1.3. Історичний аспект кримінальної субкультури.

Початком зародження кримінальної субкультури можна вважати період коли з’явилися перші злочинці і перші місця позбавлення волі. Саме в них і почали створюватись всі складові елементи кримінальної субкультури. Оскільки будь-яка група, незважаючи на її спрямованість потребує порядку і координативних правил, тут починає зароджуватись певний “закон,” за канонами якого мали жити всі засуджені.

Л.А. Мильяненков вважає, що на початку кримінальна субкультура виникла в закритих виправно-трудових установах, а потім поширилася за їх межами, захопивши значну частину підлітково-юнацької популяції, зокрема педагогічно важких підлітків, які, до речі, і складають пізніше основну масу “першопрохідців,” тобто засуджених вперше.

З’явившись в установах виконання покарань і “вийшовши на волю” кримінальна субкультура почала блокувати і перекручувати виховні дії педагогів і оточуючих, руйнувати внутрішньоколективні відносини, замінюючи колективістські відносини відносинами кругової поруки, колективізм – клановістю, товариство – квазітовариством, виправдовувати і заохочувати злочинну поведінку і злочинний спосіб життя. [26;с.49-50].

На теренах колишнього радянського союзу пенітенціарна ієрархія почала існувати в кінці минулого століття. Закріплення розшукової і тюремної структур в царській Росії змусило кримінальний клан, що був розбитий на окремі групи, банди, “малини” об’єднатися. Він виробив свій власний інструмент захисту: свою мову, натільну символіку, способи таємного зв’язку тощо.

Кримінальне середовище в пенітенціарних установах почало диференціюватися на певні категорії, з жорсткими міжособовими відносинами.

Згідно тверджень А.В. Кучинського, часом “виходу” кримінальної субкультури із місць позбавлення волі на широкий загал на території колишнього СРСР можна вважати початок ХХ століття, коли в місцях позбавлення волі вже існувало чотири основні когорти із числа рецидивістів: “шпана (“шпанка”),” “храпи,” “івани” і “гравці.” [25;с.5]. Виходивши на волю представники цих груп різноманітними способами намагались нав’язати свої “правила,” за якими вони жили на зоні всім іншим категоріям населення і в багатьох випадках їм це вдавалось з легкістю.

До числа “шпани” відносився найнижчий прошарок засуджених, які не мали авторитету і прислуговували злочинній еліті.

“Храпи” притримувались нейтралітету, уникали будь-яких конфліктів. Але в той же час могли його спровокувати, з метою отримання від сварок свою вигоду.

До числа так званих “Іванів” відносились різноманітні розбійники, грабіжники, хулігани, котрі досягали влади виключно своїми кулаками.

“Івани” займали найкращі місця, навкруги них розташовувалися їх “піддували.” Після “Іванів” освоювались “храпи” - ще не “Івани,” але послідовники “Іванів,” які брали силою у слабкого, все що їм потрібно. За “храпами” на нарах розміщуються “глоти,” які підтримують свій авторитет нахабством. Потім якнайдалі від туалету зайняли місця різні “кувиркали.”

“Гравці” ж були найбільш освідченою і авторитетною категорією злочинців. До неї входили злочинці, які займалися злочинним промислом у ігрових клубах, домах тощо. Більшість зних були досить досвідченими шахраями в карточних іграх.

Нарешті, для слабких каторга відводила місця під нарами. Подібну розстановку можна спостерігати і в наші дні в слідчих ізоляторах і приміщеннях камерного типу, де кращі місця біля вікон, на перших ярусах ліжок, нар як і раніше займають кримінальні авторитети, а під нарами продовжують перебувати знедолені. Для того, щоб принизити засудженого, викритого в порушенні тих або інших правил злочинного світу не обов'язково скоювати з ним насильний статевий акт, достатньо стусанами ніг загнати винного під нари або ліжко і з цієї миті винен автоматично відноситься до “скривджених”.

Еліта не володіла повністю владою на каторгах і не могла стати володарями людських доль. Певний тиск на адміністрацію вчиняли лише “гравці” і то виключно завдяки своєму інтелекту і традиціям. В середині своєї когорти “гравці” дотримувались жорсткої дисципліни, мали власну охорону з числа “Іванів” і утримували загальну на всій каторзі касу. Але все ж для реальної влади не вистачало інструменту, який би дозволив шантажувати адміністрацію виправних структур. Такий інструмент з’явився у них лише з появою ГУЛАГу.

Як видно, кримінальна субкультура як і будь-яке суспільне явище не з’явилось в один момент, а прогресивно розвивалась в часі попутно із розвитком самого суспільства. Вона має свої історичні корені, своє місце виникнення і своїх винахідників.

Розділ 2. Структура кримінальної субкультури.