2.Міжнародний лізинг.

За останні 15-20 років надзвичайно бурхливо розвивається міжнародний лізинг-

(Leasinq-здача в оренду) це спеціальна операція, за якою лізингова фірма (орендодавець) на основі угоди з орендарем купує у виробника предмети оренди(устаткування, обладнання, машини) і передає їх орендареві на певний термін за встановлену плату. Лізинг вважається міжнародним, якщо його суб”єкти належать двом або більше країнам.

При лізингу:

Виробник – відразу отримує гроші за свій товар.

Орендар – здійснює орендну плату протягом тривалого періоду, а не платить

велику суму грошей відразу.

Лізингова фірма – отримує стабільні значні прибутки.

Обсяг міжнародних лізингових операцій у світі за рік становить 300-500 млрд.$.

Технічне обслуговування та страхування лізингова фірма бере на

себе тільки в окремих випадках .

Довгостроковий лізинг – більше 1 року, використовується по відношенню до

сучасного авіаційного, енергетичного, електронного

обладнання, при умові технічного обслуговування

орендарем і страхуванням на користь орендодавця.

Міжнародний франчайзинг – це система договірних відносин між великою та

малою фірмою, за якою велика фірма(френчайзер) зобов”язується постачати малу фірму(френчайзі) власними товарами, рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу, надавати короткостроковий кредит на пільгових основах, здавати в оренду своє обладнання; 

Міжнародний консалтинг – це вид міжнародної послугової діяльності, яку здій-

снюють спеціалізовані фірми одних країн у вигляді надання порад державам, виробникам, продавцям і покупцям інших країн з широкого кола питань економічної діяльності, передусім з консультування у зовнішньоеко номічній сфері.

46. Міжнародні організації, що регулюють міжнародні процеси формування та переміщення РС

Міжнародні організації як фактор регулювання міжнародних ринків праці: Глобальні (Міжнародна організація праці – 150 країн у 2002 р.), регіональні (ЄС, НАФТА, тощо). МОП (1919р.):

1. преамбула Статуту: „ненадання якою-небудь країною трудящим людських умов праці є перешкодою для інших народів, які бажають покращити становлення трудящих у своїх країнах”;

2. трьохстороннє представництво: уряди, підприємці, представники трудящих;

3. основні конвенції: Питання міграційної статистики (1922 р.); Інспекція режиму перевезень мігрантів (1926 р.); Право робочих-мігрантів на отримання пенсій з інвалідності та старості (1935 р.); Про міграцію з метою працевлаштування (1949р.) (право на отримання інформації щодо національних систем регулювання міграції; заходи проти пропаганди еміграції та міграції; забезпечення соціальних прав; переказ частини отриманих доходів мігрантом; мігрант не може бути висланий за умов втрати роботи внаслідок хвороби протягом 5 років); Про соціальну політику на територіях поза метрополіями (1955 р.); Про трудящих-мігрантів (1952 р.) (зобов’язання країн приймати заходи проти пропаганди міжнародних переселень; не допускати дискримінації при наймі у сфері оплати, інших сферах життя трудящих мігрантів; „по можливості”, у межах існуючих заходів); Про трудящих на плантаціях (1960 р.); Проти зменшення прав у сфері праці (1960 р.) (заборона дискримінації іноземної робочої сили у сферах праці та занять); Про основні цілі та напрями соціальної політики (1962 р.) (робочі-мігранти повинні користуватися не меншим захистом ніж корінні; родини мігрантів мають право на отримання грошових переказів); Про робітників-мігрантів (1975 р.) (виявлення незаконної міграції робочої сили; збереження права на законне проживання та пошук нової роботи у випадку втрати роботи; робітник або його родина не несуть відповідних витрат у випадку їх депортації; рівні можливості та ставлення до мігрантів у сферах зайнятості, соціального забезпечення, профспілок, культурні, індивідуальні та колективні права; допомога мігрантам через спеціальні програми навчання; сприяння пошуку роботи в країні без географічних обмежень протягом двох років; збереження обмежень для мігрантів у певних сферах зайнятості з метою захисту інтересів держави).

47.Участь України у міжнародній міграції РС

Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого втягнення України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі. Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:

по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;

по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;

по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;

по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.