5 Виконання геодезичного обгрунтування для контурної зйомки

Теодолітна зйомка - це (горизонтальна) зйомка контурів, тому на плані зображується тільки ситуація. Теодолітну зйомку виконують у великих масштабах на рівнинній місцевості зі складною ситуацією: населені пункти, забудовані ділянки, залізничні станції, аеропорти й т.д.

Теодолітна зйомка виконується з пунктів теодолітних ходів, що представляють собою системи зімкнутих або розімкнутих багатокутників, у яких обмірювані кути технічним теодолітом і сторони мірною стрічкою або далекоміром відповідної точності. У результаті додатка теодолітних ходів на місцевості одержують ряд пунктів, що мають координати.

Закріплюють пункти теодолітних ходів залежно від часу їхнього збереження на місцевості: кілочками на 2-3 роки, дерев'яними стовпами або залізобетонними монолітами на 4-5 років. При додатку теодолітних ходів доцільно мати приблизно рівні сторони, щоб не змінювати фокусування зорової труби. Довжини сторін не повинні бути менш 20 м і більше 350 м на забудованих ділянках і менш 40 м і більше 350 м на незабудованих територіях. Коротких сторін потрібно уникати, щоб вплив помилок центрування й редукції, було мінімальним.

Довгі сторони вимірюють вроздріб. Сторони теодолітних ходів для контролю вимірюють двічі в прямому й зворотному напрямках. Точність проложения теодолітних ходів характеризується граничними відносними помилками порядку 1 : 3000, 1 : 2000 і 1 : 1000. Координати пунктів теодолітних ходів обчислюють у прийнятій системі координат. Із цією метою теодолітні ходи повинні бути прив'язані до пунктів державної геодезичної мережі або геодезичних мереж згущення.

Якщо при прив'язці вихідні пункти розташовані на значній відстані від останнього пункту теодолітного ходу, то прив'язку можна здійснити за допомогою рішення зворотної зарубки, для чого на кінцевому пункті ходу потрібно виміряти примычные кути на три видимих пункти з відомими координатами. Прокладаючи розімкнуті теодолітні ходи, одержують обґрунтування для зйомки вузької смуги в радіусі 150-200 м. Для розширення смуги зйомки заздалегідь намічають осторонь ряд бічних пунктів і в них установлюють віхи.Для одержання координат бічних пунктів потрібно зробити зарубку із двох, а для контролю із трьох опорних пунктів. Наприклад, для зйомки в масштабі 1 : 5000 припустима довжина теодолітного ходу, довжини сторін у якому обмірювані з точністю 1 :3000, не повинна перевищувати 6 км (0,4ммх5000Х3000). При проложені теодолітних ходів на забудованих ділянках обов'язковому визначенню підлягають координати кутів, капітальних будинків і споруджень, розташованих на кутах кварталів, вулиць, перехресть і усередині кварталів, а також у районах з вільним плануванням, але не рідше чим через 300 м.

У висячих теодолітних ходах число сторін повинне бути не більше чотирьох на забудованих ділянках і не більше трьох на незабудовані. Перед проложением теодолітних ходів попередньо складається проект на карті найбільш великого масштабу. Вивчивши місцевість, намічають крапки теодолітних ходів, які повинні розташовуватися в таких місцях, щоб з них було гарно видно й зручно" вимірювати. На карті повинні бути намічені пункти, до яких передбачається прив'язувати ходи.

Після складання проекту роблять рекогносцировку, тобто уточнення на місцевості місця розташування кожної крапки й усього ходу в цілому. Одночасно проводиться закріплення ходу. Якщо передбачається сторони ходу вимірювати мірною стрічкою, то потрібно вибирати місця, зручні для виміру сторін: по узбіччях доріг, заплаві, лугу й т.д. Теодолітні ходи не повинні перетинати сторони полигонометрических ходів. Після чого приступаємо до виміру горизонтальних кутів.

Вимір горизонтальних кутів

.

Перед початком роботи теодоліт установлюється над точкою в робоче положення.

Повна установка приладу в робоче положення складається з горизонтування приладу й центрування над точкою.

Центрування – це дія, при якій центр лімба горизонтального кола сполучається зі

стрімкою лінією, що проходить через точку стояння приладу. Центрування виконується за

допомогою нитяного виска або оптичного центрира.

При центруванні теодоліта за допомогою нитяного виска штатив установлюється так,

щоб висок виявився приблизно над точкою, а головка штатива була приблизно горизонтальна.

Потім, послабивши становий гвинт, теодоліт переміщають по головці штатива до положення,

коли вістря виска буде перебувати над центром точки; після цього становий гвинт закріплюють.

Коливання нитяного виска не повинне перевищувати 1-2 мм щодо центру точки.

Горизонтування – приведення вертикальної осі обертання теодоліта в прямовисне

положення, а отже, площини лімба – у горизонтальне положення. Попереднє горизонтування

грубо досягається при установці штатива, а точне приведення виконується піднімальними

гвинт з використанням попередньо повіренного циліндричного рівня при алідаді

горизонтального кола.

Вимір горизонтальних кутів

Для виключення помилки через вертикальне положення віхи треба перехрестя сітки

ниток наводити на висоту 0,3 м від поверхні землі.

Вимір горизонтальних кутів проводиться способом приймань у наступному порядку:

- приводимо теодоліт і візирні віхи в робоче положення;

- при КЛ установлюємо відлік по лімбу горизонтального кола, близьким до 0°;

- послабивши закріпний гвинт лімба горизонтального кола, візуємо на задню точку I і

беремо відлік по горизонтальнім колу Оn і записуємо його в "Журнал виміру горизонтальних і

вертикальних кутів" (табл. 3.1);

- обчислюємо значення горизонтального кута з напівприйомом при КЛ:

КЛ=(Ok-On)кл

• переводять трубу через зеніт і повторюють ті ж дії при КП, що й при КЛ, значення

кута із другого напівприймання обчислюється по формулі:

КП=(Ok-On)кл

- Різниця між кутами із двох напівприймань не повинна перевищувати 1':

=КЛ-КП 1

При виконанні цієї умови обчислюється середнє значення горизонтального кута:

ср=КЛ+КП

2

У таблиці 3.1 наведений приклад польового журналу.

Таблиця 3.1 - Зразок журналу виміру горизонтальних кутів

Точки		КЛ КП	Відлік по горизонтальному колу		Кут напівприймання		Середній кут
Стояння	Візування							
Т1	Т2	КЛ	129	6	150	2	150	01
	Т3		279	8
Т1	Т2	КП	309	11	150	0
	Т3		99	11

Вимір вертикальних кутів

Вертикальний кут вимірюють двічі, при КЛ і КП.

При вимірі кутів нахилу приводять теодоліт у робоче положення й вимірюють висоту

приладу й висоту візування.

Потім візують на висоту візування, відзначену міткою й беруть відліки по вертикальному колу при КЛ і КП. Кут нахилу ν для теодоліта Т 5 обчислюється по формулах:

МО=КЛ+КП ;

2

v=КЛ-МО

де МО – відлік по вертикальному колу, відповідний до горизонтального положення

труби теодоліта. Приклад визначення вертикального кута наведений у табл. 3.2.

Таблиця 3.2 - Зразок журналу виміру вертикальних кутів

Точки		КЛ КП	Відлік по вертикальному колу		МО		Кут нахилу v=КЛ-МО
Стояння	Візування							
Т1	Т2	КЛ	-12	35	0	30	-12 -4	3430 1430
	Т3		-4	15
Т2	Т2	КП	12	34	0	30
	Т3		4	16

При вимірі вертикальних кутів повинне бути забезпечена сталість МО.

Після чого приступаємо до вимірювання довжин ліній.

Вимірювання довжин ліній виконується шляхом послідовного укладання стрічки між точками, якими вона закріплена. У процесі вимірювань стрічка повинна укладатися у створі лінії. Створом лінії місцевості називається прямовисна площина, що проходить через кінцеві точки лінії.

Створ лінії позначається на місцевості за допомогою віх. Віха, являє собою дерев'яну жердину, довжиною 1.5 - 2м, пофарбовану через 20см у червоний та білий колір. Кінець віхи загострений і має металевий наконечник для зручності установки віхи в ґрунт. Віхи встановлюються у кінцевих точках вимірюваної лінії. Якщо довжина лінії перевищує 100 - 200м або нема взаємної видимості між кінцевими її точками через складність рельєфу місцевості, то у створі лінії виставляють додаткові віхи. Установка у створі вимірюваної лінії додаткових віх називається провішуванням лінії. Провішування лінії може виконуватися на око, за допомогою бінокля або теодоліта.

Якщо між кінцевими точками є взаємна видимість, то провішування виконується так: спостерігач стає за кінцевою точкою лінії (2 - 3м від віхи) і дивиться вздовж створу лінії (мал.1) таким чином, щоб ближня віха закривала дальню. Його помічник за сигналами спостерігача встановлює у створі

Мал. 1

лінії проміжні віхи, починаючи з дальніх. Такий метод провішування є найбільш точним і називається способом «на себе».

При застосуванні теодоліта для провішування він встановлюється на одній з точок лінії, а зорову трубу наводить на іншу точку, тобто на основу віхи, що встановлена на цій точці, і закріплює у такому положенні лімб і алідаду теодоліта. Віхи встановлюються у створі лінії за вказівками спостерігача так, щоб на них проектувалась вертикальна нитка сітки труби теодоліта.

П ри складному рельєфі, коли між кінцевими точками нема взаємної видимості (мал.2), біля створу

Мал. 2 лінії на око ставлять віху у точці М і, провішуючи лінію АМ₁, встановлюють віху у точці N₁. Тоді провішують лінію N₁B і переміщають віху з точки М₁ у точку М₂. Далі знову провішують лінію М₂А і переміщають віху з точки N₁ у точку N₂. Так діють до тих пір, поки жодна з віх не може бути пересунута, в цей час обидві віхи і виявляються у створі лінії АВ.

Мал. 3

Провішування лінії, яка пересікає яр, виконується поперемінно з двох кінців (мал.3). Спочатку з точки А спостерігач встановлює віху 1 і віху 2, діючи за методом «на себе», тоді з точки В – віху 3 нарешті встановлюють віху 4 у створі віх 3 і 1 .

Вимірювання лінії виконують два вимірювачі - передній і задній. Стрічка розмотується з кільця вздовж вимірюваної лінії. Задній вимірювач, маючи у себе одну шпильку, прикладає початок стрічки до початкової точки А лінії, а передній вимірювач, маючи при собі комплект з 5 або 10 шпильок, протягує стрічку вздовж лінії.

Задній вимірювач за допомогою найближчої віхи виставляє переднього так, щоб його рука, яка тримає кінець стрічки, виявилась у створі лінії. Після цього передній вимірювач струшує стрічку, добиваючись при цьому, щоб полотно стрічки знаходилась у створі лінії. Після натягування стрічки передній вимірювач закріплює її кінець шпилькою через виріз, зроблений у кінці стрічки, і подає сигнал задньому словом: «готово». Тоді передній вимірювач протягує стрічку вперед до тих пір, поки задній не дасть сигнал «стій» і зачепить свій кінець стрічки за встановлену переднім вимірювачем шпильку.

Укладання стрічки на другому прольоті виконується аналогічним способом. При переході на третій проліт задній вимірювач витягає з землі шпильку і накидає її на своє кільце. Поступово у нього накопичуються шпильки - їхня кількість дорівнює кількості укладених стрічок.

У кінці лінії між останньою шпилькою і точкою В вимірюють залишок, тобто відрізок менший ніж довжина мірної стрічки. Для цього, зачепивши стрічку заднім гачком за останню шпильку, протягають її вперед за точку В і відраховують кількість метрів, дециметрів і сантиметрів, що міститься в залишку. При цьому слід переконатися у правильності відліку кількості метрів за стрічкою, щоб уникнути грубої похибки.

Якщо під час вимірювань закінчаться шпильки у переднього вимірювача, то задній передає йому шпильки, відновлюючи у нього початковий комплект і роблячи запис у журналі: «одна передача». По закінченні вимірювань рахують кількість шпильок n, які накопичились у заднього міряльника, причому останню, закріплену в землю шпильку, не рахують. Довжину лінії підраховують за формулою:

D = (p k + n) l₀ +r, (3.1)

де р — кількість передач шпильок;

k - кількість шпильок у комплекті;

lо — номінальна довжина стрічки;

п - кількість шпильок у заднього вимірювача;

r - довжина залишку.

Для контролю лінію вимірюють два рази - у прямому та зворотному напрямках. Якщо розходження з подвійних вимірювань даної лінії виявляються допустимим, то за кінцевий результат приймають середнє значення.

В деяких видах робіт точність результатів вимірювань характеризують абсолютними похибками; наприклад, граничну нев’язку в кутах багатокутника виражають числом хвилин.

При вимірювані довжин ліній похибка збільшується пропорційно довжинам вимірюваних відрізків. Тому точність лінійних вимірювань характеризує відносна похибка – відношення абсолютної похибки до довжини виміряної лінії або до периметру багатокутника. При цьому раніше встановлюють граничні величини відносних похибок в залежності від умов вимірювань.

Наприклад, інструкцією встановлено, що похибка вимірювань довжин ліній мірною стрічкою на місцевості зі спокійним рельєфом не повинна перевищувати 1 : 2000. Виміряний периметр хода 3721,83 м з абсолютною похибкою 1,29 м. Відносна похибка дорівнює:

= = ,

т.п. фактична відносна похибка стала менша граничній відносній похибці, допустимій інструкції, тому результат вважають правильним.

Також під час проведення теодолітної зйомки знімається і ситуація, яка заноситься до журналу у вигляді абрису.

Зйомка ситуації полягає у вимірюваннях, які визначають положення контурів і окремих предметів ситуації на плані. Визначення положення може проводитися різними способами. Застосування того чи іншого способу залежить від конкретних умов місцевості.

Найчастіше застосовують такі способи:

• перпендикулярів;

• полярний;

• прямих кутових засічок;

• Лінійних засічок;

• обходу;

• створів.

Спосіб перпендикулярів ( спосіб абсцис і ординат) застосовується при зйомці об'єктів ситуації, розміщених біля сторін теодолітного ходу. Положення точки визначається двома величинами (мал. ):

• віддалю по стороні теодолітного ходу від точки зйомочної основи - абсцисою х;

• довжиною перпендикуляра, який побудовано з сторони теодолітного ходу до точки, що визначається, - ординатою у.

Мал. Спосіб перпендикулярів (спосіб ординат)

Віддалі х від початку зйомочної сторони до основи перпендикуляра вимірюють стальною стрічкою або рулеткою, яка укладається по створу лінії MN, а довжину перпендикулярів у — рулеткою з точністю до 0,01 м при зйомці чітких контурів і до 0,1 м — в інших випадках.

Перпендикуляри на місцевості можуть будуватися такими методами:

• на око;

• за допомогою рулетки або стрічки;

• за допомогою спеціального приладу — екера.

При побудові перпендикуляра на око спостерігач стає в створі лінії, на яку повинен бути опущений перпендикуляр, обличчям до точки, з якої опускається перпендикуляр, витягує руки в боки за напрямом лінії. Потім зводить руки спереду і переміщується у створі лінії до тих пір, поки зведені долоні не будуть направлені на точку, з якої опускається перпендикуляр. В цей момент спостерігач знаходиться у точці, що є основою перпендикуляра.

При побудові перпендикуляра за допомогою рулетки, нуль рулетки суміщають з точкою, що знімається, і з неї, як з центра, описують дугу до стрічки, покладеної у створі сторони зйомочного обгрунтування МN (мал). Отримують точки  і . Шукана точка а, що відповідає основі перпендикуляра, розміщується посередині між ними. Перпендикуляр у цьому випадку опускається з точністю близько 1.

Малюнок. Побудова перпендикуляра за допомогою рулетки

Побудова перпендикулярів при їх великій довжині виконують за допомогою екера — спеціального приладу для побудови на місцевості прямого кута. В залежності від конструкції розрізняють двох дзеркальні, однопризмові і двохпризмові екери. На мал. Показано загальний вигляд однопризмового екера, а хід променів у ньому - на мал. а.

Малюнок. Загальний вигляд однопризмового екера.

Якщо потрібно у точці С побудувати перпендикуляр до лінії АВ, то спостерігач з екером стає над точкою С обличчям в той бік, в який потрібно побудувати перпендикуляр (мал. а), направляє відкриту частину призми на віху, встановлену у точці А або В. Побачивши у призмі зображення віхи, вставляє віху у точці D так, щоб її зображення було продовженням зображення віхи А у призмі (мал б).

Для того, щоб опустити перпендикуляр з деякої точки D на пряму АВ, діють таким чином. У точках А і D встановлюють віхи. Спостерігач, пересуваючись по лінії АВ від точки А до точки В, дивиться на віху в точці А через призму екера. Коли спостерігач дійде до точки С — основи перпендикуляра, опущеного з точки D на одній вертикальній лінії з видимою через призму екера віхою А. Точка С проектується на поверхню землі виском, який підвішується до ручки єкера, закріплюється кілком.

Точність побудови перпендикуляра за допомогою екера — близько 5 см.

Допустимі значення довжин перпендикулярів при зйомці у різних масштабах наведені у таблиці . Однак під час виконання зйомки треба мати на увазі, що надмірно короткі перпендикуляри створюють труднощі при накладені ситуації на план, тому їхня мінімальна довжина у масштабі плану не повинна бути меншою 4 мм. Довжини перпендикулярів вимірюються одноразово.

Таблиця. Допустимі довжини перпендикулярів

Масштаб зйомки	Допустима довжина перпендикуляра (м) при його побудові
	На око	За допомогою екера
84:20:00	4	20
17:40:00	6	40
34:20:00	8	60

Спосіб перпендикулярів переважно застосовують при зйомці витягнутих у довжину контурів водостоків, доріг, вулиць, ситуації на переїздах.

При зйомці криволінійних контурів перпендикуляри потрібно брати настільки часто. Щоб між кожною парою точок, які знімаються, лінія була близькою до прямої або характеризувалась односторонньою опуклістю.

При проведенні зйомки методом перпендикулярів необхідно керуватися такими правилами ведення абрису. Ординати викреслюють пунктиром або тонкими суцільними лініями. Абсциси підписують на лінії зйомочної основи, що зображена в абрисі, біля основи перпендикулярів з протилежного боку, а довжини ординат — в їх середині (мал.)є

Для контролю, що здійснюється при складенні плану, нобхідно виміряти стальною рулеткою параметри (розміри) усіх будівель, які також заносяться в абрис (мал).

Малюнок. Приклад ведення абрису при зйомці способом перпендикулярів.

Полярний спосіб (спосіб полярних координат). Положення точки визначається кутом і, виміряним від сторони теодолітного ходу MN (яка приймається за полярну вісь) і віддаллю Dі, від точки теодолітного ходу, яка приймається за полюс (мал).

Малюнок. Полярний спосіб зйомки.

Для зйомки полярним способом встановлюється теодоліт над точкою теодолітного ходу, наприклад, над точкою N (мал) і орієнтується лімб за напрямком на попередню (або наступну) точку ходу (точку М). Орієнтувати лімб — це значить розмістити лімб теодоліта встановленого над точкою N, таким чином, щоб при візуванні на точку М відлік по лімбу дорівнював 000. Для орієнтування лімба за заданим напрямком відпускають закріпний гвинт алідади і перевертають алідаду до тих пір, поки відлік по лімбу не буде близький до нуля. Закріплюють алідадуза допомогою навідного гвинта алідади відлік, що дорівнює 000. Тоді, відпустивши закріпний гвинт лімба, наводять зорову трубу приблизно на точку М, закріплюють закріпний гвинт лімба і точне наведення на точку М здійснюється за допомогою навідного гвинта лімба.

При виконанні зйомки поворотом алідади наводять трубу послідовно на всі точки, що визначаються, роблячи кожний раз відліки по горизонтальному кругу теодоліта з точністю 1. Ці дії виконують при одному положенні вертикального круга. Таким чином, відліки по лімбу при візуванні на кожну точку будуть горизонтальними кутами і, відносно прийнятої сторони теодолітного ходу.

Віддалі до точок можуть вимірюватися світловіддалеміром, рулеткою, нитковим або оптичним віддалеміром. Допустимі значення віддалей при зйомці полярним способом в залежності від типів мірних приладів і масштабу зйомки наведені у таблиці. 1

Таблиця 1. Допустимі значення віддалей при зйомці полярним способом

Масштаб зйомки	Максимальна віддаль (м) до чітких контурів при вимірюванні віддалей
	Світловіддалемір	Рулеткою(стрічкою)	Нитковим віддалеміром	Оптичним віддалеміром
34:20:00	750	250	100	180
17:40:00	400	180	80	120
09:20:00	250	120	60	80

При зйомці нечітких контурів віддалі, вказані у таблиці. 1 можуть бути збільшені в 1,5 рази. Перевагою полярного способу є незалежне визначення місцезнаходження кожної контурної точки, завдяки чому не виникає накопичення похибок вимірювань.

Спосіб кутових засічок. Спосіб застосовується на відкритих ділянках, там, де неможливо проводити безпосереднє вимірювання віддалей від вершини теодолітного ходу до точки, яка знімається (протилежний берег водоймища, яру і тд.).

Для визначення положення точки 1 (мал.) вимірюється два кути 1 і 1 , які примикають до базису MN. Базисом може служити сторона теодолітного ходу або будь-які два пункти зйомочної основи, між якими є видимість. Кути , що примикають до базису, вимірюються одним напівприйомом з точністю до 1. Головна вимога, що ставиться до кутової засічки, полягає в тому, щоб кут біля точки, що визначається, - 1 був у межах від 30 до 150.

Мал. Зйомка способом кутових засічок.

Спосіб лінійних засічок. Застосовується для зйомки об'єктів ситуації з чіткими контурами (абрисами), коли відстані до точок не перевищують довжини мірного приладу та умови місцевості дозволяють легко проводити лінійні вимірювання. Положення точки при зйомці способом лінійних засічок визначається як вершина трикутника Ab (мал.), в якому відомі три сторони А, bА,b.

При виконанні зйомки стрічку кладуть у створі лінії зйомочної основи. На стрічці відмічають точки основи засічок , b, c, e, d. Укладення стрічки виконують за допомогою теодоліта, або на око. Для того, щоб полегшити нанесення точок на план, рекомендується, щоб віддалі від початку зйомочної лінії до основи засічок (відрізки M, Mb, ..... , Md і тд.) виражались цілим числом метрів. Крім того, відліки по стрічці вибирають таким чином, щоб утворювався трикутник, близький до рівносторонього. Кути між суміжними напрямками засічок біля точки ситуації, також як і у способі кутових засічок повинні бути не меншими 30 і не більшими 150. Лінії засічок вимірюються рулеткою однократно з округленням до 0,01 м.

Визначенням положення точки за допомогою двох засічок є безконтрольне. Для забезпечення контролю рекомендується робити третій промір, тобто для визначення положення точки В (мал) вимірюють три відрізки Bc, Be, Bd.

Малюнок. Зйомка способом лінійних засічок.

Спосіб обходу. Спосіб застосовується для зйомки таких об'єктів, які через віддаленість або перешкоди не можуть бути зняті з точок і сторін основного теодолітного ходу.

Якщо контур об'єкта, що знімається, має прямолінійні границі, то зйомочний хід прокладають безпосередньо по межах об'єкта (мал). В цьому випадку контур ходу являє собою контур об'єкта, який знімається. Коли контур має складну форму, то його межі знімають способом перпендикулярів від сторін зйомочного ходу (мал).

При зйомці площинних контурів (садиби, плантації культур і т.п.) прокладають замкнуті зйомочні теодолітні ходи, а під час зйомки витягнутих контурів (доріг, меж і т.п.) прокладають окремі витягнуті ходи.

При зйомці методом обходу кути 1, 2, ......., n, вимірюють при одному положенні вертикального кола, а довжини ліній D1, D2, ...., Dn — одноразово мірною стрічкою і контролюють по віддалеміру. Віддалі записують до 0,01 м. Запис робиться в журналі теодолітних ходів прийнятої форми.

Перевага способу обходу — це наявність зайвих вимірювань, що дозволяє перевірити правильність як кутових, так і лінійних вимірювань.

Малюнок. Зйомка способом обходу.

Спосіб створів. Сутність способу полягає в тому, що в створі двох відомих точок M та N за допомогою теодоліта і мірного приладу визначають положення контурів (мал а.). Кінцями створної лінії можуть бути пункти геодезичної зйомочної основи, вже зняті кути кварталів, будинків і т.п.

Даний спосіб широко застосовується при зйомці забудованих територій. Наприклад, для випадку, показаного на мал. б, створ лінії АВ виносять на стіну будинку 2, торимуючи точку С. Від створу ВС проводять зйомку ситуації методом перпендикулярів і лінійних засічок.

Малюнок. Зйомка способом створів.

При виконанні теодолітної зйомки виміряні віддалі у всіх способах приводяться до горизонту, якщо кут нахилу лінії v перевищує 2.

Вертикальні кути від 2 до 10 можна виміряти екліметром з точністю 15-20, а кути нахилу більше 10 - теодолітом з точністю до 1.

При зйомці будівель розглянутими вище способами визначають положення тільки деяких кутів будинків, а для нанесення на план інших кутів проводять обмір будинку рулеткою.

Як правило при проведенні теодолітної зйомки застосовують усі розглянуті способи. Це робить теодолітну зйомку достатньо гнучкою, що є її перевагою.