11.2. Вільні економічні зони

Вільні економічні зони створюються для розв’язання зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, регіональних і науково-технічних проблем. В них вводяться пільгові митний, орендний, податковий, валютний, візовий і трудовий режими, які створюють найбільш привабливі умови для інвестування іноземного капіталу.

Норма прибутку у вільних економічних зонах в середньому становить 30-35 % на рік, а в азіатських країнах транснаціональні корпорації отримують і 40 %. Терміни окупності капітальних вкладень в економічних зонах значно скорочуються і, як правило, не перевищують 2÷3 років.

За даними Міжнародної організації праці існує біля 30 термінів, що ви­значають поняття «вільна економічна зона». У міжнародній практиці офіційним вважається визначення «Зона франко» («Ех zоnе»), дане в Кіотській конвенції 1973 року про спрощення і гармонізацію митних процедур: «Під «зоною-франко» розуміється частина території країна, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами національної митної території і що не зазнають звичайного митного контролю і оподаткування».

Все різноманіття назв і різновидів вільних економічних зон можна звести до таких п’яти основних типів:

• зони вільної торгівлі,

• експортні вільні промислові зони,

• банківські і страхові зони,

• технологічні зони,

• комплексні зони.

Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» визначає, що в залежності від господарської спрямованості і економіко-правових умов діяльності в Україні можуть створюватися на­ступні види вільних економічних зон: зовнішньоторговельні, комплексні виробничі, науково-технічні, туристсько-рекреаційні, банківсько-страхові, прикордонної торгівлі та комплексні спеціальні економічні.

Зони вільної торгівлі такі, як вільні порти, транзитні зони, безмитні склади, митні зони на окремих підприємствах, – ще певні зони торгівлі, в межах яких підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля промис­ловими товарами. Зона вільної торгівлі базується на скасуванні або пом’якшенні митних зборів і експортно-імпортного контролю над товарами, що поступають в зону і реекспортуються з неї, і призначена переважно для перевалки, доробки і зберігання вантажів.

Експортні вільні промислові зони (експортно-виробничі зони) базуються не лише на застосуванні пільгового торговельного і митного режимів, але і на пільговому фінансуванні. Вони орієнтовані переважно на виробництво експортної і частково на імпортозамінюючої продукції. Функціонують такі зони, в основному, в країнах, що розвиваються, де зараз їх нараховується біля 200. Потенціал експорт­но-виробничих зон досить високий. Так, наприклад, в Мексиці, в таких зонах діє 1100 орієнтованих на експорт підприємств, які забезпечують біля 40 % всього виво­зу готових виробів з країни.

Банківські і страхові зони мають пільговий режим здійснення цих операцій. Одним з видів подібних зон є «податкові гавані» і «податкові притулки» – невеликі держави і острівні території, що проводять політику залучення позикових капіталів з-за кордону шляхом надання податкових і інших пільг на своїй території. Ці піль­ги поширюються і на національні компанії цих країн і полягають або в повному звільненні від податків (наприклад, Багамські острови), або в більш низьких в по­рівнянні з іншими країнами, ставками цих податків (Антильскі острови, Гонконг).

Нерідко до «податкових гаваней» відносять країни, де застосовується знижене оподаткування тільки для деяких видів прибутків. Наприклад, Швейцарія і Ліхтенштейн застосовують знижене оподаткування холдингових, посередницьких і торго­вельних компаній; Люксембург - пільговий податковий режим для банків.

З «податковими гаванями» в багатьох відносинах схожі офшорні центри, що надають податкові і інші пільги тільки для фінансово-кредитних операцій з інозем­ними резидентами і в іноземній валюті.

Технологічні зони (технологічні науково-промислові парки або технополіси) забезпечують на основі різних пільг розробку і впровадження сучасної технології за допомогою не тільки національних, але й іноземних підприємств і організацій. Однією з важливих функцій технологічних зон є стримування «утечки мозгов».

Принципи організації технологічних зон дуже схожі з порядком утворення інших видів вільних економічних зон. Загальними тут є: територіальна і економічна відокремленість; державна підтримка у вигляді валютних асигнувань, фінансових і податкових пільг; експортна орієнтація. Однак в структурі технологічних зон є істотні відмінності. Якщо в експортно-виробничих зонах розміщується, як правило, крупносерійне трудомістке виробництво, то в науково-промисловому парку здій­снюється розробка принципово нових технологій, матеріалів і товарів, організу­ється експериментальне дрібносерійне виробництво і, при отриманні позитивних результатів, налагоджується випуск висококонкурентної експортної продукції. Якщо вільні економічні зони створюються поблизу великих морських портів або аеропортів, то технологічні зони організуються і розміщуються поруч з крупними учбовими або науковими центрами.

Науково-промислові парки є прообразом технополісів – міст передових тех­нологій, наукових досліджень, і проектно-конструкторських розробок. Стратегія технополісів полягає в прориві в нові сфери діяльності на основі розвитку мережі регіональних центрів вищого технічного рівня і інтелектуалізації усього національного господарства країни.

У світі накопичений значний досвід функціонування різних технологічних зон як в розвинених, так і в нових індустріальних країнах. Прототипами створення технопарків і технополісів в Гонконзі, Сінгапурі, Таїланді і на Тайвані послужили Силікон-Веллі (США) і Цукуба (Японія).

Комплексні зони (вільні або «відкриті» міста чи особливі райони) ставлять пе­ред собою широкі завдання і використовують, в залежності від мети, елементи різних видів вільних економічних зон.

В Україні зараз функціонують такі вільні (спеціальні) економічні зони:

• «Сиваш», яка охоплює підприємства, що розташовані на території Армянського і Красноперекопського адміністративних районів Автономної республіки Крим;

• «Закарпаття», що розташована на території Закарпатської області;

• «Трускавець» у Львівській області;

• ряд зон, розташованих на території Донецької і Луганської областей (зокрема, «Азов»).

На рівні уряду проробляються перспективи щодо створення вільних (спеціальних) економічних зон в Донецько-Придніпровському регіоні.