1.2 Процеси формування політичних стереотипів у політико-психологічному аспекті

В першому підрозділі ми зазначали, що політичний стереотип – поняття між наукове, багатогранне. Його недоцільно розглядати та вивчати з одного кута зору, а саме лише з погляду політичної науки. Зважаючи на те, що свій початок явище стереотипізації бере з психології, то першим чином необхідно поглянути на нього за допомогою психологічного методу, який був зокрема описаний українським політологом М.Ф. Юрієм як такий, що є спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки, тобто, цілком підходить для нашого дослідження і може вживатись у даному контексті.

Перейдемо безпосередньо до розгляду питання, яке зосереджує суть нашої роботи: визначимо процеси утворення політичного стереотипу, які складають механізм його формування. Для початку змоделюємо утворення стереотипу в загальному.

Утворення та динаміка розвитку стереотипу[11]

1. Стереотип починає формуватись ще до того, як вмикаються основні координаційні елементи розуму. Це накладає специфічний відбиток на дані, які сприймаються нашими органами чуття ще до того, як активізується свідомість. На цьому етапі ні один процес не можна порівняти зі стереотипізацією, оскільки лише вона здатна опиратись критичному мисленню, оскільки стереотип накладає відбиток на фактичні дані у момент їх сприйняття.

2. До певної міри зовнішні стимули, особливо сказані, показані або надруковані, активізують деяку частку вже наявної системи спрощень в свідомості індивіда, отже безпосереднє враження та раніше утворене судження виникають у свідомості одночасно.

3. І результат: індивід не змінює своїх раніше утворених стереотипів та ігнорує факт, який щойно отримав.

4. ІІ результат: індивід інтегрує факт у власну систему спрощень, піддаючи його обробці - модифікує відповідно до нанесеного відбитку, і утворює абсолютно новий стереотип.

Зрозуміло, що ми досліджуємо лише другий результат, оскільки навіть фізично неможливо врахувати усіх чинників, що обумовлюють індивіда проігнорувати отриману інформацію.

Далі необхідно визначити, які типи політичних стереотипів можуть бути сформовані протягом усіх вищезазначених етапів. На думку російського дослідника політичних стереотипів А. В. Меренкова, в індивіда може бути сформовано три види стереотипів[7]:

1. Архетипи (виступають у вигляді безумовних рефлексів).

2. Спецтипи (виникають протягом життя певної соціальної групи та передаються індивіду на емоційному рівні, висловлюючи особливі умови його існування).

3. Уніктипи (формуються протягом життя індивіда на когнітивному рівні у результаті пристосування до оточення).

Як бачимо, архетипи – категорія стереотипів, яка має суто психологічне забарвлення і не може бути досліджена політичною наукою. Однак, спецтипи та уніктипи містять відповідно емоційний та когнітивний компоненти стереотипу, які ми описували у першому підрозділі, а відтак, можуть бути взяті нами за основу нашого дослідження.

Окрім того, на цьому етапі доцільно описати набір психічних процесів, які мають бути притаманні механізму формування будь-якого стереотипу, у тому числі і політичного. Процеси, які притаманні емоційному компоненту – це:

- увага;

- пам’ять;

- оцінка.

Процеси, які притаманні когнітивному компоненту – це:

- розуміння понять;

- категоризація понять;

- казуальна атрибуція (схильність пояснювати свій вибір як набором зовнішніх, так і набором внутрішніх чинників).

Отже, на даному етапі ми наблизились до безпосереднього визначення бази дослідження, тобто тих складових його, які можуть бути розподілені на спецтипи та уніктипи.

Серед внутрішньоособистісних факторів, які визначають політичну поведінку першими виступають політичні потреби. Важко уявити собі ставлення до політики, яка б не викликала у суспільства базових політичних потреб. Їм в першу чергу приділяється увага індивіда, вони є емоційно забарвлені та виступають у пам'яті індивіда будь-якого віку та статків пріоритетом. Тобто, ми можемо прослідкувати, що політичні потреби викликають весь набір необхідних для емоційного компоненту процесів. Зважаючи на те, що політичні потреби також передаються індивіду з досвідом на емоційному рівні та висловлюють необхідні умови його існування, ми можемо говорити про те, що політичні потреби підходять під розуміння спецтипу.

Російський політичний психолог А. І. Юр’єв пропонує наступну класифікацію політичних потреб[6]:

1. Потреба в збереженні життя

2. Безпека, захищеність

3. Життєздатність, виживання

4. Готовність йти на жертви в ім’я збереження нації

5. Потреба в продовженні роду

6. Фізичні потреби

7. Потреба у визнанні

8. Впертість

9. Винахідливість

10. Готовність до відновлення кількості населення після катастроф

11. Потреба в співробітництві

12. Знання

13. Самоповага

14. Самоідентифікація

15. Етнічне та расове багатоманіття

16. Юридична та фактична рівність націй

17. Політична позиція

18. Здатність змінювати режим

Дана класифікація видається нам цілком доречною у відношенні до нашого дослідження, а отже, ми керуватимемось нею надалі.

Визначивши спецтипи, ми маємо знайти сукупність понять політичної науки, яка дасть нам змогу категоризувати та казуально атрибутувати її у відповідності до процесів, які ми визначили. Ця сукупність має стосуватись когнітивного компоненту стереотипів, а саме дати нам змогу визначити її як уніктип. На нашу думку, під таке розуміння потрапляють політичні ціннісні орієнтації. Вони відображають суб’єктивні політичні позиції індивіда, тобто містять внутрішній чинник, та об’єктивні політичні дії, на які може бути спроможний індивід у даній ситуації, тобто містять зовнішній чинник також.

Розглянемо, як американський соціолог та політолог У. Розенбаум, визначає політичні цінності[4]:

1. Власна думка щодо політичних утворень

2. Залученість до політичних утворень

3. Готовність співпрацювати з політичними утвореннями

4. Вільне висловлення оцінки діяльності пол. утворень

5. Віра в легитимність режиму

6. Залученість до політичної діяльності на підтримку чи протистоянню режиму

7. Власне ставлення до політичних висловлювань

8. Власне ставлення до девіантів та дисидентів

9. Розуміння політичних обов’язків для себе та інших

10. Концепція прийняття політичних рішень владою

11. Віра в те, що влада є відповідальною за свої дії

12. Віра в важливість громадянської активності та участі

13. Віра в можливість політичних змін

14. Інтерес до політики

15. Знання про політичні реалії

16. Задоволеність політикою влади

17. Віра в ефективність «входів» та «виходів» системи

18. Знання про процес прийняття рішень

Як бачимо, подана структура є завершеною, її можна розділити по категоріях: «Політична ідентифікація», «Політична віра», «Цінності відносно режиму», «Правила гри», «Політична дієвість», «Політична компетентність», «Орієнтації входу-виходу системи». Це дає нам змогу говорити про те, що політичні ціннісні орієнтації мають когнітивний компонент, викликають у індивіда відповідно зазначений набір психічних процесів та можуть бути основою нашого подальшого дослідження у ролі уніктипу.

На основі обраних сукупностей понять, названих нами «спецтипами» та «уніктипами», ми можемо досліджувати власне механізм формування стереотипів, оскільки ми визначили всі необхідні для формування процеси, відокремили когнітивний та емоційний компоненти та оптимально зуміли на основі запропонованих А. І. Юр’євим та У. Розенбаумом схем перекласти абстрактне поняття механізму формування на реальні категорії політичної науки. Належним чином обравши необхідну для дослідження методику, ми зможемо наочно поглянути, яким чином формуються обидва компоненти політичного стереотипу, який з них формується першим, та як він впливає на інший компонент; зможемо дослідити, як вибудовується спецтип та уніктип.