Економiчна i соцiальна географiя свiту. Навчальний посiбник: / Степан Кузик, О. Шаблiй, М.М. Книш та I. Ровенчак . – Львiв: Свiт, 2003 . - 671 с.

Степан КУЗИК ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ // http://schoollib.com.ua/geografiya/1/103.html

ПЕРЕДМОВА

ВІД НАУКОВОГО РЕДАКТОРА

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Тема 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ГЕОГРАФІЯ ЯК НАУКА

1. Об'єкт, предмет і зміст СЕГ

2. Структура СЕГ

3. Зв'язки СЕГ з іншими науками

4. Функції СЕГ

Тема 2. ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ СЕГ

1. Терміни і поняття науки

2. Головне поняття соціально-економічної географії

3. Поняття території і територіальної організації

Тема 3. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ І ЗАВДАННЯ СЕГ

1. Етапи формування СЕГ

2. Завдання СЕГ на сучасному етапі

Тема 4. ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ

1. Суть і визначення основних понять

2. Формування політичної карти світу

3. Держави на політичній карті світу

4. Міжнародні (міждержавні) організації

Тема 5. СУЧАСНА ТИПОЛОГІЯ КРАЇН СВІТУ

1. Підходи до типології

2. Соціально-економічна карта світу

Тема 6. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

1. Зростання кількості населення

2. Відтворення населення

3. Вікова структура населення

4. Сімейна структура населення

5. Освітній рівень населення

6. Расовий склад населення

7. Етнічний і мовний склад населення

8. Релігійний склад населення

9. Соціальна структура і зайнятість населення

10. Розміщення населення

11. Міграції населення

12. Сільське і міське населення

Тема 7. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СВІТУ

1. Паливно-енергетичні ресурси

2. Нерудна хімічна і будівельна сировина

3. Земельні ресурси

4. Агрокліматичні ресурси

5. Водні ресурси

6. Біологічні ресурси

7. Рекреаційні ресурси

8. Ресурси Світового океану

9. Територіальне поєднання природних ресурсів

Тема 8. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

1. Світове господарство як економіко—географічна система

2. Еволюція світового господарства

3. Світове господарство в період науково-технічної революції (НТР) та інформаційних технологій

4. Галузева структура світового господарства

5. Промисловість світу та її розміщення

6. Сільське господарство

7. Туризм

8. Транспорт

9. Міжнародні економічні зв'язки

Тема 9. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

1. Політичні проблеми

2. Проблеми народонаселення

3. Екологічні проблеми

4. Економічні проблеми

5. Продовольчі проблеми

6. Соціальні проблеми

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

1. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА МАКРОРЕГІОНАЛІЗАЦІЯ ЄВРОПИ

2. ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНА ЄВРОПА

   РЕСПУБЛІКА ПОЛЬЩА

   ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА

   УГОРСЬКА РЕСПУБЛІКА

   СЛОВАЦЬКА РЕСПУБЛІКА

   РЕСПУБЛІКА БІЛОРУСЬ

   РЕСПУБЛІКА МОЛДОВА

3. ЗАХІДНА ЄВРОПА

   НІМЕЧЧИНА

   ФРАНЦІЯ

   ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

4. ПІВНІЧНА ЄВРОПА

   ШВЕЦІЯ (Королівство Швеція)

   НОРВЕГІЯ (Королівство Норвегія)

5. ПІВДЕННА ЄВРОПА

   РУМУНІЯ

   ІТАЛІЯ

   РЕСПУБЛІКА БОЛГАРІЯ

6. СХІДНА ЄВРОПА

   РОСІЯ (РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ)

Тема 11. АЗІЯ

1. ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ

   ТУРЕЧЧИНА

   ГРУЗІЯ

   АЗЕРБАЙДЖАН

   ВІРМЕНІЯ

   КОРОЛІВСТВО САУДІВСЬКА АРАВІЯ

   ІРАКСЬКА РЕСПУБЛІКА

   КУВЕЙТ

   ІСЛАМСЬКА РЕСПУБЛІКА ІРАН

2. ПІВДЕННА АЗІЯ

   ІНДІЯ

3. ЦЕНТРАЛЬНА АЗІЯ

   РЕСПУБЛІКА КАЗАХСТАН

   РЕСПУБЛІКА ТУРКМЕНІСТАН

   АФГАНІСТАН

4. ПІВДЕННО-СХІДНА АЗІЯ

   ІНДОНЕЗІЯ

   КОРОЛІВСТВО ТАЇЛАНД

5. СХІДНА АЗІЯ

   КИТАЙ

   ЯПОНІЯ

Тема 13. АМЕРИКА

1. ПІВНІЧНА (АНГЛОМОВНА) АМЕРИКА

   СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ (США)

   КАНАДА

2. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

   БРАЗИЛІЯ

   МЕКСИКА (Мексиканські Сполучені Штати)

Тема 14. АВСТРАЛІЯ

Тема 15. ОКЕАНІЯ

   НОВА ЗЕЛАНДІЯ

ДОДАТОК

Таблиця - Характеристика країн — основних суб'єктів політичної карти світу

Таблиця - ЗАЛЕЖНІ КРАЇНИ

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

ВІД НАУКОВОГО РЕДАКТОРА

При вивченні суспільної географії у високошкільних закладах важливе місце відводиться дисципліні «Регіональна економічна і соціальна географія світу». Донедавна базовими з цього курсу були російськомовні посібники, підготовлені ще у часи колишнього СРСР. Зрозуміло, що в умовах становлення державності України і зміни геополітичного статусу багатьох країн після розпаду комуністичної системи назріла потреба створити такий підручник, який би повною мірою враховував сучасні реалії функціонування світової співдружності. Даний посібник охоплює усі зміни, які відбулися у світі на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Посібник складається з двох частин. У першій розглядаємо особливості сучасних політичної та економічної карт світу, всесторонньо розкривається структура світового природно-ресурсного потенціалу. У розділі «Географія населення світу» розкрито демографічну ситуацію, соціальний та етнічний склад, культуру, освіту, релігію народів світу. Розділ «Географія світового господарства» присвячений проблемам розвитку і геопросторовій організації промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг, а також міжнародним зв'язкам, туризму. Значна увага звернена на найважливіші глобальні проблеми людства, серед яких особливе місце відведено впливу НТР на світове господарство, екологію, забезпечення населення світу продуктами харчування, розвитку світових і регіональних економічних систем, розв'язанню соціальних проблем, проблем війни і миру, проблем Світового океану тощо.

У другій частині характеризуються країни світу за великими географічними регіонами. Найбільше уваги приділяється країнам Європи, Азії, Англо-Америки, Латинської Америки, Австралії і Океанії, Африки. Пропонується оригінальний підхід до виділення субрегіонів (С. Кузик). Особливе місце надається державам — сусідам України — Росії, Польщі, Білорусі, Молдові, Румунії, Словаччині, Угорщині, Болгарії, Туреччині, Грузії. Вони вперше подаються як окрема група євразійських країн і вивчаються з позиції україноцентризму (О. Шаблій).

Усі інші країни світу характеризуються за традиційною схемою країнознавчої регіоналізації. Наприклад, Європа ділиться на Північну, Західну, Південну, Центрально-Східну, Східну; Азія — на Південно-Західну, Південну, Центральну, Південно-Східну і Східну; Америка — на Північну і Латинську.

Типові країни великих регіонів розглядаються за таким планом: передумови розвитку (положення, потенціал), галузева і територіальна структура національного комплексу, соціально-економічні зв'язки, в тому числі з Україною. Докладніше характеризуються країни, які становлять для України певний інтерес, виходячи з її національних (наявність української діаспори), економічних і політичних (світові і регіональні лідери) особливостей.

Посібник містить великий обсяг інформації, яка дає змогу осмислити і зрозуміти складні проблеми сучасного економічного і соціального розвитку як окремих країн, регіонів, так і галузей світового господарства, побачити його територіальні відмінності, місце України у світовому співтоваристві. Тобто тут міститься багатий матеріал, необхідний для поглибленого вивчення економічної і соціальної географії світу студентами вищих навчальних закладів, а також учнями профільних і спеціалізованих класів загальноосвітньої школи, коледжів та гімназій.

Оскільки на географічних факультетах за навчальним планом вивчають окремо "Економічну і соціальну географію України", а також систему відповідних спецкурсів, то у другому (регіональному і країнознавчому) розділі ми опускаємо суспільно-географічну характеристику нашої держави. З географії України видано для студентів географічних і економічних факультетів підручники з грифом Міносвіти і науки України проф. Федора Заставного, колективу авторів за редакцією проф. Олега Шаблія та ін. Треба використовувати також підручник Г. де Блія, П. Мулерра і О. Шаблія (як відповідального редактора і співавтора) "Географія: світи, регіони, концепти" (К, 2004).

Даний навчальний посібник підготували учені кафедри економічної та соціальної географії Львівського національного університету імені Івана Франка з урахуванням вище згаданих реальностей побудови освітнього процесу на географічних факультетах України.

Степан КУЗИК

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ перший

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Тема 1. Соціально-економічна географія як наука

1. Об'єкт, предмет і зміст сег

Кожна наука, в т. ч. і соціально-економічна географія, має свій загальний і конкретні об'єкти, а також предмет дослідження. Багато учених вважає, що об'єкт науки — поняття ширше і фундаментальніше, ніж її предмет. Проте існує думка, що предмет науки включає в себе її об'єкт, аспект і навіть методи дослідження. Проте більшість сходиться на тому, що об'єктом науки є певний фрагмент (частина) реальності — матеріальної чи духовної, на який звернена її увага і який опосередкований системою понять і категорій, а також методами дослідження.

У соціально-економічній географії (СЕГ) виділяють загальний і конкретні об'єкти дослідження. Загальним об'єктом тепер вважається людське суспільство в цілому чи його окремі великі частини — населення (народонаселення), господарство (як єдність виробничої сфери і сфери послуг), соціальна сфера тощо. В радянський час до великих частин суспільства, його складових, відносили продуктивні сили (люди, засоби виробництва — знаряддя і предмети праці) і виробничі відносини (стосунки людей між собою в процесі виробництва). Нині такий внутрішній поділ суспільства вже застарів того сформульовано ще на початку XIX ст.), хоч, коли відкинути ідеологічну марксистську начинку (про те, що існує закон відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил; при його порушенні виникає соціальна революція), він з певним припущенням і поправками може мати права громадянства.

Однак не тільки СЕГ вивчає суспільство в цілому і його складові частини. Воно є об'єктом суспільствознавства, філософії, історії, а окремі частини, наприклад господарство, досліджуються політекономією чи загалом економічною наукою, населення — демографією, соціальна сфера — соціологією тощо. Тому кожна наука досліджує певну сторону об'єкта — його властивості (риси), відношення, процеси. Та сторона об'єкта, дослідженню якої приділяється основна увага науки, називається її предметом.

Предметом СЕГ є геопросторова (територіальна) організація суспільства чи його окремих частин — населення, виробничої і соціальної тер, продуктивних сил чи виробничих відносин.

Рис геопросторовості (територіальності), як мінімум, чотири:

1) взаєморозташування (взаєморозміщення) об'єктів у двовимірному просторі земної поверхні. Воно існує між двома пороговими масштабами: а) загально-земним (глобальним); б) "точковим", вираженим рівнем окремого підприємства (закладу) чи населеного пункту. Усі просторові відношення явищ і процесів між двома названими масштабами характеризуються географічністю. Розміщення вище першого масштабу — це вже космічне розташування. Воно не належить до сфери географії. Так само внутрішня просторова організація підприємства (взаєморозташування цехів і дільниць) не є завданням географічної науки. Важливою рисою геопросторовості є взаємозв'язаність об'єктів із природним довкіллям земної поверхні;

2) наявність просторових зв'язків між розташованими у межах земної поверхні об'єктами, що виражаються: а) наявністю ліній зв'язку (транспортних та інших ліній комунікації); б) переміщенням речовини, енергії та інформації (у першу чергу людей — носіїв усіх цих "субстанції");

3) існування територіальних суспільних утворень (формувань, поєднань, систем, структур).

4) Найчастіше ці територіальні утворення є конкретними об'єктами суспільно-географічних досліджень. Прикладами можуть бути економічний район, господарський вузол, територіальний агропромисловий комплекс, територіальна система розселення та ін.;

5) функціонування територіальних утворень в часі, що полягає в регульованій (в т.ч. саморегульованій) зміні їх станів внаслідок взаємодії з довкіллям (природним і суспільним) для досягнення завчасно передбачених цілей. Наприклад, агропромисловий комплекс певної території має головною метою виробництво продовольчих продуктів (товарів). Виходячи з цього і взаємодіючи з іншими комплексами та природним довкіллям, він функціонує як регульована територіальна система, де кожна ланка (галузі, виробництва, підприємства) і комплекс в цілому змінюють свій стан упродовж року. Регулювання здійснюється шляхом переробки складовими частинами комплексу чи спеціальними управлінськими органами інформації про стан комплексу, відповідності його параметрів до мети функціонування.

Конкретними об'єктами дослідження є форми геопросторової (територіальної) організації суспільства в цілому чи його складових частин. Класичними формами геопросторової організації суспільства є суспільно-географічний район і держава (країна). Існують різні просторові рівні і види таких форм.

На світовому рівні головною формою геопросторової організації суспільства є держава (країна). Вона є нульовою точкою відліку в загальній сукупності форм політичної організації. Можна говорити і про наддержавні форми — політичні, в т.ч. і військово-політичні, блоки і групи держав (НАТО — блок країн Західної Європи і Північної Америки). Граничною формою є світова співдружність держав — Організація Об'єднаних Націй. Головною формою господарсько-економічної організації є національне господарство (національний комплекс). Існують і наднаціонально-господарські (економічні блоки держав, наприклад, Європейський Союз) і гранична (світове господарство) форми.

На загальнодержавному рівні головними геопросторовими формами є зона і район. їх можна об'єднати одним терміном — регіон. Найчастіше вивчають економічні зони і райони, які є підсистемами національного комплексу. Але виділяються також регіональні системи розселення, демогеографічні райони, етногеографічні регіони (у географії населення країни), промислові зони і райони (у географії промисловості країни), сільськогосподарські і агропромислові зони і райони (у географії сільського господарства і агропромислового комплексу країни), транспортні райони (у географії транспорту країни), рекреаційні зони і райони (у рекреаційній географії країни) тощо.

Нарешті, існує велика кількість первинних форм геопросторової організації суспільства і його частин. Граничними серед них, наприклад, у господарстві є підприємство (заклад). їх поєднання (зосередження, блок, асоціація) на порівняно невеликій території призводить до виникнення таких первинних форм: пунктів, центрів, кущів, вузлів. Найчастіше виділяють і досліджують первинні форми у економічній сфері: господарські пункти, центри, вузли і кущі. Економічним пунктом вважається зосередження у певній точці земної поверхні окремого підприємства виробничої сфери (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт) чи закладу сфери послуг (освіта, охорона здоров'я, культура тощо). Економічний центр — це зосередження в одному місці (населений пункт) декількох підприємств чи закладів, незалежно чи пов'язані вони між собою, чи ні. Економічний кущ — зосередження у кількох поблизьких поселеннях підприємств (закладів) однієї чи кількох сфер (найчастіше взаємопов'язаних). Нарешті, економічний вузол — це зосередження на компактній території великої кількості, в т. ч. великих за розмірами, підприємств і закладів. Як правило, економічний вузол має чітко виражене функціональне ядро. Ним є найбільший економічний центр вузла.

Первинні форми у геопросторовій організації населення — населений пункт (хутір, село, містечко, місто), елементарна система розселення, міська агломерація.

Між первинними і регіональними існує ряд перехідних форм. їх називають локальними. Прикладом може бути система розселення адміністративного району, внутрішньо обласний (окружний) господарський комплекс, локальний агропромисловий комплекс (завод плюс його компактна сировинна зона).

Форми геопросторової організації суспільства можуть бути інтегральними і компонентними. Інтегральна форма охоплює усі складові частини суспільства — населення, виробничу сферу і сферу послуг, екологічну та природо ресурсну сфери. Взаємодія і узгодженість між ними у процесі розвитку і функціонування дає змогу трактувати кожну геопросторову форму як територіальний комплекс. Наприклад, обласний регіон України включає в себе народонаселення території області (як виробник продукції і послуг, їх споживач), господарство області (як взаємозв'язану сукупність виробничої сфери і сфери послуг), її природоресурсний потенціал, виробничу, соціальну та інституціональну інфраструктури тощо. Між цими компонентами встановлюється тісний взаємозв'язок і взаємозумовленість, певна пропорційність і взаємопристосування.

Коли говоримо про компонентні форми геопросторової організації суспільства, то маємо на увазі різні форми певної сфери — господарської, соціальної, демографічної і т.д. Наприклад, елементарна чи регіональна система розселення, промисловий вузол або район, сільськогосподарська зона і т.д. — усе це форми територіальної організації окремих сфер суспільства — відповідно народонаселення, промислової і аграрної.

Зміст СЕГ — це сукупність чи система її наукових ідей та гіпотез, понять і категорій, понятійно-термінологічних систем (ПТС), принципів, законів і закономірностей,теорій і концепцій тощо, які адекватно відображають об'єкт і предмет дослідження.

Зміст СЕГ перебуває у постійній зміні і розвитку. Виникають нові ідеї, ставляться нові проблеми, пов'язані з саморозвитком науки, охопленням нею нових предметних областей, впровадженням нових методів тощо. При високому рівні науки вона систематизує свої знання, переоцінює попередні підходи і надбання, посилено розвиває теорію. Наприклад, в радянський період надбанням СЕГ вважалась теорія територіальних виробничих комплексів. Але вже тоді (принаймні у 70-80-х роках) виявились її слабкі сторони — ігнорування соціальної сфери. Згодом виникло поняття територіального соціально-економічного комплексу (ТСЕК), активізувались дослідження у сфері соціальної географії. Але ці дослідження сковували більшовицька ідеологія, філософські марксистські догми, тобто досліджувалися переважно форми геопросторової організації виробничої сфери, а тому зміст СЕГ (тоді економічної географії) був значно вужчий, ніж тепер.

Зрозуміло, що зміст СЕГ становлять усі знання про конкретні форми територіальної організації суспільства: райони, зони, держави, їх інтеграції, про світове господарство, особливості його просторово-часової структури, форми геопросторового зосередження елементів, про глобальні економічні, соціальні, політичні, культурні та інші зв'язки і проблеми.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ