2.4. Практичне заняття

2.4.1. Питання для обговорення

1. Загальнооблікова і управлінська класифікація витрат під­приємства.

2. Класифікація доходів і характеристика їх видів.

3. Поведінка витрат у разі зміни обсягу діяльності.

4. Методи визначення функції витрат.

2.4.2. Аналіз самостійного виконання завдань 2.4.3. Виконання завдань під контролем викладача

2.5. Література

2, п. 10—16; 3, с. 56—96; 4, с. 44—57; 6, с. 32—41; 7, с. 54—69.

Л.1

2.6. Термінологічний словник

Виробничі накладні витрати — витрати, пов'язані з процесом вироб­ництва, які не можуть бути безпосередньо віднесені до певних виробів.

Витрати на продукцію — витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації і скла­дають її собівартість.

Витрати періоду — витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому нони були здійснені.

Дійсні витрати — витрати, які вимагають сплати грошей або ви­трачання інших активів і відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Змінні (умовно-змінні) витрати — витрати, загальний розмір яких чбільшується або зменшується пропорційно зміні обсягу виробництва.

Конверсійні витрати — прямі витрати на оплату праці та виробни­чі накладні витрати, тобто витрати на обробку сировини для перетво­рення її на готовий продукт.

Контрольовані витрати — витрати, які менеджер може безпосе­редньо контролювати, або може чинити на них значний вплив.

Можливі витрати (втрати) — вигода, яка втрачається, коли ви­бір одного напряму дії вимагає відмовитись від альтернативного рі­шення. Ці витрати не відображаються в облікових реєстрах.

Непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені до пев­ного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Нерелевантні витрати — витрати, величина яких не залежить від прийняття управлінського рішення (минулі).

Основні витрати—сукупність прямих витрат на виробництво продукції.

Оцінка витрат — процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними фак­торами на підставі дослідження минулої діяльності.

Постійні (умовно-постійні) витрати — витрати, загальна вели­чина яких залишається незмінною при зміні обсягу виробництва.

Прирістні (граничні) витрати — додаткові витрати, які з'явля­ються в результаті виготовлення чи продажу додаткової одиниці або партії продукції.

Прямі витрати — витрати, які можуть бути віднесені безпосеред­ньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Релевантні витрати — витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття управлінського рішення (майбутні).

Функція витрат — математичний опис взаємозв'язку витрат та їх чинника.

43

Тема 3. Система обліку і калькулювання за повними витратами

2.1. Методичні вказівки

Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчиз­няні та зарубіжні методи обліку і калькулювання за повними ви­тратами, які характеризуються певними спільними рисами, не­зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічних умовах.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення за-( рубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдос­коналення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання. Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витра­ти» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), не справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні. Таке розмежування є обов'язковим лише при калькулюванні неповної собівартості, до якої включають тільки змінні витрати.

Певне уявлення про склад методів обліку витрат і калькулю­вання дає рис. 3.1.

У вітчизняній практиці, яка традиційно налаштована на облік повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і по-процесний (простий) методи.

Використовуючи елементи нормативного методу, про який йтиметься далі, вони набувають характеру позамовно-норма­тивного, попередільно-нормативного, попроцесно-нормативного методів.

Розглянемо особливості кожного з методів, тобто їх сутність і сферу застосування.

Сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздале­гідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат об­ліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

44

Рис. 3.1. Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості

Отже, об'єктом обліку витрат і об'єктом калькулювання за цього методу є окреме виробниче замовлення. Його фактична со­бівартість визначається після виконання замовлення. До повного виконання замовлення всі витрати, які відносяться до нього, вва­жаються незавершеним виробництвом.

Позамовний метод застосовують як в основному виробництві у процесі виготовлення складної продукції (автомобілів, літаків, кораблів тощо), так і в допоміжних цехах — під час проведення ремонтних робіт тощо. Цей метод застосовується також у дрібно-серійному виробництві під час випуску заздалегідь визначеної кількості продукції.

Фактичну собівартість окремих видів продукції (замовлення) визначають, як правило, після закриття (виконання) замовлення. Якщо ж виникає потреба визначити собівартість частини виготов­леної за замовленням продукції, застосовують умовну її оцінку. Зокрема, частковий випуск продукції може бути оцінений за пла­новою собівартістю цієї продукції або за фактичною собівартістю миалогічної продукції, яка випускалась раніше (рис. 3.2).

Попередільний метод застосовується на підприємствах з од­норідною за вихідною сировиною і характером технології масо-іюю продукцією, яка виготовляється в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий само­стійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Це підприємства та-

45

ких галузей промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хі­мічна, скляна, фарфоро-фаянсова, виробництво будівельних ма­теріалів, текстильна, шкіряна, хутрова, цукрова, хлібопекарська, пивоварна, м'ясна, молочна тощо.

Рис. 3.2. Облік витрат в умовах калькулювання за замовленнями

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або де­які прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва (навіть якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції") У зв'язку з тим, що у таких виробництвах процес створення готової продукції складається з кількох послідовних технологічно закінче­них переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, особливо за умови, коли частина їх має бути реалізована на сторону.

В багатьох галузях промисловості, які застосовують попереділь-ний метод, виробничі витрати обліковують у кожному переділі, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попе­редньому переділі. У зв'язку з цим калькулюють фактичну собі­вартість напівфабрикатів кожного переділу. Відповідно, напівфаб­рикати власного виробництва входять до собівартості окремих видів продукції комплексною статтею, тобто собівартість продук­ції кожного наступного переділу складається із здійснених ним витрат і собівартості отриманих напівфабрикатів.

46

При цьому в багатьох випадках передача напівфабрикатів з переділу на переділ або на склад відображується на рахунках бух­галтерського обліку за фактичною собівартістю. Відповідно, ви­трати в незавершеному виробництві відображуються за місцями їх знаходження. Такий варіант попередільного методу отримав назву напівфабрикатного (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Схема обліку витрат і калькулювання попередільним методом (напівфабрикатний варіант)

47

У деяких галузях промисловості, незважаючи на те що облік витрат ведуть за переділами, собівартість кінцевої (готової) продук­ції визначають по виробництву в цілому, тобто без калькулюван­ня собівартості проміжної продукції (напівфабрикатів). Це, в основ­ному, стосується виробництв, де напівфабрикати використову­ються лише всередині підприємства і на сторону не реалізуються.

Відповідно, передача напівфабрикатів з переділу на переділ здійснюється без списання (передачі) витрат, пов'язаних з їх ви­робництвом, у системі бухгалтерських рахунків. Такий варіант попередільного методу отримав назву безнапівфабрикатного.

Одним із різновидів попередільного методу є простий, або однопередільний метод.

Сутність цього методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визна­чення собівартості одиниці продукції можливий у масових вироб­ництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного вироб­ництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає.

Цей метод застосовується на більшості підприємств добувної та в деяких галузях обробної промисловості, які виготовляють (добувають) один вид продукції (підприємства за видобування нафти, вугілля, газу, рудної та нерудної сировини, гідроелектрос­танції), а також у ряді допоміжних виробництв підприємств будь-яких галузей з виробництва електроенергії, пару, холоду тощо.

Відповідно, неодмінними умовами застосування простого ме­тоду є однорідність і водночас масовість продукції, що добуває­ться або виготовляється, можливість не поділяти витрати на пря­мі та непрямі, оскільки всі вони пов'язані з випуском одного виду продукції (через відсутність або стабільність залишків незавер­шеного виробництва).

У деяких галузях, для яких характерний випуск одного виду продукції, сировина до того як стати готовою продукцією прохо­дить кілька стадій виробництва. На таких підприємствах облік витрат організовують безпосередньо за переділами (наприклад, на цегляних заводах облік ведуть за такими переділами (проце­сами), як добування сирцю, формовка і сушка сирцю, обпалю­вання цегли), але без калькулювання собівартості напівфабрика­тів кожного продукту, тобто собівартість товарної цегли та її калькуляційної одиниці (1 тис. шт. цегли) визначають як складові

витрат кожного переділу в розмірі, який припадає на фактичний випуск готової продукції. Такий варіант простого методу визна­чають іноді як попроцесний, або однопередільний.

Наведена характеристика позамовного і попередільного мето­дів (з усіма варіантами останнього) відповідає характеристиці си­стем калькулювання за замовленнями і за процесами, яка наводи­ться в літературних джерелах, де описується зарубіжний досвід обліку повних витрат [3; 4; 7].

Основними елементами нормативного методу є:

• попереднє визначення нормативної собівартості одиниці продукції на початок звітного періоду, яка береться за основу об­числення фактичної собівартості;

• поточний облік прямих витрат за статтями калькуляції й окремими видами продукції за чинними нормами та відхилення­ми від норм;

• поточний облік зміни норм у розрізі статей витрат і окремих нидів продукції;

• калькулювання фактичної собівартості окремих видів про­дукції через алгебраїчне додавання нормативної собівартості на початок місяця з відхиленнями від норм (плюс перевитрати, мі­нус економія), також зі змінами норм на одиницю продукції.

Облік відхилень від норм організовують так, щоб можна було своєчасно визнати їх причини і осіб, від яких вони залежали, міс­це виявлення відхилень та їх вплив на собівартість продукції.

Така організація обліку дає можливість суттєво підвищити конт- рольну функцію обліку порівняно з позамовним чи попереділь- пим методом. ■ ~

'Нормативний метод не має обмежень щодо сфери його засто­сування, тому з метою поліпшення оперативного контролю за процесом формування собівартості продукції необхідно впрова­джувати його основні елементи в практику обліку витрат на тих підприємствах, де традиційно користуються позамовним або по-передільним методами. Поєднання традиційних методів обліку з елементами нормативного методу перетворює їх відповідно в по-чамовно-нормативний, попередільно-нормативний, попроцесно-пормативний тощо.

Кожний з цих методів, окрім виконання контрольних функ­цій, повинен забезпечити дані для калькулювання собівартості продукції. З цією метою здійснюється зведений облік витрат виробництва.

Під зведеним обліком витрат розуміють весь комплекс ро­біт, пов'язаний із групуванням в обліку витрат за видами продук-

49

ції, цехами, переділами і в цілому по підприємству в розрізі вста­новлених статей витрат, по розмежуванню витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом.

З цією метою складають відомості зведеного обліку витрат на виробництво, які є, по суті, балансом витрат за звітний пері­од і водночас оборотними відомостями по синтетичних рахун­ках виробництва.

Рис. 3.4. Організація зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

50

Організація зведеного обліку витрат і порядок складання на його основі звітних калькуляцій залежать від типу і характеру виробництва, методу обліку витрат і калькулювання, обсягу і кіль­кості видів продукції, структури управління виробництвом (це­хова чи безцехова) та інших чинників (рис. 3.4).

Побудова регістрів зведеного обліку залежить від методу об­ліку витрат і калькулювання. Однак у будь-якому разі в зведених иідомостях наводять такі дані:

• залишки незавершеного виробництва на початок місяця;

• витрати за звітний місяць;

• собівартість остаточного (невиправного) браку;

• собівартість нестач (залишків) незавершеного вироб­ництва;

• витрати на випуск товарної продукції;

• залишки незавершеного виробництва на кінець місяця.

При нормативному методі по всіх складових цього балансу наводяться витрати за нормами, відхилення від норм і зміна норм. Крім того, з метою забезпечення принципу рівності норм у зведеній відомості передбачається наведення даних про пере­оцінку залишків незавершеного виробництва на початок місяця у зв'язку зі зміною норм.

Під калькулюванням собівартості продукції розуміють за­звичай обчислення витрат на одиницю готової продукції за стат­тями витрат. Але таке розуміння дещо умовне, якщо зважити на те, що облікові роботи, які передують калькулюванню, організу­ються з передбаченням завершальних робіт із визначення собі­вартості як усієї товарної продукції, так і окремих її видів. Тому під калькулюванням собівартості деякі економісти справедливо розуміють сукупність прийомів визначення собівартості як усієї товарної продукції, так і її окремих видів. Зв'язок між обліком і калькулюванням собівартості продукції унаочнює схема, наве­дена на рис. 3.5.

Об'єктами калькулювання є продукція, що виробляєть­ся на підприємстві. У більшості галузей промисловості об'єк­ти обліку витрат не збігаються з об'єктами калькулювання. Наприклад, на підприємствах вугільної промисловості ви­трати обліковують за процесами, а об'єктом калькулюван­ня виступає 1 т добутого вугілля. У чорній металургії об'єк­том обліку витрат є доменні печі, прокатні стани, а об'єкта­ми калькулювання — види чавуну, марки сталі, види прока­ту тощо.

На підприємствах з великою номенклатурою продукції з ме­тою спрощення обліку укрупнюють об'єкти калькулювання. Це досягається калькулюванням собівартості групи однорідних ви­робів, визначенням типового представника з групи однорідних видів продукції, приведенням усіх однорідних видів до одного умовного виду.

51

л

Рис. 3.5. Схема взаємозв'язку обліку витрат і калькулювання

52

Під час калькулювання важливо правильно встановити не тільки об'єкти калькулювання, а й калькуляційні одиниці продук­ції (КО), під якими розуміють одиниці виміру продукції, які за­стосовуються при калькулюванні її собівартості. Калькуляційні одиниці повинні характеризувати сутність конкретного виду продукції, відображати кількісну одиницю продукції певної якос­ті, відповідати одиницям виміру, встановленим у держстандартах і прейскурантах цін.

Основними видами КО є натуральні та умовно-натуральні.

Натуральні КО (тонни, метри, літри тощо) характеризують кількісну сторону певного виду продукції. Якщо до цих нату­ральних одиниць додаються показники якісної оцінки під час виготовлення різної за складом і якістю продукції, утворюють­ся умовно-натуральні КО. Всі інші КО є різновидами цих двох основних.

Рис. 3.6. Порядок визначення собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) за П(С)БО 16 «Витрати»

53

До умовно-натуральних КО звертаються в тому разі, коли ви­никає потреба звести всі види продукції підприємства різного розміру чи якості до однієї типової одиниці виміру. Порядок ви­значення собівартості продукції за П(С)БО 16 «Витрати» зобра­жено на рис. 3.6.

¹

Серед зарубіжних методів обліку повних витрат найбільш ві­домими є: метод однорідних секцій, стандарт-кост і метод норма­тивного розподілу постійних витрат.

Метод однорідних секцій застосовується в основному у Фран­ції і в країнах, які дотримуються французької системи обліку. Під однорідною секцією розуміють підрозділи підприємства, ви­окремлені в бухгалтерському обліку, по яких витрати згруповані попередньо до їх включення в собівартість відповідних виробів, у тому числі, коли вони не можуть бути прямо віднесені на ці ви­роби. У ширшому розумінні однорідна секція ототожнюється з центром відповідальності.

Сутність методу однорідних секцій характеризує така схема (рис. 3.7).

Рис. 3.7. Економічний зміст методу однорідних секцій:

1 — пряме віднесення відповідних витрат у собівартість продукції; 2 — розподіл

непрямих витрат між однорідними секціями; 3 — включення на основі

попередньої калькуляції собівартості одиниці роботи секції

у собівартість кінцевої продукції

Для того щоб секції могли бути визнані однорідними, їх діяль­ність повинна вимірюватися єдиною одиницею (одиницею робо­ти), яка, по-перше, характеризує діяльність секції і, відповідно, змінюється пропорційно до витрат секції, а по-друге — дає змогу розділити витрати секції, тобто пов'язана з виготовленою під­приємством продукцією, виконуваними роботами чи послугами. Одиницями роботи можуть бути:

« кількість виробленої продукції чи послуг;

• вартість покупок або реалізації;

• фактично відпрацьований час тощо.

Методологія обліку полягає в тому, що підприємство поділя­ють на однорідні секції (цехи, відділи, служби), розподіляють _у між ними непрямі витрати, визначають по кожній секції суму ви­трат, яку відносять на продукцію чи замовлення, у процесі вироб­ництва яких були використані послуги відповідної секції (згідно з обсягом спожитих одиниць роботи і собівартістю одиниці).

Метод однорідних секцій прийшов на зміну емпіричному ме­тоду, коли непрямі витрати відносились на собівартість продукції

54

пропорційно до встановлених на підприємствах загальних баз розподілу. Емпіричний метод традиційно застосовується у вітчиз­няній практиці, де його вдосконалення йшло по лінії деталізації групування непрямих витрат за напрямами (освоєння нових ви­робів, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, за-гальновиробничі витрати тощо) і методів їх розподілу на основі відповідних баз.

Перевагою методу однорідних секцій є те, що витрати, загаль­ні для кількох секцій, розподіляються між ними за базами, які відповідають характеру певного виду загальних витрат. Наприк­лад, амортизація і орендна плата пропорційні площі, яку займає відповідна секція; витрати на страхування пропорційні вартості об'єктів страхування; витрати на утримання і ремонт устаткуван­ня пропорційні вартості цього устаткування тощо.

На думку деяких дослідників зарубіжного досвіду управлін­ського обліку, впровадження в практику методу однорідних сек­цій сприяє вирішенню таких завдань:

• досягнення більшої точності калькулювання через застосу­вання досконаліших методів розподілу непрямих витрат, ніж за інших методів калькулювання повної собівартості продукції;

• використання більшої гами баз розподілу непрямих витрат залежно від умов діяльності підприємства;

• аналіз результатів діяльності центрів відповідальності в си­стемі управлінського обліку і організація на цій основі контролю управління.

Недоліками методу однорідних секцій є:

• великий обсяг облікової роботи;

• умовність однорідних секцій і неможливість абсолютно точ­ного встановлення одиниць роботи;

• однорідні секції не завжди збігаються з центрами відповідаль­ності;

* використання великої кількості баз розподілу непрямих ви­ трат призводить до коливань рівня собівартості залежно від баз розподілу;

♦ немає можливості аналізу змінних і постійних витрат в управлінському обліку.

Метод стандарт-косту полягає в тому, що для прийняття рі­шень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні, цільові витра­ти, а другі — минулі витрати, на які вже не можна вплинути.

Загальна схема функціонування системи калькуляції собівар­тості за нормативними витратами наведена на рис. 3.8.

55

Рис. 3.8. Загальна схема обліку нормативних витрат за методом стандарт-косту

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розрахувати нормативну собівартість кожного виду продукції і ви­явити загальну суму нормативних витрат за кожним центром відпо­відальності (ЦВ), який бере участь у виробництві цих видів продук­ції. Таким центром може бути цех, дільниця, бригада тощо.

При цьому нормативні витрати визначаються шляхом простої комбінації нормативних витрат по тих операціях, які потрібні для виробництва певного продукту. Цей процес показано у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

НОРМАТИВНІ ВИТРАТИ, ПРОАНАЛІЗОВАНІ ЗА ОПЕРАЦІЯМИ І ПРОДУКТАМИ

Центр відповідаль­ності	№ операції	Нормативні витрати на операцію, грн	Вироби							Загальні нормативні витрати, грн	Фактичні витрати, грн
			А	Б	в	г	Д	Е	Є
І	1	20	■/	,/	—	•	■/	•	•	120	140
II	2	30	—	■/	—	■/	—	•	—	90	80
III	3	40	•	—		—	■/	—	—	120	130
IV	4	50	■/	У		—	—	—	•	200	180
Нормативна собі­вартість виробів		—	ПО	100	90	50	60	50	70	530	530

Знак «<Л> свідчить про наявність відповідної суми витрат по виробу.

56

Як видно з табл. 3.1, за кожну окрему операцію відповідає пев­ний центр відповідальності. У цьому разі для цілей управління немає сенсу порівнювати фактичні витрати на виріб А з норматив­ними витратами у сумі 110 грн, оскільки за відхилення відпові­дають центри І, II, III. Тобто тут жоден з ЦВ не може відповідати за відхилення самостійно.

Отже, для управління витратами необхідно, щоб по ЦВ були визначені нормативні витрати з урахуванням виходу продукції. Відтак, якщо фактичні витрати по ЦВ І (140 грн) зіставляються з нормативними витратами в сумі 120 грн, на виробництво шести виробів (А, Б, В, Г, Д, Е, Є), то менеджер цього центру відповіда­тиме за всю величину відхилень по операції 1. Тільки порівнюю­чи всю суму фактичних витрат із загальними нормативними ви­тратами по кожній операції центру за період, витрати можна контролювати ефективно.

Як бачимо з рис. 3.8, нормативні та фактичні витрати від-стежуються до центрів відповідальності, що дає можливість визначити відхилення від норм і відобразити його у Звіті по відповідному центру для подальшого аналізу цих відхилень з метою прийняття коригуючих заходів. Якщо відхилення ви­кликані постійною причиною, то норматив необхідно уточнити з урахуванням цієї причини.

Метод нормативного розподілу постійних витрат є пере­хідним від методів калькулювання повної до калькулювання не­повної собівартості продукції. Цей метод ґрунтується на таких принципах:

• чітке розмежування в собівартості змінних і постійних витрат;

• визначення нормативного рівня діяльності підприємства і його підрозділів;

• включення у собівартість продукції постійних витрат залеж­но від фактично досягнутого рівня діяльності;

• відображення в обліку додаткових витрат через зниження рівня діяльності або зниження витрат у зв'язку з підвищенням ефективності виробництва.

Для кожної секції або центру відповідальності встановлю­ють нормальний рівень діяльності у відповідних одиницях роботи, а калькулювання організовують виходячи з таких пе­редумов:

1. роздільний облік змінних і постійних витрат;

2. нормальному рівню діяльності відповідає певна сума змін­них і постійних витрат;

57

3) постійні витрати відносяться на собівартість продукції від­ повідної секції за коефіцієнтом розподілу (К_р), який визначається за співвідношенням фактичного рівня діяльності (Ф_р.д) до нормаль­ ного (Нр.д):

4) відповідно, сума постійних витрат, що відноситься на собі­ вартість (П_в), визначається за формулою:

5) різниця між фактичною сумою постійних витрат і сумою, яка відноситься на собівартість секції, списується на збільшення або зменшення загального результату по підприємству.

У результаті такого списання постійних витрат собівартість одиниці продукції залишається стабільною, тобто не залежить від зміни обсягу діяльності.

Отже, використання цього методу дає змогу визначити вплив зміни обсягу діяльності на структуру собівартості одиниці про­дукції і рентабельності через обчислення збитків від зниження обсягу діяльності чи прибутків у разі збільшення обсягів.

Однак цей метод має і певні недоліки, які призвели до того, що його поступово почала витісняти система директ-костинг. Це, зокрема:

• важко встановити нормальний обсяг діяльності;

• метод напряму не пов'язаний з ринковими коливаннями цін і обсягами реалізації;

• собівартість визначається як об'єктивна, а не суб'єктивна категорія, тобто залежна від конкретних умов діяльності підпри­ємства (сегмента діяльності, положення фірми на ринку, цілей діяльності тощо).

Знайомлячись із сутністю цього методу, слід звернути увагу, що за своєю технікою він нагадує розрахунок розпо­ділу загальновиробничих витрат, наведений в додатку 1 до П(С)БО 16 «Витрати». Якщо здійснити цей розрахунок за технікою методу нормативного розподілу постійних витрат, то можна отримати абсолютно ідентичний результат. Під час виконання такого розрахунку можна скористатись моделлю, яка наведена на рис. 3.9.

58

Рис. 3.9. Модель розподілу загальновиробничих витрат заП(С)БО 16 «Витрати»

3.2. Практичні завдання і методичні вказівки до їх виконання

Задача 1. Розподілити загальновиробничі витрати цеху (80 000 грн) між виробами А і Б, виходячи з їх машиномісткості (вираженій у машино-годинах) і трудомісткості (вираженій у ви­тратах на оплату праці основних виробничих робітників) за умо­вами, наведеними нижче.

Показник витрат	Виріб
	А	Б
Витрачено машино-годин	300	600
Нараховано основної заробітної плати, грн	5000	7000

Результати розподілу порівняти і прокоментувати розходження.

59

Задача 2. Наявність і рух продукції за місяць характеризуєть­ся такими даними (одиниць):

Залишок на початок місяця	Виготовлено за місяць	Продано	Залишок на кінець місяця
—	2000	1800	200

Зважаючи на те, що ціна одного виробу 70 грн, а виробнича собівартість — 50 грн, розрахувати прибуток від реалізації про­дукції і собівартість залишку продукції на кінець місяця.

Задача 3. Порівняно з умовами попередньої задачі передбача­ється збільшити виробництво продукції з 2000 до 2500 шт. Ви­значити, як вплине на виробничу собівартість одного виробу збіль­шення обсягу виробництва, якщо з 50 грн виробничої собівартос­ті 35 грн становлять прямі змінні витрати, а 15 грн — загально-виробничі витрати, у тому числі 8 грн — їх змінна частина, а 7 грн — постійна.

Пояснення. У ході розв'язання задачі потрібно врахувати ха­рактер реагування різних витрат на зміни обсягу діяльності.

Задача 4. Виходячи з умов двох попередніх задач, визначити, наскільки зміниться операційний прибуток, якщо вся випущена продукція буде реалізована, адміністративні витрати залишаться незмінними і становитимуть 20 000 грн, а витрати на збут зрос­туть із 17 000 до 20 000 грн.

Пояснення. У ході розв'язання задачі потрібно послідовно ви­значити виручку від реалізації усієї продукції, виробничу собівар­тість реалізованої продукції за старою і новою собівартістю од­ного виробу, операційний прибуток без урахування зростання ви­трат на збут і з урахуванням останнього.

Задача 5. На підприємстві з одного виду сировини виготов­ляють водночас два види продукції: продукту А виготовлено 1500 кг, продукту Б — 2000 кг. Ціна кожного з них дорівнює від­повідно 10 і 15 грн. Витрати — за місяць становили: на виробницт­во — 18 000 грн, адміністративні — 6000 грн, на збут — 4000 грн. Визначити виробничу собівартість одиниці кожного виду продукції і собівартість залишків продукції на кінець місяця

60

за умови, що продукту А продано 1000 кг, а продукту Б — 1200 кг.

Пояснення. Розподіл комплексних витрат між видами продук­ції здійснити пропорційно до обсягів випуску в ринкових цінах.

Задача 6. Виходячи з умови попередньої задачі, а також з ура­хуванням величини адміністративних витрат (6000 грн) і витрат на збут (4000 грн), обчислити валовий і операційний прибуток підприємства.

Задача 7. На підставі наведених даних визначити невідомі по­казники (тис. грн):

№ з/п	Показник	Варіант		Код рахунку
		1	2
1	Виручка від реалізації	120	480
2	Запас готової продукції на початок місяця	15	60
3	Запас НЗВ на початок місяця	8	50
4	Витрати за місяць: а) прямі матеріальні витрати б) пряма зарплата в) виробничі накладні витрати	28 18 42	130 54 36
5	Разом витрат
6	Запас НЗВ на кінець місяця	13	68
7	Собівартість готової продукції	83
8	Запас готової продукції на кінець місяця	18
9	Собівартість реалізованої продукції		250
10	Валовий прибуток

Навести алгоритм визначення невідомих показників та проко­ментувати їх. Проставити коди (шифри) бухгалтерських рахунків.

Задача 8. Визначити чистий прибуток, використовуючи метод повного розподілу витрат за даними, наведеними у таблиці. Відсут­ні показники розрахувати самостійно.

61

№ з/п	Показник	Код рахунку	Сума, грн
1	Дохід від реалізації		1500
2	Залишок готової продукції на початок кварталу		220
3	Собівартість випущеної продукції: а) змінні витрати виробництва б) постійні витрати виробництва		850 260
4	Залишок готової продукції на кінець кварталу		80
5	Собівартість реалізованої продукції
6	Валовий прибуток
1^	Комерційні (збутові) та адміністративні витрати		100
8	Прибуток до оподаткування
9	Податок на прибуток
10	Чистий прибуток

Навести алгоритм визначення невідомих показників та проко­ментувати їх. Поставити коди бухгалтерських рахунків.

Задача 9. Виходячи з того, що прямі витрати на одиницю продукції становлять 20 грн, а загальна сума очікуваних на­кладних витрат — 5000 грн, визначити повну собівартість одиниці продукції, за умови що фактичний випуск становив би 10, 50, 100 одиниць.

Відповідь подати у вигляді таблиці:

Випуск (одиниць)	Прямі затрати на одиницю, грн	Накладні затрати на одиницю, грн	Повна собівартість одиниці, грн
10
50
100

Навести алгоритм розрахунку та пояснити, за рахунок чого змінюється повна собівартість одиниці продукції.

62

Задача 10. Виходячи з того, що у звітному періоді був як ос­таточний, так і виправний брак, визначити втрати від браку за даними (грн):

Нормативна собівартість остаточного (невиправного) браку — 500

Утримання з винуватців браку — 50

Оприбутковано металобрухту від браку — 9

Виставлена претензія постачальнику — 19

Витрати на виправлення виправного браку

у тому числі:

', — матеріалів ^! — 60

і — зарплати — 85

^ Навести алгоритм розрахунку та скласти необхідні бухгалтер­ські проводки.

Задача 11. Підприємство виготовляє виріб шляхом послідов­ного оброблення у двох основних цехах. За звітний місяць під­приємство має такі дані (грн):

І Витрачені матеріали, зокрема, для:

виробництва продукції в цеху № 1 —10 000

виробництва продукції в цеху № 2 —15 000

загальногосподарських потреб підприємства — 1200

Нарахована заробітна плата, зокрема: —

пряма зарплата по цеху № 1 — 8000

пряма зарплата по цеху № 2 — 9000

управлінському персоналу підприємства —12 000

Відрахування на соціальне страхування працівників

підприємства —

Нарахована амортизація по виробниче устаткування

у цеху № 1 — 3000

у цеху № 2 — 4000

Нарахована орендна плата за офісне приміщення заводоуправління —21 000

Незавершене виробництво на початок місяця по цеху № 1 становить 9500 грн, по цеху № 2 — 12 500 грн, а на кінець місяця відповідно 9000 і 6000 грн.

Визначити собівартість напівфабрикату, переданого з цеху № 1 до цеху № 2, та собівартість готової продукції.

3.3. Запитання і тести для самоконтролю 3.3.1. Запитання

1. У чому полягає сутність позамовного методу обліку витрат і яка сфера його застосування?

2. У чому полягає сутність попередільного методу обліку ви­трат і яка сфера його застосування?

63

3. У чому полягає сутність простого (однопередільного) мето­ду обліку витрат і яка сфера його застосування?

4. Назвіть основні елементи методу однорідних секцій.

5. За яким принципом формуються секції?

6. Поясніть сутність методу нормативного розподілу постій­них витрат.

7. Як і для чого обчислюється коефіцієнт нормативного роз­поділу постійних витрат?

8. Чим відрізняється безнапівфабрикатний варіант попереділь-ного методу від напівфабрикатного?

9. Для якого з варіантів зведеного обліку витрат характерна наявність у складі калькуляційних статей статті «Напівфабрикати власного виробництва»?

10. У яких випадках застосовується рахунок 25 «Напівфабрика­ти власного виробництва»?

11. Як співвідносяться витрати звітного періоду з собівартістю випущеної за цей період продукції?

12. Яким чином розподіляються витрати звітного періоду між товарним випуском і залишками незавершеного виробництва?

13. Як здійснюється оцінка залишків незавершеного виробницт­ва на кінець місяця?

14. Чим відрізняється виробнича собівартість випущеної (товар­ної) продукції від виробничої собівартості реалізованої продукції?

15. За якою ознакою відрізняються розподілені постійні загаль-новиробничі витрати від нерозподілених?

16. Що включається до складу «Інших прямих виробничих витрат»?

17. У чому полягає сутність методу стандарт-косту?

18. Які методи визначення норм (стандартів) застосовуються у закордонній практиці?

19. Яка різниця між калькуляційними об'єктами і калькуляцій­ними одиницями?

20. З якою метою здійснюють зведений облік витрат?