Розділ і. Загальні основи мікроекономіки

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

1. Мікроекономіка в системі економічних наук

Разом із багатогранним прогресом людства розвивається й економічна теорія, що на сьогодні складається з певних напрямків, кожен з яких виконує специфічні завдання. Мікроекономіка -- це розділ економічної теорії, який вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами, які намагаються досягти своєї мети, використовуючи обмежені ресурси, що їх можливо застосовувати альтернативно. У центрі уваги мікроекономіки знаходяться поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна ринкова рівновага тощо.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основі запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — “як виробляти?”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання “кому і які результати принесе виробництво?”. Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функції, як пояснення явищ, які спостерігаються, та прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки належить до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відповідає на запитання “як має бути?”. Однак такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

2. Методи мікроекономічного аналізу

У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні методи — сукупність засобів та прийомів пізнання суті економічних процесів на рівні окремих господарюючих суб’єктів.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв’язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель. Економічна модель — це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні — це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень. Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини й наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання.

Побудова моделі пов’язана з утратою частини інформації про об’єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв’язках. Відомі величини, що вводяться у модель у готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримають у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання у двовимірному просторі є моделювання за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб’єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому йдеться про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем і витратами, які були понесені для його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати - це не просто суми грошей чи години роботи, а й неотримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

У побудові мікроекономічних моделей широко використовується граничний аналіз. Це дослідження того, яким чином кожна економічна операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб’єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Слід зазначити, що з’ясування функціонального взаємозв’язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв’язків між досліджуваними явищами ускладнене.

Важлива риса мікроаналізу — рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з’являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових - один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.