6. Регламентація обліку по міжнародних та європейських стандартах.

Регламентація обліку є певною уніфікацією його особливих принципів. Перші спроби державної регламентації проведені в ХІІІ ст. у Кастілії (Іспанія), де було встановлено певний порядок заповнення облікових книг. Від початку ХІХ ст. вона поширилася тією чи іншою мірою в усіх країнах. Державна регламентація може здійснюватись у вигляді законів, постанов, інструкцій та інших документів. Цьому сприяє суперечливість інтересів груп, які мають відношення до господарської діяльності. Так, акціонерам необхідно мати гарантії від несумлінності адміністрації підприємства; фінансові органи повинні бути впевнені, що сума прибутку, яка показана для оподаткування, достовірна; кредиторам і банкам треба бути впевненими, що виданий ними кредит має достатнє забезпечення, і т. д. Зрозуміло, що держава зобов’язана забезпечити інтереси всіх зацікавлених сторін. У зв’язку з цим виникло питання про ступінь регламентації.

Нині в світі склалися кілька організаційних моделей обліку, яким властива певна його регламентація. Британо-американська й Інтернаціональна моделі обліку – мінімальна регламентація. Континентальна модель обліку відзначається жорсткою регламентацією. Південноамериканська (її ще називають змішаною) – це узагальнений варіант Британо-американської та Континентальної моделей обліку. Вона орієнтована на вирішення питань обліку в умовах інфляції; в методологічному відношенні переважають рішення Британо-американської моделі, але здійснюються вони на основі принципів моделі Континентальної.

Соціалістична модель – максимально жорстка регламентація обліку.

Проблема міжнародної регламентації з’явилась у зв’язку з розвитком процесу економічної інтеграції, тобто з виникненням ТНК. Вони функціонують у країнах із дуже різними системами обліку та вимогами до звітності. В результаті виникають проблеми відповідності опублікованої ними інформації вимогам, які пред’являються до останньої в країнах походження та базування.

Міжнародна регламентація здійснюється за допомогою стандартів.

Під стандартом розуміють встановлення та використання комплексу правил, норм із методики й організації обліку для забезпечення оптимального облікового процесу. Встановлені норми та правила фіксують у спеціальному документі, який називається стандартом. В останні роки у багатьох економічно розвинутих країнах посилилась увага до проблеми міжнародної уніфікації бухгалтерського обліку, що пов’язано з постійним зростанням міжнародної інтеграції в сфері економіки.

Нині відомі два підходи до вирішення проблеми уніфікації бухгалтерського обліку: гармонізація і стандартизація.

Ідея гармонізації різних систем бухгалтерського обліку реалізується в ЄС. Логіка тут така: в кожній країні може існувати своя модель організації обліку та система стандартів, що її регулює. Головне, щоби ці стандарти не суперечили аналогічним стандартам в інших країнах – членах співтовариства, тобто були в “гармонії” між собою. Робота в цьому напрямку ведеться з 1961 р., коли ЄС сформував робочу групу з проблем бухгалтерського обліку.

Стандартизація облікових процесів відбувається через уніфікацію обліку, яку проводить комітет із МСБО. Цілком логічно, що повинен існувати уніфікований набір стандартів, який прийнятний для будь-якої країни, й тому немає необхідності розробляти національні стандарти.

Розглянемо структуру МБС.

1. Вступ. Обґрунтовується важливість розробки того чи іншого стандарту.

2. Пояснення до стандарту. Це ширше і точніше тлумачення його положень, тоді як у самому стандарті вони подаються стисло.

3. Текст стандарту. Він дуже короткий, практично – це стислий виклад пояснень.