18. Назвіть завдання охорони праці.

19.Що визначає, регулює і встановлює Закон України "Про охорону праці", та його специфічна особливість? "Про охорону праці", який прийнятий 21 листопада 2002 року та ііведеному в дію 18 грудня 2002 року, і є основоположним іаконодавчим документом в галузі охорони праці, дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно під форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. Особливу увагу при вивченні Закону слід звернути на такі статті: Державна політика в галузі охорони праці згідно ст.4 Закону базується на принципах: -пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і чдорових умов праці;-підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; - комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі чагальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної і політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля; - соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві , та професійних захворювань;- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх

підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від

форм власності та видів діяльності; - адаптації трудових процесів до можливостей працівника з , урахуванням його здоров'я та психологічного стану;- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, •залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,* отримання яких не суперечить законодавству;- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; - забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; - використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва. Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору (ст. 5). Права працівників на охорону праці під час роботи (ст. 6). Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 7). Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджуваними засобами (ст.8). Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті (ст. 9). Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці (ст. 14). Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій (ст. 17). Регулювання охорони праці у колективному договорі (ст.20).

Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва (ст.21).

20. Назвіть основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану; використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству; інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.