
- •2. Поняття, риси і завдання адміністративного права
- •3. Предмет адміністративного права та його переосмислення в умовах правової реформи
- •4. Метод адміністративного права та його розвиток у контексті реформи адміністративного права
- •5. Система адміністративного права
- •6. Джерела адміністративного права України та їх характеристика. Основні законопроектні роботи в галузі адміністративного права
- •2. Такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності. Наприклад:
- •3. Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов'язки державних службовців. Наприклад:
- •10. Реалізація норм адміністративного права
- •2. Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах, виділяють відносини:
- •13. Мета і завдання перебудови системи державного управління за Концепцією адміністративної реформи
- •14. Систематизація адміністративного законодавства за Концепцією адміністративної реформи
- •16. Мета, завдання і напрями адміністративної реформи
- •17. Поняття та види суб'єктів адміністративного права
- •18. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
- •19. Міністерства як різновид центральних органів виконавчої влади
- •22. Центральні органи виконавчої впади зі спеціальним статусом
- •25. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
- •26. Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян
- •29. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади
- •30. Інститут представників Президента України. Загальна характеристика
- •31. Іноземці як суб'єкти адміністративного права
- •32. Особливості адміністративно-правового статусу урядових органів державного управління
- •33. Особливості здійснення виконавчої влади в м. Києві.
- •34. Характеристика форм державного управління
- •35. Поняття, ознаки та види актів державного управління. Вимоги, що висуваються до актів державного управління
- •36. Адміністративний договір як форма державного управління
- •37. Поняття та види методів державного управління
- •39. Адміністративно-правові режими.
- •40. Правові засади державної служби. Основні напрямки реформування законодавства про державну службу
- •41. Поняття, ознаки і види державної служби
- •42. Поняття і види державних службовців
- •43. Право громадян на державну службу та механізм його реалізації
- •44. Обмеження пов'язані з проходженням державної служби та відповідальність за їх порушення
- •45. Ранги та категорії державної служби
- •46. Адміністративна юстиція. Кодекс адміністративного судочинства
- •47. Поняття та сутність забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні
- •49. Поняття, сутність та види державного контролю. Відмінність контролю від нагляду
- •50. Парламентський контроль у державному управлінні
- •51. Контроль органів судової влади в сфері державного управління
- •52. Президентський контроль у системі способів забезпечення законності у державному управлінні
- •53. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні
- •54. Поняття та види звернень громадян. Провадження по розгляду звернень громадян
- •55. Поняття і ознаки адміністративно-правового примусу
- •56. Заходи адміністративного попередження
- •57. Заходи адміністративного припинення
- •58. Адміністративне затримання
- •59. Адміністративний процес: поняття та структура.
- •60. Види та характеристика неюрисдикційних проваджень
- •61. Види та характеристика юрисдикційних проваджень
- •62. Поняття і підстави адміністративної відповідальності
- •63. Законодавство України про адміністративні правопорушення.
- •64. Поняття та риси адміністративної відповідальності. Реформування інституту адміністративної відповідальності.
- •66. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика
- •67. Об'єкт адміністративного проступку
- •68. Об'єктивна сторона адміністративного проступку
- •71. Адміністративна відповідальність неповнолітніх
- •74. Адміністративно-процесуальний статус учасників провадження у справах про адміністративні проступки
- •75. Значення та зміст протоколу про адміністративний проступок. Випадки, коли протокол про адміністративні проступки не складається
- •76. Протоколи у справах про адміністративні проступки, види та зміст
- •77. Проведення і процесуальне оформлення особистого огляду та огляду речей
- •78. Проведення і процесуальне оформлення вилучення документів та предметів
- •79. Постанови по справі про адміністративний проступок: зміст та види
- •80. Органи, що розглядають справи про адміністративні проступки
- •82. Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення
- •83. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення
- •Глава 17 КпАп КпАп визначає підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.
- •84. Правила і строки накладення адміністративних стягнень
- •85. Строки у провадженні в справах про адміністративні проступки
- •88. Провадження щодо виконання постанов про адміністративний арешт, накладення штрафу
- •89. Провадження щодо виконання постанов про конфіскацію, виправні роботи, позбавлення спеціальних прав
- •90. Система центральних і місцевих органів виконавчої влади по управлінню економічною сферою та їхні повноваження
- •91. Організаційно-правові засади управління митною справою
- •93. Організаційно-правові засади управління освітою
- •94. Організаційно-правові засади управління наукою
- •95. Система центральних і місцевих органів виконавчої влади по управлінню адміністративно-політичною сферою та їхні повноваження
- •96. Організаційно-правові засади управління обороною
- •97. Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами
- •98. Організаційно-правові засади управління державною службою
- •99. Організаційно-правові засади охорони державного кордону
2. Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах, виділяють відносини:
• між підпорядкованими суб'єктами, що перебувають на різному ієрархічному рівні, тобто між вищестоящими і нижчими структурами;
• між непідпорядкованими суб'єктами однакового ієрархічного рівня. Це відносини між двома міністерствами, адміністраціями районів, області тощо;
• між непідпорядкованими суб'єктами різного ієрархічного рівня або організаційно-правової природи;
• між органами управління і підприємствами, установами, організаціями, які організаційно їм не підпорядковані (організаційно від них незалежні). Це, приміром, відносини між податковою адміністрацією і підприємствами;
• між органами управління і структурами, які підпорядковані їм частково. Наприклад, відносини між державною адміністрацією району та виконкомом селищної ради.
3. За кількісним складом учасників виділяють двосторонні та багатосторонні відносини;
4. За організащйно-правовим складом учасників виділяють відносини: між главою держави — Президентом України і всією системою виконавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;
між вищим органом виконавчої влади, яким за Конституцією України (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, та всією системою виконавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами.
12. Загальна характеристика Концепції адміністративної реформи в Україні
Важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства є створення сучасної, ефективної системи державного управління. Необхідність формування нової системи державного управління як інструменту подолання кризи в Україні до останнього часу недооцінювалась.
Нова система державного управління в Україні має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи.
Існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ.
Тому зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, у комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З іншого — у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.
Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі, її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам. Ця система державного управління буде підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть адекватними фінансово-економічному стану держави.
Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв'язано ряд завдань:
формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;
формування сучасної системи місцевого самоврядування;
запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;
запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.
Адміністративна реформа має здійснюватись у кількох напрямках. Перший — це створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні. Другий — це формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління. Третій — це кадрове забезпечення нової системи державного управління. Четвертий — це зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління. П'ятий — це наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
Реформування організаційних структур виконавчої влади є найбільш складною проблемою адміністративної реформи в Україні. Після проголошення державної незалежності в Україні обсяги управлінської діяльності зросли у деяких сферах у 20 — ЗО разів, а окремі з них (оборона, зовнішня політика) — були утворені заново. Тому характерний для радянських часів метод реформування апарату управління шляхом його скорочення сьогодні не можна розглядати як ефективний. Тут потрібен системний підхід, який дозволяє визначати оптимальні для потреб України кількість та структуру органів виконавчої влади.
Як відомо, у ході системних перетворень Україна зіткнулася з проблемами організації виконавчої влади нового типу. Існуюча структура уряду України є однією із перепон на шляху до економічного зростання. Міністерства не змогли виробити і реалізувати ефективну політику, щоб зменшити масштаби тіньової економіки, запобігти погіршенню стандартів у сфері охорони здоров'я та освіти, збільшенню нерівності у розвитку регіонів і зубожінню значної частини населення. Державна служба є неефективною, бо вона ще не повністю трансформована в інституцію, що забезпечує реалізацію державної політики.
Визначені у Концепції заходи реформування ґрунтуються на вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування виконавчої влади у демократичній соціальній, правовій державі, серед яких ключове значення мають такі:
пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади;
незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України;
здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;
відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені;
запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами;
принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі уряду та інших органів виконавчої влади.