11. Особливість протосоціологічного знання, його основні форми.

Соціологія як окрема наукова галузь виникла в середині 19 ст. - тоді, коли О.Конт висунув проект створеня нової науки про суспільство. Але це не означає, що до О.Конта не було жодних теоретичних уявлень про суспільство, але вони не завжди відповідали критеріям науковості у сьогоднішньому розумінні, оскільки мали форму окремих поглядів, ідей, учень тощо.Однак вони становлять невід(ємну частину людського суспільного життя, людської культури, історії соц. думки. Цю частину знань називають протосоціологією. Отже, протосоціологія - термін, який позначає зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінну від соц. філософії. На стадіях раннього класового сусп. міф і епос були основними формами відображ. соц. дійсності. Міф - це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини. У ньому переважали фантастичні знання, а людина займала місце статиста. Епос - це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. Перші елементи наукового знання виникають у зв(язку з розвитком СПП. Велике значення мало відокремлення розумової праці від фізичної. Спроби творення соц. теорій належать уже Платону та Арістотелю, які поклали початок вивченню таких важливих соц. інститутів як сім(я, держава. У період Середньовіччя відбулась переорієнтація на особистість, як творчу силу, свободу її вибору і відповід. перед Богом. В період Відродження значна увага приділялась вже людині з її інтересами, потребами і цінностями.

12.Платон та Аристотель як попередники соціологічної науки.

Видатний давньогрецький філософ Платон (427—347 р. до н. е.) – представник ідеалізму – висунув завершену систему полі­тичного устрою суспільства, яку обгрунтував у творах «Політик», «Держава», «Закони». Він вважав, що душі кожної людини прита­манні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідно­шення в кожної людини різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина мо­же побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та за­кони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потре­би людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства – людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин.У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику.

Найвищий щабель у суспільстві Платон відводить тій верстві людей, у діях яких домінує розум, розсудливість, хто здатний споглядати істину.

Другий щабель платонівської держави мають займати воїни-охоронці. Представниками третього щабля платонівської ієрархії є ті, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ (ремісни­ки та землероби). Значно досконалішим є вчення Арістотеля (384-322 р. до н. е.) – геніального учня Платона, найвидатнішого давньогрецько­го ученого, усебічно освіченої людини з видатними інтелектуальними здібностями, вихователя Олександра Македонського.Сенс життя людини, за Арістотелем полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її ліп­шою, це досягається через діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються.

Арістотель започатковує знання про соціальне управління, його завдання, про спосіб життя. Зазначаючи, що спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом, Арістотель вирізняє такі його види: брутальний, державний і споглядальний.

Арістотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу, розгляда­ючи їх як невід'ємну складову життя людини. Дозвілля, на думку Арістотеля, – це не просто вільний час, а час, заповнений різнома­нітними заняттями – філософським умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою, бесідами та спілкуван­нями, що породжують відчуття приємності та задоволення. Така організація дозвілля є досить коштовною, а тому багатство сприяє змістовноуіу дозвіллю. Але в будь-якому дозвіллі важлива помірко­ваність. Нерозумне користування ним ганьбить людину.Кількість і якість дозвілля залежать також і від форм державного устрою.

Велику роль у житті та діяльності людей Арістотель призначав спілкуванню, через яке люди тільки й можуть здійснювати спільну діяльність. Спілкування з іншими допомагає людині стати «суспіль­ною твариною», тобто набути тих якостей, які споріднюють людей. Водночас через спілкування формуються національні, професійні та інші особливості.