20.Визначення конкурентоспроможності підприємства. Конкурентоспроможність, як ек. категорія відбиває продуктивність використання окремих матеріальних та нематеріальних ресурсів. У стратегічному аналізі (СА) найчастіше конкурентоспроможність розглядається в 2 аспектах: 1)конкурентоспроможність товару – тобто сутність його відповідності на певний момент, вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими хар-ми (технічні, економічні, екологічні); 2)Конкурентоспроможність підприємства – це рівень його компетенції, щодо інших підприємств – конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових:
-технології ресурсів,
-менеджменту,
-навичок і знань персоналу, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність та інші.
Визначення конкурентоспроможності під-ва є його продукція. Конкурентоспроможність визначається відношенням корисного ефекту від споживання товару та товарів на купівлю, використання товару. Потрібно розрізняти параметри та показники кон-сті.
Параметри кон-сті – це кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його кон-сті. Розрізняють: технічні групи параметрів, економічні та нарсмативні.
Показники кон-сті – це сукупність системних критеріїв, кількісного оцінювання рівнів кон-сті товару які базуються на параметрах кон-сті.
Для оцінювання стратегічного положення під-ва застосовують спейс аналіз – це комплексний метод призначений для оцінювання ситуацій та вибору стратегії. Спейс аналіз полягає у застосуванні багатокритеріального підходу, який дозволяє здійснювати ідентифікації, пошук репрезентативної вибірки хар-к, їх обєднання у групи присвоєння їм конкретних оцінок у межах присвоєної шкали. У спейс аналізі відокремлюють 4 групи системних критеріїв оцінювання організації:
1)економічний потенціал,
2)конкурентні переваги,
3)привабливість галузі,
4)стабільність середовища.
Ключові фактори кон-сті під-ва – це комбінація наявного виробничого потенціалу під-ва з нагромадженим досвідом його використання і сформованим іміджем, що спияють виготовленням конкурентоспроможної продукції.
Розрізняють переваги низького рівня, більш високого рівня і конкурентні переваги високого порядку. Теорія і практика визначення конкурентоспроможності пропонує великий перелік методів і моделей визначення типів конкурентів. Для аналізу стратегічних груп конкурентів застосовують карти стратегічних груп:
1)Обирають найсуттєвіші хар-ки продуктів або під-в галузі, виокремлюють 2 з них,
2)складають матрицю карту за цими хар-ми,
3)розраховують обрані хар-ки та розміщують їх на карті. Об’єкти, які опинилися один біля одного об’єднуються у стратегічні групи.
Визначивши рівень кон-сті товару та під-ва можливе за використання «бенч-маркенгу» - це постійний процес, методів, форм і системи управління, також інших характеристик під-ва з подібними елементами інших організацій.
Розрізнять внутр.. «бенц-маркінг», б-м орієнтований на конкурентів, функціональний б-м.
17.Виробнича функція, її значення в са обсягів виробництва.
Товари, виконані роботи і надані послуги — це продукти процесу виробництва, основними елементами якого є робоча сила, основний капітал і матеріали у поєднанні з природними ресурсами. Технологія виробництва ґрунтується на поєднанні вищевказаних чинників. Вона удосконалюється в міру використання більш сучасних машин, обладнання, кваліфікованішої праці, кращої сировини і матеріалів, що дає змогу випускати більшу кількість продукції з даної кількості ресурсів.
Співвідношення між факторами виробництва й максимально можливим обсягом виробництва описується виробничою функ- цією, яка будується для певної технології. Поліпшення технології виробництва сприяє збільшенню максимально можливого обсягу продукції за різних комбінацій факторів, що формує вже нову виробничу функцію.
Цю функцію для визначення максимального обсягу продукції можна проілюструвати за допомогою виробничої сітки.
Таблиця містить дані про співвідношення між затратами праці та капіталу, необхідними для виробництва продукту «А» за даної технології. Вони ґрунтуються на залежності між змінними затратами і обсягом випуску продукції, які є характеристиками виробничої функції. Затрати постійного капіталу визначаються часом роботи обладнання протягом місяця, затрати праці вимірюються в машино-годинах праці за місяць.
Аналіз показує, що кожний обсяг виробництва має свою виробничу функцію, яка дає змогу, використовуючи дані виробничої сітки, з багатьох варіантів структур затрат обрати найбільш ефективний, який відповідатиме обраній стратегії розвитку підприємства. Виробнича сітка, розробляється інженерно-технічним персоналом підприємства і з успіхом може бути використана для прогнозування обсягу виробництва.
Аналіз даних показує, що збільшення затрат праці дає змогу підприємству нарощувати випуск продукції, але при обсязі виробництва понад 105 тис. одиниць спостерігається зниження граничної корисності від кожного наступного залучення робочої сили. Це свідчить про необхідність переходу до нових технологій та оновлення основного капіталу.
18.Витрати виробництва та їх оптимізація.
Вартість виготовлених товарів та послуг визначається технологічним процесом і витратами на їх виробництво.
Витрати з економічної точки зору — це вартість усіх видів затрат основного і оборотного капіталу на виробництво та реалізацію продукції. Кількість ресурсів ніколи не буває достатньою для забезпечення всіх виробничих потреб. У практичній діяльності рішення про виробництво певної продукції викликає необхідність відмовитися від використання тих самих ресурсів для виробництва інших споживчих вартостей.
Таким чином, всі витрати виробництва є альтернативними. Це є головною перешкодою, з якою стикається підприємство в процесі реалізації своїх можливостей максимізації прибутку. Тому при визначенні стратегії необхідно точно знати, скільки коштує виробництво того або іншого товару за даних обставин, якими є витрати на його виробництво. Поняття витрат має кілька значень.
У короткостроковому періоді часу витрати умовно розподіляють на постійні та змінні. Останні змінюють свою кількісну величину залежно від зміни обсягу виробництва.
Крім абсолютних величин витрат в аналітичних цілях розрізняють середні постійні, змінні та загальні витрати. Їх розраховують шляхом ділення кожного виду витрат на кількість продукції. Особливе місце в дослідженні витрат посідають додаткові витрати, які розраховуються як різниця в загальних витратах між наступним і попереднім обсягами випуску продукції. Додаткові витрати, пов’язані зі збільшенням випуску продукції на одну одиницю, називаються граничними витратами. Вони обчислюються за таким алгоритмом:
.
Середні загальні витрати залежать від середніх постійних і змінних витрат. Внаслідок інтеграції цих двох чинників формуються середні загальні витрати. Зі збільшенням обсягу виробництва вони спершу знижуються, а потім починають зростати.
Концепція граничних витрат має для підприємства стратегічне значення, оскільки дає змогу визначити витрати, величину яких підприємство може безпосередньо контролювати і які є для підприємства оптимальними. Граничні витрати характеризують той обсяг виробництва, перевищення якого зумовлює подорожчання виробництва.
Таким чином, можна дійти висновку: якщо граничні витрати нижчі, ніж середні загальні витрати раніше виробленої продукції, то це означає зменшення середніх загальних витрат (див. гр. 3 і 8, рядки 1—4). І навпаки, перевищення граничних витрат над середніми загальними витратами попередніх обсягів випуску продукції відображує зростання загальних витрат виробництва.
У довгостроковому періоді всі ресурси, використання яких передбачено стратегією розвитку підприємства, є змінними. Динаміка довгострокових середніх загальних витрат визначається в основному масштабом виробництва. Тому в довгостроковому періоді менеджери можуть збільшувати або зменшувати обсяг виробництва шляхом кількісної зміни основних засобів та інших необоротних активів. Але на конкретну дату підприємство матиме їх певну величину. В межах цієї величини витрати виробництва змінюватимуться відповідно до методів, розглянутих у короткостроковому періоді.