2)Міра поведінки люд.,засіб її самореалізації, самоствердження як особистості.

Отже, 1. праця првинна стимулюватися 2. вільна праця крім грошей приносить задоволення.

Ненормальною ситуацією для працездатної люд.є неможливість працювати.

107.Соціальні функції праці.

Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття.

функції праці.

1. задоволення людських потреб;

2. відтворення сусп.багатства;

3. обмін речовин між собою, сусп., природою через труд.діяльність;

4. ств.сусп. і забезп. сусп.прогресу;

5. людинотворча: тільки праця є безпосередньою умовою становлення й розвитку самої люд.;

6. свободотворча – тільки праця прокладає людству шлях до свободи.

108.Цінності праці. Види ціннісної орієнтації у сфері праці.

Цінність — це усвідомлена людьми значущість певного об”єкта. Для оволодіння ним люди здатні пожертвувати всім. Визнані особистістю соц цінності перетворюються на її ціннісні орієнтації. Завдяки цьому людина ніби виривається з полону мотивів і прямує до цінностей. Цінності стають метою життя індивідів, решта відступає на другий план. Якщо такими є цінності праці, то вона із примусової перетворюється на вільну. Мета виконує інтегруюючу роль: стимули, мотиви і цінності, якщо вони усвідомлюються людиною, стають метою її праці. Коли у людини щось не виходить із досягненням мети, то вона відчуває невдоволення. Невдоволення — емоційно забарвлений стан незбалансованості між прагненнями, нереалізовані мотиви, неможливість досягнення мети, реалізації головної цінності життя. Міра задоволення працею, що є головним об”єктом вивчення соціологами, — це суб”єктивна оцінка працівниками можливостей реалізації своїх вимог до змісту, характеру та умов праці. Задоволення є комплексним показником, оскільки воно визначається не тільки змістом і характером праці, а умовами праці, зарплатою, відносинами в колективі тощо. Цей показник є головним у трудовій адаптаціії працівників.

109.Проблема відчуження праці

При вивченні питань ставлення до праці слід звернути увагу студентів на наявність такого явища, як відчуження праці. Воно було описане Марксом і аналізувалося лише стосовно капіталізму. Стосовно ж соціалізму про нього стало можливим згадувати лише з початком горбачовської «перебудови». Натомість Н. Смєлзер вказує, що відчуження — феномен усезагальний. З'явившись на перших етапах розвитку індустріального суспільства, у постіндустріальному суспільстві воно не лише не зникає, а посилюється і набуває різних форм. Відчуження праці передається 1) почуттям безпорадності, бо робітники не мають можливості придбати необхідні ресурси, їм не належать засоби виробництва, вони не розпоряджаються результатами своєї праці; 2) втратою відчуття сенсу своєї праці, бо у виготовленні кінцевого продукту робітник виконує лише одну якусь операцію і часто-густо не має контакту з виконавцями інших операцій; 3) появою відстороненості, бо робітник не відчуває гордості за колективні здобутки, задоволення від процесу творення. В. Блаунер унаслідок наукових досліджень доходить висновку, що причина відчуження — не самі умови праці, а, перш за все, соціальні структури, які формуються у різноманітних трудових обставинах.