3.Національна економіка в системі світового господарства

Національна економіка являє собою народногосподарський комплекс країни, що характеризується галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства1 виробляти продукцію та здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їх кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів (особливо корисних копалин і ґрунтово-кліматичних умов), обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури (транспорт, зв'язок, електромережі тощо), ступеня розвитку науки й техніки.

Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праці складають продуктивні сили

країни.

Потужність економіки країни значною мірою залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва - ресурсів, які необхідні для виробництва товару. Основні фактори:

§ капітал - накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарній формах;

§ праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів чи послуг);

§ технологія - наукові методи організації виробництва із застосуванням новітніх процесів виробництва;

§ природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності [ 19, с. 7].

Країн, що повністю забезпечені всіма факторами виробництва, небагато. Але виокремлюються країни, в яких один з факторів є провідним, і тоді їх економіка орієнтується на ефективне використання цього фактора. Так, природний фактор відіграє чималу роль в економіці Росії, Канади, Австралії, Казахстану, нафтодобуваючих країн Перської затоки. Трудовий фактор є провідним для багатьох країн, що розвиваються, особливо регіону Південної та ІЬвденно-Східної Азії; в цих країнах дешева і чисельна робоча сила багато де в чому сприяла досягненню конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. Фактор технології і фактор капіталу зумовлюють спрямованість економічного розвитку розвинутих країн, насамперед, країн Західної Європи і Японії. Китай спирається на фактори природних ресурсів і трудовий; США практично забезпечені всіма факторами повною мірою, хоча все ж таки визначальними є капітал і технологи.

В Україні провідним фактором є трудовий; ми ще маємо кваліфіковані кадри робітників, інженерів, науковців, незважаючи на їх зменшення за рахунок еміграції, природного вибуття і недостатнього відтворення в останнє десятиліття. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею іі значними покладами руд чорних металів; країна відчуває гострий дефіцит енергоносіїв, руд кольорових металів, деревини. Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів: в її експорті переважну частку займають руди, метали й продукція сільського господарства. Трудовий фактор задіяно мало за певних причин.

На сучасному етапі розвитку світової економіки саме капітал і технологія є вирішальним стимулом розвитку країни.

Важливою ознакою економічного потенціалу країни є галузева структура економіки. Основними галузями народного господарства є:

§ промисловість;

§ сільське господарство;

§ будівництво;транспорт і зв'язок; тощо

5. Класифікація країн світу

За специфікою господарських систем:

- країни з розвиненою ринковою економікою;

- країни з ринковою економікою, що розвивається;

- країни з перехідними до ринку економіками;

- країни з неринковою економікою.

 За ступенем економічного розвитку:

- високорозвинені;

- середньо розвинені;

- З низьким рівнем розвитку. 

Крім того, нині виділяють:

- нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;

- високодохідні нафтоекспортуючі країни;

- найменш розвинені країни.

1.  Промислово розвинені, або індустріальні, країни (ПРК, industrial countries) — це 24 високорозвинені країни, питома вага яких у світовому ВНП — 54,6 % (табл. 14). Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни "Великої сімки" (Group of Seven): США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада. Ці держави виробляють 47 % світового ВНП і зосереджують у своїх руках 51 % міжнародної торгівлі. Сюди ж входять усі 15 країн-членів Європейського Союзу, а також країни — члени ЄАВТ (табл. 2.1.1).

Країни з перехідною ринковою економікою (economies/countries in transition) — 28 країн Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР, що переходять від адміністративно-командної системи до ринкової економіки (табл. 2.1.2).

У цій групі є також потужніша підгрупа, що має суттєві досягнення у реформуванні власних економік. Це так звана "група просунутих країн", до якої належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. Економіки цих країн стабілізувалися після пореформеного падіння у 1994 p., а з 1995 р. зростають у середньому на 5-6 % щорічно. Певні досягнення від проведення економічних реформ мають ще деякі країни цієї класифікаційної групи, такі як Болгарія, Румунія, Албанія (після 1992 p.), держави Прибалтики (особливо Естонія). Цей факт дає підстави міжнародним аналітикам виділяти їх в окрему підгрупу країн, що наближаються до групи просунутих. Решта держав з групи країн з перехідною економікою (країни СНД і деякі з нових держав на території колишньої Югославії) сьогодні ще не мають відчутних результатів у реформуванні економіки з погляду внутрішньої і зовнішньої макроекономічної стабілізації. Їм ще доведеться вирішити складний комплекс проблем для створення реальної ринкової економіки та забезпечення стійкого економічного зростання.

3.  Країни, що розвиваються (developing countries), — це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки. Через їхню велику кількість і різноманітність національних економік ці країни звичайно класифікують з врахуванням їх географічного розташування. Але з метою аналізу використовуються й інші ознаки (табл. 2.1.3).

Найчастіше окремо виділяють країни з активним платіжним балансом і країни — імпортери капіталу. Останні поділяються на країни-експортери та країни-імпортери енергоресурсів. Країну вважають експортером енергоносіїв, якщо вона одночасно відповідає таким двом критеріям:

а) виробництво нею первинних енергоресурсів (включаючи кам´яне вугілля, лігніт, сиру нафту, природний газ, гідроенергію та атомну енергію) перевищує власне споживання як мінімум на 20 %;

б) експорт енергоносіїв становить не менше ніж 20 % від загального обсягу експорту.

6. Фактори розвитку МЕВ

міжнародні економічні відносини це система господарських зв'язків різних країн, що засновані на міжнародному поділі праці. Ця система зв'язків складна і включає багато форм. Найважливішими формами системи міжнародних економічних відносин вважаються такі:

1. Міжнародна торгівля.

2. Міжнародна міграція капіталу.

3. Міжнародна міграція робочої сили.

4. Міжнародне передання технологій.

5. Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини.

6. Глобальна і регіональна економічна інтеграція тощо.

В сучасних умовах ці відносини визначаються загальними закономірностями господарського розвитку, але вони мають і деякі особливості.

До основних особливостей сучасних міжнародних економічних відносин слід віднести те, що господарські відносини охоплюють значний географічний простір, що виходить за межі національних кордонів. Для їх матеріального забезпечення потрібна додаткова кількість ресурсів та їх переміщення в міжнародному просторі.

Для забезпечення пересування ресурсів та факторів виробництва задіяні інструменти і механізми грошово-кредитних відносин. Такі відносини потребують прогнозування і регулювання. Для покращення процесів регулювання міжнародних економічних відносин створюються і діють міжнародні економічні організації. Тобто міжнародні економічні відносини виникають, діють і розвиваються як об'єктивний процес під впливом певних умов і факторів. Для їх подальшого удосконалення і розвитку має велике значення структура і характеристика економічного середовища.