1.2 Методи аналізу управлінських рішень

Конкурентоспроможність - це «властивість об'єкту, що характеризується ступенем реального або потенційного задоволення ним конкретної потребі в порівнянні з аналогічними об'єктами, представленими на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними об'єктами на даному ринку».

Методи оцінки конкурентних переваг, що розглядаються в різних джерелах, охоплюють далеко не всі аспекти забезпечення конкурентоспроможності. М.М. Зосім вважає за доцільне до інтегральної оцінки конкурентних переваг застосовувати системний, комплексний і нормативний підходи.

З позицій системного підходу при інтегральній оцінці конкурентних переваг об'єктів як систем слід окремо оцінювати чинники зовнішнього оточення і внутрішньої структури систем. «З позицій комплексного підходу при оцінці конкурентних переваг слід враховувати технічні (технічний рівень виробництва і продукції, що випускається, і т. п.); правові (стабільність демократичних перетворень, системність і обгрунтованість законодавчих актів по різних напрямах має рацію); ринкові (потенціал ринку, сила конкуренції, відвертість, маркетинг і т. п.); наукові (глибина аналізу економічних законів і закономірностей, законів організації, широта і глибина застосування наукових підходів, сучасних методів); економічні (рентабельність, стійкість, фінансові інструменти, забезпеченість ресурсами і так далі); організаційні (організація виробництва, праці і менеджменту, логістика, організація ринкової інфраструктури і т. д.); психологічні і інші аспекти забезпечення конкурентоспроможності, а також їх взаємовплив».

Застосування нормативного підходу до оцінки спонукатиме організовувати нормування і моніторинг конкретних чинників переваги конкретних об'єктів.

На стадії проектування (інноваційного, інвестиційного, стратегічного планування і т. д.) інтегральну оцінку конкурентних переваг, наприклад, товару можна здійснювати за формулою:

де КП_Т — інтегральний показник конкурентних переваг конкретного товару;

i = 1, 2, ...,n — номер конкурентної переваги конкретного товару;

j = 1, 2, ..., m — номер фактора i-ї конкурентної переваги товару;

а — вагомість конкурентної переваги, ∑α_i = 1;

β_ij — вагомість j-го фактора i-ї конкурентної переваги, β_ij = 1;

П_j — відносне чи нормативне значення i-ї конкурентної переваги;

Ф_ij — відносне чи нормативне значення j-ro фактору i-ї конкурентної переваги.

Оцінку конкурентоспроможності персоналу слід здійснювати виходячи з його конкурентних переваг, які бувають зовнішніми по відношенню до персоналу і внутрішніми. «Зовнішня конкурентна перевага персоналу визначається конкурентоспроможністю організації, в якій працює конкретний робочий або фахівець». Якщо у організації високий рівень конкурентоспроможності, то і персонал має хороші зовнішні умови для досягнення високого рівня конкурентоспроможності. Внутрішні конкурентні переваги персоналу можуть бути спадковими і набутими. Тільки виключно обдаровані люди меншою мірою залежать від зовнішніх умов.

Оцінку конкурентоспроможності конкретної категорії персоналу рекомендується здійснювати за формулою:

де К_п — рівень конкурентоспроможності конкретної категорії персоналу;

i — 1, 2, ..., n — кількість экспертів;

j — 1, 2,... 7 — кількість оцінюваних якостей персоналу;

а_j — вагомість j-ї якості персоналу ;

β_ij — оцінка i-м експертом j-ї якості персоналу за п’ятибально. системj.;

5п — максимально можлива кількість балів, яку може одержувати оцінюваний індивидуум (5 балів * п экспертів).

Методика оцінки конкурентоспроможності товару на основі його ефективності і ринкових чинників полягає в наступному.

Конкурентоспроможність аналізованого об'єкту (товару, послуги) бажано вимірювати кількісно, що дозволить управляти її рівнем. Для вимірювання конкурентоспроможності аналізованого об'єкту необхідна якісна інформація, що характеризує:

1) корисний ефект даного об'єкту і конкуруючих об'єктів за нормативний термін їх служби;

2) сукупні витрати за життєвий цикл об'єктів.

Корисний ефект - це віддача об'єкту, інтегральний показник як система використовуваних в конкретних умовах конкретних показників якості об'єкту, що задовольняють конкретну потребу. Іншими словами, корисний ефект - це сукупність властивостей об'єкту, використовуваних для виконання конкретної роботи конкретним споживачем, а якість - це потенційний ефект для декількох груп споживачів. Корисний ефект використання об'єкту конкретним споживачем, як правило, менший за інтегральний показник якості об'єкту. Наближення цих показників один до одного за величиною приводить до розуніфікації об'єкту і збільшення витрат в сферах виробництва і відновлення. Значний розрив між інтегральним показником якості об'єкту і його корисним ефектом приводить до недовикористання корисних можливостей об'єкту, що теж погано. Тому «доцільно проектувати (розробляти, формувати) об'єкт з корисним ефектом для конкретних умов, рівним 0,8-0,9 інтегрального показника якості. Тоді в одних умовах повністю або частково використовуватиметься набір одних потенційних параметрів об'єкту, в інших - набір інших параметрів».

Корисний ефект об'єктів можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад, продуктивність однопараметричних машин і устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (корисний ефект об'єктів, що характеризуються декількома доповнюючими один одного найважливішими параметрами). Основні методи прогнозування корисного ефекту: нормативний, експериментальний, параметричний, експертний.

Корисний ефект - це одна сторона об'єкту-товару. Іншою його стороною є сукупні витрати за життєвий цикл об'єкту, які, як правило, обов'язково потрібно понести, щоб отримати від об'єкту корисний ефект.

Конкурентоспроможність об'єктів, по яких неможливо зміряти їх корисний ефект або сукупні витрати за життєвий цикл, можна визначити на основі їх експериментальної перевірки в конкретних умовах споживання, за наслідками пробних продажів або із застосуванням експертних і інших методів.

Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об'єктів (наприклад, машин і устаткування) можна здійснювати за формулою:

де К_а.о — конкурентоспроможність аналізованого зразка об’єкту на конкретному ринку, частки одиниці;

Е_ао — ефективність аналізованого зразка об’єкту на конкретному ринку, одиниця корисного еффекту/грошова одиниця;

Е_л.о — ефективність кращого зразка-конкурента, використовуваного на даному ринку;

k₁^' * k₂^' * k_n^' — коректувальні коефіціенти, які враховують конкурентні переваги.

Ефективність об’єкту розраховується за формулою:

E =

де П_с — корисний ефект об'єкту за нормативний термін його служби в умовах конкретного ринку, одиниця корисного ефекту;

В_с - сукупні витрати за життєвий цикл об'єкту в умовах конкретного ринку, грошова одиниця.

Методика аналізу і оцінки конкурентоспроможності організації полягає в наступному.

З методики аналізу й оцінки конкурентоспроможності організації пропозиції наступні:

- рівень конкурентоспроможності розраховувати як середньозважену величину за показниками конкурентоспроможності конкретних товарів на конкретних ринках;

- окремо проводити аналіз ефективності діяльності організації виходячи з конкурентоспроможності і ефективності кожного товару на кожному ринку;

- окремо рахувати показник стійкості функціонування організації;

- окремо розраховувати показник конкурентоспроможності персоналу і інших параметрів;

- прогнозувати перелічені комплексні показники мінімум на 5 років.

Конкурентоспроможність організації (К_орг) можна визначати в статиці і динаміці. У статиці вона визначається з урахуванням ваговитості товарів і ринків, на яких вони реалізуються:

де а_j — питома вага i-го товару організації в обсязі продажів за аналізований період (визначається частками одиниці i= 1,2,…., n), ;

b_j — показник значущості ринку, на якому представлений товар організації. Для промислово розвинених країн (США, Японія, країни Євросоюзу, Канада та ін.) значущість ринку рекомендовано приймати 1,0, для інших країн — 0,7, для внутрішнього ринку — 0,5;

К_ij — конкурентоспроможність i-го товару на j-му ринку.

Таким чином, до інтегральної оцінки конкурентних переваг доцільно застосовувати системний, комплексний і нормативний підходи. Аналіз управлінських рішень передбачає аналіз і оцінку конкурентоспроможності товару, персоналу, організації.

3. Методи економічного обґрунтування управлінських рішень

У сучасній літературі з теорії прийняття рішень існують різні підходи щодо класифікації методів обґрунтування управлінських рішень. Один з найпоширеніших способів класифікації представлено на мал. 1.1.

Методи обґрунтування управлінських рішень

Якісні методи

Кількісні методи (методи дослідження операцій)

Експертні методи

Методи, що застосовуються в умовах однозначної визначеності

Методи, що застосовуються в умовах імовірнісної визначеності інформації про ситуацію прийняття рішення

Методи, що застосовуються в умовах невизначеності інформації про ситуацію прийняття рішення

Метод

простого ранжуван-ня

Метод

вагових коефіцієн-тів

Методи математичного

програмування

 Аналітичні

методи

Теоретико-

ігрові методи

Статистичні

методи

Методи

теорії

ігор

Методи

статистич-них

рішень

мал. 1.1 Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень

Відповідно до цього способу всі методи обґрунтування управлінських рішень поділяються на кількісні та якісні. Кількісні методи (або методи дослідження операцій) застосовують, коли фактори, що впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити та оцінити. Якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню. До якісних методів належать в основному експертні методи. Кількісні методи залежно від характеру інформації, яку має особа, яка приймає рішення, поділяються на:

1. методи, що застосовуються в умовах однозначної визначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (аналітичні методи та частково методи математичного програмування);

2. методи, що застосовуються в умовах імовірнісної визначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (статистичні методи та частково методи математичного програмування);

3. методи, що застосовуються в умовах невизначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (теоретико-ігрові методи, які залежно від того, що спричиняє невизначеність ситуації: об’єктивні обставини або свідомі дії противника, поділяються на методи теорії статистичних рішень та методи теорії ігор).

Загальна характеристика наведених груп методів:

Аналітичні методи характеризуються тим, що встановлюють аналітичні (функціональні) залежності між умовами вирішення задачі (факторами) та її результатами (прийнятим рішенням). До аналітичних належить широка група методів економічного аналізу діяльності фірми (наприклад, побудова рівняння беззбитковості і знаходження точки беззбитковості).

Статистичні методи ґрунтуються на збиранні та обробці статистичних матеріалів. Статистичні методи включають методи теорії ймовірностей та математичної статистики. В управлінні широко використовують наступні з цієї групи методів: кореляційно-регресійний аналіз; дисперсний аналіз; факторний аналіз; кластерний аналіз; методи статистичного контролю якості і надійності та інші. Широко використовуються на практиці метод платіжної матриці і "дерево рішень". Математичне програмування – розділ математики, який містить теорію та методи рішення умовних екстремальних задач з кількома змінними. В задачах математичного програмування необхідно вибрати значення змінних (тобто параметрів управління), щоб забезпечити максимум (мінімум) цільової функції за певних обмежень. Найбільш широко методи математичного програмування застосовуються в сферах планування номенклатури і асортименту виробів; визначенні маршрутів виготовлення виробів; мінімізації відходів виробництва; регулюванні запасів; календарному плануванні виробництва тощо.