Розділ іі. Концептуальні та нормативно-правові основи співробітництва України та Польщі

Перш ніж розпочати мову про нормативно-правові основи співробітництва між Україною та Польщею, потрібно звернути свою увагу на сам характер цих відносин, і очікувані результати. Потрібно визначити, що саме є основами правового регулювання для обох країн і основні завдання, які вони хочуть вирішити.

Після отримання Україною незалежності почала активно зміцнюватись нормативна база щодо співробітництва прикордонних територій. Зокрема, протягом 1991 – 1995 років було підписані основні угоди щодо співпраці між прикордонними територіями України та Польщі. Серед них: Угода між урядами України та Польщі про торгівлю та економічне співробітництво (1 жовтня 1991 р.), Протокол намірів про співробітництво прикордонних воєводств – областей Польщі й України (18 грудня 1992 р.) , Угода про створення транскордонного об’єднання єврорегіон «Буг» 29 вересня 1995 р., які стали початком відновлення традиційних прикордонних зв’язків і міжрегіонального співробітництва України та Польщі.

Договір між Республікою Польща і Україною про добросусідство, дружні відносини і співробітництво від 30 грудня 1992 року остаточно закріпив міжрегіональні стратегічні зв’язки обох країн та певним чинив поклав основу для подальшої взаємовигідної співпраці [24].

Також, важливим нормативно-правовим закріпленням двосторонніх відносин являється протокол переговорів між делегаціями урядових експертів України і Республіки Польща щодо вироблення Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Польща про пункти пропуску через державний кордон, прийнятий 14 травня 1992 року. В першу чергу цей документ на правовій основі закріпив державні стосунки між урядами обох країн і дав змогу населенню перетинати кордони зазначених держав.

Відтак основою правового унормування усіх форм і видів регіональної співпраці є УПС, Європейська хартія місцевого самоврядування, інші відповідні правові акти ЄС та Ради Європи. Регіональна інтеграція передбачає встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими регіонами держав – членами і кандидатами у члени ЄС, їх розвиток у визначених Євросоюзом напрямах для поступового перенесення основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів виконавчої влади на регіони, до органів місцевого самоврядування, територіальних громад і, зрештою, якнайшвидшого залучення громадян [15, c. 148].

У стосунках між Україною та Республікою Польща важливим щодо цього процесу у 90-ті роки ХХ ст. став досить швидкий ріст міжнародної активності суб’єктів різних територіальних і галузевих утворень (областей, воєводств, районів, повітів, сільських рад, гмін, міст, відомств, підприємств, установ, закладів і т. д.), а отже – активізація договірного процесу і значне розширення кількості двосторонніх та багатосторонніх договорів, які за суб’єктивним критерієм і за рівнем деталізації механізму в основному відповідають принципу взаємовигідності договірної норми міжрегіональних зв’язків.

Упродовж досліджуваного періоду українсько-польські стосунки пройшли шлях від становлення до найглибшого ступеня розвитку відносин – стратегічного партнерства. З самого початку новітніх відносин між Україною та Польщею вищі державні органи, зокрема, парламенти, тісно співпрацювали у вирішенні важливих питань двосторонніх стосунків. Успішний міжпарламентський діалог, який регулярно відбувається між Україною та Польщею, сприяє швидкій ратифікації міждержавних угод, гармонізації правових норм, зміцнює взаєморозуміння політичних еліт. Конструктивним та виваженим є й співробітництво між дипломатичними представництвами України та Польщі в обох країнах, крім посольств, створено мережу консульських установ, що сприяє розвитку зв'язків [13].

З другої половини 1990-х рр. українсько-польські стосунки у політичній площині починають набувати ознак стратегічного партнерства. Стратегічне партнерство – це відносини між державами, які охоплюють кілька важливих сфер співробітництва і носять довготривалий характер. Умовною датою офіційного оголошення виходу українсько-польських відносин на рівень стратегічного партнерства вважається 1996 р., однак уже починаючи з 1994 р., українсько-польським відносинам притаманна динаміка нарощування потенціалів двосторонньої взаємодії, що дало привід в майбутньому оголосити відносини стратегічними. Так, у березні 1994 р. було підписано «Декларацію міністрів закордонних справ України та Польщі про принципи формування українсько-польського партнерства», у якій міністри закордонних справ вперше на міждержавному рівні оголосили про стратегічне значення українсько-польських відносин та зобов'язались розвивати їх в майбутньому [23, c. 36].

З середини 90-х років XX ст. Польщу стали називати адвокатом України в Європі. Починаючи з 1995 р., Варшава виступила з низкою ініціатив стосовно Києва, так, у 1995 р. підтримала курс України на здобуття членства в Центральноєвропейській ініціативі (ЦЄІ), тоді ж захищала інтереси України і у питанні входження до Ради Європи (у вересні 1995 р.).

Етапним кроком у розвитку українсько-польських нормативно-правових відносин став 1996 р. Взаємна орієнтація на вступ до ЄС та НАТО спричинила новий погляд на сутність українсько-польського партнерства. У контексті все більшого поглиблення процесу євроатлантичної інтеграції цілі обох країн стали співпадати і отримали стратегічний вимір. Центральним документом та легітимною підставою для переходу українсько-польських відносин на рівень стратегічного партнерства стала укладена в ході візиту Л. Кучми у Польщу «Спільна Декларація Президента України і Президента Республіки Польща» від 25 червня 1996 р [4].

Наявність спільної стратегічної мети, для досягнення якої обидві держави обрали спільні шляхи, юридичне закріплення стратегічних відносин, наявність дієвих механізмів реалізації стратегічного партнерства та взаємопідтримка з найважливіших питань сприяють позитивній динаміці розвитку міждержавного українсько-польського діалогу. Зокрема, наприкінці 2004 р. Польща надала вагому допомогу Україні в процесі виходу з політичної кризи, яка виникла внаслідок президентських виборів. Окрім того, активна підтримка пересічними польськими громадянами українського народу підтвердила, що події Помаранчевої революції в Україні та їх відголос у Польщі ознаменували новий висхідний виток відносин двох держав. Відбулось реальне українсько-польське поглиблення зв'язків на основі загальнолюдських цінностей, відмова від усталених стереотипів, що є позитивним фактором у розвитку двосторонніх відносин. Яскравим підтвердженням цього є зростання кількості громадських організацій, культурних товариств, самодіяльних колективів, розвиток взаємин між поляками та українцями на особистісному рівні тощо [24].

А вирішення кількарічної проблеми відкриття меморіалу польських вояків «Орлят» та воїнів Української Галицької Армії на Личаківському кладовищі у Львові, яке відбулось 24 червня 2005 р., свідчить, на нашу думку, про наступний історичний крок, коли обидва народи можуть говорити з повагою про найтрагічніші сторінки історії, для спільного майбутнього та безсумнівно є позитивним явищем у розвитку двосторонніх відносин. Відкриття некрополя з української сторони є знаком приязні, миру та бажання подальшого українсько-польського єднання, порозуміння та зміцнення стратегічного партнерства. Політичні зміни в Україні наприкінці 2004 р. – початку 2005 р. дали новий поштовх для подальшого розвитку українсько-польського стратегічного партнерства, яке на сьогоднішній день можна цілком слушно вважати, в головних рисах вже cформувалось. Адже міцне стратегічне партнерство України та Польщі – двох найбільших держав в контактній зоні між європейським та євразійським просторами є важливим стабілізуючим фактором у Європі.

Розвиток повноцінної співпраці обох держав сприяє зміцненню внутрішньої безпеки країн, зниженню рівня зовнішньої загрози, уникненню можливості створення нових завіс. Такий стратегічний курс відповідає й інтересам інших Центральноєвропейських країн, як певної гарантії стабільності та миру в цьому регіоні [15, c. 156].

Отож, проаналізувавши основні концептуально-правові умови українсько-польського міжрегіонального співробітництва, можна зробити висновок що на сьогоднішній день міжурядові правові стосунки України та Польщі набули якісно вагомих результатів, проте потребують ще певного врегулювання, позаяк на правові стосунки обох держав значним чином впливає політика багатьох країн, серед яких провідну роль відіграє Росія, що ніяк не бажає зміцнення партнерства між Україною та Польщею.