4. Засоби симптоматичного лікування.

Симптоматичні засоби (адреноміметики, міотропні спазмолітики) - це препарати, які не впливають на етапи розвитку алергії, але усувають деякі прояви алергічних реакцій, крім того, вони діють у протилежному напрямку, порівняно з медіатором алергії. Це адреналін, ефедрин, мезатон, папаверин тощо. Застосовують при бронхоспазмі, анафілактичному шоку, колапсі та інших станах, що супроводжують алергічні реакції.

Невідкладна допомога при анафілактичному шоку.

Анафілактичний шок виникає в перші секунди або хвилини після проникнення алергену в організм. Це вкрай важка алергічна реакція. Найчастіше розвивається на парентеральне введення лікарських препаратів, таких як пеніцилін, сироватки, вакцини, білкові препарати, а також при проведенні проб з пилковими і харчовими алергенами.

Клінічна картина розвивається дуже швидко. Відмічається різке зниження АТ, пригнічення свідомості, з’являються судоми, мимовільне сечовипускання. Блискавичний перебіг анафілактичного шоку закінчується летально.

У переважної кількості хворих клінічні прояви починаються з почуття жару, гіперемії шкіри, страху смерті, збудження або депресії, головного болю, болю за грудиною, задишки. Смерть може наступити в результаті гострої дихальної недостатності внаслідок бронхоспазму і набряку легень, гострої серцево-судинної недостатності.

Невідкладна допомога.

1. Припинити подальше введення алергену, вище місця введення накласти джгут.

2. Покласти хворого на бік, забезпечити приток свіжого повітря, зігріти.

3. Місце ін’єкції інфільтрувати розчином адреналіну в розведенні 1 : 10000 або 1% розчином ме затону; 0,5 мл одного з них розводять в 5 мл ізотонічного розчину хлориду натрію.

4. Ввести внутрішньом’язово преднізолон – 240 мг або гідрокортизон – 500 мг, димедрол 1,0 мг/кг або тавегіл 2,0 мг/кг, ранітидин 2,0 або циметидин 2,0.

5. При стабільній гемодинаміці джгут через 20 хвилин розслабити, потім зняти.

6. При нестійкій гемодинаміці (колапс, тахікардія), порушенні дихання, дефекації, сечовиділення -

а) негайно адреналін підшкірно – 0,5 мл 0,1% розчину. При необхідності введення повторити через 5 – 10 хвилин тією ж дозою;

б) при ларингоспазмі і наявному колапсі ту ж дозу адреналіну ввести внутрішньовенно;

в) у разі утруднення дихання ввести бронхолітики;

г) при треморі, тахікардії – антагоністи Н₁ і Н₂ рецепторів (тавегіл – 2 мл, ранітидин – 1 таблетка, циметидин – 1 таблетка, гідрокортизон 500 мг, преднізолон 120 мг).

7. При наявності гіпотензії повторити введення адреналіну і ввести внутрішньовенно допамін 5 – 10 мг/кг.

8. для поліпшення мікроциркуляції - трентал, гепарин.

9. При вираженій гострій серцевій недостатності введення строфантину;

10. При зупинці серця і дихання робиться інтубація, переведення на штучну вентиляцію легень, непрямий масаж серця.

11. Дезінтоксикаційна терапія за допомогою діуретичних засобів – маніту, фуросеміду.

ІМУНОТРОПНІ ЗАСОБИ.

імуномодулятори (імунокоригуючі засоби) - препарати, які стимулюють або пригнічують імунну відповідь організму.

Імунна система відіграє важливу роль у формуванні захисних реакцій організму у відповідь на дію травматичних чинників. Імунітет є засобом захисту організму від живих тіл та речовин, які несуть на собі ознаки генетичне чужорідної інформації. Специфічна імунна система становить со­бою імунокомпетентні клітини (Т- й В-лімфоцити), до неспецифічної імунної системи належать мікро- та макрофаги, гуморальні захисні чинники.

На виразність та спрямування імунної відповіді можуть впливати різнома­нітні чинники (інфекція, радіація, спадковість, голодування, гіповітаміноз тощо). Пригнічення імунної системи по­глиблює розвиток патологічного процесу, на тлі зниження імунної відповіді можуть розвиватися суперінфекції, виникати пухлини. Посилення імунної відповіді може сприяти розвитку гіперімунних захворювань, реакції відшарування трансплантату.

Фармакологічна корекція порушень імунної системи сприяє поліпшенню клінічного перебігу захворювання, знижує кількість рецидивів і ускладнень, сприяє одужанню, але імуномодулюючі препарати треба до­бирати ретельно.

Принципи призначення

1. Імунотропні засоби не застосовують самостійно, а призначають у комплексі з етіотропною і патогенетичною фармакотерапією.

2. При абсолютній впевненості щодо доцільності призначення імунотропних засобів необхідно оцінити характер і ступінь виразності імунних порушень.

3. Умовою ефективності імунокорекції є правильний вибір препарату або комбінації препаратів з урахуванням спрямованості їх дії.

4. Фармакологічний ефект імунокорекції залежить від правильного визначення оптимальної дози препарату, частоти приймання, шляху введення, часу початку лікування, тривалості курсу.

5. При призначенні імунотропного засобу слід враховувати вік хворого, стать, нейроендокринні особливості, генетичний фон, біоритми, супутні захворювання тощо.

6. Одночасне призначення кількох імунотропних препаратів є доцільним за умови їх дії на різні ланки імунної системи.

7. Клінічна ефективність імуномодуляторів вище у хворих, що перебувають і гострому періоді захворювання та у тяжкому стані.

8. При багаторазовому введенні імуномодуляторів спектр їх дії зберігається, а виразність ефекту зростає.

9. Ефективність імунотропного засобу слід визначати не раніше 30 діб – півроку від початку захворювання, залежно від властивостей препарату та особливостей перебігу захворювання.

10. Ефективність застосування імунотропних засобів підвищується у разі одночасного призначення вітамінів, мікроелементів, адаптогенів та інших біогенних стимуляторів.