1.4. Концепція "великого стрибка"
Інша модель зростання для країн, що розвиваються, - теорія "великого стрибка" - була розроблена американськими вченими Р. Нурске, А. Хіршманом та ін. Найперше обґрунтування цієї концепції запропонував П. Розенштейн-Розан. "Великий стрибок" необхідний для того, щоб вирватися з відсталості, розірвати "порочне коло бідності". Суть "порочного кола бідності", яке породжується тим, що зростання виробництва матеріальних благ "з'їдається" приростом населення, можна уявити зі схеми, наведеної на рис. 1.2.
Рис. 1.2. "Порочне коло бідності"
Негативні моменти "Порочне коло бідності", які перешкоджають зростанню, розташовуються по колу й протидіють використанню факторів зростання. Низький рівень інвестування не дозволяє підняти продуктивність праці й доходи. Швидке зростання населення з'їдає приріст продовольства й споживчих товарів. Утворюється ситуація економічного застою.
Як вийти з цього "порочного кола"? Нурске запропонував "повернути коло в зворотному напрямку", перетворив його в "доброчесне коло"; підірвати застійну рівновагу у слаборозвиненій економіці шляхом державних інвестицій, які викликають потужний поштовх до економічного зростання. Перші вкладення повинні бути значними - не менш 12...15 % від національного доходу. Збільшення інвестицій розширить попит на працю. Підйом за ланцюгом взаємопов'язаних виробництв розширить заощадження та інвестиції. Кошти, що вкладаються, не повинні бути "проїдені". Формування інфраструктури створить умови для активізації факторів виробництва.
"Великий стрибок", що спирається спочатку на тиск і примус держави, поступово викличе до життя ринкові стимули й ринкові регулятори. Це слабке місце теорії "великого стрибка", як показує досвід, ринкові механізми у відсталій, перехідній економіці працюють слабко й неефективно, якщо не підтримуються і недостатньо жорстко регулюються стабільною та авторитетною державною владою.
Для підтримки національного накопичення й розвитку експорту доводиться стримувати зростання споживання. Тільки у цьому випадку вдається знайти й вивільнити ресурси, джерела зростання. Але це зустрічає протидію з боку населення. Трансформація традиційного сектора відстає, посилюються диспропорції.
Неокласичні теорії економічного зростання
2.1 Виробнича функція Кобба–Дугласа
Неокласичні теорії економічного зростання беруть свій початок із праць представників англійської та шведської неокласики, а точніше - з їхнього твердження про те, що сукупний продукт X повністю вичерпується, якщо кожний виробничий фактор (праця - х, капітал – у, земля – z) за умов постійної віддачі від масштабу оплачується відповідно до свого граничного продукту
Відтак ця рівність за заданих умов алгебраїчно трансформується в однорідно лінійну виробничу функцію такого вигляду:
де А - стала величина; x, y, z - відносні частки праці, капіталу і землі, сума яких за умов постійної віддачі від масштабу дорівнює одиниці, тобто еластичність заміщення одних факторів іншими коливається в одиничному діапазоні.
Цю версію вперше емпірично перевірили американські вчені: математик Чарльз У. Кобба та економіст Пауль Дуглас й опублікували у праці "Теорія виробництва" (1928). їхня модель, що стала відомою як виробнича функція Кобба - Дугласа, виглядала так:
де Р - обсяг сукупного виробництва; L - кількість використаної праці; С - запас основного капіталу; b - коефіцієнт масштабності, співмірності, що залежить від одиниць виміру виробничих факторів; k, 1- k, j - показники еластичності обсягів виробництва стосовно праці й капіталу, що в сумі дорівнюють одиниці. Числові значення даних параметрів у США упродовж 1899-1922 рр. становили: b = 1,01, k = 0,75, j = 0,25а.
Виробнича функція Кобба - Дугласа, що характеризувала екстенсивний тип економічного зростання із постійною віддачею виробничих факторів, а також враховувала тільки вплив праці й капіталу, за умов науково-технічної революції потребувала істотної корекції. Так, нідерландський економіст, Нобелівський лауреат 1969 р.