Техніко-скономічний аналіз і обгрунтування вибору ресурсозберігаючого технологічного процесу
Розглянувши варіанти технологічних процесів виробів, що приблизно забезпечують однакову якість, яка відповідає вимогам технічного завдання, технолог зобов'язаний обрати найбільш економічний з варіантів і детально його розробити.
Технологічний процес виготовлення виробу становить чітко визначену сукупність виконуваних у заданій послідовності технологічних операцій. Ці операції змінюють форму, розмір й інші властивості деталі (виробу, вузла), а також її стан або взаємне розташування окремих елементів. Та сама операція може вироблятися багатьма способами на різному устаткуванні. Тому вибір ресурсозберігаючого технологічного процесу полягає в оптимізації кожної операції за мінімумом споживання матеріальних, трудових, енергетичних ресурсів.
Важливим показником економічності названих ресурсів є зниження собівартості (економія ресурсів), пов'язане із застосуванням кращого технологічного процесу. Для визначення зниження собівартості (економії) потрібно розрахувати собівартість для кожного з порівнюваних варіантів технологічного процесу. Для спрощення розрахунків економії можна максимально точно визначати і зіставляти не повну, а так звану технологічну собівартість, що включає тільки ті елементи витрат на виготовлення виробу, величина яких різна для порівнюваних варіантів. Елементи собівартості, що є однаковими для цих процесів або незначно змінюються, у розрахунок не беруться. Таким чином, технологічна собівартість — це умовна собівартість, склад її статей непостійний і встановлюється для кожного окремого випадку.
Вшчййв ШЯОШЧЙОІ свбіирмсй OKfMftMX
«ифобїа (деталей* путЩ тшчтш міра» тмжит «ід обсягу »*ірс>0іія«ітм. Отже, ті штрда» ц« анготоіідеяяя шребш шш стуненем їхпьт тжжмтґті пщ обсягу шщ^ттшт тчш.ьт шдімш %ш шішіі ^ f*mh ріадмі efioif яких ажіяммнгься прямо щюшрщітт до річного абвшгу тпуеку продукції Ш), і умояію* ішст ііііі (і»), річний об&мг яких §*е мжтть під зміїш «ліпи- ІШ обсягу «Мфббюкцші*
До шіїшях штрят вшшвіь: мрррвти шшміі матеріал я зд шпжтш ршдшшших іпдхсщш грі7од<; иитряти т п.ттт> пртштчтп ^лм тхшттічітх пітй (Рж % цт/тл т- тртт іш рітп види еяеріії, іірйщчш длм їєівояоНчйііх щ* лей iPmU град/од,; тмгртт т тшшту і додя"тешу жро№ту шнкіу ословішх имробвйних робітишіі ш Мжрітушштішшш у фонд ттшяммт* заходу штттшш {Iі, К гри/од*; іштрт** а «хеядуатадкш утітщтьтт тшшологічюто ytmmymim# грп/ед.: «трата, з екшлуатщі*
ет їжгруш&тш ш уиіясрсялмшго тшттшп ІР, І* ір/ад,
До умоші<>ш>стіиішх штрих шмммшяь: пшіршт» тт'тші ш шшлущжщжт уттпутмт* тштцтшм і Іііструмоята, садці* шлмт скоііетруйошших для щШсішіііш техяедопчяоге нрщо- су ж тштт. шш$ттмт (P.pJ, гри/од.; витрати т «плату
П ІДГОТОЙ'ІО'ШШДЮ^ІКЙГО ЧАСУ С •**« )* Грй/<Ш,
Змюіщ формули ШШЩИ^ЮОІ собінжрігості ДДЦ ООЄРЯЯ|?І (І) )*гаш*
с^ртм*рі,. тл)
Після визначення технологічної собівартості за варіантами (якщо розглядається не більше двох варіантів) для кожного з них визначається, за якого річного обсягу виробництва (N) по рівнювані варіанти будуть економічно рівноцінні.
Для RI*WO Щірішусться СКЄГЄЯІЯ рІЯШШї* щодо обсягу «проб* іШіітімі N:
(їй.5)
ІСЬ **Pm/N+P4 * Р ‘ N 4 Річ *
Ш CL ** €,> матимемо
Р -Р
(16.61
.у -.... ** *1,
4 *», '
Цю величину річного обсягу виробництва продукції називають критичною. Якщо зіставлення варіантів технологічного процесу здійснити графічно, то буде очевидно, що критичний обсяг виробництва продукції є абсцисою точки перетину двох прямих з початковими ординатами Pvl і Pv2, виражених для кожного варіанта рівнянням його технологічної собівартості.
Отже, визначення абсциси цієї "критичної крапки" є завершальним етапом техніко-економічних розрахунків, що встановлюють сфери найбільш доцільного застосування кожного з варіантів, що зіставляються, і обмежуються визначеними розмірами програм N.
_і , 1 ^ .