9. Особливості діяльності «Просвіти».

Просвіта – це українська громадська організація культурно-освітянського спрямування. Товариство «Просвіта» виникло у 1868 р. у Галичині. Його виникнення стало противагою антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою, - з одного боку і русофільській – з другого.

До товариства входили:

• Анатоль Вахнянин (голова товариства)

• Олександр Борковський

• Іван Комарницький

• Михайло Коссак

• Максим Михаляк

• Омелян Огоновський

• Омелян Партицький

• Юліан Романчук

• Корнило Сушкевич

• Корнило Устиянович

Вирішено було створити укр.. бібліотеку з читальнею і щорічно видавати календар для народу. За редакцією Володимира Барвінського почала виходити народовська політична газета «Діло»

На загальному зборі Товариства 1912 р. було прийнято новий статут, який постановив завдання широкої культурно-освітньої роботи. Вона передбачала діяльність народного театру і кінотеатру, проведення народних свят, з’їздів, і краєзнавчих походів, організацію книгозбірень, народних музеїв, публічних читалень, книгарень, друкарень та інших підприємств, різних курсів і шкіл (народних, середніх, вищих, господарських, промислових, торговельних, ведення зразкових господарств, садів тощо)

6. Перекладна література 8-12 ст

Із введенням християнства на Русі виникає потреба у богослужбових книжках. Із запровадженням шкільної освіти,розбудовою храмів зростає попит на християнську церковну літературу. Серед книжників посилюється зацікавлення світською, набамперед історіографічною та природознавчою літературою. Все це приходило на Русь головним чином з Візантії, через болгарське посередництво.

Наші пращури, говорив І. Франко, прийняли від Візантії не тільки церковні книги, а й чимало повчальної літератури, зокрема Четьї-Мінеї і Пролог, які були перекладені безпосередньо на Русі та поширювалися тут у нових редакціях. Із Візантії прийшли до нас зразки історичної літератури у формі хронік Амартола, Малали і патріарха Никифора, різні компіляції на зразок хронографів: агіографія, тобто житія святих, ораторсько-учительна або проповідницька література (навчання, казання, слова), релігійна гімнографія (псалтир, інші церковні пісні), зразки природничо-наукової («Шестоднев» Іоанна Екзарха, «Фізіолог») і повістевої літератури світського змісту («Александрія», «Довгенієве діяння» - переробка грецького епосу про Девгенія Акріта). Через Візантію до нас проникли твори інших літератур, зарзки канонічного права (пандекти, номоканони, устави, доповнені вітчизняними правилами), зразок релігійної літературної критики – «індекс» книжок «істинних і ложних».

Основний фонд перекладних літературних пам’яток був спільним для східних слов’ян, болгар,сербів, молдаван, румунів та візантійців. Для всього православного півдня й сходу Європи єдиними були біблійна, богослужбова, проповідницька, агіографічна й повістева літератури, зокрема такі популярні збірники як прологи,мінеї, тріоді, палеї, пчоли, космографії, фізіологи, шестодневи, хронографії, окремі житія, апокрифи, повісті про Варлаама та Йоасафа, Троянська історія тощо.