Слайд лекція 11. Академічна державно-правова думка 4 год

1. Зміст політико-правових поглядів О.Кістяківського 1833-1885

2. Сутність права та держави в творчості Б.Кістяківського.1868-1920

3. Проблеми національного самовизначення українського народу в творчості С.Дністрянського.1870-1935

4. Ідеї природного права Ф.Тарановського. 1875-1936

5. Сутність права і держави в концепції М.Палієнка. 1869-1937

6. Розробка теорії правової держави М. Ковалевський 1851-1916, В.Гессен (1868-1920), С.Котляревський (1873-1939)

7. Концепція української державності В.Старосольского 1878-1942

Витоки теорії правової держави беруть початок з пошуків мислителів античності принципів взаємодії особистості і держави, влади і права. У XVIII ст. ідеї свободи і невідчужува-них природних прав людини, меж права держави, верховенства закону, подолання політичного відчуження громадян держави були розвинуті діячами європейського Просвітництва. Класич­них форм набули доктрини прав людини і громадянина, все­силля розумного закону, поділу влади, теорія представницької демократії та ряд інших.

По суті однаковими були ідеали Канта і Гегеля: «Найбіль­ша проблема для людського роду, вирішити яку змушує його природа, — підкреслював Кант, — досягнення загального пра­вового громадянського суспільства». Ніхто так, як Кант логіч­но не поєднував правову особистість і правову державу: мораль­на свобода, що є сутністю людини, автономія і самоцінність особистості вимагають вищих умов їх реалізації, що створю­ється рівним для всіх правом, яке забезпечує загальну свобо­ду; з необхідності права випливає існування держави, що не має іншої мети, крім підтримки й охорони свободи і рівності людей. Люди керуються правом, якому повинна бути підлег­лою і сама держава.

Пізніше саме німецька школа права сприйняла юридичне завершене поняття «правової держави». У 1829 p. P. Моль дав її визначення як конституційної держави, що повинна грунтува­тися на закріпленні в Конституції прав і свобод громадян, на забезпеченні судового захисту особистості. Теорія правової дер­жави почала активно розроблятися ліберальною думкою в Західній Європі і США, а з кінця XIX — початку XX ст. -в Україні і Росії.

1. Зміст політико-правових поглядів о.Кістяківського

Зародження фахової юридичної науки в Україні пов'язане з появою перших вищих навчальних закладів. Більшість вчених-правників зосереджувались на юридичних факультетах Львівського, Харківського, Київського, Ново­російського університетів і відповідно розвивали свої до­слідження в руслі офіційної російської або австро-угорської юриспруденції. Проте це не завадило появі в другій половині XIX - початку XX ст. багатьох глибоких дослід­жень, які посіли гідне місце в історії світової правової науки.

Зокрема в Україні розпочалась діяльність Л. Петражицького - всесвітньовідомого засновника психологічної школи права. В Київському університеті зусиллями І. Даниловича, М. Іванишева та їх учнів склалася одна з найкращих у Ро­сійській імперії школа істориків права. З критикою царсь­кого кримінального законодавства із загальнодемократич­них позицій, палкою боротьбою за скасування смертної кари і піонерськими дослідженнями звичаєвого права ви­ступив О. Кістяківський. А його син, Б. Кістяківський, став одним із перших у Росії поборників популярної сьогодні концепції правової держави.

Правознавець Олександр Кістяківський (1833-1885) - фахівець в галузі кримінального права і процесу та історії права, один із дослідників права України. Він проводив лінію поміркованого лібералізму Київської громади. Автор праць: «Богова відповідальність наслідника в римському праві», «Поняття про суб'єкт права» «Дослідження про смертну кару» «Елементарний підручник загального кримінального права» та ін. Досліджував українське звичаєве право, історію права та судовий устрій Гетьманщини. Зібрав і видав збірник законів «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1879).

Вчений з критичним складом розуму, усталеними принципами, О. Кістяківський намагався поєднати західноєвропейські традиції криміналістики з українським правом. Один з керівників українського національного руху 60-х років, він поступово відійшов від "українофільського фанатизму", залишаючись вірним своєму народові. Ставлячись до українського питання з "холодним розсудком", О. Кістяківський переконався в неспроможності його розв'язання за тодішніх умов як в Росії, так і в Австрії, незважаючи на конституційність останньої. Одним із основних недоліків українського руху вважав відсутність єдності серед українських діячів, де кожний прагнув стати свого роду гетьманом. Основні сподівання покладав на еволюційний шлях розвитку суспільства, проведення ліберальних правових реформ, ідеалом яких вважав встановлення панування в суспільному житті законів, а в державі — конституції, тобто розбудову громадянського суспільства і правової держави, ідеї яких будуть пізніше розвинуті його сином Б. Кістяківським.

Вчений був од­ним із перших, хто обґрунтував вчення про кримінальне покарання, що базувалось на принципі невідворотності по­карань.

Своє державно-правове вчення виклав на основі юриди­чного позитивізму, однак, на противагу прибічникам цієї концепції, виступав проти визнання закону як єдиного джерела права. Він підкреслював, що судова практика є більш дієвою (порівняно із законом) формою правоутворення.

О. Кістяківський розробив теорію, яку назвав «теорією прогресивного конституціоналізму», вбачаючи у конститу­ційній монархії перший крок до політичної свободи Росії. Вчений послідовно проводив думку, що саме в конститу­ційній державі домінують демократичні засади: місцеве та державне самоврядування; недоторканність особи, крім випадків скоєння нею злочину; право зборів і об'єднань, свобода слова і віросповідування; відповідальність прави­теля перед підданими. Згідно із його вченням, реальними умовами реалізації вказаних засад є загальний виборчий процес, право відозви посадових осіб, судова підзвітність чиновників, законність у діяльності органів влади і управ­ління.

СЛАЙД