17.Облік природних ресурсів.

Характерною особливістю природних ресурсів є те, що при видобутку вони перетворюються в матеріальні запаси, які підлягають подальшій переробці чи продажу. Їх відображають у бухгалтерському обліку за вартістю придбання, причому в процесі розробки їхня вартість зменшується. Так, залишкова вартість родовища нафти при видобутку зі свердловини буде зменшуватися на суму, що дорівнює вартості добутих барелів. Зменшення вартості природних ресурсів реєструється як їх виснаження. Термін “виснаження” включає в себе не тільки зменшення природних ресурсів, а й пропорційне списання вартості природних ресурсів на видобуті чи розроблені матеріальні цінності. Витрати розподіляються таким же шляхом, як при нарахуванні амортизації виробничим методом. При купівлі чи розробці ресурсів визначають розрахунковий показник потужності (величини) запасів у барелях, тоннах або кубічних метрах.

Вартість однієї видобутої одиниці ресурсів визначають шляхом ділення вартості придбання за мінусом ліквідаційної вартості природних ресурсів на розрахункову величину запасів. Наприклад, в шахті запаси вугілля оцінюють в 100000 дол., ліквідаційна вартість запасів – 20000 дол., вартість придбання шахти – 120000 дол. Вартість 1 т добутого вугілля (вартість виснаження) – 1 дол. Якщо видобуто 10 тис. т вугілля, то вартість виснаження становить 10000 дол. У бухгалтерському обліку ця операція буде проведена таким записом: Дебет рахунку “Видатки з виснаження природних ресурсів” 10000 дол. Кредит рахунку “Нагромаджене виснаження” 10000 дол.

Витрати на розвідку та розробку нафтових і газових родовищ проводяться в обліку двома шляхами:

1. Витрати включаються у вартість родовища і становлять вартість всього ресурсу (запасу). Ця вартість перетворюється в необоротні активи (капіталізується) і зменшується протягом всього терміну експлуатації.

2. Методом повних витрат, тобто перенесення на вартість родовища всіх попередніх витрат за вдалі та невдалі розробки.

18.Особливості оцінки основного капіталу.

Основні засоби в зарубіжних країнах ототожнюють із поняттям необоротні активи (довгострокові активи). Вираження необоротних активів у грошовому виразі називається основним капіталом. Поняття необоротних активів дещо ширше від поняття основні засоби, оскільки сюди ще відносять вартість землі та її родовищ, а також вартість нематеріальних активів. Отже, необоротні активи можна поділити на такі види:

– матеріальні активи: земля, будівлі, обладнання (основні засоби);

– природні ресурси;

– нематеріальні активи.

Матеріальні активи мають фізичну натуральну форму. Сюди, наприклад, відносять землю. Оскільки термін її використання практично необмежений, це єдиний вид матеріальних активів, за яким не нараховують амортизацію. Будівлі, споруди, обладнання підлягають амортизації, що становить розподіл вартості активу протягом терміну його експлуатації.

Природні ресурси за економічним змістом відрізняються від землі тим, що видобуваються і переробляються як початкова сировина для виробництва. Серед природних ресурсів виділяють руду, нафту, газ, лісоматеріали і т. д. Особливістю (рисою) природних ресурсів є те, що вони піддаються не зносу, а вичерпуванню (виробленню, виснаженню), і це означає їх поступове зменшення внаслідок видобутку, вирубки тощо.

Нематеріальні активи є засобами тривалого користування, які не мають фізичної натуральної природи, і переважно слугують легалізацією прав власників або підтримкою їх переваг, зумовлених правом власності. До них відносяться патенти, авторські права, торгові знаки, торгові назви товарів, ліцензії, франшизи, гудвіл.

Базою оцінки основного капіталу прийнято вважати фактичну собівартість придбання, тобто оплачену вартість майна на рахунку продавця або підрядчика (за мінусом комерційної знижки (скидки) плюс податки, транспортні витрати, вартість встановлення та приведення його в дію. Водночас цей варіант оцінки використовують не завжди, а принципи оцінки основних засобів визначає переважно рада директорів у великих фірмах. Загалом прийнято, що в балансі основні засоби показують за залишковою вартістю.

У США існують такі методи оцінки основного капіталу:

а) ліквідаційна вартість – це оцінка з позиції продавця тієї суми, яка може бути виручена в результаті продажу за вирахуванням витрат на реалізацію.

Ліквідаційна вартість повинна відображати найменшу оцінку вартості об’єкта підприємницької діяльності;

б) відновна вартість – це оцінка з позиції покупця. Загалом відновна вартість вища ліквідаційної, бо із суми отриманої виручки не виключаються затрати на реалізацію;

в) балансова вартість – це оцінка майна за залишковою вартістю, є вартістю об’єкта підприємницької діяльності, що відображається в його фінансових звітах. Для підприємства загалом балансова вартість буде дорівнювати загальній величині активів із вирахуванням загальної суми зобов’язань, тобто розміру власного капіталу;

г) поточна вартість (дохідна методичка). Мета оцінки полягає в обчисленні приблизного рівня рентабельності об’єкта, в обчисленні величини майбутніх прибутків, доходів;

д) правдива вартість – оцінюють активи фірми, відношення ціни акції до доходу. Для компаній, які існують давно та досягли стійкого рівня доходів, цей коефіцієнт знаходиться на науковому рівні – приблизно 5:7. Для відносно нових компаній, що мають сприятливі умови для значного збільшення майбутніх надходжень, цей коефіцієнт може бути вищим.

У таких випадках, коли реалізація підприємства відбувається за ціною, що вища реалізованої вартості активів (балансової вартості), то різниця відноситься на нематеріальні активи. У випадках, коли підприємство придбано за ціною, що нижча його реальної вартості, то дооцінка, як правило, не проводиться.