5. «Націократична держава» Миколи Сціборського

Свою модель майбутньої української державності, заснованої на ідеях націоналізму, запропонував один із лідерів ОУН Микола Сціборський (1897-1941).Він є автором низки праць - "Робітництво і ОУН", "ОУН і селянство", "Націократія", "Нарис проекту Основних Законів (Конституції) Української держави" та ін.

 У праці «Націократія» він сформулював основні риси своєї доктрини:

1) українська держава повинна бути авторитарною і спиратися на працюючі верстви української нації;

2) політичним суб'єктом влади має стати національна диктатура;

3) форма правління передбачає сильну законодавчу і виконавчу владу. Законодавчий орган — Державна Рада обирається всіма громадянами, голова держави і одночасно прем'єр-міністр — Національними Зборами, що складаються з депутатів Державної Ради, Всеукраїнської Господарської Ради, представників крайових рад та синдикатів.

У 20-30-х роках, коли в Європі поширювалася фашистська ідеологія і в деяких країнах були встановлені фашистські режими, ідеї Д. Донцова набули популярності в середовищі галицької молоді. Його націоналізм став ідеологічною основою програми Організації українських націоналістів (ОУН). Однак сам Д. Донцов не належав до націоналістичних організацій.

М. Сціборський був автором політичної доктрини націоналізму. Вона грунтується на концепції національної революції, яка мала проводитись "власними силами української нації". Рушійною силою революції мало бути селянство. Підставою революції мали стати гасла приватної власності на землю, загальної солідарності усіх свідомих сил України.

М. Сціборський сформулював концепцію націократії як альтернативної їм форми держави. За його визначенням, націократія - "це режим панування нації у власній державі, що здійснюється владою усіх соціальне корисних верств, об'єднаних - відповідно до їх суспільно-продукційної функції - у представницьких органах державного управління".

М. Сціборський заперечував право політичних партій на участь в управлінні державою і вважав диктатуру оптимальним засобом здійснення державної влади на час національної революції. Опорою політичного режиму мала стати революційна націоналістична організація, яка виконувала б диктаторські функції.

В Україні має встановитися республіканський лад, за якого влада мусила бути в руках націократії. Тоді законодавчу владу матиме Державна Рада - національний парламент, депутатів якого обиратимуть усі громадяни. Очолюватиме державу Голова - вождь нації, якого обиратиме Національний Збір. Членами Збору будуть депутати Державної Ради, Всеукраїнської Господарської Ради, представники Крайових Рад і профспілок. Голова держави буде одночасно і прем'єр-міністром, призначатиме міністрів, які звітуватимуть перед ним. Він наділятиметься також низкою інших важливих повноважень: правом законодавчої ініціативи, розпуску парламенту, вето на прийняті ним закони, буде головнокомандувачем збройних сил.

На чолі місцевих адміністрацій стоятимуть представники центрального уряду на місцях, вони ж будуть Головами Крайових Рад. Політичні партії стануть непотрібними. Функції політичного керівництва виконуватиме ОУН, яка буде не політичною партією, а загальнонаціональним рухом.

Націократія М. Сціборського є своєрідним поєднанням елементів політичної доктрини фашизму та президентської форми республіканського правління.

Ідеологія нового українського націоналізму є теоретичною засадою діяльності політичних організацій націонал-радикального спрямування в сучасній Україні. До них належать або належали Конгрес українських націоналістів, Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна самостійність України", Українська консервативна республіканська партія, Організація українських націоналістів в Україні, Українська національна асамблея, Українська народна самооборона та деякі інші.

Націю М. Сціборський вважав найвищою цінністю, а державу її організаційною формою існування. Тільки в незалежній державі можуть бути створені умови для того, щоб нація змогла забезпечити свій нормальний розвиток, бути господарем своєї долі і продукувати національну ідею. Саме в державному оформленні нація набуває нового змісту, стає державною нацією.

У вченні М. Сціборського майбутня націократія постає як сильна унітарна держава з авторитарним політичним режимом і республіканською формою правління.

Держава домінує в політико-владних відносинах, визначає основи державного й суспільного ладу, забезпечується її монополія в сфері захисту суверенітету.

Панування нації в державі і суспільному житті може бути забезпечене участю працюючих верств населення в управлінні загальнодержавними справами шляхом формування представницьких органів. Суспільна злагода і стабільність повинні базуватись на солідарності і єдності працюючих соціальних верств.

Владні повноваження, за вченням М. Сціборського, повинні бути поділені між законодавчим та виконавчим органами, причому останній має очолити глава держави. У виборах законодавчого органу — Державної Ради, повинні брати участь всі громадяни.

Глава держави має обиратися спеціальною інституцією — Національними Зборами, до яких повинні входити депутати законодавчого органу, Всеукраїнської Господарської ради, представники краєвих рад та профспілок. Глава держави, у проекті М. Сціборського, уповноважувався здійснювати обов'язки прем'єр-міністра, призначати міністрів, йому повинні бути надані права законодавчої ініціативи, «вето», розпуску законодавчого органу.

Виконавча влада має своє продовження в територіальних одиницях держави, головами краєвих рад мали бути представники глави держави, очолюваного ним уряду.

Націоналістичні державно-правові концепції і особливо Д. Донцова та М. Сціборського знайшли своє втілення в програмних документах організації українських націоналістів, що була створена в 1929 р. на базі Української військової організації та націоналістичних ідеологічних гуртків. «