18. Поняття фінансового леверіджу, методи розрахунку ефекту фінансового леверіджу.

Фінансовий леверидж показує можливість впливати на прибуток підприємства за допомогою зміни обсягу й структури довгострокових пасивів. Фінансовий леверидж залежить від співвідношення власних і позикових коштів, характеризує взаємозв'язок між чистим прибутком і величиною доходу до виплати податків і відсотків:

ФЛ = Інп/івд,

де ФЛ - рівень фінансового левериджу; Інп -індекс (темп зміни) чистого прибутку, Івд – індекс валового доходу.

Існує декілька моделей визначення ефекту фінансового левериджу, найбільше розповсюдження з яких отримали тільки дві — "американська" та "європейська"

В основу "американської" моделі розрахунку ефекту фінансового левериджу по­кладено підхід, що базується на визнанні за фондовим ринком пріоритету в прийнятті фінансових рішень.

Як правило, в економічній літературі фінансовий леверидж визначається за мо­деллю, яка ще має назву "європейської" і, на відміну від попереднього методу розрахун­ку, дозволяє визначити безпечний розмір і умови залучення позикового капіталу.

19. Політика залучення позикового капіталу на підприємство, основна мета та порядок її розробки

 Залучення позикового капіталу обумовлено характером виробництва, складними розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю поповнення нестачі власних коштів та іншими об’єктивними причинами. Використання залученого капіталу дозволяє чуттєво розширювати обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних фінансових фондів, а в кінцевому рахунку – підвищити ринкову вартість підприємства.  Залучений капітал, що використовується суб’єктом господарювання, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань.

Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає такі основні етапи: 1. Аналіз залучення використання позикових засобів у попередньому періоді. 2. Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді. 3. Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів. 4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. 5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі.

6. Визначення форм залучення позикових засобів.

7. Визначення складу основних кредиторів.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів.

9. Забезпечення ефективного використання залучених кредитів.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отримані кредити.

20.Планування та бюджетування в процесі управління грошовими потоками.

Головною формою такого фінансового завдання є бюджет (кошторис).

Бюджет – це оперативний фінансовий план на короткостроковий період, що розробляється, як правило, в рамках наступного кварталу з розбивкою по місцях (і менших періодах), що відображає надходження і витрачання грошових коштів у процесі здійснення конкретних видів фінансово–господарської діяльності підприємства.

Бюджетування – це стандартизований процес, відповідно самостійно розроблених підприємством та загальновизнаних вимог і процедур. До яких відносяться:

1. розроблення бюджетів за всіма підрозділами, що сприяє поліпшенню координації дій усередині підприємства;

2. забезпечення єдиного процесу щодо підготовки, аналізу і затвердження бюджетів;

3. дотримання зкоординованої діяльності між підрозділами підприємства при розробленні бюджетів;

4. структурованість бюджетів;

5. обґрунтованість показників бюджетів на основі досягнутих результатів, тенденцій, економічних чинників та заданих темпів розвитку підприємства;

6. відкритість бюджетів до змін (надання менеджерам прав коригування показників бюджету, виявлення та розв’язання потенційних проблем з метою постійного відслідковування змін в обсягах виробництва і продажу);

7. участь у бюджетуванні менеджерів підрозділів, що відповідають за виконання бюджету.

Процес бюджетування на підприємстві включає складання оперативного, фінансового і зведеного (консолідованого) бюджетів, управління і контроль за виконанням бюджетних показників.

Бюджетування здійснюється “знизу нагору” і “зверху донизу”. Бюджетування “знизу нагору” (з рівня підрозділів) проводиться із залученням їх працівників.

За складання бюджету “зверху донизу” бюджет направляється від керівництва до менеджера структурного підрозділу для його деталізації та розроблення рекомендацій.

21. Економічна сутність та класифікація фінансових ризиків підприємств. Мета  і задачі управління фінансовими ризиками. У широкому розумінні фінансові ризики – це ризики підприємницької діяльності, що характеризуються імовірністю утрат фінансових ресурсів (коштів). У цьому змісті понятті «фінансовий ризик» тотожно поняттю «комерційний (підприємницький) ризик». Поняття «фінансові ризики» вживається й у більш вузькому змісті як частина комерційних ризиків, зв'язана з імовірністю фінансових втрат у результаті операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах.

По джерелах виникнення фінансові ризики можна об'єднати в наступні групи:

1,ризики, зв'язані з купівельною спроможністю грошей:

1. валютні (збитки від зміни валютних курсів, відмовлення іноземного партнера розраховуватися за своїми обов'язками);

2. інфляційні (подорожчання сировини, матеріалів і інших ресурсів для фірми; зменшення обсягу реалізації продукції в результаті зниження купівельної спроможності населення; неможливість розвитку виробництва через складність одержання банківського кредиту в умовах високої інфляції);

3. дефляційні (падіння цін на товари, вироблені фірмою, і відповідне зниження її доходів);

2,ризики непередбачених витрат і перевищення кошторису витрат на виробництво:

1.збільшення ринкових цін на різні ресурси;

2.підвищення процентної ставки, що плаває, по наданим фірма кредитам і зниження депозитної ставки по коштах, що зберігається на депозитних рахунках у банках;

3.змушеного (незапланованого) збільшення дивідендів по акціях або виплат по внесках засновників, інших незапланованих виплат із прибутку;

4..зв'язаний з асигнуваннями на непередбачені планом розвитку заходу (наприклад, необхідність повторних випробувань при виготовленні інноваційної продукції; додаткове стимулювання продажу нової продукції; оплата послуг фахівців інших фірм, наприклад юристів, для захисту інтересів фірми і т.д.);

5.виплати надбавок за терміновість виконання робіт і постачань через зрив їхніми партнерами підприємства;

3,ризики незабезпечення господарської діяльності необхідним фінансуванням:

1. неперебування фірмою джерела фінансування по окремих напрямках діяльності або в цілому;

2. того, що обраний метод фінансування виявиться недоступним (наприклад, закриття або заморожування кредитної лінії через невиконання зобов'язань по обслуговуванню кредиту);

3. зникнення джерела фінансування в ході реалізації проекту (наприклад, банкрутство або арешт майна кредиторів фірми; зривши угоди, доходи від якої повинні були поповнити фінансування);

4,ризики зв'язані з вкладенням капіталу (інвестиційні ризики):

1. капітальних вкладень і прямих фінансових інвестицій у підприємства різних галузей економіки;

2. діяльність фірми на фінансовому ринку – ризики упущеної вигоди і зниження прибутковості.

Прийнятний рівень ризику – суб'єктивний показник, що каждое підприємство визначає для себе індивідуально. Важливо установити, який ризик вважається для даного підприємства катастрофічним, який – критичним, а який – припустимим. Наприклад, менеджери можуть оцінити як припустимий ступінь ризику імовірність часткової або повної втрати прибутку по окремих напрямках діяльності або в цілому по підприємству. Критичний ризик може означати імовірність одержання збитків у визначених межах. До катастрофічного ризику можуть бути віднесені збитки понад визначену межу, що ведуть до банкрутства, утрата значної частини майна підприємства. Визначення прийнятного ступеня ризику необхідно для вироблення стратегії і здійснення по зменшенню і керуванню ризиком.

22. Політика управління фінансовими ризиками, зміст та порядок її розробки.Управління ризиком - процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику

Існують дві основні стратегії керування ризиками: пасивний захист; активне реагування. Пасивний захист – це стратегія різних видів і способів страхування. При пасивному захисті від ризиків фінансові менеджери можуть обирати різні способи страхування в залежності від джерел ризику і напрямків діяльності, по яких може виникнути ризик. Можна використовувати страхування через страхові компанії, процедури хеджирувания, самострахування.

Активне реагування - це використання підприємством стратегії диверсифікації своєї діяльності з метою зниження рівня ризику

Процес управління ризиками можна розділити на наступні етапи:

Вибір аналізованих об'єктів і рівня деталізації їх розгляду.

1. Вибір методології оцінки ризиків.

2. Ідентифікація активів.

3. Аналіз загроз і їх наслідків, виявлення вразливих місць в захисті.

4. Оцінка ризиків.

5. Вибір захисних заходів.

6. Реалізація та перевірка вибраних заходів.

7. Оцінка залишкових ризиків

23. Політика антикризового управління підприємством, основні етапи її розробки та реалізації. Антикризове управління підприємством - це тип управління, спрямований на виявлення ознак кризових явищ та створення відповідних передумов для їх своєчасного запобігання, послаблення, подолання з метою забезпечення життєдіяльності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення ситуації його банкрутства.

Основними напрямками антикризового управління на рівні господарюючого суб'єкта вважаються постійний моніторинг фінансово-економічного стану підприємства, розробка нової управлінської, фінансової й маркетингової стратегій, скорочення постійних і змінних витрат, підвищення продуктивності праці, залучення коштів засновників, посилення мотивації персоналу.

менеджмент кризових ситуацiй повинен включати наступнi етапи:

•- дiагностику, яка направлена на оцiнку параметрiв кризової ситуацiї;

•- розробку концепцiї подолання кризи, яка нацiлена на вироблення стратегiчних i оперативних мiроприємств;

•- реалiзацiю цiєї концепцiї для усунення кризи i її наслiдкiв;

•- вихiд на намiченi цiлi нормального функцiонування органiзацiї.

Розглядаючи різні антикризові заходи, до яких удаються сьогодні сучасні підприємства, найпоширенішими та найактуальнішими можна назвати:

1. Скорочення витрат

2. Горизонтальна й вертикальна інтеграція. Горизонтальна інтеграція передбачає пошук можливостей здійснення закупівель разом із іншим покупцем. Збільшення обсягів закупівлі дозволить отримати знижки. Вертикальна інтеграція передбачає більш тісну роботу з ключовими постачальниками сировини й матеріалів, а також проведення моніторингу цін на сировину, виходу на ринок нових потенційних постачальників як альтернативу більш дорогим матеріалам.

3. Аналіз можливостей передачі на аутсорсинг дорогих процесів. Слід виділити, що вигідно робити самостійно і що дешевше закуповувати в інших виробників.

4. Жорсткість контролю всіх видів альтернативних витрат

5. Перегляд організаційної структури на предмет виключення зайвих рівнів управління.

6. Оптимізація технологічних процесів.

7. Оптимізація оподаткування.

8. Жорсткість кадрової політики.

24. Основні механізми внутрішнього фінансового оздоровлення підприємства. Використання внутрішніх фінансових резервів і інструментів стабілізації дозволяє не тільки суттєво знизити загрозу банкрутства, а й значною мірою зменшує потребу в залученні капіталу з зовнішніх джерел. Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації може здійснюватись за такими основними напрямами: усунення неплатоспроможності; відновлення фінансової стійкості;зміна стратегії з метою прискорення економічного росту.Відновлення платоспроможності підприємства може здійснюватися з допомогою зменшення зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань, з однієї сторони, і збільшення ліквідних активів, - з другої. Фінансова санація може здійснюватися з допомогою залучення коштів власників (пайовиків, акціонерів) підприємства; шляхом використання кредитних ресурсів; за допомогою основних кредиторів; персоналу підприємства.В деяких випадках з метою фінансового оздоровлення, підприємством може бути прийнято рішення про зменшення статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:Зменшення номінальної вартості акцій.Зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їхніх власників з метою анулювання цих акцій.

25, Методичний інструментарій оцінки ефективності проведення санації підприємства.Санація являє собою систему заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, реалізованих за допомогою сторонніх юридичних або фізичних осіб і спрямованих на запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.В умовах ринкової економіки санація підприємств має значний економічний потенціал, є важливим інструментом регулювання структурних змін і входить у систему найбільш діючих механізмів фінансової стабілізації підприємств.Инициируемая підприємством санація представляє складний і в багатьох відносинах хворобливий для нього процес, що вимагає ефективного фінансового управління на всіх стадіях його здійснення. Таке управління здійснюється на підприємстві по наступних основних етапах: 1. Визначення доцільності і можливості проведення санації.

2. Обґрунтування концепції санації.

Оборонна концепція санації спрямована на скорочення обсягів операційної й інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збалансованість грошових потоків на більш низькому об\'ємному їхньому рівні. Ця концепція припускає залучення зовнішньої фінансової допомоги для відповідної реструктуризації підприємства, у процесі якої воно рятується від ряду виробничих структурних підрозділів, незавершених реальних інвестицій і інших видів активів з метою фінансової стабілізації.

Наступальна концепція санації спрямована на диверсифікованість операційної й інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збільшення розміру чистого грошового потоку в майбутньому періоді за рахунок росту ефективності господарської діяльності. У цьому випадку зовнішня фінансова допомога й інші реорганізаційні заходи, здійснювані в процесі санації, використовуються з метою розширення асортименту конкурентноздатної продукції, виходу на інші регіональні ринки, швидкого завершення початих реальних інвестиційних проектів. Наступальна концепція санації не суперечить основним параметрам загальної стратегії економічного розвитку підприємства.

3. Визначення напрямку здійснення санації.

Санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу. Така санація здійснюється звичайно для допомоги підприємству в усуненні його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан ідентифікований як тимчасове і не носить катастрофічного характеру. Це напрямок санації не змінює статусу юридичної особи санируемого підприємства.

Санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію). Така санація здійснюється при більш глибоких масштабах кризового фінансового стану підприємства і вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його господарської діяльності. Як правило, цей вид санації зв\'язаний зі зміною статусу юридичної особи санируемого підприємства.

4. Вибір форми санації, форма санації безпосередньо характеризує той механізм, за допомогою якого досягаються її основні цілі.

5. Підбор санатора.

6. Підготовка бізнес-плану санації.

7. Розрахунок ефективності санації.

8. Твердження бізнес-плану санації.

9. Моніторинг реалізації заходів бізнес-плану санації.

Ціль санації вважається досягнутої, якщо удалося за рахунок Зовнішньої фінансової допомоги або реорганізаційних заходів нормалізувати господарську діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.