77.Соціальна сутність культури.

Культура — історично сформована сукупність матеріальних та духовних цінностей даної суспільної системи. Культуру розрізняють — матеріальну і духовну.

Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, засобу транспорту, предмети побуту), пред­ставляючи матеріалізацію людських ідей.

Духовна культура — дуже складна і багатогранна система, що включає усі види та форми і рівні суспільної свідомості, сис­теми освіти і виховання, системи установ культури. Сюди ж відносяться усі види пізнання й просвіти, усі форми і типи літе­ратури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моральності. Соці­ологія виходить з того, що духовне виробництво розвивається ра­зом з матеріальним, Якщо матеріальна культура переважно представляє досягнення в оволодінні силами природи, то духовна культура характеризує рівень і глибину пізнання при­роди і суспільства.

Культура — це спосіб засвоєння реальної дійсності на підставі оцінки й виявлення цінностей різних ідей, норм, орієнтацій, засобів, їкі втілені в різних видах дій у різних формах. Вона допомагає людині відрізнити добре від поганого, розумне від дурного, дозволене від не дозволеного, прибуткове від збиткового тощо. У поведінці людей, в їхній діяльності культура втілюється в предметно-речових знаково-символічних формах. Вона здатна розвиватися.

Сприйняття культури відбувається в процесі соціалізації особистості, її виховання й навчання. За допомогою книг, засобів масової нформації, спілкування, спостереження за поведінкою інших та ін.

Н.Смелзер визначив культуру як систему цінностей, уявлень про світ і правила поведінки, однакові для людей, поєднаних певним способом життя.

Н.Черниш вважав, що культура – це складне динамічне явище, яке має соц. природу і виражається у соц. відносинах.

78 Об’єкт та предмет соціології культури.

Соціологія має свій об’єкт та предмет вивчення. Її цікавить культура як система явищ, процесів, відносин, що є результатами соціальної взаємодії і якісно відрізняють людину від іншого живого світу, культура як соціаль­ний механізм взаємодії особистостей, соціальних груп і суспільства з навколишнім середовищем, механізм, що допомагає їм співіснува­ла, зберігати свою цілісність, притаманні їм цінності, переконання, традиції, норми поведінки, спосіб життя.

У вітчизняній соціології склалося кілька підходів до тлумачення соціології культури. Предметом соціологічного дослідження куль­тури може бути:

1) уся система культури як єдине ціле чи будь-який її вид, що розглядаються у взаємодії з іншими суспільними системами;

2) кожний із елементів соціодинаміки культури, культурної комунікації, що розглядаються у співвідношенні з іншими елементами культури чи у співвідношенні з іншими суспільними системами.

Учені виокремлюють 3 складові предмета вивчення соціології культури:

-сус-во як соціокультурна система

-культура соц. орг.-ї

-культура людини-індивіда(наука, мист-во,освіта, виховання).

Соціологічний підхід до вивчення культури має принципові особливості:

1. культура тлумачиться як системна якість моральної сфери суспільства, тобто суспільство і культура співвідносяться не як ціле і частина, а як ціле і його якість. У цьому контексті культура присут­ня у всіх без винятку сферах суспільного життя;

2. культура завжди зв'язується з творчою діяльністю і в своєму як матеріальному, так і моральному втіленні є невід'ємною характеристикою розуму людини, яка свідчить про ступінь її перетворю­вальної діяльності у вирішенні нагальних проблем;

3. культура — це сукупність моральних і матеріальних цінностей;

4. естетичний компонент культури розуміється як специфічний прояв ціннісного ставлення людини до світу і сфери діяльності людей;

5. культура являє собою сферу самореалізації суспільного індивіда як суб'єкта культурно-історичного процесу.

Засадна ідея соціологічного вивчення культури полягає у визначенні її місця і функцій у життєдіяльності людини, окремих спільностей, суспільства, у суспільних перетвореннях.