інших секцій і Статистичної Комісії; тримісячний журнал «Україна» 1914 і 1917 років (1915 і 1916 вийшло 2 томи в Москві під назвою «Український Науковий збірник»).

У виданнях УНТ публіковано оригінальні праці й огляди, натомість лише рідко не опрацьовані джерельні матеріали.

По створенні Української Академії Наук діяльність УНТ зменшилася, а з 1921 воно увійшло до складу Української АН і його секції стали секціями відповідних відділів ВУАН.