
- •Лекція 10. Розвиток українського націоналізму. 4 год
- •1. Микола Міхновський – ідеолог українського націоналізму.
- •2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •3. Перспективи політичного самовизначення нації Ольгерда Бочковського
- •4. Проблеми державності та нації Володимир Старосольського
- •5. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •6. Геополітична складова державницької думки ю.Липи.
- •7. Розвиток українського націоналізму в післявоєнний період: с.Бандера, я.Стецько, ю.Бойко
6. Геополітична складова державницької думки ю.Липи.
Новим етапом у формуванні української геополітичної думки стали праці політолога і поета Юрія Липи (1900-1944). Він запропонував ряд геополітичних доктрин, які утверджували місце України в політичному просторі. Йому належать праці «Призначення України», “Чорноморська доктрина” (1940) та “Розподіл Росії” (1941). Фактично ця трилогія і є основою у викладенні геополітичних досліджень і міркувань Ю.Липи. Вихід у світ фундаментальної праці Ю.Липи “Призначення України” виявив потребу витворення ідеології державної стратегії України, що мала бути реалізована після здобуття незалежності.
Вісь “Схід-Захід” є для України “найбільш ворожа”, тому що яку б сферу суспільного життя не взяти (релігійну, політичну, духовну) всюди будемо мати не відчуття серединності, а тільки джерело української поразки. А це – нищення власного характеру, духовності, що прийшли з півдня.
Юрій Липа добре усвідомлював, що Україна має вихід до Чорного моря, через яке вона зв’язана з усіма морями і океанами, що і поклав в основу своєї чорноморської геополітичної доктрини, передбачаючи незалежність України в майбутньому. Чорноморська доктрина народилася напередодні 2 світової війни, коли наближались важливі політичні зміни в світі.
Ю. Липа бачив Україну в системі держав Чорноморського простору, який окреслюється басейнами рік, що впадають у море і морськими узбережжями як системою для транспортного зв’язку, культурними та історичними традиціями. У своїх межах Чорноморський простір утворює цілісність, має свій геополітичний зміст, свою етнічну спільноту та власні вироблені торгівельні, культурні традиції, що призвело до споріднення менталітету його населення
Вирішення чорноморської проблеми вважалось одним з найголовніших геополітичних завдань України. Окреслюючи ці завдання Ю.Липа наголошував, що метою української експансії було здобуття чорноморських берегів, відзначаючи, що з давніх часів українці посідали найбільші ріки, які впадають у Чорне море. Тому, вважає Ю.Липа, необхідним для України, її природною потребою є створення Чорноморської федерації, де Україна мала відігравати першу роль.
Практичним проявом цієї доктрини може стати утворена в 1992р Організація Чорноморського Економічного Співробітництва. ЇЇ мета - координація економічного та політичного розвитку, формування фінансово-валютної системи держав Чорноморського регіону.
Геополітичні концепції Ю.Липи мали велике значення для розвитку геополітичної думки України, а також не втрачають вони свого значення (із деяким переосмисленням) і в сучасній Україні. Він орієнтував Україну на творення нових територіально-політичних реалій, які були б, перш за все, вигідними самій Україні.
Поява статті "Союз Визволення України" мала ключове значення для свого часу й простору. По-перше, була прикладом проукраїнськи налаштованих виступів на півдні України, а по-друге, – свідченням того, що такі виступи в царській Росії можливі й відбуваються. У змістових моментах публікації Ю. Липи слід виокремити кілька провідних думок, до яких автор постійно апелює і в правильності яких прагне переконати читача:
1. Союз Визволення України є єдиною організацією, що під час першої світової війни дбає про інтереси українців. Ця думка чітко сформульована на початку статті, коли автор повідомляє про мету появи Союзу, та в тій частині, де йдеться про його діяльність у таборах полонених українців.
Вважаємо, що поданий Ю. Липою детальний аналіз діяльності Союзу Визволення України мав переконати читача в існуванні свідомої і потужної сили, яка опікується майбутньою долею своєї землі, батьківщини, її громадян. Автор постійно наголошує на таких положеннях: Україна стане незалежною; СВУ – це група осіб, яка може реально впливати на розвиток подій; саме ця організація навіть у час війни переймається потребами простих українців.
2. Російська імперія іманентно несе зло і варварство, Європа – високу культуру.
3. Роль України й українців у першій світовій війні – підтримка військ європейських держав і здобуття незалежності після перемоги. Цю ідею Ю. Липа подавав обережно, не наголошував на ній так сильно, як на важливості зовнішньо- і внутрішньополітичних рухів.
4. Україна має всі підстави й можливості відбутися як держава. Аналіз тексту статті дає всі підстави вважати, що публіцист, розмірковуючи про підстави української державності, вважав Союз Визволення України тією організацією, яка: показує Європі самодостатність українського етносу і його прагнення створити державу, яка б стала вододілом між російським варварством і європейською культурою; витлумачує і розвиває в рідного народу політичну, етнічну, національну та іншу самоідентифікацію, яка є запорукою утворення такої держави.
5. Для досягнення своїх цілей Союз Визволення України веде успішну й продуктивну співпрацю з урядами й народами європейських країн. Власне, про це мимохідь згадувалося вище. Ю. Липа наводить кілька показових фактів успішної співпраці з урядами європейських держав, що мало підкреслити впливовість СВУ на міжнародній арені. Крім того, Союз Визволення України написав кілька відозв до болгарського та румунського (поки Румунія дотримувалася у війні нейтралітету) народів. Тексти цих відозв у статті Ю. Липи подані повністю.
6. Для поширення українських ідей серед українців СВУ веде активну діяльність у таборах військовополонених українців. Публіцист не без піднесення зазначає, що Союз Визволення України добився від урядів воюючих європейських держав утворення окремих таборів, де б українцям із російської армії надавалися певні пільги й привілеї. Характеристиці діяльності культурно-просвітньої місії СВУ в подібних таборах автор присвячує достатньо місця (приблизно шосту частину своєї праці), щоб чітко пояснити просвітницьку роль українських діячів.
7. Заперечення звинувачень російської преси в штучності створення й продажності Союзу, його роботі на користь ворогів Росії.