- •1.Поняття та предмет кримінального права.
- •2.Наука кримінального права, її зміст і задачі.
- •3.Принципи кримінального права (загальні та спеціальні)
- •1)Конституційні (загальноправові);2)галузеві (спеціальні).
- •4.Поняття кримінального закону його риси та значення
- •5.Загальна характеристика кримінального законодавства України
- •6.Побудова кримінального кодексу,структура статей кримінального кодексу.
- •7.Поняття та види диспозицій статей Особливої частини кк
- •8.Тлумачення кримінального закону, його види та прийоми
- •9.Дія кримінального закону в часі
- •10.Зворотна дія кримінального закону в часі.
- •11.Дія кримінального закону в просторі
- •12.Поняття та ознаки злочину.
- •13. Класифікація злочинів в теорії кримінального права та законодавства.
- •14. Поняття кримінальної відповідальності в теорії кримінального права.
- •15. Кримінально-правові відносини (Зміст, суб’єкти).
- •16. Підстави кримінальної відповідальності в теорії кримінального права та за кримінальним законодавством.
- •17. Поняття складу злочину, його елементи та ознаки.
- •18. Об’єкт злочину та його види.
- •19. Поняття предмету злочину та його співвідношення з об’єтом кримінально-правової охорони.
- •20. Поняття та ознаки об’єктивної сторони складу злочину.
- •21. Поняття суспільно-небезпечного діяння та його ознаки.
- •22. Поняття кримінально-правової бездіяльності, умови відповідальності.
- •23.Поняття причинного зв’язку та його значення в кримінальному праві. Теорії причинного зв’язку.
- •24.Поняття і види суспільно-небезпечних наслідків злочину.
- •25.Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину, їх значення.
- •26.Поняття місця скоєння злочину, його значення.
- •27. Поняття та ознаки суб’єкту злочину.
- •3 Ознаки суб’єкту злочину:
- •28.Вік кримінальної відповідальності.
- •29.Осудність та обмежена осудність суб’єкта злочину.
- •30.Неосудність та її критерії.
- •31.Поняття та види спеціального суб’єкту злочину.
- •32.Поняття та ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.
- •33.Поняття та зміст вини у кримінальному праві.
30.Неосудність та її критерії.
У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, "не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки".
Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільно небезпечне діяння, оскільки вона не є суб'єктом злочину.
поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).
Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 зазначені чотири види психічних захворювань: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки.
Хронічна психічна хвороба - досить поширений вид захворювання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін. Усі ці хвороби є прогресуючими, важковиліковними чи взагалі невиліковними.
Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.
Недоумство (олігофренія) - найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма). Таким чином, ці захворювання різняться між собою різною тяжкістю вираження хвороби.
Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види психічних захворювань. До них належать важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівнені до них.
Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань.
Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.
Юридичний включає в себе 3 ознаки:
1)інтелектуальна;
2)вольова;
3)емоційна.
Інтелектуальна ознака розглядається як здатність особи в момент скоєння злочину усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку скоєних діянь (дії чи бездіяльності).
Вольова – це здатність особи під час вчинення злочину керувати своїми діями.
Емоційна – (сама по собі у формулу осудності не включається) деякі вчені намагались визнати емоційний стан як юридичний критерій осудності, спираючись на випадки, коли ми визнаємо скоєння злочину окремою статтею. (сильне душевне хвилювання – ст..116, 123 ККУ).
Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч. 2 ст. 19, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь.
Частина 3 ст. 19 саме і передбачає таку ситуацію. У ній сказано, що не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.
Згідно з законом (ч. 3 СТ. 19) до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (ч. 4 ст. 95).