128.Мета і функції юридичної відповідальності.

Мета юридичної відповідальності – безперешкодне здійснення суб’єктивних прав та досягнення юридично значущого результату правомірною поведінкою суб’єктів суспільних відносин.

Мета юридичної відповідальності виражається у таких завданнях:

• запобігання правопорушення і підтримання правопорядку;

• притягнення правопорушників до відповідальності;

• відновлення порушених прав;

• виховання в особи настанов на правомірну поведінку та підвищення правової свідомості суспільства;

• виправлення й перевиховання правопорушників.

Мету юридичної відповідальності визначають її функції.

Функції юридичної відповідальності – основні напрями юридичного впливу на правопорушника та інших осіб з метою охорони й захисту правопорядку та виховання суб’єктів права,котрі вчинили або можуть вчинити правопорушення.

Основні функції юридичної відповідальності:

• охоронна(запобіжна)-полягає у попередженні правопорушень їх профілактиці; • захисна(відновлювальна)- полягає у відновленні незаконно порушених суб’єктивних прав,примусовій реалізації невиконаних юридичних обов’язків. Особливо виявляється у цивільно-правовій відповідальності(відновлення майнового права,відшкодування моральної шкоди);

• каральна(репресивна)- виражається у встановленні певних обмежень прав правопорушника,позбавленні його певних благ(матеріальних,нематеріальних) як кари за вчинення неправомірних соціально шкідливих діянь,що є водночас захистом від таких діянь особи і суспільства;

• виховна – полягає:а)у вихованні громадян в дусі поваги до закону;б)у виправленні й ресоціалізації засуджених;в)в інформуванні громадян про виявлені,припинені,розкриті правопорушення задля того,щоб вони усвідомлено вели себе правомірно.

129.Законність та правовий порядок: порівняльна характеристика.

Правова законність і правовий порядок співвідносяться як засіб установлення правового порядку(правова законність) і впорядкована дійсність,наслідок дії правової законності(правовий порядок).

Правова законність-галузь сущого і належного,тобто є правом,що реалізується;це принцип,метод діяльності,режим правових дій і відносин;засіб встановлення правопорядку;визначає рівень правопорядку.

Правовий порядок – галузь сущого,тобто втілене в життя право; правова законність у дії,реалізована правова законність,результат принципу,методу діяльності,режиму правових дій і відносин;фактична упорядкованість суспільних відносин,що виступає як найважливіша основа для підтримання законності;залежить від зміцнення правозаконності . Законність невіддільна від правопорядку.

В будь-якому суспільстві суспільні відносини повинні бути відповідним чином упорядковані. Цьому допомагають різноманітні звичаї, традиції, соціальні норми — як моральні, так і правові. За їх допомогою забезпечується певний суспільний порядок. Тому не всі, а тільки частина суспільних відносин потребує впорядкування та врегулювання за допомогою правових норм. Інакше кажучи, правопорядок є складовою суспільного порядку і являє собою зафіксовані правовими нормами суспільні відносини. Через різноманітні суспільні відносини реалізуються відповідні права та обов’язки, що складають зміст правових норм, які, в свою чергу, юридично виражені в законах та інших нормативно-правових актах. Підвищення якості нормативно-правових актів, чітке та неухильне їх дотримання сприяє зміцненню законності та правопорядку в державі. Однак, навіть за наявності законів, норми яких спрямовані на закріплення правопорядку, складно домогтися чіткого дотримання законності та правопорядку, якщо не буде сформована висока правосвідомість громадян держави. Правосвідомість — це система поглядів, ідей, уявлень людей, які лежать в основі їх ставлення до закону та права. Вона залежить в основному від рівня правової культури та правового виховання. Саме тому головною метою держави є підвищення правової культури громадян, виховання і закріплення у них належного ставлення до права та закону, а відповідно й удосконалення їх правосвідомості. Законність є ніщо інше, як сфера вільного волевиявлення суб'єктів, в якій вони здійснюють будь-які дії, не заборонені правовими нормами. А правопорядок у свою чергу є результат дії законності, реалізованої свободи учасників правовідносин. Щоб у нашому суспільстві нормально існували законність і правопорядок потрібно щоб в діяльності держави здійснювався принцип поділу влади й, у суспільному житті реально втілювалася справедливість, гуманізм, рівність усіх перед законом, щоб інтереси суб'єктів права знаходилися під надійною охороною держави. І може бути саме головне, щоб держава відповідала перед своїми громадянами за порушення їх законних інтересів, а громадяни, в свою чергу, несли б відповідальність перед державою за скоєні правопорушення. Всі ці фактори і утворюють правову основу реальної демократії, концентрують у собі всі позитивні властивості правового регулювання суспільних відносин, які так необхідні нашому суспільству сьогодні.

Із законністю тісно пов’язане інше правове явище — правопорядок (правовий порядок). Поняття “правопорядок” широко використовується в чинному законодавстві, охорона правопорядку — найважливіша функція держави.

Найбільшого поширення одержав погляд на правопорядок як на реалізовану законність, як на суспільний порядок, що встановлюється та охороняється державою на основі чинних норм права та в режимі законності. З цього погляду правопорядок є продуктом дії в суспільстві режиму законності. Від рівня законності залежить рівень правопорядку. Однак подібне трактування здається не зовсім правильним. Дійсно, зазначені явища тісно взаємопов’язані. У формуванні правопорядку законність виступає як основний принцип діяльності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопорядок не може скластися як наслідок одного лише цього принципу, навіть і основного.

Тому точніше було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових розпоряджень відповідно до принципу законності. Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність — умова правопорядку. Результатом впливу права на суспільні відносини, підсумком його дії і реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних відносинах, правовий порядок.

Правопорядок — підсумок правового регулювання, його реалізована мета. Міцність правопорядку, його стабільність і непорушність забезпечується не формальною, а реальною законністю. У свою чергу правопорядок обумовлює зміст законотворчої діяльності, правовий характер законів.

Правопорядок є важливою передумовою ефективного функціонування всієї системи соціальних відносин. Він є важливим структурним елементом громадського порядку, під яким розуміється правильно налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин.

Правопорядок — це заснована на праві і законності організація правового життя, що відображає якісний фактичний стан суспільних відносин, врегульованих правом.

Особливості правопорядку: це стан упорядкованості правом суспільних відносин; це порядок, передбачений нормами права; правопорядок є результатом втілення в життя правових норм, їх реалізації; правопорядок забезпечується державою, йому притаманні єдність, стабільність. Це — реалізація законності, прав, свобод і обов’язків громадян; підпорядкованість суб’єктів нормам права у їх правових відносинах.

Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпечує стабільність громадського життя і соціальний прогрес. Оскільки він визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найважливіші риси і сторони соціально-економічного ладу, систему політичних відносин.

Правопорядок можна розглядати як єдність права і влади. Це порядок, при якому правове положення і взаємини всіх суб’єктів суспільного, політичного і державного життя чітко визначені законами і захищені державою.

Правопорядок варто відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища — громадського порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. Однак, на відміну від правопорядку, громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Отже, громадський порядок — це стан урегульованості суспільних відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільного впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок, з другого — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку.

Тривалий час різниця між законністю і правопорядком не проводилась і вони використовувались як рівнозначні поняття, але це неправильно. Законність — це засіб встановлення правопорядку, а правопорядок — результат здійснення права і законності. Міцність і ефективність правопорядку залежить від ступеня втілення вимог законності. Якщо законність виступає як причина, то правопорядок — як наслідок. Законність — це повнота реалізації правових норм, а правопорядок — їх фактичне втілення в життя. Законність — засіб підтримки правопорядку.