2.2 Концепція обліку фактора інфляції

Концепція обліку фактора інфляції полягає «у необхідності реального відображення вартості активів і грошових потоків та забезпечення відшкодування втрат доходів, що викликаються інфляційними процесами, при здійсненні довгострокових фінансових операцій» ^6.

Інфляція - процес постійного перевищення темпів росту грошової маси над товарною (включаючи вартість робіт і послуг), у результаті чого відбувається переповнювання каналів обігу грошима, що призводить до їх знецінення та зростання цін на товари.

2.3 Концепція обліку фактора ризику

Концепція обліку фактора ризику полягає в оцінці його рівня з метою забезпечення формування необхідного рівня прибутковості фінансово-господарських операцій і розробки системи заходів, що дозволяють мінімізувати її негативні фінансові наслідки. Під прибутковістю розуміють відношення доходу, створюваного певним активом, до величини інвестицій в цей актив.

Підприємницька діяльність завжди пов'язана з ризиком. У той же час між ризиком і прибутковістю цієї діяльності зазвичай простежується чітка залежність: чим вище необхідна або передбачувана прибутковість (тобто віддача на вкладений капітал), тим вище ступінь ризику, пов'язана з можливістю неотримання цієї прибутковості, і навпаки. При прийнятті управлінських рішень можуть ставитися різні завдання, в тому числі: максимізації прибутковості або мінімізації ризику, але, як правило, частіше мова йде про досягнення розумного співвідношення між ризиком і прибутковістю. В рамках фінансового менеджменту категорія ризику має важливе значення при прийнятті рішень по структурі капіталу, формування інвестиційного портфеля, обгрунтуванню дивідендної політики та ін

Для оцінки ризику застосовуються якісні і кількісні методи, в тому числі: аналіз чутливості, аналіз сценаріїв, метод Монте-Карло та ін

2.4 Концепція ідеальних ринків капіталу

Більшість ранніх теорій фінансів засновано на припущенні існування ідеальних ринків капіталу (perfect capital markets). Ідеальнийринок капіталу - це ринок, на якому не існує ніяких труднощів, внаслідок чого обмін цінних паперів і грошей відбувається легко і не пов'язаний з будь-якими витратами. Ідеальний ринок капіталу має наступні характеристики:

відсутні трансакційні витрати;

відсутні податки;

є велика кількість покупців і продавців, і жоден з них не може вплинути на ринкову ціну фінансових активів;

існує рівний доступ на ринок для всіх інвесторів;

всі суб'єкти ринку мають однаковий обсяг інформації;

всі суб'єкти ринку мають однакові очікування;

відсутні витрати, пов'язані з фінансовими труднощами (загроза банкрутства).

2.12 Концепція асиметричної інформації

Теорія асиметричності інформації тісно пов'язана з концепцією ефективності ринку капіталу. Сенс її полягає в тому, що окремі категорії осіб можуть володіти інформацією, недоступною іншим учасникам ринку. У цьому випадку говорять про наявність асиметричної інформації.

Носіями конфіденційної інформації найчастіше виступають менеджери та окремі власники компанії. Існують різні ступені асиметрії.Слабка асиметрія, коли різниця в інформованості керівництва фірми і сторонніх спостерігачів про діяльність компанії занадто мала, щоб дати переваги менеджерам. Сильна асиметрія має місце, коли менеджери компанії володіють конфіденційною інформацією, яка після її оприлюднення значно змінить котирування цінних паперів фірми. У більшості випадків ступінь асиметрії знаходиться посередині між двома цими крайнощами.

6. Використання концепції “ризик – доходність” для оцінки необхідного рівня доходності фінансових активів.

7. Сутність моделі оцінки капітальних активів, основні переваги та недоліки.

Однією з центральних теоретичних проблем у сфері фінансової діяльності підприємств є питання ціноутворення на фінансових ринках. Вирішенню цієї проблеми присвячена модель оцінки дохідності капітальних активів (Capital Asset Pricing Model = CAPM. Авторами моделі є американські економісти В. Шарп, Дж. Лінтнер, Дж. Моссін. Вона побудована на тезі про те, що ціна окремих капітальних активів залежить від очікуваної рентабельності та ризику. Модель САРМ характеризує процес формування ринкової ціни окремих цінних паперів (інших об’єктів реальних і фінансових інвестицій) за умов досконалого ринку капіталів та з урахуванням систематичного ризику, який не підлягає диверсифікації.

Систематичні ризики досить часто позначаються також як ринкові. Вони характеризують ризик можливих для інвесторів втрат внаслідок кон’юнктурних коливань, зміни процентних ставок, прийняття різного роду політичних рішень, інфляції тощо. Враховуючи природу цих ризиків, вважають, що їх неможливо зменшити на основі диверсифікації вкладень. Систематичний ризик у САРМ, як правило, позначається через b-коефіцієнт. Він характеризує залежність між середньою дохідністю ринкового портфеля та ціною окремого ринкового інструменту, який входить до його складу. Вказаний коефіцієнт може бути розрахований стосовно окремих акцій, інших об’єктів інвестування чи портфелів інвестицій. Для обчислення b-коефіцієнта слід обробити статистичні дані, які характеризують варіацію (коливання) рентабельності обраного об’єкта інвестицій за кілька попередніх періодів, безризикову процентну ставку і середню дохідність ринкового портфеля. З цією метою слід розрахувати такі показники:

середнє квадратичне (стандартне) відхилення (sА) значень рентабельності аналізованого активу (RА) в окремі періоди від середньої рентабельності активу за досліджуваний період (RА);

коефіцієнт кореляції K (RA; RM), щільності зв’язку між нормою дохідності досліджуваного активу (RА) та середньою нормою дохідності по ринку в цілому (RM);

середньоквадратичне (стандартне) відхилення (sM) рентабельності інвестицій (RM) по ринку в цілому

За наявності заданих показників, b-коефіцієнт (систематичний ризик інвестицій в актив А) рекомендується розраховувати за таким алгоритмом:

Модель САРМ має такий вигляд:

Ri = Ro + βi ´ (Rm – Ro),

де Ri — очікувана дохідність акцій і-го емітента (необхідна ставка доходу);

Ro — дохідність безризикових цінних паперів;

Rm — середня дохідність ринку цінних паперів;

βi — бета-коефіцієнт як міра систематичного ризику.

Значення b-коефіцієнта слід інтерпретувати таким чином:

якщо b = 1, то ризик інвестицій в аналізований актив знаходиться на рівні ринкового, а отже, і премія за ризик буде наближеною до середньоринкової ставки дохідності;

якщо b > 1, то вкладення в актив вважатимуться такими, яким властивий вищий, ніж середньоринковий рівень ризиковості, а отже, інвестори вимагатимуть більшу, ніж середньоринкову норму дохідності;

якщо b < 1, то це свідчить про нижчий за середньоринковий ризик інвестицій в аналізований актив, як наслідок — премія за ризик, на яку сподіватиметься інвестор буде меншою, ніж середньоринкова;

якщо b = 0, то це означає, що ризик вкладень в актив становить 0; ідеться про безризикові інвестиції.

Модель оцінки дохідності капітальних активів будується, як правило, в графічному вигляді, де першим кроком є побудова так званої лінії ринку капіталів (capital market line). Ця лінія в системі координат R — δ описує залежність очікуваної норми прибутковості максимально диверсифікованого ринкового портфеля цінних паперів від рівня його ризиковості. Кінцевим етапом побудови САРМ є виведення на основі лінії ринку капіталів, прямої ринку цінних паперів (security market line, SML), яка показує залежність між очікуваною нормою прибутковості вкладень в окремі види активів, що є складовою ринкового портфеля інвестицій, від рівня їх ризиковості.

Графічне відображення САРМ — лінію ринку капіталу CML можна побудувати, враховуючи, що вона увиразнює компроміс між дохідністю і ризиком для ефективних портфелів. Якщо b-коефіцієнт дорівнює 0, очікувана дохідність дорівнює дохідності безризикових активів (6 %), а якщо 1 — ринковій дохідності 10 %. На підставі зазначених даних отримують дві крапки на графіку (F і M), через які проводять пряму лінію Capital Market Line CML, що демонструє, якою мірою зростання ризику збільшується очікувана дохідність (рис. ). Очікувана дохідність активу (необхідна ставка доходу), наприклад, дорівнюватиме 11 %, коли β дорівнює 1,25. Якщо збільшити β до 2, дохідність становитиме 14 %.Нахил лінії CML відбиває рівень несприйняття ризику середнім інвестором. Чим більше несприйняття ризику, тим менший нахил прямої, тим вищі, відповідно, премія за ризик і необхідна ставка доходу.

Правило прийняття інвестиційних рішень згідно з САРМ має такий вигляд: слід вкладати кошти в ті інвестиції, прогнозована рентабельність яких є вищою, ніж рівноважна рентабельність, розрахована за САРМ. У разі наявності багатьох альтернатив слід віддати перевагу тим, рентабельність яких найбільш відрізняється від рівноважної у бік збільшення.

Переваги і недоліки моделі CAPM

• Концепція CAPM, в основі якої лежить пріоритет ринкового ризику перед загальними, є вельми корисною, що має фундаментальне значення в концептуальному плані.

• Теоретично CAPM дає однозначне уявлення про взаємозв'язок між ризиком і необхідної прибутковістю, проте вона передбачає, що для побудови зв'язку повинні використовуватися апріорні очікувані значення змінних, тоді як у розпорядженні аналітика є лише апостеріорні фактичні значення. Тому оцінки прибутковості, знайдені за допомогою цієї моделі, потенційно містять помилки.

• Деякі дослідження показали значні відхилення між фактичними і розрахунковими даними, що служить причиною для серйозної критики.

• Модель CAPM не враховує всі фактори, що впливають на прибутковість, і тим більше не дозволяє їх аналізувати, тому що це однофакторна модель - і це її головний недолік.

• Модель досить умовна, тому обмежена поруч нереальних передумов (вона не враховує податки, трансакційні витрати, непрозорість фінансового ринку і т.д.)

8. Система поточних фінансових планів та планових показників.

Таке планування полягає в розробці конкретних видів поточних фінансових планів, які дозволяють визначити на наступний період всі джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру його активів та капіталу на кінець планового періоду. Поточні плани фінансової діяльності розробляються на наступний рік з розбивкою по кварталах. Основними видами поточних фінансових планів є:

1) План доходів та витрат по операційній діяльності. Метою його розробки є визначення суми чистого прибутку від виробничо-комерційної діяльності підприємства.

2) План доходів та витрат по інвестиційній діяльності. Метою розробки цього плану є визначення обсягу потреби у фінансових ресурсах для реалізації інвестиційних програм , а також можливих надходжень цих коштів в процесі здійснення інвестиційної діяльності.

3) План надходження та витрачання грошових коштів. Метою розробки є забезпечення постійної платоспроможності підприємства на всіх етапах планового періоду.

4) Балансовий план відображає результати прогнозування складу активів та структури фінансових коштів на кінець планового періоду. Метою розробки є визначення необхідного приросту окремих видів активів із забезпеченням їх внутрішньої збалансованості, а також формування оптимальної структури капіталу, яка забезпечує достатню фінансову стійкість підприємства.

Фінансовий план визначає найважливіші показники, пропорції й темпи розширеного відтворення, виступає головною формою реалізації цільових установок, стратегії інвестицій та передбачуваних накопичень.

Поточні фінансові плани розробляються на основі перспективних шляхом їх конкретизації й деталізації. Проводиться ув'язування кожного виду вкладень з джерелами фінансування. Для цього звичайно використовуються кошториси утворення і витрачання фондів грошових коштів. Ці документи необхідні для контролю за ходом фінансування найважливіших заходів для вибору оптимальних джерел поповнення фондів і структури вкладення власних ресурсів.

Планові показники - це конкретні планувалися показники діяльності організації, досягнуті в різних функціональних областях до певного моменту часу.

За економічним змістом планові показники поділяються на натуральні та вартісні.

Натуральні показники характеризують споживчу кількість ресурсів (матеріалів, енергії, працівників, кількість устаткування, виробничу площу).

Вартісні використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, витрат, результатів.

За економічним призначенням планові показники діляться на кількісні та якісні.

Кількісні характеризують абсолютні обсяги виробництва та спожиті при цьому ресурси.

Якісні — ефективність використання ресурсів і виробництва в цілому (матеріало- та енергоємність, фондовіддача, витрати на І гри. продукції, продуктивність праці, рентабельність тощо).

За способом характеристики предмету виділяють абсолютні та відносні показники.

Абсолютні характеризують предмет абсолютно. Відносні в порівнянні з іншими показниками або періодами.

Вибір системи планових показників діяльності підприємства — одна з важливих проблем методології планування, яка вимагає постійного вдосконалення у зв’язку зі змінами місця і характеру планування в механізмі господарювання та регулювання економіки підприємства.

Всі основні планові показники прийнято групувати за такими напрямками діяльності підприємства, як виробництво та освоєння нової продукції, праця та соціальний розвиток, матеріально-технічне забезпечення, інвестування, фінанси, реклама, кредитування та ін.. Всі планові показники підприємства є взаємопов'язаною системою, яка реалізується в рамках єдиного плану підприємства. Механізм взаємодії основних планових показників повинен бути взаємопов'язаний не тільки з різними видами діяльності підприємства, а й по всіх стадіях виробництва, а також часу дії планів.

9. Система бюджетів та порядок їх розробки.

Бюджет - план майбутніх операцій, який виражений у кількисних, переважно грошових, вимірниках та часу, для якого підготовлені та використані бюджети. За формою бюджет - це план, програма, кошторис, розрахунок.

Cистема бюджетів має дві основні класифікації:

1) бюджети за функціональною ознакою, з метою використання їх на практиці,

2) бюджети за побудовою, за способом складання.

В свою чергу, система бюджетів за функціональною ознакою на підприємстві, як правило, передбачає існування двох груп бюджетів:

• операційні, натуральні - бюджет продаж (реалізації), бюджет виробництва, бюджет запасів, бюджет потреби в матеріалах, бюджет прямих матеріальних витрат, бюджет загальновиробничих витрат, бюджет витрат на оплату праці, бюджет собівартості продукції, бюджет комерційних витрат, бюджет загальногосподарських витрат, бюджет податків, бюджет витрат на управління, бюджет прибутку, бюджет розподілу прибутку тощо;

• фінансові бюджети - бюджет капітальних вкладень (бюджет інвестиційної діяльності), бюджет грошових коштів (бюджет грошових потоків), бюджетний баланс.

Завданням бюджетного комітету є узагальнення таких бюджетів до єдиного зведеного бюджету підприємства.

Види бюджетів підприємства та сфера їх застосування у контролінгу

Сфера діяльності Види бюджетів Характер інформації

Поточні, операційні, натуральні бюджети

реалазація, продаж бюджет продаж прогноз збуту за видами продукції, товарів за покупцями у натуральному та вартісному вимірах

виробництво бюджет виробництва необхідний запас готової продукції та незавершеного виробництва для забезпечення безперервної роботи підприємства

діяльність стркутурних підрозділів бюджет переходящіх запасів необхідний запас готової продукції та незавершеного виробництва для забезпечення безперервної роботи підприємства за підрозділами

закупівельна діяльність бюджет потреби в матеріалах визначення кількості матеріалів, необхідних для виробництва, та кількості матеріалів, які необхідно закупити

виробництво бюджет витрат на оплату праці планова величина витрат на оплату праці

діяльність структурних підрозділів бюджет загальновиробничих витрат визначення суми цехових витрат, витрат на управління та на експлуатацію обладнання

облік бюджет собівартості продукції витрати на матеріали, заробітну плату, організацію та підготовку діяльності, цехів з урахуванням змін незавершеного виробництва

реалізація бюджет комерційних витрат витрати, пов`язані з реалізацією, маркетингова діяльність (дослідження ринку, реклама, складання договорів, формування портфелю замовлень)

виробництво бюджет загальногосподапрських витрат витрати загальногосподарського характеру (реклама, створеня іміджу, підтримка бренду підприємства), заробітна плата, внутрішний аудит

облік, фінанси бюджет податків (податковий баланс) розрахунок податків, що їх сплачує підприєємство, за напрямками, формуванням валових витрат, внесків до ссоціальних фондів. Податковий баланс - основа податкового планування та проведення власної податкової політики

управління витрати на управління витрати на утримання апарату управління підприємства, проведення зборів, аудит, контролінг

результати бюджет прибутку розрахунок величини прибутку (збитку) від різних видів діяльності підприємства

використання результатів бюджет розподілу прибутку за наявності чистого прибутку вказуються напрямки його розподілу - створення фондів стимулювання, покриття потреб, виплати власникам, спрямування до статутного капіталу, до резервного капіталу тощо

фінансові бюджети

управління грошовими потоками підприємства з інвестицій бюджет капітальних вкладень встановлення завдань щодо рентабельності інвестицій кожного підрозділу, динамика показників, розрахунок потреби в капітальних вкладеннях та капітальних інвестиціях, фінансове обгрунтування бізнес-планів та інвестиційних проектів

управління грошовими потоками підприємст-ва бюджет грошових потоків визначення величини грошових коштів підприємства, розрахунок даних про величину грошового капіталу та витрати в сфері обігу

облік бюджетний баланс трансформування фінансового стану підприємства з точки зору притоку та відтоку грошових коштів

Бюджет продаж - головний бюджет системи бюджетів, оскільки саме на підставі його розробки здійснюються всі інші бюджети підприємства. За повною формою (див. табл. 9) бюджети складаються на невеликой кількості підприємсті, але бюджет продаж складається обов`язково.

За способом складання, бюджети прийнято розподіляти на наступні основні види:

• прирістне бюджетування (“від досягнутого”),

• бюджетування “з нуля”,

• статичний, фіксований бюджет,

• гнучкий бюджет.

При застосування методу побудову бюджету як прирістне бюджетування (“від досягнутого”) створення бюджетів здійснюється на основі фактичних результатів, досягнутих підприємством у попередньому періоді (недоліки - не аналізується ефективність витрат, досягнуті результати автоматично переносяться на наступний період).

При бюджетуванні “з нуля” менеджер щоразу повинен обгрунтовувати заплановані витрати так, ніби-то діяльність його здійснюється вперше.

Статичний, фіксований бюджет відображає доходи та витрати, які розраховані виходячі із очикуваного об`єму діяльності. Недоліки - у віпадках, коли фактичний об`єм діяльності значно відрізняється від запланованого, відхилення від статичного бюджету втрачають контрольне значення.

Гнучкий бюджет підготовляється на стадії планування та передбачає проработку додаткових варіантів - а) для декількох можливих об`єктів діяльності, б) для фактичного об`єму діяльності, в) для декількох релевантних рівнів передбачуваної діяльності.

Бюджетну систему на підприємстві розробляють за такими етапами:

• розробка структури бюджетних статей;

• визначення переліку бюджетів, що складаються;

• розробка схеми послідовності формування функціональних бюджетів;

• визначення відповідальних за складання і виконання бюджетів.

Результатом розробки бюджетної структури для підприємства є ”Положення про бюджети” регламентуючі бюджети, що складають, і відповідальність за планування, і виконання бюджетів по кожній статті.

Розробка структури бюджетних статей. Існує кілька методів ведення обліку:

• з використанням бухгалтерського плану рахунків;

• з використанням управлінського плану рахунків;

• з використанням структури статей без плану рахунків.

Структуру переліку статей можна сформувати різними способами:

1. скористатися переліком статей зі звітів пропонованих міжнародними стандартами фінансового обліку. Перевагою цього способу є їх зручність для управлінського аналізу структури статей, розробленої на основі накопиченого досвіду розвинутих країн. Міжнародні стандарти фінансового обліку не накладають обмежень на структуру витрат і доходів підприємства, закріплюючи тільки найважливіші елементи, що спрощують порівняння й аналіз звітності;

2. застосувати структуру статей бухгалтерського обліку. Це найпростіший спосіб. Перевагою його є можливість швидко сформувати перелік бюджетних статей сумісний з бухгалтерським обліком. Недолік такого методичного підходу в тому, що структура бухгалтерських рахунків відбиває тільки структуру балансу. Бухгалтерські рахунки не відбивають специфіку діяльності підприємства й ускладнюють проведення якісного управлінського аналізу;

3. розробити власний перелік статей.

Даний методичний підхід до складання переліку бюджетних статей здійснений на основі міжнародних стандартів.

Отже розробка складу бюджетів залежить від виду діяльності та специфіки діяльності підприємств. Розглянемо особливості бюджетного процесу у виробництві.

10. Система та методи внутрішнього фінансового контролю, його функції на підприємстві.

Створення систем внутрішнього фінансового контролю є невід”ємною частиною загальної системи управління підприємством.

Внутрішній контроль представляє собою процес перевірки виконання всіх управлінських рішень щодо фінансової діяльності з метою реалізації фінансової стратегії підприємства та запобігання кризовим явищам в його діяльності.

Така система внутрішнього контролю може будуватись по лінійному або функціональному принципу. Але останнім часом найбільшої популярності набула комплексна система внутрішнього контролю, яка носить назву “контролінг” і базується на принциповому положенні – “управління по відхиленнях”. В загальній системі контролінгу основне місце займає фінансовий контролінг.

Фінансовий контролінг - це контролююча система, яка забезпечує концентрацію контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямках фінансової діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних її результатів від передбачених та прийняття оперативних управлінських рішень. Основними функціями фінансового контролінгу є наступні:

= спостереження за ходом реалізації планових фінансових завдань;

= вимір ступеню відхилення фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених;

= діагностування на основі розмірів відхилень можливості значного погіршення фінансового стану та зниження темпів фінансового розвитку підприємства;

= розробка оперативних управлінських рішень по нормалізації фінансової діяльності підприємства у відповідності з його цілями;

= коригування при необхідності окремих цілей та показників фінансового розвитку в зв”язку із зміною зовнішнього фінансового середовища та внутрішніх умов здійснення господарської діяльності підприємства.

Основними етапами організації фінансового контролінгу на підприємстві є:

1. Визначення об”єкту контролінгу. Таким об”єктом є управлінські рішення по основних аспектах фінансової діяльності підприємства.

2. Визначеня видів та сфери контролінгу. Виділяють наступні види фінансового контролінгу:

А) Стратегічний контролінг. Цьому виду відповідає наступна сфера контролінгу: контроль фінансової стратегії та її цільових показників.

Б) Поточний контролінг. Цьому виду контролінгу відповідає сфера контролю поточних фінансових планів.

В) Оперативний контролінг. Цьому виду контролінга відповідає сфера контролю бюджетів.

3. Формування системи приоритетних показників, які контролюються.

Вся система показників, що входять в сферу кожного виду контролінгу, ранжується за значущістю. В процесі такого ранжування обираються спочатку найбільш приоритетні показники (пріоритети першого порядку), потім формується система приоритетних показників другого рівня, третього і т.д. рівнів. При чому показники кожного з нижчих рівнів повинні знаходитися у факторному взаємозв”язку з показниками попередніх (вищих) рівнів з метою пояснення причин відхилення фактичних величин від передбачених плановими завданнями.

4. Розробка системи кількісних стандартів контролю.

В якості стандартів виступають стратегічні цільові нормативи, показники поточних планів та бюджетів, система норм та нормативів. Такі стандарти можуть встановлюватись в абсолютних або у відносних показниках і можуть носити стабільний або гнучкий характер.

5. Побудова системи моніторингу показників фінансового контролінгу.

Ця система представляє собою механізм постійного спостереження за показниками фінансової діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених та виявлення причини цих відхилень.

Побудова системи моніторингу фінансової діяльності здійснюється по наступних етапах:

• Формування системи інформативних звітних показників по кожному виду фінансового контролінгу. Ця система представляє собою первинну інформаційну базу для здійснення подальших розрахунків агрегованих показників.

• Розробка системи узагальнюючих показників, які відображують фактичні результати досягнення передбачених кількісних стандартів контролю.

• Визначення структури та показників форм контрольних звітів виконавців. Така форма стандартного контрольного звіту диференціюється у відповідності із змістом доведеного виконавцю бюджету або плану.

• Визначення контрольних періодів по кожному виду фінансового контролінгу та кожній групі показників, які контролюються. На даному етапі встановлюється періодичність подання контрольних звітів. Вони можуть бути:

= тижневими контрольними звітами

= місячними контрольними звітами

= квартальними контрольними звітами.

• Встановлення розмірів відхилень фактичних результатів показників від встановлених стандартів. По відносним показникам всі відхилення диференціюються на:

А) позитивні;

Б) негативні “допустимі”;

В0 негативні “критичні”.

• Виявлення основних причин відхилень фактичних результатів показників від встановлених стандартів проводиться по підприємству в цілому та по окремих “центрах відповідальності”.

6. Формування системи алгоритмів дій по усуненню відхилень. Такі алгоритми можуть бути наступними:

а) “Нічого не робити” – такий алгоритм застосовується , коли розмір від”ємних відхилень значно нижче передбаченого “критичного” рівня.

Б) “Усунути відхилення” – така система дій передбачає пошук та реалізацію резервів по забезпеченню виконання цільових, планових показників (наприклад, підсилений режим економії).

В) Змінити систему планових або нормативних показників - така реакція може прийматися у тих випадках, коли можливості нормалізації окремих аспектів фінансової діяльності обмежені або відсутні. В таких випадках в систему цільових нормативів вносяться пропозиції по їх коригуванню.

Основними функціями фінансового контролінгу є:

- нагляд за ходом виконання фінансових планів (бюджетів);

- вимір ступеню відхилення фактичних результатів від запланованих;

- діагностика по розмірам відхилень недоліків в фінансовій діяльності підприємства і прогноз на майбутній період;

- прийняття оперативних управлінських рішень з нормалізації фінансово-господарської діяльності;

- корективи при необхідності окремих цілей і показників фінансового розвитку в зв’язку зі зміною зовнішнього економічного середовища, кон’юнктури ринку капіталу і внутрішніх умов здійснення комерційної діяльності.

Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволяє значно підвищити ефективність всього процесу управління його фінансовою діяльністю.

Методи фінансового контролю - це прийоми і засоби його здійснення. Вони різноманітні й залежать від об'єкту контролю, мети і завдань, які стоять перед особами, які здійснюють перевірку, та інших факторів.

- перевірка - обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій та їх підрозділів. Наслідки перевірки оформлюються довідкою або доповідною запискою;

- ревізія - метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ, організацій, дотриманням законодавства з питань фінансів, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального відкриття недостач, розтрат, привласнень, інших зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Ревізії поділяються на: планові та позапланові; фактичні та документальні; фронтальні та вибіркові (часткові); комплексні та тематичні.

- обстеження - метод контролю окремих сторін діяльності підприємства, установи, організації, проте за значно ширшим колом показників, в ході якого здійснюється опитування, анкетування;

- інспекція - метод фінансового контролю на місцях, здійснюється з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги;

- спостереження - метод фінансового контролю, який має на меті загальне ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетних підприємств, установ та організацій. Цей метод як правило, передує застосуванню інших. Спостереження буває загальним і спеціальним.

- облік - специфічний фінансово-контрольний метод, сфера застосування якого переважно обмежується діяльність контролюючих органів під час здійснення реєстрації суб' єктів контролю або в інших випадках, зазначених чинним законодавством. Він не обмежений тільки реєстраційною роботою, також він містить аналітику й створення інформаційної бази.

- аналіз - здійснюється на основі звітності, він ґрунтується на використання спеціальних статистичних прийомів - індикативного методу, методу середніх і відносних величин.

- фінансово-економічна експертиза (проводиться щодо певних фінансових документів і за підсумками її видається висновок. наприклад, здійснюється рахунковою палатою Верховної ради України щодо проектів державного бюджету, законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України щодо питань фінансів тощо).

Методи фінансового контролю слід відрізняти від методики Їх проведення. Методика - це конкретні прийоми та засоби певних дій. Вона показує, у якому порядку проводити, наприклад, ревізію, з чого починати і чим закінчувати її. Методики контролю розробляються з урахуванням форми власності, організаційної структури, територіального аспекту.

Сфера фінансового контролю:

- бюджетний контроль;

- податковий контроль;

- валютний контроль;

- банківський контроль;

- страховий контроль.