3. Універсали Центральної Ради та Конституція унр

На початку 1917 року виникла нагальна потреба утворення такої консолідуючої сили, яка була б здатна об’єднати та організувати українські народні маси у боротьбі за утвердження незалежної держави. Лідером розгортання національно-визвольного руху в Україні стала Українська Центральна Рада. За короткий час свого існування – з березня 1917 року до квітня 1918 року – вона пройшла складний шлях становлення від київської міської громадської організації до ініціатора та активного втілювача ідеї відродження новітньої української державності.

Слід відмітити, що нормативно-правові акти періоду Української Центральної Ради мали більше політико-декларативний характер, ніж правовий. Це у певній мірі було виправданим. Першими документами, які мали конституційний характер, були декларації та універсали. Важко недооцінювати з правової точки зору значимість цих перших програмних документів. Саме через їх всенародне оприлюднення Центральна Рада намагалася розбудити свідомість народних мас та здійснити ті кроки, що відповідали б сподіванням українського народу.

Після марних тримісячних спроб Української Центральної Ради знайти порозуміння з Тимчасовим урядом було проголошено І Універсал (10. 06. 1917 р.). Головним його призначенням було безпосереднє звернення до українського народу об’єднатися та направити всі зусилля на побудову нового ладу. Таким було рішення 4 сесії Центральної Ради, яке обумовлювало потребу прийняття Універсалу, “в якому мало вияснити суть домагань української демократії, а також ті завдання, які стояли перед нею в творенні автономного ладу на Україні разом з іншими національностями української землі” [45 101]ⁱ. Звичайно, це не був правовий документ у сучасному розумінні цього слова, однак не можна не відмітити важливе морально-політичне значення цього документу для всього народу України. Головними ідеями були: організація автономії України у складі Росії, обрання на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування Всенародних Українських зборів. Тільки Українським зборам за цим актом належало право видавати всі закони, “що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні”, і також акцентувалася увага на споконвічному земельному питанні: “буде одібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, монастирські та інші землі у власність народів” [59:Арк. 5-6]ⁱⁱ. Цим документом Центральна Рада взяла на себе відповідальність за подальшу долю країни і визначила себе виразником всенародної волі. У ньому охоплено все те, що тоді було найважливішим для українського народу, і подано чітко, зрозуміло та авторитетно. Як зазначає В. Жила: “Сили І Універсалу треба шукати не в постановах, які він давав українській революційній демократії, не в обіцянках – передати народові землю, скликати український сойм для вироблення законів, – а в принципі, який він проголосив: “однині самі будемо творити наше життя”. Цим було висловлене те велике довір’я до творчих сил українського народу, яким був пройнятий Універсал, в цьому полягав його успіх, причини народного ентузіазму, який він викликав у країні.

З проголошенням І Універсалу розпочалися реальні кроки з правового оформлення молодої Української держави. На черговій сесії Центральної Ради 15 червня 1918 р. прийнято рішення про створення нового виконавчого органу – Генерального Секретаріату, “який мав завідувати справами внутрішніми, фінансовими, продовольчими, земельними, хліборобськими, міжнаціональними і іншими в межах України і виконувати всі постанови Центральної Ради, які цих прав торкаються” . Таким чином, фактично відбувся поділ влади на законодавчу і виконавчу.