УКРАЇНА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І – ІІІ СТУПЕНІВ № 4
ІМ. О. М. САБУРОВА
Лялька - мотанка
Виконала учениця 9 – Б класу
ЗОШ І – ІІІ ступенів № 4
ім. О. М. Сабурова
м. Овруча
Гриневич Людмила
Керівник проекту:
учитель трудового навчання
ЗОШ № 4 ім. О. М. Сабурова
м. Овруча
Охрімчук Ірина Василівна
ОВРУЧ 2013
ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ
ЗМІСТ
Вступ. 3
Короткі історичні відомості. 4
Моделі-аналоги та їх аналіз. 5
Міні маркетингові дослідження. 7
Висновок. 8
Список літератури. 9
Додатки. 10
ВСТУП
Коли нам запропонували теми для творчого проекту, я вирішила обрати саме «Лялька - мотанка в українському стилі». Адже мотанка — прадавній оберіг українського народу. Вона несе в собі сонячну енергетику, тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена. Головне призначення ляльки — берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ... Українська лялька - мотанка була неодмінним супутником на всіх етапах життя українців: вона оберігала сон і здоров’я немовлят, допомагала дівчатам вдало вийти заміж, оберігала домашнє вогнище та достаток у сім’ї. І такий оберіг можна легко зробити своїми руками. Пам'ятайте, лялька, зроблена власними руками, значно тепліша та добріша, ніж куплена.
Короткі історичні відомості
Перша лялька з’явилася майже сім тисяч років тому — коли люди тільки-но почали переходити до осілого способу життя.
Лялька сприймалася як жива істота та дарунок, що оберігав життя людини. З другої половини ХІХ ст. спостерігається збільшення виробництва ляльок у народному святковому і обрядовому одязі. В ляльковій культурі всесвітнього загалу етнографічна («одягнута») лялька становить певний тип, який є відгалуженням від загального процесу функціонування давньої обрядово-ігрової ляльки.
З другої половини ХІХ ст. спостерігається збільшення виробництва ляльок у народному святковому і обрядовому одязі. В ляльковій культурі всесвітнього загалу етнографічна («одягнута») лялька становить певний тип, який є відгалуженням від загального процесу функціонування давньої обрядово-ігрової ляльки.
Найчастіше домашню ляльку виготовляли для дівчаток з найдоступніших матеріалів — сіна, соломи, залишків ниток, льону, кукурудзи. Іноді використовували глину та вовну, тобто все, що було під руками. Але найцікавіше те, що виготовляли ляльки й чоловіки. Вони в той час вважалися вождями, чільниками роду, тому саме їм доручали це завдання.
Коли людина робила ляльку, вона ніби впадала у медитативний стан, оскільки під час виготовлення ляльки треба обертати нитку навколо своєї осі. Виконуючи це, людина забуває про всі клопоти і зосереджується лише на цій роботі.
Лялька демонструє неповторну своєрідність кожного народу, його історичну значимість та обрядову цінність.
Українськими ляльками етнографи зацікавилися наприкінці XIX — початку XX ст. Колекцію мотанок Наддніпрянщини зібрав М. Грушевський у 1900-х рр. Українські (так звані решетилівські) ляльки виставлені у музеї іграшки у Сергієвому Посаді (Росія). Вони були зібрані на початку XX ст. засновником музею Миколою Бартрамом (1873-1931).
Лялька - мотанка є одним із найдавніших символів української культури. Поряд з рушником, лялька виконувала важливу функцію – оберіга. Саме цей фактор і визначив основні характеристики та методики їх створення. Назва “лялька — мотанка” пов'язана з тим, що технологія виготовлення полягає не в шитті, але в нанизуванні ниток та стрічок. До вміння робити кукли відносились дуже серйозно та відповідально. Саме тому, цьому ремеслу навчали із раннього дитинства.
Досить часто, люди створювали ляльки, для того, щоб відвести біду або хворобу від людини або родини. У звя'зку з цим, було прийнято робити ляльки безликими, для того, щоб насправді оберігали. Ні в якому разі не дозволялось надавати лялькам людських рис обличчя. Оскільки вона не повинна бути ні на кого схожа, для того, щоб не заподіяти шкоди.
Лялька - мотанка виконує безліч досить символічних ролей. Прийнято вважати, що лялька відіграє функцію посередника між живими людьми та тими, кого на цьому світі вже немає і навпаки, ще не з’явився. Особливу увагу приділяли весільним лялькам-мотанкам. Вони були одягненні у відповідності з усіма весільними традиціями та йшли обов’язково в парі, а також відігравали роль не лише оберіга молодої родини, але й вважались символом продовження роду. Коли молода дівчина виходила заміж, їй дозволялось грати з ляльками, до тих пір, доки в родині не з’являться свої власні діточки. При цьому, чим більше дівчина грала, тим краще це було. Це символізувало появу у родині здоровеньких діточок. Коли немовля народжувались, звичайно ляльки-мотанки передавались їм.
Згідно численним віруванням, коли людина хворіла, їй давали спеціально виготовлену ляльку - мотанку. Після того, як хвороба проходила, ляльку спалювали, вважаючи, що вона перейняла на себе всю негативну енергію. Також, досить часто виготовляли окремі ляльки для проведення численних ритуалів, у які вплітали всі ті предмети або речі, яких людина прагнула позбутись. Як результат, такі ляльки топили у воді або спалювали на багатті.
Кожна лялька - мотанка повинна бути одягнена у вишиванку , спідницю та запаску. Всі елементи підбираються у відповідності із регіональними та географічними особливостями, і при цьому кожний з предметів одягу також виконує роль оберега. Найбільшу ляльку - мотанку зробили у Львові 30 квітня 2011 року, її замірювала уповноважена від «Книги рекордів України» начальниу управління туризму Львівської міської ради Оксана Сидор, встановивши рекордний результат — 3 метри.