2.4. Інші атрибути кримінальної субкультури.

Ознаки кримінальної субкультури, наведені вище є основними. Але існують і інші, що носять необов’язковий характер.

До інших, так би мовити опосередкованих, атрибутів кримінальної субкультури можна віднести такі як: “Клички”; “Клятви”; “Прокляття.” алкоголізм і наркоманія; гомосексуалізм; тюремна лірика; “Прописка і приколи.”

“Кличку” (“клікуху,” “поганяло,” “погремуху”) має більшість засуджених, а також осіб, що знаходяться в слідчих ізоляторах. У багатьох випадках “клички” привласнюються і співробітникам пенітенціарних установ. В привласнюваних “кличках” можуть відображатися: фізичні дані людини (“Кривий”, “Косий”, “Роззява” і т.д.), психологічні особливості особи (“Шизік” “Дурень” і ін.), зовнішність (“Рудий,” “Лисий”), специфіка злочинної діяльності (“Курортник”).

Ще зовсім недавно існував такий звичай, що, коли в камеру заходив новачок, через деякий час хто-небудь з сусідів по камері кричав через вікно так, щоб було чутно в інших камерах: “в’язниця, Матуха, дай погремуху!”. В даний час цей звичай майже зник, хоча деколи ще зустрічається. Проте “клички” одержують практично всі. Таким чином, “кличка” є неодмінним атрибутом кримінальної субкультури. “Кличка,” як правило, дається одна і на все життя. Але нерідкі випадки, коли засуджений має і декілька “кличок,” кожна з яких відображає щось своєрідне в його характері, манері поведінки і т.д.

Можна виділити наступні основні функції “кличок”: 1) один із засобів деперсоналізації людини (при наділенні її “кличкою” принизливого характеру типу “Лопух,” “Холера,” “Чума” і т.д.); 2) засіб персоналізації особи (наділення звучною “кличкою” типу “Король”, “Діамант”, “Цар” і т.д.); 3) заміна прізвища (наприклад, “Ворон” від Воронов, “Коваль” від Ковальов, “Цар” від Царьова, “Никон” від Никонова і т.д.); 4) закріплення статусу (високого або низького) особи в груповій ієрархії (наприклад, “Король”, “Лорд”, “Барон”, “Лакей” і т.д.).

Часто в “кличках” широко використовується принцип протилежності з іронічним підкресленням фізичного або психічного стану особи (наприклад, “Малюк” може означати дуже високу людину, “Професор” або “Доцент” позначає звичайно дуже тупу людину і т.д.

Досить часто “клички” привласнюються з міркувань національності: “Ара” – вірменин, “Хохол” – українець, “Бульбаш” – білорус і т.д.).

Згідно тверджень Майера В. і Шарова Л., позбутися привласненої “клички” важко, практично неможливо. В той же час спостерігається таке явище, як зміна “клички.” Звичайно “кличку” міняють, якщо підвищується або знижується статус засудженого (ув’язненого) в кримінальному “табелі про ранги”. Так, при “коронації,” тобто приведенні в ранг “злодія в законі,” звичайно привласнюється нова “кличка,” яка відображає більш високий статус носія нового титулу. [10;с.67-72].

“Клятва” – це дане засудженим слово (слово честі), якого необхідно додержуватись. Як правило, “клятви” в злочинному світі мають асоціальне або кримінальне значення і звучання.

“Клятви” носять безкомпромісний і часто суворий характер. Цим досягається зміцнення згуртованості кримінальної групи, оскільки звичайно той, хто “пробожився” виконує (або його примушують виконувати) які-небудь асоціальні дії у разі невиконання ним або порушення даної “клятви.” Особи, що не виконують даної ними “клятви,” як правило, переходять на низькі верстви (часто на найнижчі) в злочинному “табелі про ранги”.

“Клятви” умовно можна розділити на наступні групи: загальні “клятви,” коли особа присягається бути відданою тюремним законам і традиціям, не вступати до складу активу, не мати ніяких підозрілих справ з правоохоронними структурами і т.д.; приватні “клятви,” коли той, що присягнувся, повинен виконати дану ним обіцянку по конкретній справі, наприклад вчасно віддати борг картярства; перевірочні “клятви,” коли у відповідь на звинувачення в допущеній провині обвинувачений присягається своєю честю і своїм становищем, що він не допустив порушення неформальних норм і правил.

“Прокляття” – це словесне побажання кому-небудь нещастя, невдачі, втрати здоров'я і т.д. Мета “прокляття” – нанесення особи, що проклинається моральної, психологічної і етичної травми. Проклинається звичайно не тільки особа, якій бажають усіляких бід, але і його родичі, особливо мати. Частіше за все прокляття виражаються в грубій нецензурній формі. Обмін “прокляттями” в кримінальному світі – це не просто словесна дуель. Це дійсно психологічна боротьба, в якій один з клянучих повинен отримати перемогу. Вважається, що при обміні “прокляттями” необхідно уміти словесно знищити, звести нанівець силу “проклять” супротивника. До особи, що програла поєдинок “проклять” (а вони проходять при свідках), яких-небудь санкцій не застосовується, але в той же час становище програвшого може неабияк похитнутися.

Основні правила змагань в “прокляттях”: відповідати на прокляття може рівний рівному (наприклад, “блатний” – “блатному”, “мужик” – “мужику,” “обіжений” – “обіженому”); відповідати на “прокляття” особі, що займає більш високий ступінь в злочинній ієрархії, не можна; перемагає той, хто на “прокляття” протилежної сторони відповідає швидше, логічніше і віртуозніше; поразка в змаганні обміну “прокляттями” не завжди, але часто веде до зниження статусу в злочинній ієрархії.

Алкоголізм і наркоманія є складовими, але не обов’язковими елементами кримінальної субкультури. Основне їх “призначення” – сприяти об'єднанню кримінальних (злочинних) співтовариств. Крім того, і алкоголізм і наркоманія можуть виступати як засіб самоутвердження (особливо серед осіб молодіжного віку), а також як один із способів зняття постійної напруженості.

Алкоголізм – це психічне захворювання, обумовлене систематичним вживанням спиртних напоїв (горілка, вино, чача, брага і ін.). Алкоголізм характеризується постійною потребою особи бути в стані сп'яніння, психічними розладами, падінням працездатності, втратою соціальних зв'язків, криміналізацією особи, соматичними і неврологічними порушеннями, а в заключній фазі – деградацією особи.

Пияцтво з мотивів наслідування – найчастіший мотив вживання алкогольних напоїв неповнолітніми і особами молодіжного віку, і викликається воно, як правило, прагненням перебувати в стані ейфорії. В розвитку алкоголізму велику роль грає оточення – батьки, друзі і т.д.

Ученими встановлено, що під впливом алкоголю можливе формування насильницького або корисливого типу орієнтації особи, що часто приводить до здійснення злочинів. Так, в 1995 році 650 261 злочин, або 37,3% від загального числа злочинів, справи про які вже закінчені розслідуванням, вчинено в стані алкогольного сп'яніння. За допомогою спиртних напоїв часто відбувається “вербування” неповнолітніх і осіб молодіжного віку в різні злочинні бригади.

Агресивна поведінка, як наслідок вживання алкогольних напоїв і сурогатів (остання особливо поширене у виправних установах), що впливають на функції вищих відділів центральної нервової системи, є основною причиною насильницьких злочинів проти особи (вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень, хуліганство і т.д.), а також злочинів проти порядку управління, проти правосуддя і т.д. Причому агресивна поведінка в даному випадку або зовсім не пов'язана, або пов'язана опосередковано з якою-небудь корисливою метою.

В умовах пенітенціарних установ (у тому числі і слідчих ізоляторів) повинна проводитися комплексна робота по профілактиці і лікуванню алкоголізму, що включає психологічні, профілактичні, лікувальні і інші заходи протидії: уміла пропаганда здорового способу життя; режимні заходи, спрямовані на недопущення проникнення до пенітенціарних установ спиртних напоїв; створення нормальної морально-психологічної атмосфери в загонах зокрема і колонії в цілому; висунення на перший план ролі відділів виховної роботи; виявлення осіб, схильних до вживання спиртних напоїв і різного роду сурогатів, і уміла індивідуальна виховна робота з цією категорією засуджених і ув'язнених; профілактична робота з особами, що залучають інших до вживання алкоголю; роз'єднання груп, що складаються на основі пристрасті до алкоголю; організація дозвілля; запрошення досвідчених лікарів-наркологів, що володіють різними методами лікування; залучення як консультантів досвідчених психіатрів, психотерапевтів і інших медичних працівників, а також психологів з цивільних установ органів охорони здоров'я.

Наркоманія – це вид токсикоманії, що виникає унаслідок зловживання наркотичними засобами. Наркоманія виникає звичайно при зловживанні одним наркотиком, але можлива залежність від двох і більш наркотичних засобів, так звана полінаркоманія.

При немедичному вживанні наркотичних речовин наступає ейфоричний стан, що виражається в підйомі настрою, відчутті радості, веселощів, виникненні різних приємних тілесних відчуттів. Як правило, ейфорія супроводжується деяким затьмаренням свідомості, спотворенням сприйняття дійсності (все бачиться в “рожевому” світлі), порушенням мислення і т.д. Але часто (особливо по закінченню дії наркотику), навпаки, може виникати агресивний стан. [52].

Сексуально-еротичні цінності (еротика, порнографія, відношення до осіб протилежної статті, статеві збочення, проституція і гомосексуалізм) є складовими частинами кримінальної субкультури, але також не обов’язковими.

Поширеність гомосексуалізму в світі, за різними даними, складає від 3 до 5 відсотків серед осіб чоловічої статі. Природно, у виправних установах і слідчих ізоляторах цей відсоток набагато вище.

Для установ виконання покарань і СІЗО більшою мірою характерний набутий і насильний гомосексуалізм. Особливо це торкається контингенту неповнолітніх. Причому серед самих засуджених (та і не тільки) збоченням вважається тільки пасивний гомосексуалізм.

Набагато важче в колоніях доводиться пасивним гомосексуалістам. В “табелі про ранги” кримінальної субкультури вони займають найнижчий ступінь. Будь-який інший засуджений або ув'язнений має право зажадати від них статевого задоволення, виконання інших послуг (прання і т.д.). Відмовитися “обіжені,” не мають права. Харчуються вони з окремого посуду і за окремим столом, сплять також окремо. Особа, що докурила, наприклад, за “обіженим” сигарету, автоматично переходить в їх “масть” (касту) зі всіма витікаючими звідси наслідками. В деяких колоніях адміністрація намагалася боротися з цим розділенням, примушуючи засуджених сідати в їдальні разом з “пєтухами.” Закінчувалось це, в кращому разі, масовими відмовами від їди.

У виправних колоніях і слідчих ізоляторах пасивні гомосексуалісти виконують найбруднішу і непрестижну роботу. Перейти з категорії “обіжених,” в іншу, більш значущу категорію (“змінити масть”), неможливо. У разі приховання свого становища і подальшого викриття (а таке рано чи пізно, але відбудеться, навіть якщо етапувати засудженого) “обіжені” і “опущені” піддаються остракізму, аж до вбивства, оскільки вважається, що у такому разі він “зашкварив,” “запартачив” (тобто споганив) і т.д. всіх, хто з ним що спілкувалися, особливо тих, хто харчувався з ним з одного посуду (пив разом чай з одного кухля і т.д.).

Насильницький гомосексуалізм в СІЗО має місце там, де ослаблений нагляд за неповнолітніми, де вони позбавлені мінімального психологічного захисту. Об'єктами гомосексуальних домагань стають, як правило, фізично слабкі і розумово неповноцінні особи, а також особи, що не “пройшли прописку,” що програли в карти і що не заплатили борг (“фуфлижники”), що не стримали даного ними слова або “клятви,” помічені в негласній співпраці з адміністрацією установи виконання покарань або міліцією, спіймані на крадіжці у “своїх.

Р.Ф. Хохряков вважає, що профілактика гомосексуалізму у виправних установах і слідчих ізоляторах може включати наступні заходи: здійснення постійного нагляду за засудженими (особливо у колоніях і СІЗО); психогігієнічне виховання; роз'яснення небезпеки захворювання СНІДом або венеричними захворюваннями; достатні фізичні навантаження; правильна організація відпочинку і дозвілля; відвернення уваги неповнолітніх і осіб молодіжного віку на інші об'єкти; організація циклів лекцій і бесід на теми статевого виховання; індивідуальна (поглиблена) робота як з пасивними, так і з активними гомосексуалістами; залучення до роботи з гомосексуалістами лікарів-психіатрів. [49;с.18-22, 78-81].

Тюремна лірика, як явище, не має аналогів в світі. Тюремна лірика в основному представлена піснями, хоча останнім часом деяке поширення набули і вірші. Авторів арештантських пісень і віршів встановити, як правило, неможливо, тому всі вони сприймаються як “народна” творчість.

Ця область кримінальної субкультури практично абсолютно не досліджена, хоча вона набула досить широкого поширення не тільки в кримінальному середовищі, але і в суспільстві в цілому.

Можна стверджувати, особливо якщо провести ретельний порівняльний аналіз, що і Висоцький, і Розенбаум, і часткове Окуджава, не кажучи вже про менш значних представників авторської пісні, виросли з так званої “блатної лірики.”

В тюремній ліриці в першу чергу оспівується культ особистої незалежності, свободи волі і прагнення до неї, взаємовиручки і помсти (хоча і називається це злодійською дружбою).

Мова тюремної лірики надзвичайно багата, і хоча рима часто “шкутильгає”, це компенсується щирістю, іронічністю, лексичною оригінальністю і незвичайною побудовою фраз.

В піснях і віршах, що відносяться до тюремної лірики, можна виділити наступні основні моменти: відношення до матері (глибоко поважне – хоча в реальному житті це і не відповідає дійсності, повне співчуття і ніжності); відношення до жінки взагалі (як правило, негативне; навіть знаменита “Мурка” виявляється агентом правоохоронних органів); відношення до злочинної діяльності (якщо уважно вчитатися, то можна помітити, що у всіх піснях і віршах загалом висловлюється жаль, що автору довелося стати на шлях злочинного життя по різних, як правило від нього не залежним, причинам); відношення до правоохоронних органів (виняткове негативне, злобно-іронічне); відношення до себе (як правило, жалісливе, прагнуче виправдати).

До тюремної лірики, як до частини тюремної творчості, можна також віднести різні історії, які нібито мали місце в тій або іншій ВУ, в яких засуджені, як дійові особи, виглядають на голову вище ментів, а останні є, як правило, “дурнями.” Найвідомішим з цих міфів є міф висвітлений у Россі у його “Справочнику по ГУЛАГу” про те, як один засуджений спорудив з бензопили мінівертоліт, за допомогою якого на очах здивованих ментів і перелетів через всі огорожі. [38;с.197].

“Прописка” на кримінальному жаргоні означає процедуру ухвалення новачка в свої ряди. “Прописка” серед дорослих злочинців зустрічається досить рідко. В основному процедуру “прописки” проходять в слідчих ізоляторах, в камерах для неповнолітніх.

Основні функції “прописки полягають в наступному: вивчення новачка; ступінь його відповідності кримінальній субкультурі (знання її); готовність слідувати нормам кримінальної субкультури; визначення статусу новачка, уточнення випливаючи із займаного ним становища його прав і обов'язків.

Суть “прописки” полягає в тому, що нею перевіряється “бувалість” новоприбулого, його витривалість, винахідливість, кмітливість. Але найголовніше – “пропискою” перевіряється уміння новачка постояти за себе.

Прибулий новачок досить ретельно вивчається своїм новим оточенням, з'ясовуються подробиці його кримінальної справи, його поведінки під час слідства, чи не співпрацював новачок з правоохоронними органами і т.д. Крім того, виявляються риси вдачі новачка, його комунікабельність, інтелектуальний рівень розвитку. Мета цього “комплексного” вивчення – виявити компрометуючі новачка відомості. Виходячи з цього вже визначається його статус, а відповідно, і його права і обов'язки і місце в даному соціумі.

Враховуючи підлітковий максималізм і об'єктивно властиву цьому віку жорстокість, “прописка” часто носить характер досить злої забави, іноді вельми небезпечної для здоров'я підлітка як у фізичному, так і в психічному плані.

Статус “опущених” зміні не підлягає ні за яких обставин, як би він “героїчно,” з погляду злочинців, не поводився на слідстві і в суді.

“Прописку” також не проходять особи, що займають високий статус в кримінальних співтовариствах, але якщо це не широко відома особа, то йому треба привести докази (представити свідків), що він дійсно займав (займає) такий статус.

Обставини, що підвищують статус при “прописці”: зухвала поведінка під час слідства і суду; взяття на себе чужої вини (особливо вини осіб, що відносяться до “кримінальної еліти” – “злодіїв в законі,” інших “авторитетів”); докази того, що засуджений раніше не перебував в активі; постійні порушення режиму утримання; здійснення злочинів по важких статтях (вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень, розбій, грабіж і т.д.).

Процедура “прописки” проводиться, як правило, у відокремлених місцях і так, щоб не ніхто з адміністрації не зміг перешкодити. Закінчується процедура “прописки визначенням становища новачка в структурі кримінальної ієрархії, привласнюється “кличка” (образлива або навпаки – залежно від того, чи витримав новачок “прописку” чи ні), може наноситися татуювання (у тому числі насильно).

“Прописка,” як правило, проходить у вигляді “співбесіди” новачка з неформальним лідером, який самостійно вирішує, чи прийняти новачка в дане кримінальне співтовариство без жодних умов або заздалегідь піддати його яким-небудь випробуванням (“приколам”).

Досить поширена процедура “прописки” у вигляді “судового засідання”, коли з середовища правопорушників обираються “судді”, призначається “прокурор” і “адвокат”. Процедура “прописки – суду,” закінчується виголошенням “вироку”, яким новачку визначається, що він повинен зробити для успішного закінчення “прописки” (як правило, ця вимога злісно порушити режим – цим знову ж таки перевіряється готовність новачка слідувати законам кримінальної субкультури).

“Прописка” може проводитися або відразу під час вступу новачка в камеру, або по закінченню певного терміну (звичайні 3 місяці). З поняттям “прописка” нерозривний зв'язано поняття “приколу,” оскільки “прописки” проводиться з використанням “приколів.” “Приколи” (іноді вони ще називаються “ігрульки”) – це різного роду загадки, хитрощі, ігри і т.д., мета яких приколоти, тобто зловити, викрити новачка в незнанні норм і правил кримінального співтовариства. Від того, як новачок відреагує (відповість) на “приколи,” залежить неабиякою мірою результат “прописки” і, відповідно, те місце, яке він займе в злочинній ієрархії.

Кількість “приколів” при проведенні “прописки,” як правило, не обмежується, особливо якщо йдеться про “приколи” у вигляді загадок.

“Ігрульки” у вигляді загадок задаються в дуже швидкому темпі, за кожну неправильну відповідь випробовувану одержує ложкою по чолі, з метою щоб по закінченню прописки у нього “виросли роги” (в місцях ударів утворюються значні припухлості).

За своїм характером “приколи” можна розділити на сім видів: “Приколи” типу загадок. Даний вид “приколів” є найпоширенішим. Мета даного виду “приколів” – перевірити новачка на винахідливість і кмітливість, знання ним норм і правил кримінальної субкультури. Дані приколи проводяться у вигляді питань, на які необхідно дати правильні (з погляду кримінальної субкультури) відповіді. “Приколи” типу єдиноборства. Мета – перевірити такі якості прибулого новачка як сміливість, уміння постояти за себе, дати відсіч, спритність, силу і т.д. За допомогою різних хитрувань сусіди по камері прагнуть спровокувати новачка на бійку, причому з ким-небудь значно сильніше за самого новачка.“Приколи” типу тестів завжди носять провокаційний характер. Суть їх полягає в тому, що новачок “ловиться” на звичних буденних неточностях. “Приколи,” пов'язані з технікою (технічними засобами). У принципі ці “приколи” є різновидом “приколів типу загадок і типу тестів, але в них використовується технічна термінологія і необхідні хоча б мінімальні пізнання в техніці і т.д. “Приколи” типу ігор. Мета даного виду “приколів” – розважитися, причому розваги носять жорстокий характер “Приколи” типу випробувань. Мета – випробувати готовність і здатність новачка переносити біль і відстоювати інтереси співтовариства (друзів, всієї камери). Звичайно новачка примушують порушити режим або примушують дати слово, що він вчинить той або інший, як правило протиправний, вчинок. “Приколи” типу шантажу. Мета даних видів “приколів” – підпорядкувати собі, закабалити прибулого новачка. З цією метою використовується будь-який “промах” новачка (дійсний або, часто, уявний), незнання ним основ кримінальної субкультури (за принципом “незнання не звільняє від відповідальності”). Повністю підлеглий таким чином новачок (практично це завжди неповнолітній) опиняється в самому низу кримінальних ієрархічних сходів; часто його починають використовувати не тільки як джерело якихось поступаючих матеріальних благ (посилки, передачі, гроші), але і як пасивного партнера при гомосексуальних актах.

Під час проведення “прописки” для новачка встановлюється так званий “пацанський” час для обдумування відповіді на приколи типу загадок, тестів і т.д., рівне 45 секундам. Якщо після закінчення 45 секунд новачок не знайшов правильну відповідь або взагалі не зміг відповісти, однозначно статусу “пацана” він не одержує.

Хоча приведена класифікація атрибутів кримінальної субкультури до певної міри є умовною, носить робочий характер, але вона, як вважає М.І. Єнікєєв, дозволяє моделювати елементи кримінальної субкультури для більш глибокого вивчення. [29;с.54].

Дані атрибути кримінальної субкультури на даний час не носять такого “агресивного” характеру як раніше. Тобто на сьогоднішній день наявність алкоголізму, гомосексуалізму, наркоманії не вітається навіть самими представниками кримінального світу. Прокляття і клятви також втрачають свою поширеність тощо.

Розділ 3. “Злодій у законі”- основний носій кримінальної субкультури.