2.3 Класифікація та види цін
Ціни обслуговують різні галузі виробництв, призначаються на різні види продукції (робіт, послуг), а також використовуються як продавцями, так і покупцями. Для кожної зазначеної цілі використовуються свої види цін. Їх номенклатура в сучасному світовому товаровиробництві є значною, тому знати їх треба у всій різноманітності .
З метою всебічного та поглибленого вивчення системи цін їх необхідно класифікувати за певними ознаками. Вирішенню цього завдання сприяє графичне зображення видів класифікаційних ознак на рисунку 1.
Рисунок 1. – Основні класифікаційні ознаки цін
Залежно від каналів руху товарів від виробника до споживача і врахування в ціні витрат на виробництво і збут, а також прибутку ціни поділяються на оптові і роздрібні. При цьому виникає питання: що вважати оптовою ціною, а що – роздрібною? Щоб уникнути плутанини, будемо вважати (незалежно від виду договору і порядку розрахунків з постачальником), що:
роздрібна ціна – це ціна, за якою здійснюється розрахунок з кінцевим споживачем товару;
оптова ціна – це ціна, за якою торгове підприємство здійснює розрахунок з постачальником товару.
Використання оптових та роздрібних цін при проходженні товаром шляху від виробника до споживача показано на рисунку 2.
Рисунок 2. – Формування оптових та роздрібних цін
Розрізняють оптові ціни на продукцію виробничо-технологічного призначення і на предмети народного споживання. Оптові ціни на продукцію виробничо-технічного призначення мають широку сферу дії і є кінцевим, а на товари народного споживання – проміжним. Товари виробничого призначення можуть реалізуватися безпосередньо споживачам (за оптовою ціною виробника) і через посередників (за оптовою ціною торгівлі).
Оптова ціна виробника (відпускна ціна) являє собою ціну виробника продукції, за якою підприємство реалізує вироблену продукцію оптово-збутовим організаціям, за державним контрактом, посередницьким та іншим підприємствам і організаціям. У ринковій економіці такі ціни повинні забезпечувати більшості підприємств галузі умови для простого й розширеного відтворення виробництва. Інакше кажучи, підприємство, яке реалізує продукцію за оптовими цінами, повинно відшкодувати свої витрати на виробництво та реалізацію продукції й отримати такий розмір прибутку, який би забезпечив йому умови для виживання в умовах ринку. В іншому випадку за умов жорсткої конкуренції воно може розоритися й стати банкрутом.
Оптова ціна виробника визначається при виході товару на ринок, у тому числі дає обґрунтування доцільності такого виходу.
Ринкові ж ціни можуть суттєво відрізнятися від цієї ціни, залежно від ситуації на ринку та умов споживання товару. Інформацію про оптові ціни підприємства містять каталоги, проспекти, прейскуранти фірм. Забезпечення достовірної інформації про оптову ціну підприємства є однією з передумов запровадження ринкових відносин в Україні.
Різновидом оптової ціни підприємства-виробника є трансфертна (внутріфірмова) ціна. Вона являє собою ціну, за якою підприємство (трест, концерн чи транснаціональна корпорація) реалізує продукцію, роботи й послуги своїм підрозділам (філіям, дочірнім підприємствам). За цією ціною здійснюється обмін комплектуючими, матеріалами, напівфабрикатами, послугами (у т.ч. управлінськими і платежами процентів за кредит) усередині підприємства. Трансфертна ціна призначена для відшкодування витрат та забезпечення необхідного прибутку кожною філією, стимулювання його до більш раціонального господарювання. Ціни на внутріфірмові поставки вважаються конфіденційними, тобто не розголошуються і, як правило, істотно відрізняються від ринкових цін. Вони можуть бути як вищими, так і нижчими за ринкові.
Важливо, щоб у результаті використання трансфертних цін ціна на кінцеву продукцію підприємства була нижчою за ринкову.
Використання трансфертних цін дає змогу істотно підвищити конкурентну спроможність підприємства. Це відбувається за рахунок зниження цін на сировину й матеріали, послуги, які надаються дочірніми підприємствами, що помітно підвищує конкурентоспроможність кінцевої продукції. Понижені трансфертні ціни деколи використовуються також для зменшення митних зборів та інших цілей. Однак це суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. Різновидом трансфертних цін виступають розрахункові ціни, що використовуються в окремих галузях української економіки (вугільній, цементній, скляній) Існує три основних методи визначення внутрішніх (трансфертних) цін:
а) на ринковій основі;
б) на базі витрат;
в) договірні.
В ідеалі трансфертна ціна повинна дозволяти керівнику підрозділу приймати рішення, оптимальне для підприємства в цілому. Два спеціальних критерії дозволяють зупинитись направильному виборі методу:
забезпечення відповідності цілям підприємства;
рівень задоволення при досягненні цілі.
Там, де проміжний ринок є ринком чистої конкуренції і внутрішня залежність підрозділу мінімальна, напівфабрикати та послуги найчастіше оцінюються за ринковими цінами.
Іншим різновидом оптових цін виробника є закупівельні ціни.
Закупівельні ціни являють собою ціни, за якими сільськогосподарські виробники (кооперативні, державні, фермерські, особисті підсобні господарства) продають свою продукцію державним, кооперативним та приватним заготівельним, переробним та торговельним фірмам. Закупівельні ціни застосовуються також при заготівлі продукції хутрового звіринництва, рибальства, закупках вторинної сировини.
Націнка – це ціна за послуги постачальницькозбутових та торгових організацій. Залежно від каналу товароруху націнки бувають опові та роздрібні.
Різновидом оптової ціни торгівлі є біржові ціни, які викорис товуються при операціях на біржі, адже біржа – це установа та організаційна форма оптової (гуртової) торгівлі. Біржові ціни поряд із співвідношенням попиту і пропозиції до моменту постачання товару враховують також величину процента за кредит, витрати на фінансування біржових операцій, витрати на страхування і зберігання товару, комісійні брокеру. За нормальної кон’юнктури біржові ціни найчастіше вищі від ціни за наявний товар. Особливості встановлення та застосування біржових цін буде розглянуто у наступних темах.
Роздрібні ціни – це ціни, за якими населення купує товари у приватній, кооперативній та державній торгівлі. Роздрібні ціни є, як правило, кінцевими цінами. Роздрібні ціни включають оптові ціни, витрати і прибуток організацій роздрібної торгівлі (магазину). Якщо товар надходить у магазин безпосередньо від виробника, то роздрібна ціна складається з оптової ціни виробника і торгової націнки. Якщо канал руху товару від виробника до кінцевого споживача проходить через постачальницько-збутову організацію, то роздрібна ціна складається з ціни оптової торгівлі і роздрібної торгової націнки. За роздрібними цінами організації роздрібної торгівлі і продавці на вільному ринку реалізують товари кінцевому споживачу – населенню.
Особливим різновидом роздрібної ціни є ціни на продукцію закладів громадського харчування, тарифи2 на послуги (побутові, комунальні, туристичні, транспортні, розважальних закладів), ціни на житло, гаражі.
Якщо товари купуються з одночасною виплатою або перерахунком грошей, то роздрібні й оптові ціни набувають форми готівкових, а якщо з відстроченням виплати – то кредитних.
Особливим різновидом роздрібних цін є ціни комісійної та аукціонної торгівлі.
Аукціонна ціна – це ціна, що склалася під час реалізації товарів на аукціонах у процесі зміни початкової (відправної) ціни, оголошеної аукціоністом, у бік підвищення або зниження. Така ціна може істотно відрізнятися від ринкової ціни, оскільки відображає унікальні та рідкісні властивості й ознаки товарів. Рівень аукціонної ціни визначається за принципом «хто дає більшу ціну». Розрізняють два способи уторговування цін на аукціонах: аукціони зпідвищенням і зниженням цін. Ціна аукціону значною мірою залежить від рівня професіоналізму особи, яка проводить аукціон.
Ціни комісійної торгівлі застосовуються при продажу товарів і продуктів на комісійних засадах, що нами буде докладніше розглянуто у наступних розділах.
Описані види цін можуть бути базовими (базисними) і лімітними.
Базові ціни встановлюються на попередні види продукції визначеного призначення з фіксованими параметрами якості. При постачанні товару з параметрами, які відрізняються від базових, рівні цін визначаються за допомогою надбавок і знижок до базової ціни, які враховують зміни в якості товару.
Товаровиробник може встановлювати на нові види продукції лімітну, тобто максимально допустиму ціну, яка забезпечить зацікавленість споживачів у використанні нової продукції. Отже, лімітна – це гранично допустимий (верхній) рівень ціни нової продукції. Визначається вона на підставі вартісної оцінки поліпшення споживчих властивостей цієї продукції, яке забезпечує відносне здешевлення її для споживача. Лімітна ціна визначається на початкових етапах розроблення (проектування) нової продукції і використовується для техніко_економічних розрахунків, обґрунтування доцільності її виробництва, встановлення договірних або прейскурантних цін.
За ступенем самостійності підприємства в ціноутворенні ціни (тарифи) можуть бути вільними, договірними (контрактними), регульованими і фіксованими.
Вільні ціни в ринкових умовах встановлюються виробником товару (послуги) самостійно у відповідності з прийнятою на підприємстві ціновою політикою; вони формуються на підприємстві і затверджуються його керівником. Такі ціни встановлюються на ті види продукції, що не входять до державного переліку фіксованих та регульованих цін. Вимірником вільних цін є лише попит і пропозиція на товари визначеної якості. Механізм установлення таких цін орієнтований на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товару та запобігання ажіотажного попиту й спекуляції. У відпускних вільних цінах враховують витрати на виробництво і збут продукції, прибуток, податок на додану вартість.
Держава може лише опосередковано впливати на механізм формування вільних ціни шляхом зміни кон’юнктури ринку. Наприклад, установлення певних «правил гри» на ринку з допомогою заходів, які обмежують недобросовісну конкуренцію й монополізацію ринку. Для цього вводяться заборони на горизонтальне й вертикальне фіксування цін, цінову дискримінацію, демпінг, недобросовісну цінову рекламу.
Різновидами вільних цін є прейскурантні ціни і ціни каталогу.
Прейскурантні ціни використовуються при купівлі товару як на внутрішньому ринку, так і в міжнародній торгівлі, і вміщуються в прейскурантах, які видаються підприємством (найчастіше виробником товару). Вони належать до категорії довідкових цін, які публікуються продавцем. Прейскуранти фірм (цінники)1 є інформацією неперіодичного характеру, досить деталізованою і достовірною. Такі ціни широко використовуються в автомобільній промисловості, сільськогосподарському машинобудуванні, виробництві обчислювальної техніки тощо.
Ціни каталогу (проспекту) – це офіційні ціни, які публікуються в каталогах і проспектах фірм, підприємств і організацій оптової торгівлі. Вони є цінами довідкового характеру, які публікуються нерегулярно, як правило, продавцем товару. Використовуються такі ціни як на внутрішньому ринку, так і в міжнародній торгівлі. До цієї категорії цін належать ціни покупця, ціни продавця, ціни нетто.
Ціна покупця являє собою фактичну грошову суму купівлі товару на ринку, за якою здійснюється угода купівлі-продажу або за якою покупець готовий купити товар. Формування ринкової ціни як ціни покупця (на ринку покупця) означає, що фактична ціна складається на заниженому рівні, що відображає економічні інтереси покупця.
Ціна продавця формується в умовах переважання попиту над пропозицією (ринок продавця). Така ціна є стимулом для розширення виробництва даного товару і відображає економічні інтереси продавця, який прагне продати його якнайдорожче.
Ціна нетто не включає знижки і надбавки, пов’язані з різними умовами постачання. Це – чиста ціна товару на місці його купівлі–продажу. Ціна нетто є для покупця сумою, фактично сплаченою продавцю, а для продавця – фактичною виручкою від продажу товару за мінусом витрат, у зв’язку зі здійсненням угоди.
Договірні ціни встановлюються у договорі між продавцем і покупцем за згодою сторін. Головна їх відмінність від твердої прейскурантної ціни полягає в тому, що вони можуть змінюватися за взаємною згодою сторін. Договірні ціни є важливим елементом системи цін у ринковій економіці. Тому в Україні з переходом до ринкових відносин сфера застосування цих цін суттєво розширюється. Разом із цим за умов монополізованого ринку договірні ціни можуть бути формою диктату продавця, способом завищення цін із метою отримання надприбутку. Для уникнення таких ситуацій держава повинна здійснювати прямий вплив на формування договірних цін шляхом проведення ефективної антимонопольної політики, а також і побічний вплив — через прогресивне оподаткування прибутку, захист прав споживачів тощо.
Коли договір укладається між суб’єктами різного громадянства, а платежі виконуються в іноземній валюті, він називається контрактом, а ціни, вказані в ньому, – контрактними. Різновиди контрактних цін будуть розглянуті далі. Договірні (контрактні) ціни ще називаються цінами купівлі-продажу (цінами реалізації, ринковими цінами), вони визначаються умовами поставки товару.
Регульовані ціни і тарифи відносяться до такої групи цін, у яких певні складові регулюються державними органами України.
Регульовані ціни встановлюються органами ціноутворення, що функціонують при відповідних виконавчих органах влади. Управління з питань цінової політики при державних адміністраціях визначає для таких цін граничні рівні, перевищення яких є неприпустимим. Регулювання їх здійснюють органи ціноутворення в установлених верхніх та нижніх межах ціни на основі коефіцієнтів зміни цін, шляхом прямого обмеження їх росту або зниження, встановлення граничного рівня рентабельності, встановлення граничного розміру торговельних та постачальницько-збутових націнок у ціні кінцевої реалізації деяких товарів, встановлення граничних значень елементів ціни. Номенклатура товарів, на які встановлюються регульовані ціни, визначається й змінюється державними органами у межах їх компетенції. Різновидом регульованих цін є мінімальна ціна, максимальна ціна, ціна підтримки, еквівалентна ціна.
Мінімальна ціна – це встановлена державою нижня межа ціни, нижче якої даний товар продаватись не може. Максимальна ціна – це встановлена державою верхня межа ціни, вище якої даний товар продаватись не може.
Ціни підтримки являють собою встановлені законом і визначені урядом мінімальні ціни, нижчі від яких продавець товару чи послуги не може їх пропонувати покупцям. Сферою функціону вання цін підтримки є ті галузі економіки, в яких у довгостроковому періоді темпи росту ринкових цін на кінцеву продукцію підприємств, як правило, істотно відстають від темпів росту цін на матеріально-технічні ресурси, які вони закуповують у підприємств інших галузей. Це означає, що для досягнення паритету обміну між галузями або наближення до нього уряду необхідно встановлювати на кінцеві товари й послуги ціни підтримки, які є вищі за рівноважні на ринку. Такі ціни дають змогу зберегти на прийнятному рівні паритет цін між підприємствами, які належать до низькорентабельних галузей, та підприємствами, які постачають для них матеріально-технічні ресурси. Ціни підтримки встановлюються, наприклад, урядом США на продукцію фермерів. Це має велике значення для стабілізації та підвищення доходів фермерів, проте веде до негативних наслідків, які проявляються в утворенні надлишків у країні аграрної продукції, збитках споживачів, зростанні міжнародних витрат та ін.
З метою забезпечення розширеного відтворення підприємств галузей, в яких норма прибутку на авансований капітал є нижча від середньої по народному господарству, державою можуть також вводитися еквівалентні ціни. Рівень таких цін визначається як сума середньогалузевих нормативних витрат прибутку, який розраховується відповідно до середньої по народному господарству норми прибутку на авансований капітал. У випадках реалізації продукції за державними програмами за цінами, які є нижчі від еквівалентних, товаровиробникам повинна компенсуватися різниця в цінах.
По суті еквівалентні ціни є однією з різновидностей цін підтримки, в яких видозмінюється методика встановлення їх рівня.
Фіксовані ціни на товари розробляються відповідними державними органами та запроваджуються Управлінням з питань цінової політики при державних адміністраціях. Вони залишаються незмінними по всій території та протягом усього періоду їх дії. В сучасних умовах такі ціни встановлюються на окремі види стратегічної сировини, дорогоцінні та рідкоземельні метали, продукцію військового призначення тощо. Існують такі форми фіксування цін, як прейскурантні ціни, «заморожування» вільних ринкових цін, фіксування монопольних цін. У країнах із розвинутою ринковою економікою такі ціни, як правило, встановлюються в екстремальних ситуаціях: під час стихійних лих, гострого дефіциту товарів, війни тощо. З активізацією ринкових відносин в Україні сфера застосування фіксованих цін постійно звужується.
За часом дії ціни поділяються на постійні, тимчасові та разові. Така класифікація деякою мірою умовна, оскільки постійних цін у чистому вигляді не існує. Постійними можна вважати ціни,наведені в прейскуранті або каталозі і діючі протягом більш або менш тривалого періоду до чергового їх перегляду.
Тимчасові ціни встановлюються на нову продукцію, яка планується до серійного виробництва і випуск якої в початковий період супроводжується підвищеними витратами. Після закінчення дії обумовленого терміну (від декількох місяців до 1 – 2 років) вони замінюються постійними.
Різновидом тимчасових цін є ступінчаті ціни, які являють собою ряд послідовно знижуючих (підвищуючих) цін на один і той самий вид товару. Рівні зниження цін і строки дії кожної сходинки обумовлюються продавцем і покупцем.
Залежно від територіальної диференціації ціни поділяються на єдині (загальнодержавні), регіональні, зональні та поясні.
Єдині ціни встановлюються державними органами влади на окремі товари і послуги на всій території держави. До них, наприклад, належать тарифи на залізничні перевезення, тарифи на електроенергію та інш.
Регіональні ціни встановлюються місцевими органами влади на окремі товари, роботи, послуги. Наприклад, вартість проїзду в міському транспорті, тарифи на житлово-комунальні послуги та інш.
Зональні ціни встановлюються на продукцію добувних галузей промисловості із врахуванням різного рівня собівартості добування в тих чи інших природно-географічних умовах. Наприклад, ціни на залізну, марганцеву та інші руди, вугілля, нафту та інш.
Поясні ціни встановлюються за районами (поясами) споживання продукції з урахуванням місця її виробництва і витрат на транспортування в інші райони. Наприклад, ціни на вино, овочі, фрукти тощо. Пояси визначає держава або вони можуть скластися стихійно, коли які–небудь товари не виготовляються в даному районі. Так, в Україні встановлених державою цінових поясів нема, але активно працюють стихійно сформовані цінові пояси.
Ціни, які обслуговують зовнішній ринок, відображають зовнішньоекономічні зв’язки держави з іншими країнами. Другою особливою характеристикою цих цін є те, що вони перебувають під впливом цін на світових ринках, які відображають умови виробництва й реалізації у цілому по світовому господарству.
Зовнішньторговельні ціни являють собою ціни, за якими здійснюються розрахунки із закордонними партнерами при імпорті та експорті товарів або при продажі їх усередині країни іноземним покупцям за валюту. При формуванні таких цін враховуються світові ціни, курси валют, особливості кон’юнктури зовнішнього та внутрішнього ринків, умови здійснення угоди, методи державного регулювання цін у країнах-партнерах, рівень митних тарифів. Тому зовнішньоторговельні ціни можуть відрізнятися від світових.
В Україні з кінця 1994 року запроваджено так звані індикативні ціни. Вони встановлюються на товари, щодо експорту та імпорту яких визначено режим ліцензування й квотування або інший спеціальний режим. Індикативні ціни відповідають цінам, що склалися на ринку експорту або імпорту на момент здійснення зовнішньоторговельної операції. Такі ціни обов’язкові для всіх підприємницьких структур, які здійснюють експортно-імпортні операції.
При визначенні індикативних цін беруться до уваги чинні в Україні стандарти якості продукції, стан кон’юнктури зовнішніх і внутрішніх ринків, цінова інформація про середні рівні цін, що склалися на відповідному географічному ринку збуту, прогноз щодо можливого коливання цін та інші чинники й умови. Індикативні ціни переглядаються щомісячно. Їхнє використання спрямовано на впорядкування ціноутворення у сфері зовнішньої торгівлі, запобігає демпінгу і сприяє збільшенню валютних надходжень від експорту українських підприємств.
Зовнішньоторговельні угоди укладаються, як правило, на базі світових цін. Світові ціни представляють ціни або тарифи, за якими здійснюються операції на світовому ринку. Такі ціни є основою зовнішньоторговельних цін. Довгострокові тенденції руху світових цін пов’язані з науково-технічним прогресом, структурними зрушеннями на світовому ринку, ресурсозабезпеченням країн та іншими чинниками.
В практиці міжнародної торгівлі існує поняття товарного демпінгу – продажу товарів за демпінговими цінами. Демпінгова ціна – це ціна на товар, суттєво більш низька, ніж при звичайних комерційних операціях. Використання демпінгових цін обмежується антимонопольним законодавством як українським, так і світовим. Товар вважається об’єктом демпінгу, якщо в Україні його експортна ціна є нижчою від порівняної ціни на подібний товар у країні експорту в звичайних торговельних операціях.
Для експортних і імпортних товарів, які реалізуються на внутрішньому ринку країни, використовують ціни внутрішнього ринку. Базою для встановлення рівня таких цін виступає рівень цін на національному ринку. Внаслідок цього вони можуть суттєво відрізнятися від світових та зовнішньоторговельних цін. Різниця між цінами внутрішнього ринку та зовнішньоторговельними цінами слугує основою для встановлення митних тарифів, експортних премій та визначає величину прибутку або збитку від зовнішньо-економічної діяльності. При цьому враховують диференційовані валютні курси. В ширшому плані під цінами внутрішнього ринку розуміють ціни на товари в даній країні, що відбивають специфіку її національного відтворення: забезпеченість та якість ресурсів, рівень платоспроможного попиту населення, структуру економіки, транспортні умови. Співвідношення цін внутрішнього ринку різних країн виступає основою для визначення курсів валют, структури зовнішньоекономічного обороту, порівняльного аналізу ефективності окремих галузей, зіставлення рівнів життя.
Ціни у контрактах купівлі-продажу. Контракт є офіційним документом, який являє собою договір постачання товарів, надання послуг і т.д. Розрізняють контракти: купівлі–продажу товарів у їх матеріально-уречевленій формі, послуг, а також результатів творчої діяльності.
Контракт купівлі-продажу товарів у їх матеріально-уречевленій формі включає експортні, імпорті, реекспортні і бартерні угоди.
Контракт купівлі-продажу послуг включає операції з оренди;угоди щодо надання інженерно-консультативних, виробничо-технічних і туристичних послуг, послуг з перевезення і вантажо-розвантажування товарів, за банківськими і розрахунковими операціями; транспортно-експедиційного обслуговування, страхування товарів і вантажів; рекламно-видавничої діяльності, організації та участі у виставках, ярмарках, аукціонах.
Контракт купівлі-продажу результатів творчої діяльності включає торгівлю ліцензіями і патентами; об’єктами авторського права і результатами науково-дослідної діяльності в різних галузях науки, виробництва і т.д.
У контрактах обумовлюються договірні умови, порядок їх використання і відповідальність за здійснення. Контракти найчастіше вміщують декілька розділів1 , які розміщуються у визначеній логічній послідовності. Одним із таких розділів є ціна і загальна сума контракту.
Ціна, яка вказується у контракті, може бути трьох видів: тверда, із наступною фіксацією, ковзаюча (плинна).
Тверда ціна не змінюється з моменту підписання контракту до моменту надходження товару до покупця. В довгострокових контрактах обидві його сторони, намагаючись зменшити втрати на випадок зміни ринкових цін, як правило, уникають фіксувати тверді ціни. Установлення твердої ціни вигідно продавцю за умови майбутнього зниження цін, а покупцю – за умови їх підвищення.
Ціна з наступною фіксацією вказується в контракті на визначену календарну дату. Якщо товар надходить до покупця не пізніше вказаної дати, то проставлена в контракті ціна не змінюється. В іншому випадку до постачальника товару застосовуються санкції, які обов’язково повинні бути обумовлені в контракті. Ціна з наступною фіксацією встановлюється в процесі виконання контракту, наприклад, перед або після чергової поставки товарів. У такому випадку в контракті повинні бути визначені правила фіксації ціни, якими передбачається зазначення періоду фіксації, право вибору часу фіксації ціни покупцем на основі певного джерела інформації (поточного біржового котирування цін, довідкової ціни з бюлетенів тощо) і умови узгодження ціни сторонами за взаємною домовленістю.
Ковзаюча ціна змінюється впродовж дії контракту за узгодженим між його сторонами способом. У такому випадку в контракті не зазначається кінцевий рівень ціни, а передбачаються правила й порядок її встановлення. В укладеному контракті може бути узгоджена базова ціна й обумовлені правила та порядок внесення поправок у випадках зміни складових елементів ціни на час поставки партії товару або здійснення платежів за неї. Розрахунок ковзаючої ціни, як правило, проводиться за узгодженою формулою, в якій наявні змінні (витрати на сировину й матеріали, оплату працівників та ін.) і постійні величини (накладні витрати, амортизаційні відрахування, прибуток). При встановленні таких цін у контракт вноситься цінове застереження, яке передбачає зміну ціни, зафіксованої в контракті, залежно від підвищення або зниження ціни на ринку до моменту виконання угоди.
Ковзаюча ціна залежить від зміни економічного положення країни – експортера (продавця). Якщо продавець товару очікує значну зміну цін у країні за період дії контракту, то при підписанні контракту сторони обумовлюють право корегування цін за загальноприйнятою формулою ковзання:
Ц1 = Ц0 ( А . М0 / М1 + В . Б0 / Б1 + С . Е0/Е1 + ...D) (1),
де Ц1 – кінцева ціна, тобто ціна товару на момент його поставки;
Ц0 – базова ціна, тобто ціна товару на момент укладання угоди;
А+В+С+Д=1 – питома вага в ціні відповідно:
А – купованих матеріалів, сировини, напівфабрикатів;
В – заробітної плати основних виробничих працівників;
С – електроенергії на технологічні потреби;
D – незмінна частка ціни (прибуток, амортизація, накладні
витрати);
М0, М1 – індекси цін на матеріали, що використано відповідно у базовому і поточному періодах;
Б1, Б0 – індекси заробітної плати на період перерахунку ціни (Б1) та встановлення базової ціни (Б0);
Е0,Е1 – індекси цін на енергоносії.
Змінні компоненти ціни при визначенні остаточної ціни угоди корегуються за допомогою індексів. Це індекси цін у цілому або за окремими групами товарів, а також індекси заробітної плати, які публікуються в міжнародних і національних статистичних, періодичних і економічних виданнях.
Використання зазначеної формули дає можливість уникнути частих переговорів про корегування цін. Більш того, вона дозволяє переконати покупця в тому, що ціна підвищується в силу об’єктивних причин і лише пропорційно росту деяких витрат.
Крім витрат виробництва в ціні істотну частку складають витрати обігу, зокрема витрати, пов’язані із транспортуванням товарів до покупців. Взаємовідносини продавців і покупців не обмежуються лише визначенням ціни товару. Необхідно ще узгодити базисні умови постачання, які визначають основні права і обов’язки учасників угоди при транспортуванні, пакуванні і маркуванні товарів, щодо страхування вантажів і оформлення комерційної документації, а також визначають місце і час переходу права власності від продавця до покупця і те, як ці умови відображаються в ціні товару. При цьому необхідно пам’ятати, що всі додаткові витрати можуть взагалі не включатися в ціну чи включатися в неї частково або повністю. Все сказане вкладається в поняття «франкування», тобто економічні і правові умови, які визначають порядок включення в ціну тих чи інших витрат, пов’язаних із транспортуванням, вантажо-розвантажувальними роботами, зберіганням і страхуванням вантажів. Таким чином, можемо сказати, що франкування регламентує правові обов’язки сторін у зв’язку із постачанням товарів у внутрішній і зовнішній торгівлі. Терміни або стандарті умови контрактів купівлі-продажу, які використовуються сьогодні в світовій практиці розробляються та затверджуються Міжнародною торговою палатою у вигляді «Правил по використанню національних і міжнародних торгових термінів Інкотермс-2010». Детальніше це питання буде розглянуто у наступному пункті.
Окрему групу цін складають ціни, які використовуються в обліку та статистиці. Статистика цін використовує методи статистичного спостереження, вивчення й аналіз усіх складних явищ ціноутворення й функціонування цін. До основних завдань статистики цін належать спостереження за рівнем і динамікою цін шляхом систематизації та розрахунку їх середніх значень у динамічних рядах. Органи статистики здійснюють реєстрацію цін, на основі якої визначаються індекси цін. Статистичні методи вивчення цін передбачають також виявлення ціноутворюючих елементів і розробку структури цін.
До цін, які використовуються у статистиці, належать: індекси цін; поточні ціни; середні ціни, порівняльні й незмінні ціни, питомі ціни. Ціни статистичного обліку є, як правило, агрегованими (узагальненими). Такі види цін дають змогу виявити та аналізувати тенденції динаміки цін, розраховувати динаміку фізичних обсягів виробництва й реалізації товарів, здійснювати контроль і аналіз виконання планових завдань. У статистичних розрахунках широке застосування знаходять порівняльні ціни. Вони представляють ціни, які використовуються у звітності та плануванні протягом певного часу для оцінки та порівняння обсягу продукції за різні періоди часу та обчислення показників динаміки.
Для оцінки руху цін у міжнародній торгівлі статистичні органи використовують питомі ціни. Вони визначаються на базі інформації про виробництво, продаж, експорт та імпорт товарів. Динаміка таких цін визначається з допомогою індексів, що публікуються в документах ООН та враховують експортні ціни провідних західних держав.
Існують також такі ціни, як лімітні (гранично допустимі), довідкові, номінальні, проектні, орієнтовні, прогнозні та інші [шкварчук].
Наведений перелік не вичерпує всіх видів цін, які використовуються в економічних процесах. На практиці застосовується понад 300 різновидів цін, які різняться між собою за змістом та метою застосування [тормоса].