7. Форвардні угоди з купівлі-продажу валюти

Суть угоди з купівлі-продажу валюти полягає в тому, що один з її учасників зобов'язується продати іншому учаснику іноземну валюту через визначений термін по курсу, який фіксується в момент укладення угоди і називається форвардним валютним курсом. Інший учасник зобов'язується купити дану валюту на умовах, зафіксованих у контракті. Форвардний курс Ф, зафіксований у контракті, має забезпечити продавцю валюти певний прибуток. Цей курс розраховується як сума теоретичного форвардного курсу Фт і деякої маржі М:

ф = Ф + М.

Теоретичний форвардний курс розраховується так само, як наведено в попередніх розділах — з умов беззбитковості цієї операції і невикористання власних коштів для її проведення. Для розрахунку теоретичного форвардного курсу використовують формулу

Ф, = КС(1+ (/•-/;)£), (9.3)

де /Г — курс продажу валюти на момент укладання контракту (курс спот); t — термін поставки валюти, днів; г — процентна ставка в річних по залученню валюти платежу (національної валюти); гв —ставка в річних з інвестування валюти, на продаж якої укладається контракт (іноземної валюти); Т — часова база.

Отже, форвардний курс складається із курсу спот на момент укладання угоди і премії, або дисконту, залежно від ставок на певний період та від бажаної дохідності форвардної угоди. При цьому валюта з більш високою ставкою продається на форвардному ринку з дисконтом щодо валюти з нижчою ставкою.

Форвардні угоди з купівлі-продажу валюти широко використовуються в міжбанківській торгівлі валютою. На відміну від них, валютні ф'ючерси перебувають у обігу на біржовому ринку. Стандартні обсяги базових валют у ф'ючерсних контрактах становлять переважно сотні тисяч грошових одиниць, наприклад, 100 000 австралійських чи канадських доларів, 62 500 фунтів стерлінгів. Стандартні дати поставки по форвардних валютних контрактах: один тиждень, ЗО, 60, 90,180, 270 днів, 1—5 років. Строк переважної більшості форвардних операцій — до одного року. При цьому найчастіше зустрічається термін 180 днів. Звідси і важливість визначення ставок за 180-ден-ними державними цінними паперами, які використовуються як базові для формування відповідних ринкових ставок.

8. Визначення та види опціонів

Опціон — один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на опціони PUT — "на продаж" та CALL — "на купівлю".

Опціон PUT (па продаж) дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону.

Опціон CALL (па купівлю) дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Визначені у такий спосіб опціони мають назву "європейських", тобто таких, що можуть бути виконані тільки у визначений час у майбутньому. Існують також опціони американського типу, або "американські", які можуть бути виконані протягом усього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту.

Опціон на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є угодою "несиметричною". В той час коли ф'ючерсні та форвардні угоди є обов'язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов'язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду — премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде продано цей актив, називають страйковою ціною або ціною виконання.

Як і на ринку ф'ючерсів, на ринку опціонів проводять операції дві основні категорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не займаються купівлею-продажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії, які полягають у формуванні портфеля опціонів з різноманітними характеристиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни "довгий CALL" та "довгий PUT" означають купівлю опціонів CALL та PUT, а "короткий CALL", "короткий PUT" — продаж відповідних опціонів. Найпоширенішими опціонними стратегіями є вертикальні, горизонтальні угоди та комбінації.

Опціонні угоди укладаються як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Біржовий опціоний контракт — це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов'язання, купити (у разі СAAL-опціону) чи продати (у разі РUТ-опціону) фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). Друга сторона контракту (продавець опціону) зобов'язується продати чи купити фіксовану кількість відповідних базових активів за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на купівлю-продаж базового активу. Покупець опціону сплачує продавцю премію у грошовій формі за дане йому право на реалізацію опціону. Опціонні угоди укладаються на тих самих біржах, що й інші строкові угоди, хоча існують також спеціальні біржі для опціонів, наприклад Чиказька біржа опціонів.

У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові палати, які виконують такі функції:

• здійснюють облік всіх укладених угод;

• проводять експертизу документів, що надходять, реєструють угоди;

• після реєстрації угоди стають гарантом виконання умов угоди;

• забезпечують виконання контракту через проведення офсетної угоди з виплатою різниці між ціною продажу та ціною купівлі опціону без поставки реального активу.

На позабіржовому ринку велике значення мають брокерські контори, які виступають посередниками при укладанні опціониих угод. Крім брокерських контор в опціонних угодах можуть також брати участь фірми-індосанти, які виступають гарантами виконання сторонами своїх обов'язків. Фірми-індосанти виконують деякі функції клірингових палат і виступають четвертою стороною угоди.

Посередницькі та індосаторські функції не завжди розділені. Іноді їх виконує одна брокерська фірма або взагалі контракт укладається без посередників. Частіше це відбувається між партнерами, що мають давні фінансові зв'язки та першокласну кредитну історію.

Основні відмінності опціонів, що перебувають в обігу на біржовому ринку, від тих, які перебувають в обігу поза біржею, полягають у тому, що:

1) біржові опціони мають стандартизовані страйкові ціни та дати виконання;

2) при торгівлі опціонами на біржі, як і при торгівлі ф'ючерсами, значну роль відіграють клірингові палати;

3) витрати з проведення операцій на біржовому ринку значно менші від витрат на ведення операцій поза біржею;

4) опціони, як і інші цінні папери, що перебувають у обігу на біржі, більш ліквідні, ніж позабіржові;

5) вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений.

Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схожий на механізм торгівлі ф'ючерсами. Це можливість укладання офсетних угод, марживальні вимоги, участь клірингових палат, стандартизація біржових контрактів. Однак існують суттєві відмінності між опціонними і ф'ючерсними контрактами:

• в опціонних контрактах один із учасників (покупець) має право не виконати умови контракту;

• покупець опціону при укладанні контракту обов'язково сплачує продавцю винагороду — премію;

• стратегія хеджування з допомогою опціонного контракту суттєво відрізняється від хеджування ф'ючерсними контрактами.

Виграш, який може отримати власник опціону, обумовлюється насамперед розміром сплаченої ним премії, а також страйковою та ринковою цінами базового активу. Виграш продавця опціону обмежується розміром отриманої ним премії і не може перевищувати цю величину.

Розглянемо дохідність опціону CALL. Припустимо, що інвестор придбав європейський опціон CALL на купівлю активу X, сплативши при цьому премію П у розмірі 5 гр. од. Страйкова ціна активу X Цпр становить 100 гр. од., дата виконання — через 3 міс.

Нагадаємо, що на строковому ринку здійснюються два основних типи операцій. Це операції, що проводяться з мстою страхування від небажаних цінових змін па реальному ринку (хеджування), та спекулятивні операції. Отже, метою купівлі інвестором опціону CALL може бути або бажання отримати спекулятивний прибуток, або бажання застрахуватися від зростання цін на реальному ринку. Якщо інвестор має намір через 3 міс. придбати актив X, то, скориставшись онціоном CALL, він може придбати актив за кращою ціною при будь-якому розвитку подій на ринку.