23.Тези доповідей та матеріали конференцій

Формами висвітлення підсумків наукової роботи є тези, доповіді, матеріали конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл тощо. Вони є свідченням апробації дисертаційної роботи і належать до опублікованих праць, які додатково відображають наукові результати дисертації. Слід враховувати, що апробація матеріалів дисертації на наукових конференціях, конгресах,симпозіумах, семінарах,у школах тощо є обов’язковою.

Тези – це коротко, точно, послідовно сформульовані основні ідеї, думки, положення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці. Тези доповіді – це опубліковані до початку наукової конференції (з’їзду, симпозіуму) матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді. Вони фіксують науковий пріоритет автора, містять матеріали,не викладені в інших публікаціях.

Рекомендований обсяг наукової доповіді 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали. Можливий виклад однієї тези.

Схематично структура тез наукової доповіді має такий вигляд: теза–обґрунтування–доказ–аргумент–результат–перспективи.

При підготовці тез наукової доповіді слід дотримуватись таких правил:

• у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали; при необхідності вказують інші дані, які доповнюють відомості про автора (студент, аспірант, викладач, місце роботи або навчання);

• назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);

• виклад суті доповіді здійснюється за такою послідовністю тез: актуальність проблеми; стан розробки проблеми (перелічуються вчені, які звертались до розробки цієї проблеми); наявність проблемної ситуації; необхідність у її вивченні, вдосконаленні з огляду на сучасний стан її розробки, втілення; основна ідея, положення, висновки дослідження, якими методами це досягається; основні результати дослідження, їх значення для розвитку теорії та (або) практики.

Посилення на джерела, цитати в тезах доповіді використовуються рідко. Допускається опускати цифровий, фактичний матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положення здійснюється без наведення конкретних прикладів, виступаючи н науковій конференції (з’їзді, симпозіумі), можна посилатися на опубліковані тези доповіді і спинитися на одній із основних (дискусійних) тез.

Зазначимо, що будь-які матеріали будь-яких конференцій видань у будь-який період належать до опублікованих праць, які лише додатково відображають наукові результати дисертації, тобто засвідчують апробацію результатів дисертації або підтверджують їх впровадження, висвітлюють певні процеси їх отримання.

12. Видавнича діяльність Агатангела Кримського

Народився 15.01.1871 р. у м. Володимирі-Волинському. Агатангел Кримський посів помітне місце в історії укр. науки та наукового книговидання. Напружені наукові пошуки А. Кримський поєднував з літературною творчістю та перекладацькою діяльністю. Проте поступово він відходив від белетристики, щоб повністю присвятитися праці філолога. Саме у цій царині А. Кримський досяг успіхів світової ваги. У науці вбачав він і своє патріотичне покликання. Коло його наукових зацікавлень було надзвичайно широким – арабська, семітська, слов’янська філологія та історія, сходознавство, порівняльна лінгвістика, граматика, культура мови, діалектологія, етнографія, фольклористика, та ін..

Одержавши солідну освіту та постійно займаючись різноплановими науковими дослідженнями, А. Кримський накопичував глибокі знання в галузі мово- та літературознавства, історії літератури, теорії перекладу та ін., - тобто оволодів комплексом наукових дисциплін,потрібних для роботи фахового редактора. Особливе місце у його редакторській діяльності займало словникарство, паралельно він писав численні рецензії, цінні своєю ґрунтовністю та критичним поглядом. Вершиною ред.. праці А. Кримського стало укладання та редагування академічного видання творів С. Руданського, коли він повністю розкрився як науковий і літературний редактор, бездоганний текстолог і блискучий стиліст.

За його сприяння було видано: чотиритомний «Словар російсько-український М. Уманця та А. Спілки» (1893), тритомний історичний словник укр. Мови, «Російсько-український словник правничої мови», понад 400 статей до словника Брокгауз, енциклопедія «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914-1916), з К. Михальчуком видав «Програму для збирання особливостей малоруських творів», з О Шахматовим – «Нариси з історії укр. Мови та хрестоматія з пам’ятників письменської староукраїнщини 11-18 ст» тощо.